Глобальність національного егоїзму

У глобалізованому світі співпраця між представниками різних націй — нагальна потреба. Проте всюди люди з власними співвітчизниками співпрацюють охочіше, ніж з іноземцями. Такими є результати дослідження міжнародної команди на чолі з Анґело Романо (Angelo Romano) та Матіасом Сутером (Matthias Sutter) з Інституту дослідження суспільних благ імені Макса Планка.

З гаслом «America first» («Америка — передусім») Дональд Трамп вступив на пост президента Сполучених Штатів 2017 року. Дві третини американців підтримали його курс, що проголосив національні інтереси політичними пріоритетами.

Зосереджені на власній країні – це ознака не тільки американців. У масштабному дослідженні за участі понад 18 400 учасників із 42 країн міжнародна команда з’ясувала, чи люди, працюючи в команді, віддаватимуть перевагу своїм землякам, а якщо так, то якою мірою. Країни варіювалися від Швеції, Пакистану й Південної Кореї до Болівії, Нігерії та Нової Зеландії.

Результат був однозначним: у 39 з досліджуваних країн більшість учасників співпрацювало зі своїми краянами відверто охочіше, ніж з іноземцями. В інших трьох країнах (Польщі, Перу та Гонгконгу) також проявилася кореляція між готовністю співпрацювати та приналежністю до тієї ж національності потенційного партнера.

Тенденція надавати перевагу своїм землякам не залежала від того, чи можна було анонімно приймати рішення, чи доводилося це робити публічно. Також на рішення не впливали національність партнерів (партнерок) по грі та культурні відмінності.

Однак науковці помітили відмінності між поодинокими особами. Так готовність співпрацювати з іноземцями відрізнялася всередині одної національності суттєвіше, ніж у середньому в світі. Серед жінок цей показник був вищий, ніж серед чоловіків, серед краще освічених вищий, ніж серед людей з гіршою освітою.

Жодного впливу на готовність співпрацювати не чинили релігійна конфесія, умови навколишнього середовища, що могли б обумовлювати тіснішу національну згуртованість, а також якість державних інституцій.

Мотивує таку поведінку, зі слів науковців, не ворожість до іноземців загалом, а груповий фаворитизм (ingroup bias). Тобто люди охочіше солідаризуються з тими, з ким відчувають групову пов’язаність — у цьому випадку йдеться про представників тієї ж національності.

У дослідженні науковці залучили учасників до своєрідного варіанта «дилеми в’язня», стандартного експерименту в теорії ігор: піддослідних поділили на команди з двох учасників. Обоє отримали незначну суму і мусили на власний розсуд вирішити, яку частку вони залишають собі, а яку віддають незнайомому партнерові по грі. При цьому поведінка партнера залишалася невідомою для кожного. Сума, яку гравці віддавали, подвоювалася, і від щедрого партнера учасник отримував удвічі більше винагороди.

Найкращий варіант для обох досягався тоді, коли обоє віддавали всі свої гроші одне одному. Проте одному гравцю було найвигідніше повестися егоїстично і залишити собі всі гроші — за умови, що його партнер віддасть йому всі свої гроші. Найгірший результат для обох наступав тоді, коли обоє повністю залишали собі всю суму.

Скільки грошей учасник віддавав незнайомому партнерові — це залежало від довіри та згуртованості. Обидва почуття між земляками суттєво виразніші, ніж між представниками різних національностей.

З огляду на глобальні виклики, зокрема кліматичні зміни й пандемію коронавірусу, поширення національного егоїзму — погана новина. Врешті, люди повинні співпрацювати, попри кордони, аби знайти шлях до довготривалого розв’язання проблем.

«Поки що всередині країни зберігається високий рівень кооперації, але в майбутньому ми б мусили більше задумуватися над питанням, як можна стимулювати співпрацю між іноземцями, незалежно від їхньої національності», — вважає Матіас Сутер, наголошуючи на сильній потребі у дослідженнях у цій сфері.

Nationaler Egoismus ist weltweit verbreitet

mpg.de, 23/07/2021

Зображення: Eisenhans/Adobe Stock.

Зреферувала С.К.