Історія про замкнених дітей: як журналісти демонізували матір та порушили права дитини

6 грудня 2016 року більшість випусків новин на українських телеканалах та інтернет-сайти розповідали про головну подію дня — трагічну загибель дитини.

Україна — 154-та країна в світі за рівнем дитячої смертності. У 2015 році лише у віці до одного року загинуло 2786 дітей. ЗМІ мали би висвітлювати по вісім трагічних випадків на день, аби розповісти про кожен із них. То що ж виокремило цю смерть серед інших і зробило її головною новиною дня? Якщо вірити журналістам — те, що «мати заморила голодом дітей».

За версією слідства, киянка свідомо покинула своїх дітей самих зачиненими у квартирі на дев’ять днів: однорічний хлопчик загинув, дворічна дівчинка була доставлена в реанімацію. 7 грудня відбувся суд, жінці обрано запобіжний захід у вигляді двох місяців тримання під вартою. Суд розглядає справу за статтею «Залишення у небезпеці» Кримінального Кодексу України, що передбачає від трьох до восьми років ув’язнення.

Це, власне, вся важлива інформація у справі, яка є на даний момент. Проте з українських телеканалів можна також дізнатися про: біологічних батьків дітей, останні мрії малюка, чітке місце смерті хлопчика, подробиці спроб дітей вибратися з приміщення, оцінку недолугості матері, думку сусідів, а також імена й зовнішність усіх учасників трагедії.

«Голодомор: смерть дітей», — саме так називається тематичний матеріал «Вікон-новин» на телеканалі СТБ 6 грудня. Сумна підводка ведучої перетікає в журналістський сюжет, де перші 12 секунд без коментарів показують істерику вбитого горем батька (далі це зроблять іще двічі). Він прикриває обличчя руками, але оператори наближують зображення. Журналістка нарешті починає закадрову начитку: «Його Данилко, якому був лише рік, помер із голоду». У цей момент на екрані показують фото хлопчика, на ньому той їсть суп. Далі нам розповідають особисті подробиці з життя матері малюка: вона буцімто забороняла родичам бачити дітей, адже «була вагітна вже від нового коханого», а потім народжену дитину приховувала. І поки перебувала з нею, «її старші діти помирали голодною смертю». Журналісти окремо наголошують, що вчинила вона «по-звірячому». Завершується ж матеріал черговими сльозами батька, адже сину от-от мали купити санки.

У випуску наступного дня, вже під назвою «Справа голодомору», журналісти СТБ розповідають про перебіг суду на жінкою. Тут її називають «недолугою матір’ю» та «матір’ю-нездарою». Окремо «Вікна» наголошують, що мають підтверджені дані про особу жінки, й чітко називають її ім’я.

Телеканал «Україна» теж намагається максимально дискредитувати матір. У випуску «Событий» від 6 грудня вони роблять акцент на сторінці жінки в соцмережі, мовляв, там «много красивых фраз о детках и материнстве». Апотім опитують її сусідів, які виносять свій вирок: «Ніколи не було видно з дітками цієї матері... ці діти весь час плакали». Цікаво, що на СТБ 6 грудня заявляли: сусіди не могли допомогти дітям, адже не чули їхнього плач через товсті стіни.

Навіщо канали приділяють таку увагу негативному образу жінки? «Вони намагаються максимально її демонізувати, — стверджує Антоніна Муштенко,членкиня правління Асоціації психологів України. — Відбувається розчеплення [захисний механізм: виокремлення суто позитивно та суто негативного образу з людини, через неможливість їх поєднувати - MS]. Звісно, її вчинок жахливий, але хіба мало в нас жінок, які, наприклад, мають трьох чоловіків? Чому про них не говорять? Відбувається гіпердемонізація, аби на її фоні ми всі виглядали нормальними».

До того ж «недолуга матір», за словами Анни Саєнко, юристки жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», — поняття оцінне. Воно може зачепити честь і гідність жінки, а отже призвести вже до її звернення до суду.

Інша річ, на якій масово акцентують канали, — це шок-деталі історії. У «ТСН» на «1+1» показують диван і кажуть, що це той же диван, «на якому діти провели останні пекельні дев’ять днів без їжі і води». Телеканал «112» розповідає, що дівчинка провела з померлим братиком три дні, і стверджує, що діти обдерли линоліум біля дверей, намагаючись вибратися.

«Рівень толерантності суспільства до проявів насильства збільшується. Больовий поріг сприйняття усе вищий. Журналістам потрібне щось, аби полоскотати нерви, аби викликати пристрасті. Ще вище, ще страшніше. Щоби привернути глядача, звертаються до примітивного, — почуття жаху та страху. З погляду етики — це, звісно, вже занадто. Назвати сюжет «Голодомором» — непотрібний епатаж і спекуляція на темі трагедії нації», — стверджує Антоніна Муштенко.

Проте це не найгірший момент у даній історії. Жоден канал, крім «України», не закрив облич на фотографіях. Жоден не уникнув імені та прізвищ. Анна Саєнко пояснює: «Це порушення прав дитини. Дівчинці далі рости, і всі знатимуть її історію. Там показали її матір, місце її проживання. Надалі в її житті можливий булінг, себто цькування у школі й на роботі. Ми вже не раз говорили журналістам, що цього не варто робити. Не можна показувати неповнолітніх дітей без згоди опікуна. Насправді, навіть матір може подати до суду за використання своїх фото без згоди».

«Це неприпустимо ні в якому разі, — погоджується пані Муштенко, — неприпустимо ідентифікувати дитину, до якої застосовується насильство. Канали, які її показали, порушили етичний кодекс. Усе це прописано, існує багато конвенцій на цю тему. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення спільно з «Ла Страдою», Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України, АПУ та іншими організаціями зараз розробляють черговий спільний документ, який регулюватиме питання захисту дітей на телебаченні. Найбільші канали країни беруть участь у цих засіданях, але до застосування вдумливого ставлення до висвітлення подій , що стосуються дітей, поки справа не дійшла. На жаль».

Прикро це визнавати, але всі помилки журналістів повторюють і державні працівники. Ось запис у Facebook Миколи Кулеби, уповноваженого Президента України з прав дитини. Тут теж є абсолютно непотрібні подробиці з особистого життя матері (від кількості її чоловіків до можливих спроб вимагання грошей) і тут також фігурують імена та фото. На знімку загиблий хлопчик стоїть із батоном у руках.

Очевидно, ця історія рейтингова. Очевидно, вона з перших хвилин прикує глядачів до екранів і ті будуть із «захопливим жахом» слухати про обдертий дітьми линолеум. А можливо, навіть почитають опус «1+1» про те, як до жінки ставилися в її рідному селі. Навіщо вони це зроблять? «Аби не відчувати почуття провини, — стверджує психолог. — Цю жінку демонізують, аби сказати, що це — край, до якого ми не маємо стосунку. Вона така жахлива, що ми на її фоні видаємося кращими. Постійні сюжети на цю тему створюються, щоб суспільство могло символічно від цього «відхреститися» і не брати відповідальність за те, що така історія могла статися серед нас».

До речі, не всі українські телеканали розповіли цю історію. «Інтер», наприклад, не приділяв їй уваги в ефірі. Тож постає питання: а чи варто про таке говорити взагалі?

Обидві експертки вважають, що варто.

«Насправді, в таких новин є суспільний зміст. Адже такі речі трапляються, це реальність. Мета подібних новин — щоб моя сусідка, яка три дні поспіль чутиме, як плаче дитина, зробила крок назустріч. Спробувала розібратися та врятувати її. Але подавати такі історії варто в етичній формі — без линолеуму і спекуляцій. Це історія про смерть дитини — цього вже досить», — упевнена Антоніна Муштенко.

Її підтримує й Анна Саєнко: «Добре, що про це говорять. З одного боку, щоб історію не зам’яли. З іншого — щоби люди знали, що можуть допомогти. Що можуть хоча б зателефонувати на нНаціональну дитячу гарячу лінію (0-800-500-225)».

Нагадаємо, що у вересні 2016 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення затвердила склад робочої групи зі створення правил захисту дітей у медіа (до її складу входить й Антоніна Муштенко).

Раніше ГО «Детектор медіа» оприлюднила спеціальний звіт «Діти в медіа: як висвітлювати й дотримуватися правил». У ньому міститься «дорожня карта» з рекомендаціями для ЗМІ, державних органів та громадських організацій, спрямовані на те, щоби максимально убезпечити дитину при залученні її до медіапродуктів, а також наведений перелік законодавчих норм, яких мають дотримуватися ЗМІ, й візуалізована пам’ятка для журналіста «Як проводити інтерв’ю з дитиною».