Ерік Земмур – нова зірка французької політики

Нещодавно провідні працівники мас-медій Франції оприлюднили декларацію під назвою «Ми, журналісти, не будемо співучасниками поширення ненависті». У документі містилося засудження «осіб, які поширюють фашистські, расистські, ксенофобські, сексистські та гомофобні погляди, а також людей, які заперечують загальновідомі історичні факти». «З такими людьми не треба сперечатися, з ними треба боротися, а також витісняти з мас-медіа, роблячи їх невидимими для публіки», – зазначалося в заяві, яку підписали понад тисяча осіб.

Що ж, під кожним реченням цієї декларації легко могла б підписатися кожна людина, котра сповідує демократичні погляди. Але в чому причина того, що цей документ з’явився саме зараз? А причина поважна – вихід на політичну арену такого екстравагантного політика, як 63-річний Ерік Земмур (Éric Zemmour). До речі, теж журналіст, причому доволі популярний – у певних, звісно, колах. А ще він письменник, автор низки одіозних книг. Саме проти нього й була спрямована ця декларація.

Отже, вихід Земмура був не простим, а феєричним – зразу у вищу політичну лігу. Прихильники вже пророкують йому перемогу на президентських виборах. Але не поспішатимемо з прогнозами, спершу розберемося, хто він такий – Ерік Земмур.

Евентуальний майбутній кандидат на президентське крісло з'явився на світ 31 серпня 1958 року в передмісті Парижа у єврейській родині фельдшера та домогосподарки. Його батьки щойно перед тим еміґрували до країни з Алжиру після початку там війни за незалежність.

Ерік Земмур виховувався на юдейських традиціях. Він добре володіє івритом, досить релігійний, регулярно відвідує синагогу.

По закінченню школи вступив до Інституту політичних досліджень у Парижі. Отримавши диплом у 1985 році, Земмур працевлаштувався до газети Le Quotidien de Paris, де 1986 року обійняв посаду політичного оглядача. У 1994 році видання закрилося, Земмур деякий час працював у Info-Matin, а 1996 року продовжив кар'єру політичного оглядача в респектабельній консервативній газеті Le Figaro. Утім 2009 року його з видання, що називається, попросили. Надто вже екстравагантними стали погляди й висловлювання Земмура. Останньою краплею для керівництва Le Figaro стали заяви журналіста в етері телеканалі Canal+. Тобто якщо до того часу Земмур висловлював хоч і радикальні, але консервативні погляди, то в тому інтерв’ю він чітко став на позицію ультраправих.

Журналіст рішуче виступив проти святих для Франції демократичних традицій. «Наша так звана демократія – це, правду кажучи, олігархія суддів (французів та європейців), технократів (французів та європейців), засобів масової інформації та лобістів», – стверджував він, тавруючи заразом і Париж, і Брюссель.

Проголошуючи себе патріотом Франції, Земмур відкрито називав Європейську Унію «диктатурою ґлобалістських еліт». Він стверджував, що євроінтеґрація знищує європейську культуру во ім’я якогось ефемерного мультикультуралізму.

Попри своє єврейство та алжирське походження батьків, Земмур не цурається ксенофобських висловлювань, особливо щодо міґрантів. Він одним із перших ще у 1990-ті заявляв, що імміґранти принесуть на вулиці французьких міст хаос, наркотики, насильство. Тепер вже він зверхньо риторично запитує своїх співвітчизників: «А чи я вам не казав?».

З 2003 до 2014 року Земмур був телеведучим програми Ça se dispute («Про це сперечаються») на телеканалі I-Télé, а потім програми Face à l’info («Обличчям до інформації») на тому ж каналі, перейменованому в CNews. У цей період журналіст прославився скандальними висловлюваннями та закликами, що розпалюють насильство та ненависть, за що телекомпанія була змушена відповідати за позовами, які висунула Вища рада аудіовізуальної сфери.

Ерік Земмур написав багато резонансних книг у жанрі політичної есеїстки: «Перша стать» (Le Premier Sexe, 2006), «Французька меланхолія» (Mélancolie française 2010) та «Самогубство Франції» (Le suicide français 2014). Політичні хроніки Земмура на французькому телеканалі RTL вийшли у трьох окремих виданнях: «”З” значить Земмур», (Z comme Zemmour, 2011), «Вогник марнославних» (Le bûcher des vaniteux, 2012) та «Вогник марнославних 2» (Le bûcher des vaniteux 2, 2013).

У своїх працях Земмур виступає проти засилля міґрантів, ісламу в цілому, боротьби зі зміною клімату на планеті, європейської інтеґрації. Він апологетизує французький державний суверенітет, дотримуючись ультраправих позицій.

Ультраправі кола Франції підняли Еріка Земмура на свій прапор і штовхають його в президенти. Соціологія засвідчує, що за рейтингом популярності він уже обігнав лідерку «Національного об'єднання» Марін Ле Пен. Обійшов він її і в ультраправій риториці, а також в декларації своєї любові до Росії. Відтак він має всі шанси потрапити у другий тур президентських виборів і позмагатися за посаду глави держави з чинним президентом Еманнюелем Макроном.

Отже, маємо нового претендента на посаду французького президента. Яка його політична програма, чого він домагається, передовсім у царині міжнародних відносин? Ми вже згадували про його різку критику Європейської Унії. Отже, пріоритетна його мета – вихід Франції з ЄУ.

Далі – вихід країни з НАТО. «Я думаю, що НАТО мало розпастись у 1990 році, коли зник СРСР і коли Варшавський договір зник. НАТО перетворилося на машину для поневолення країн, які, ймовірно, є союзниками Сполучених Штатів, а насправді ними не є. Їх просто зобов'язали підкоритися». На його переконання, Північноатлантичний альянс застарів і більше не надається для боротьби з новими загрозами – наприклад, ісламським тероризмом.

Замість європейської та євроатлантичної інтеграції Земмур пропонує «простягнути руку Росії». Він закликає скасовувати «несправедливі та контрпродуктивні» антиросійські санкції, запроваджені Заходом, зокрема після окупації Криму. На його переконання, Франція повинна «мати привілейований союз із Росією». «Нерозумно демонізувати Росію, оскільки справжній ворог – це Китай», – заявив новоспечений претендент у президенти Франції.

Земмур розсипається у компліментах Путіну, який «відновив владу держави» після правління «американської маріонетки» Єльцина, що продав Росію «з аукціону мафіозним олігархам та американцям».

У Росії, звісно, втішилися, що на французькому політичному небосхилі засяяла така лояльна до Кремля зіронька. Там уже вірять, що він стане новим «французьким Трампом» і як несистемний кандидат виграє вибори в професійних політиків, які вже мали б набриднути французькому електорату. Хоча у Земмура немає власної партії, він узагалі навіть ще офіційно не зареєструвався як кандидат у президенти, але вже фактично погодився на це під тиском своїх прихильників.

Не лише журналісти, які підписали згадану на початку декларацію, стурбовані зростанням популярності ксенофоба Земмура. Б’ють на сполох французькі інтелектуали. Наприклад, давній друг України філософ Бернар-Анрі Леві у своїй статті для газети La Repubblica застерігає: «Ерік Земмур – звісно, не перший, хто вважає, що можна бути євреєм і водночас ультраправим популістом... Факт залишається фактом: тріумф з приводу того, що ця людина не тільки розвінчує своє ім'я, але і стає прапороносцем всього того, проти чого єврейська надія бореться протягом тисячоліть, – нестерпно і непристойно. І в цьому сенсі назріває справжнісінька політична катастрофа. Причому катастрофа на метафізичній батьківщині всіх тих, хто споконвіку зберігав традиції гуманізму, а також особливої ролі та значення Франції».

Наразі рейтинг підтримки Земмура сягає 17 відсотків. Його соціологія покращилася вдвічі буквально за місяць і має тенденцію до подальшого зростання. Макрон же зберігає підтримку 25% французів. Соціологія все ж прогнозує, що у двобої переможе таки Макрон, причому з переконливою перевагою.

Максим Муляр