Історія жінки, яка переховувала Шухевича

Померла Ольга Ільків. Понад 70 років тому вона була зв'язковою головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича.

Разом із новонародженою донькою, наражаючи себе на небезпеку, вони були прикриттям для лідера УПА в конспіративній квартирі на Прикарпатті.

У її житті було оунівське підпілля, фальшиві імена, переховування, ув'язнення у Володимирському централі, катування і розлука з дітьми. ВВС News Україна розповідає її історію.

«Щось таке в моїй крові було»

Ольга Ільків народилася 1920 року у Стрию. Спочатку її виховували дідусь і бабуся, а коли дівчинці виповнилось 14 років, вона переїхала до Варшави, де жила її мама – Розалія Ільків.

«Мені говорили, що там, у Варшаві, я стану полькою. А я крикнула: не стану, не стану. Я – українка. Ще з дитинства була завзятою, щось таке в моїй крові було».

Ольга вчилася в Українському інституті для дівчат у Перемишлі, стала членом «Пласту». До Організації українських націоналістів вступила 30 червня 1941-го. Якраз в той день національні збори у Львові, участь в яких брала українська інтелігенція, проголосили Акт відновлення української державності.

Львів вже був захоплений німцями. Після проголошення Акту Гестапо арештувало Степана Бандеру й інших членів ОУН.

Рятуючись від перслідувань, Ольга втікає до Житомира, де влаштовується на залізницю. Завдяки цьому вона діставала квитки на потяги і передавала їх українським підпільникам, вербувала людей, створюючи жіночу мережу ОУН.

«Я не могла цього не робити, не приєднатися до підпілля. Вся Україна тоді горіла», – згадувала пізніше пані Ільків.

«Мені то легко було, я вміла говорити, була дуже переконливою», – згадує пані Ільків. У розпал війни, у квітні 1943-го, вона вийшла заміж за керівника стрийського надрайонного проводу ОУН Володимира Лика.

Вже по закінченні Другої Світової війни, у підпіллі у 1946 році, у неї народилася донька, з якою вона переховувалася по конспіративних квартирах.

Сховок для Шухевича

Саме через народження доньки, згадує пані Ольга, у жовтні 1946-го її давня знайома Катерина Зарицька запропонувала очолити конспіративну квартиру для одного з командирів УПА.

Щоб відвернути підозру, люди, у яких мав проживати командир, повинні були створювати видимість нормальної сім'ї – мати дітей, займатися домашніми справами.

Ольга разом з новонародженою донькою Дзвінкою, мамою Розалією і зі зв'язковою Катериною Зарицькою переїхали у село Княгиничі Рогатинстького району, де у приміщенні колишньої пошти облаштували житло зі сховком.

Засекреченість була такою, що спочатку Ользі Ільків навіть не назвали імені людини, яку вона має переховувати. Вночі до хати прийшов чоловік – ним виявився головний командир УПА Роман Шухевич.

За легендою, у хаті проживали лише жінки, вони були кравчинями і, на перший погляд, вели звичайне життя у селі – готували їжу, виховували дитину, прали пелюшки, зрідка шили.

Але за закритими фіранками у конспіративному помешканні все було інакше – вони мали фіктивні документи, кодові імена і паролі на випадок загрози. Так, провідник УПА отримав жіноче ім'я «Марійцуня», щоб ніхто у селі не почув, що тут живе чоловік.

У будинку був таємний бункер під підлогою, на ляду якого висипали картоплю, ще один сховок для Шухевича був за стіною.

Вночі до них приходили охоронці і зв'язкові. Ольга їздила до сусідніх сіл за продуктами і виконувала завдання зв'язкової Шухевича – отримувала гроші, передавала записки, організувала інші конспіративні квартири.

Шухевич керував підпіллям, а ще багато читав, допомагав жінкам по господарству, викладав їм англійську і колихав на руках маленьку Дзвінку.

«Шухевич був чоловік простий в обходженні. Любив жартувати. За всім пильнував, у всьому мав бути порядок, але атмосфера у помешканні була дуже дружня», – згадує пані Ільків про Шухевича.

У будинку у Княгиничах часто лунали дискусії про історію і долю України, тут друкували статті і щодня робили зарядку.

А ще тут одного разу святкували весілля – Ольга Ільків фіктивно «побралася» з охоронцем Шухевича Любомиром Полюгою, який теж мав фальшиві документи.

Все для того, щоб зберегти конспірацію і пояснити у селі той факт, що жінка була вагітною, а в хаті, за легендою, чоловіки не жили. Зв'язкова Шухевича перед цим таємно з'їздила на зустріч зі своїм чоловіком – повстанцем Володимиром Ликом.

Катування на Лонцького

Наприкінці 1947-го до рук радянської влади потрапила зв'язкова, яка могла видати місце перебування Романа Шухевича. З конспіративного житла у Княгиничах всім його мешканцям довелося тікати. Ольга Ільків продовжила діяльність у підпіллі, але Романа Шухевича з того часу більше не бачила.

За кілька місяців вже на іншій конспіративній квартирі Ольга народила сина Володимира. Навесні 1948-го загинув її чоловік. Він так ніколи і не бачив сина.

«Роботи не було, жити не було як. В той час набирали людей працювати на шахти Донбасу, там давали підйомні гроші, і мама з бабусею вирішила виїхати», – розповідає про повоєнне життя Ольги Ільків на західній Україні її син Володимир.

Жінки готувалися до переїзду – купили корову, зібрали речі, приготували документи на інші імена.

Пані Ольга згадує, як отримала від Шухевича листа, де він підтримував її ідею переїзду на Донбас і пропонував продовжити справу підпілля вже на сході країни, щоб у повстанців там була своя людина.

Напередодні від'їзду, у березні 1950-го, Ольга Ільків вирішила поїхати на конспіративну квартиру до Львова, щоб попрощатися з подружками. З цієї мандрівки вона вже не повернулася.

У помешканні на Ольгу чекали співробітники Львівського УМДБ (Міністерство держбезпеки СРСР). Її схопили.

Під час арешту вона мала при собі ампулу з отрутою і листок з адресою іншої підпільної квартири. Ольга Ільків обрала з'їсти адресу, щоб не розсекретити українських підпільників.

Жінку повезли у тюрму на Лонцького, нині там Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів. Почалися катування – Ольгу били, не давали спати і примусили випити отруйну речовину. До в'язниці відправили її маму і сестру, сина Володимира і доньку Дзвінку забрали до дитбудинків, їхні імена змінили, а Ользі сказали, що вона більше ніколи не побачить дітей.

Вже у в'язниці вона дізналась, що сховок Шухевича розкрили. Головний командир УПА загинув під час перестрілки у селі Білогорща 5 березня 1950 року.

Слідство тривало два роки, у 1952-му Ольгу Ільків засудили до 25 років ув'язнення, як йдеться в розсекречених документах МДБ, за «участь у антирадянській банді».

Відбувати термін її відправили до Володимирського централу, що за 100 км від Москви, і до Олександрівського централу в Іркутській області. Під час допиту один зі слідчих назвав нове прізвище її дітей – Бойки.

«Я кожної ночі думала, що помру… Де б я не була, всюди на стінах писала, що хто зі Львова, знайте, діти Ольги Ільків перебувають у дитбудинку під ім'ям Бойко»,- згадує пані Ольга.

У 1953-му році їй вдалося відправити з в'язниці листа до одного з львівських дитбудинків. Звідти прийшла відповідь. Директор дибудинку на свій страх і ризик відповіла ув'язненій – діти знайшлись.

Після смерті Сталіна у в'язницях переглядали справи «бандерівців», але, як згадує пані Ольга, «покаятися вона не змогла «, її залишили в ув'язненні.

«Якось ми з дядьком у селі слухали якесь іноземне радіо, де говорили, що лише чотири жінки у всьому СРСР відмовилися покаятися і залишились за ґратами. Серед них назвали ім'я мами»,- згадує син Ольги Володимир.

«Виросли без мами»

Вже не Дзвінка і не Володимир, а Бойко Віра і Бойко Андрій росли у дитбудинку. Вони дуже довго не бачили мами, але від неї зрідка приходили листи.

«Ми знали, що мама у в'язниці, але чому вона там, не питали. У листах, які нам читали у дитбудинку, мама писала, що любить нас», – згадує син Ольги Володимир.

Ольга Ільків побачила своїх дітей лише через 14 років. Поки вона була в ув'язненні, померла її мама Розалія.

«До інтернату прийшла жінка у темному тюремному одязі, з мішком. Вона була не така, як інші жінки, вона була з тюрми. Вигляд у неї був не дуже, було трохи соромно, але ж то мама», – згадує Володимир.

Вже дорослі діти по-новому звикали до мами. Після в'язниці їй було важко жити у Львові – не було прописки, не було грошей, було неможливо знайти роботу, але діти були поруч. Спочатку вона влаштувалася санітаркою, потім працювала двірничкою. Згодом змогла отримати кімнату і забрати до себе дітей.

Пані Ольга закінчила вечірню школу у Львові, працювала в історичному музеї, а після здобуття Україною незалежності почала розповідати про підпілля.

Спогади Ольги Ільків про Шухевича увійшли до літопису УПА. Про її життя зняли кілька фільмів, а ще вона написала вірш, який став відомою серед повстанців піснею – «Повстанське танго».

Зараз за пані Ільків у Львові доглядає її син Володимир, з яким її колись розлучили. Він слухає розповіді матері про підпілля і також спілкується з журналістами.

«Вони всі тоді у Княгиничах розуміли, що наражалися на небезпеку. Ті, хто переховували повстанців, завжди були під загрозою – жінки, дитина, стара пані. Але для того і створювалась конспіративна квартира, щоб не викликати підозри. Це було підпілля. Якби виявили, що там живе Шухевич, то всі були б репресовані, але потім воно так і вийшло», – каже Володимир.

У колись конспіративному житлі Романа Шухевича у Княгиничах зараз працює музей.

Автори: Діана Куришко, Оксана Піддубна