Китай проти Тайваню: дипфейки, ракети та морська піхота
Сі Цзіньпін готується напасти на Тайвань і не хоче повторити помилки Путіна в Україні. Пекін вважає інформаційну війну проти Тайбею не менш важливою, ніж будівництво десантних кораблів
Алан Чі світиться як батько, який розповідає про успіхи дітей. Але розповідає він не про уроки та шкільні свята, а про «Морську акулу» – безпілотний надводний апарат, який виробляє компанія Thunder Tiger, де він працює. Я слухаю його розповідь про створення цього морського дрона в штаб-квартирі фірми в місті Тайчунг, куди можна дістатися трохи більш ніж за годину швидкісним потягом за столиці Тайваню Тайбею. Сама «Акула» – великий катер з герметичною надбудовою замість звичної рубки управління – стоїть у дворі. Поряд виставковий зал з півтора десятка зразків надводної, підводної та літаючої продукції Thunder Tiger, де Чі – директор з продажу.
«Уряд Тайваню закуповує в нас близько двох тисяч дронів на рік, – каже він. – Ми експортуємо і в Україну. Щоправда, не самі дрони, а компоненти». За словами Чі, Thunder Tiger готова була б продавати Києву і готові дрони. Однак, зізнається він, «ми просто не впораємося зі швидким виробництвом такої кількості дронів, яка потрібна українцям».
«Рідна гавань» Сі Цзіньпіна
«Морська акула» – один з багатьох елементів підготовки збройних сил Тайваню до майбутнього вторгнення Китайської Народної Республіки. Китайська Республіка (конституційна назва Тайваню) з закінчення громадянської війни, яку генералісимус Чан Кайші та його Національна партія (Гоміньдан) програли Мао Цзедуну і компартії, живе під постійною загрозою нападу з боку КНР. Пекін вважає демократичний Тайвань відколотою провінцією, яку, як президент РФ Володимир Путін Крим, нинішній очільник Китаю Сі Цзіньпін хоче «привести в рідну гавань» – просто захопити.
У тому, що рано чи пізно режим КНР, більш того, саме нинішній її правитель Сі Цзіньпін здійснить спробу вторгнення, більшість співрозмовників DW у Тайбеї не сумнівається. Саме тому політики, розвідники, військові, бізнесмени і навіть піарники на Тайвані пильно спостерігають за опором України агресії РФ. Як, втім, і Пекін. Адже Народно-визвольна армія Китаю (НВАК, так вона офіційно іменується з часів Мао) не брала участі в бойових діях з часу скороминучої війни з В'єтнамом у 1979 році.
Китайський флот регулярно проводить навчання зі стрільбами у водах навколо Тайваню. ВПС НВАК регулярно влаштовують провокаційні обльоти острова, а її спецназ демонстративно вчиться штурмувати макет президентського офісу в Тайбеї.
Однак більшість тайванських експертів і державних чиновників, з якими спілкувався кореспондент DW, не вважають, що Сі віддасть наказ форсувати Тайванську протоку в 2027-2028 році. Для цього у Пекіна поки немає ані достатньої кількості підготовлених морських піхотинців (військові джерела називають смішно малу цифру у 20 тисяч), ані достатньої кількості десантних кораблів чи балістичних ракет – хоча їх виробництво йде повним ходом. Як можливу дату вторгнення частіше називають 2032-2035 роки.
Що ще важливіше, ані в Пекіні, ані в Тайбеї не знають, чи прийде Америка на допомогу Тайваню. Політика президента США Дональда Трампа ці сумніви підживлює. Але підготовку до протистояння вивчення ходу і наслідків нинішньої війни в Європі, причому і в Тайбеї, і в Пекіні, не зупиняє.
«Ми знаємо, що китайські спостерігачі постійно перебувають неподалік лінії фронту в Україні і детально доповідають додому про хід війни, – розповів DW у Тайбеї високопоставлений чиновник, який відповідає за політику безпеки. – Хоча економіка Китаю більша і стійкіша, ніж російська, у Пекіні уважно відстежують західні санкції проти Москви. Режим Сі насамперед цікавлять слабкості санкційної політики. Адже він у разі розв'язання війни проти нас теж вразливий».
Наприклад, КНР помітно залежить від імпорту енергоносіїв (російських, але не тільки). Менш відомою є залежність країни від імпорту продовольства. Ввезені з інших країн зерно, м'ясо, соєві боби становлять до 30 відсотків усіх потреб Китаю.
«Краще п'ять відсотків зараз, ніж 30 під час війни»
За словами співрозмовника DW, один з головних висновків, зроблених тайванським керівництвом з успішного опору України російському вторгненню, такий: сторона, що обороняється, може заздалегідь забезпечити собі вирішальну перевагу. Для цього потрібно твердо проводити політику стримування щодо потенційного агресора. А для такої політики, в свою чергу, потрібні гроші. Прем'єр-міністр Тайваню Чжо Жунтай минулого року оголосив: до 2030 року країна повинна довести оборонні витрати до п'яти відсотків ВВП. Зараз вони становлять 3,32 відсотка.
«Багато громадян незадоволені – мовляв, і три відсотки це багато. Але Україна сьогодні витрачає на оборону до 30 відсотків ВВП! Очевидно, що краще витратити п'ять відсотків зараз, ніж 30 під час війни», – розмірковує чиновник.
Фактичні військові витрати будуть ще вищими. Наприклад, у тайбейському готелі, де я жив, нещодавно оновили покажчики для проходу в укриття від повітряних нальотів. Тільки в столиці Тайваню їх кількість становить 4600. По всьому острову – 100 тисяч. Гроші на їхнє будівництво і підтримку йдуть не з військового бюджету, а з коштів міністерства внутрішніх справ і муніципалітетів. Ці витрати, найімовірніше, теж зростатимуть, розповів DW заступник голови Ради у справах материкового Китаю (фактично, міністерства у справах КНР) Ю Чжуншунь: «Для нас дуже цікавим є український досвід захисту громадян. Це і обладнання укриттів, і створення запасів продовольства, і забезпечення стійкості систем зв'язку, зокрема інтернету».
Хакери – російські, замовлення – китайське
Але головний виклик, за словами Ю – зміцнення стійкості суспільства до інформаційної війни і прямого втручання Китаю в політичне життя Тайваню.
З цим згоден політолог Лай Ічжун, президент The Prospect Foundation - дослідницького центру, близького до правлячої Демократичної прогресивної партії Тайваню.
«Один з головних висновків, який Сі Цзіньпін, схоже, виніс з російської війни проти України, такий: зламай волю супротивника, і решта буде легко, – розповів він кореспонденту DW. – Тому пекінський режим активно вчиться у Росії методів дезінформації, інформаційних операцій під чужим прапором».
За даними Інституту демократії, суспільства і нових технологій у Тайбеї, після зустрічі Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна китайські кібервійська наводнили тайванські мережі перекладеними з російської пропагандистськими постами. Цей контент покликаний переконати тайванців, що американська адміністрація готова «здати» їхню країну режиму в Пекіні.
Втім, зазначають експерти інституту, російські «партнери» періодично допомагають режиму Сі і більш конкретно. Наприклад, хакерське угруповання «No Name 075» постійно атакує об'єкти напівпровідникової індустрії Тайваню (країна – найбільший у світі виробник напівпровідників) і хизується цим у власному Telegram-каналі.
Кібершпигунство і проникнення у військове командування і державну бюрократію – інший фронт у війні Китаю проти Тайваню. У квітні цього року ICIJ – Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів (серед його учасників, наприклад, є портал The Insider, відомий своїми розслідуваннями отруйників з ФСБ) – опублікував матеріал про те, як китайські агенти, що видавали себе за репортерів консорціуму, ініціювали електронне листування з тайванськими чиновниками і політиками. Фейкові журналісти намагалися переконати їх поділитися особистими даними і завантажити шкідливе програмне забезпечення.
Агентуру Сі підвели не дуже хороша англійська, використання штучного інтелекту для створення стилістично недостовірних листів і неможливість використовувати доменне ім'я ICIJ у повідомленнях електронної пошти. Об'єкти уваги пекінських спецслужб швидко запідозрили недобре. Вони попередили своїх контррозвідників і журналістів консорціуму. Операція з виманювання розвідданих провалилася. Але вже плануються нові.
Політолог Лай Ічжун називає втручання у вибори, спроби впливати на політичні партії найважливішими елементами підготовки захоплення острова Китаєм. Більшість експертів і політиків у Тайбеї очікує, що до січня 2028 року, коли на Тайвані пройдуть і президентські, і парламентські вибори, Китай нарощуватиме сили для небаченої за масштабом інформаційної і кібервійни.
Чим Сі схожий на Путіна
В опозиційній Національній партії (Гоміньдан) сприймають загрози Пекіна серйозно. «Китай уже сильний, і його міць буде тільки зростати. Достатньо подивитися на їхню програму будівництва авіаносців і надзвукових балістичних ракет, щоб зрозуміти, який масштаб загрози, – каже колишній заступник міністра закордонних справ Тайваню і колишній глава міжнародного департаменту Гоміньдану Александр Хуанг. – Усі без кінця повторюють, що Китай не воював з 1979 року. А ми не воювали з 1958-го, якщо взагалі не з 1949-го, коли закінчилася громадянська війна!».
Хуанг переконаний, що Тайвань програє війну КНР, або, як мінімум, зазнає катастрофічних військових і економічних втрат. «Діалог без умиротворення» – ось яка політика щодо Китаю нам потрібна, – вважає ексдипломат. – Давайте врахуємо найважливіший урок війни Росії з Україною: попри багаторічні санкції, Росія все ще воює. А китайська економіка незрівнянно міцніша за російську».
Але нинішнє керівництво Тайваню по-своєму оцінює уроки російського вторгнення і вважає за потрібне вести щодо Китаю твердий курс. Його суть підсумував для DW співробітник урядового Інституту досліджень національної оборони і безпеки, який побажав залишитися анонімним.
За його словами, Сі Цзіньпін дивиться на проблеми Путіна в Україні і розуміє: якщо і нападати на Тайвань, то лише зі стовідсотковою впевненістю в перемозі. Будь-який інший варіант катастрофічно послабить політичні позиції Сі всередині КНР. Висновок: потрібно активно проводити політику стримування, щоб у Пекіні розуміли: швидкого тріумфу не буде. Поки це так, Тайвань залишається в безпеці.