Карантин для хасидського кварталу. Як в Умані відзначали Рош га-Шана

Вони вважають своїм обов’язком хоча б раз у житті побувати на могилі засновника цієї течії хасидизму цадика Нахмана, якого поховали в Умані. Втім, пандемія коронавірусної хвороби цьогоріч внесла певні зміни у звичну програму святкування.

Умань, неділя, вечір. На березі річки Уманка зібралося кілька десятків хасидів, аби завершити святкування юдейського Нового року – Рош га-Шана. Чоловіки моляться, частина з них ритмічно розхитується вперед-назад. Ще частина мовчки стоїть на узбережжі. За їхніми спинами, прямо на дорозі – група жінок: дружин і дочок, які прийшли зі своїми чоловіками. Вони наглядають за дітьми, які граються серед дорослих, розкидаючи навколо себе листівки.

«Уман-Уман, Рош га-Шана, Уман-Уман, Рош га-Шана», – заводить група хасидів. Вони стають у коло, беруться за руки й починають водити хоровод. Інші, здається, і не звертають на них уваги. Аби остаточно відсвяткувати Новий рік, їм лишається виконати лише одну традицію.

Напередодні

Умань, вулиця Пушкіна. Вона тягнеться через увесь «хасидський квартал», де щороку відбуваються святкування Рош га-Шана. Зазвичай вона заповнена людьми й більше нагадує київське метро в годину пік. А танці, співи й пісні тут майже не затихають. Цього року все виглядає інакше. Через спалах COVID-19 Україна закрила кордони на в’їзд для іноземців. Попри це частина хасидів-паломників таки спробувала потрапити до Умані, зокрема через кордон з Білоруссю. Однак, як відомо, ця історія закінчилася для них невдало: прочекавши між двома країнами кілька днів, хасиди були змушені повернутися додому.

І якщо в попередні роки до Умані на юдейський Новий рік приїжджало близько 40-50 тисяч людей, то цього року їх кількість значно менша: за інформацією поліції Черкаської області, Рош га-Шана в місті святкували лише 3 тисячі хасидів. 

На порожній вулиці то тут, то там можна наткнутися на згадки про карантин: на стінах і стовпах висять оголошення, які закликають носити маски; на асфальті видно намальовані червоні й білі сліди взуття – спеціальну розмітку, яка має показувати безпечну відстань, якщо паломники будуть скупчуватися на вулицях. Карантинні вимоги, щоправда, у більшості випадків нема де виконувати: на вулиці носіння масок не обов’язкове, а більшість магазинів та кафе, які розташовані у кварталі хасидів зачинені.

«Я працюю в ресторані поруч із кварталом хасидів. І за кілька днів до того, як вони почали святкувати свій Новий рік, нас закрили на карантин. І не лише нас. Як довго це триватиме – навіть не знаю. Жодних деталей нам не повідомляли. Таке було рішення влади», – розповідає Юлія, яка працює в одному із закладів. 

Однак найпомітніші сліди карантинних обмежень на в’їздах до кварталу хасидів: поліція розставила блокпости, перегородивши дороги бетонними блоками. Сторонніх на територію не пропускають, а місцеві жителі можуть потрапити додому лише за спеціальними перепустками. За ці ж пости нібито не можуть вийти і самі хасиди. Вони, правда, і не намагаються цього робити. 

Один із таких блокпостів розташований на вулиці Пушкіна біля недобудованої висотки з величезною фотографією президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа. Під нею напис: «Пане президенте. Ви полюбите Рабі Нахмана. Підтримайте нас у прагненні святкувати в Умані». Майже під банером група поліцейських перевіряє автомобілі, які заїжджають у «карантинну зону». Тут само нудяться кілька знімальних груп журналістів: вони очікують на свою охорону, яка має опікуватися їхньою безпекою. Поліція наголошує на цьому по кілька разів, особливо звертаючи увагу на безпеку для жінок. До бетонних блоків, тим часом, підходить кілька хлопців із дівчиною. Не місцеві, говорять українською. Вони з кам’яними обличчями проходять повз поліцію і майже встигають зайти на територію хасидів.

– Ви хто такі? Куди зібралися? – гукає до них поліцейський.

– Та ми туристи. Хотіли на Рош га-Шана подивитися, – відказують ті.

– Не можна. Карантин. Давайте на вихід, – перекриває їм дорогу поліцейський. Ті вдовольняються лише фотографіями здалеку і йдуть гуляти містом далі. 

Власне, попри обмеження й заборони, кілька тисяч хасидів таки змогли потрапити до Умані. Вони прилетіли до України заздалегідь, здавши тести на COVID-19. За інформацією мера Умані Олександра Цебрія, коронавірусну хворобу виявили у 10 паломників. Поліцейські на блокпосту також розповідають, що на хасидів уже встигли скласти кілька адмінпротоколів за порушення правил карантину. 

Близько 14:00. Вулиця Пушкіна, заповнена людьми у попередні роки, досі майже порожня. Ані звичних танців, ані співів. Невеликі групи хасидів, по 5-10 людей, ходять вулицею у своїх справах. Здебільшого це чоловіки, одягнені у білий або чорний одяг. Волосся підстрижене й вибрите, помітно вирізняються лише пейси – довгі пасма волосся на скронях. На головах кіпи або ж штраймли (кіпа, обтягнена лисячими або соболиними хвостами, призначена для урочистих заходів). На ногах чорні туфлі, кросівки чи шльопанці й білі високі шкарпетки. Можна зустріти й жінок: вони вдягнені у сукні або блузи із спідницями. Це хасидські дружини й дочки, місцеві няні й просто тутешні жительки. Хасиди, здається, їх просто не помічають. Хоча поліція на блокпостах переконує у протилежному: мовляв, чоловіки дуже агресивні до жінок і не хочуть бачити їх на своїй території. 

Групи паломників збираються біля автоматів із безплатними кавою й чаєм, які встановили меценати, та у критій їдальні, яка більше нагадує звичайний міський ринок. Їдальня закрита від сторонніх високим металевим парканом. З-за нього долинає гомін кількох сотень людей. Пообідавши, частина з них іде до будівлі, зведеної в минулому столітті над могилою цадика Нахмана. Частина – до берега річки Уманки. І там, і там вони читатимуть молитви, які є частиною свята Рош га-Шана.

«Це не карантин, це політика»

На березі Уманки, так само як і на вулиці Пушкіна, порожньо, якщо порівнювати з попередніми роками. Біля води молиться до 20 хасидів, розхитуючись взад-вперед біля таблички «Купатися заборонено». За їхнімі спинами стоять рятувальники й поліцейські. Про всяк випадок.

Минулого року вони лізли у воду купатися. А цього разу все доволі тихо. Та й загалом святкування минає без надзвичайних ситуацій. Раніше, бувало, хасиди могли вогнище розпалити посеред зйомної квартири, кинути електроплиту у морозильник, аби подивитися що з того вийде. Цьогоріч такого немає. Хіба що кілька днів тому пробували розпалити мангал на балконі одного з готелів. Хотіли м’ясо посмажити. Але все дуже швидко закінчилося.

Повз проходить група молодих хасидів. «Ви ж бачите, скільки людей цього року приїхало? Береги порожні. І згадайте попередні роки, скільки тут було паломників: вільних місць не було. І знаєте що? Цей карантин – це не про хворобу. Це виключно політика!» –  голосно говорять вони. Здається, хлопці уже напідпитку. Окремі паломники, які приходять до озера, також не надто певно стоять на ногах. 

Вечоріє. В одному із дворів на вулиці Пушкіна причаїлися мікроавтобуси поліції. Біля них сидять чоловіки у чорній формі та малинових беретах: правоохоронці нависли над газетою і групою розгадують кросворд. До могили цадика Нахмана, між тим, відмовляються пропускати людей з камерами. Сторонні можуть зайти на територію, проте діє заборона на зйомку. Що й не дивно: обмежувальні загорожі всередині будівлі, які мали забезпечити дистанцію між паломниками, і які демонстрували журналістам кілька днів тому, зникли. Більшість відвідувачів у приміщенні без масок. Моляться. У синагогу сторонніх не пропускають взагалі.

Ближче до ночі хасиди знову виходять на вулиці. Субота завершується. «Шабат! Шабат!» – лунають крики десь з дворів багатоповерхівок. Між будинками бігають діти, розкидаючи листівки. Хасиди йдуть до їдальні на вечерю й вертаються додому. Тепер єдині перехожі тут – патрулі поліції. 

Викидання гріхів

Наступного дня на в’їзді до хасидського кварталу колеса усіх автомобілів починають обробляти дезінфекційним розчином. Вулиця Пушкіна, де в останній, третій день Рош га-Шана просто неба молилися тисячі паломників, порожня так само, як і вночі. Хіба що з усіх сторін кварталу долинають співи: хасиди моляться групами або вдома, або у синагогах. Вздовж дороги бродять комунальники, збираючи нечисленне сміття: недопалки, лушпиння від насіння й поліетиленові пакети.

Знаєте, хасиди дуже різні. Як і всіх людей, їх можна розділити на адекватних і неадекватних. Є такі, яким страшно здавати житло. Тому що вони його знищують. У прямому сенсі слова. Й після них треба довго і ретельно прибирати й робити ремонти. А є доволі порядні хасиди, які після свого святкування все прибирають і лишають охайну квартиру чи будинок. Можуть навіть доплатити, якщо їм все сподобається і аби господарі на наступний рік знову здали житло саме їм.

У паломників перерва в молитвах. Вони виходять на обід. Вже більш жваві й веселі. Втім, досі відмовляються від коментарів на камеру: релігія забороняє це робити до завершення святкування. Деякі навіть самі не підкурюють собі сигарети – просять про допомогу в не-хасидів. 

Я прилетів здалека. З Нью-Йорка. Мені було простіше, я маю право проживати на території України. А от частину моїх друзів через кордон не пропустили через карантинні обмеження. З одного боку я розумію паломників, які обурені, бо не змогли потрапити в Умань. А з іншого я розумію й уряди країн, які вводять карантин. Але, якщо чесно, я б не хотів коментувати чи говорити про це більше. Просто я щось скажу, ви про це напишете, а потім та чи інша сторона хибно зрозуміє мої слова. А я б цього дуже і дуже не хотів.

Паломники знову вертаються до синагог. Звуки молитов тепер супроводжують звуки шофару – баранячого рогу, в який сурмлять хасиди. Цей звук, за традицією, закликає до молитви, покаяння та сповіщає про прихід Нового року. 

Юначе, а ходіть сюди. Знаєте, про що варто було б зробити журналістське розслідування? Про те, чому хасидів не пустили до Умані. Я думаю це все Ізраїль і його політика. Бо його влада переслідує ортодоксальних юдеїв. І вони шукають способи нас знищити. Не лише фізично, ні, але й духовно. Наприклад, ви щось чули про сіонізм? Це рух юдейського націоналізму, який боровся за створення власної держави до Голокосту. А потім ООН створив штучну державу Ізраїль, сіонізм фактично зник. А ортодоксальних юдеїв у Ізраїлі утискають. Це просто змова.

На вулицях збираються групи хасидів і сурмлять у шофари. Коли ж завершуються молитви – чоловіки починають танцювати на вулицях, співаючи традиційні для свята пісні. «Умань-Умань, Рош га-Шана!» – вигукують троє хасидів, ходячи по колу й пританцьовуючи неподалік могили цадика Нахмана. «Заходьте до нас! Можете фотографувати й знімати, скільки хочете. Якщо, звісно, робите це з доброї волі. Я господар у цьому будинку і ви маєте моє слово. Вам ніхто й нічого не скаже. Горілку пити будете?» – питає один з чоловіків, відволікаючись від танцю. 

Ми сидимо у кімнаті будинку за довгим столом. Хасиди плескають у долоні й співають, розливаючи в одноразові стаканчики алкоголь. «Най буде солодким Новий рік!» – вигукують вони. Всередину заходять ще гості.

Знаєте, я більше себе асоціюю з Україною, ніж з Ізраїлем. Бо держава Ізраїль не представляє інтересів усіх юдеїв. Наприклад через це (хасид береться руками за своїй пейси і трусить ними в повітрі) у мене можуть бути проблеми в моїй країні. Ізраїль не живе, як пише Біблія, не живе за її законами. І скажіть, ви вірите в те, що кордон закрили через коронавірусну хворобу? Я думаю, це політика. Ми здавали тести на COVID-19 за кілька тижнів до Рош га-Шана. Чому всі інші не могли цього зробити? Чому мої друзі сиділи на кордоні Білорусі? У декого тепер проблеми, бо вони спробували нелегально перетнути кордон України.

«Знаєте, мало хто зі сторонніх намагається розібратися в суті свята. Думають, що Рош га-Шана – це такий фестиваль під відкритим небом із танцями й співами. Але це свято значно, значно глибше за своєю суттю. Воно релігійне. А танці й співи – лише частина традиції. Хасиди ж в ці дні переосмислюють рік, що минає. І радіють приходу Нового року. А ще ми молимося, аби наступний рік був хорошим для усього світу», – говорить інший хасид, який сидить із нами за столом.

Умань. Неділя. Вечір. На березі річки Уманка збираються хасиди, аби завершити святкування Рош га-Шана. «Уман-Уман, Рош га-Шана! Уман-Уман, Рош га-Шана!» – співають вони кружляючи у хороводі.  Після 18:00 вони почнуть вивертати свої кишені, викидаючи крихти з них у воду: вони вірять, що таким чином викидають свої старі гріхи й позбуваються багажу минулого року й остаточно готові до зустрічі року наступного.

Автор: Станіслав Козлюк