Курс на членство: чи допоможе новий закон інтеграції України до НАТО

Верховна Рада України у четвер, 8 червня, 276 голосами підтримала внесення змін до низки законів щодо відновлення цілеспрямованого курсу Києва на отримання членства у Північноатлантичному альянсі. Тепер однією з основ зовнішньої політики, згідно з законом, має стати поглиблення співпраці України з НАТО з метою отримання членства в організації, а не просто «досягнення критеріїв», необхідних для цього. Відповідні зміни мають бути внесені до законів України «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики», а також «Про основи національної безпеки України».

Минулого тижня автор законопроекту, спікер парламенту Андрій Парубій заявив, що рішення подати законопроект він ухвалив після відвідування Парламентської асамблеї НАТО у Тбілісі та «надзвичайно плідного спілкування» із союзниками та партнерами з Північноатлантичного альянсу. Вже у вівторок документ було включено до порядку денного. У пояснювальній записці на сайті Верховної Ради зазначається, що ухвалення закону «сприятиме розширенню та поглибленню співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору, зміцненню національної безпеки нашої країни, матиме наслідком гарантію її суверенітету і територіальної цілісності». DW вирішила розпитати експертів щодо того, наскільки цей прогноз відповідає дійсності.

Питання користі

За словами виконавчого директора Центру міжнародних досліджень Миколи Капітоненка, в Україні дійсно досі не було законодавства, яке б закріплювало бажання країни стати членом Північноатлантичного альянсу. Тому, на перший погляд, ідея нарешті зробити це за допомогою відповідних змін до ключових законів у цій сфері виглядає непоганою. Втім, в реальності пришвидшити цей процес одностороннє ухвалення Україною відповідного закону навряд чи дозволить. Капітоненко попереджає - у середньостроковій перспективі членство у НАТО є для Києва недосяжною метою. «Наскільки раціонально за таких умов визначати пріоритетом державної політики задачу, виконати яку в найближчі роки ми будемо не в змозі?» - запитує експерт.

Скептичний щодо перспектив членства України у НАТО в осяжному майбутньому і аналітик Інститут світової політики Микола Бєлєсков. За його словами, навіть найближчі друзі Києва на Заході, такі як, наприклад, колишній посол США в Україні Стівен Пфайфер, вважають, що про розширення альянсу за рахунок України зараз не йдеться. За відсутності взаємності з боку країн-членів НАТО жодної доданої вартості у такого закону немає, впевнений Бєлєсков. Хоча експерт додає: «Цей законопроект слідує принципу Гіппократа - не нашкодь, адже ані користі, ані особливої шкоди від нього не буде».

Пастка саміту в Бухаресті

Капітоненко підтверджує - попри небажання західних союзників України бачити її членом Північноатлантичного альянсу, публічної критики з боку Заходу все ж не буде. Формально таке бажання Києва не суперечить ані принципам НАТО, де кожен може бажати членства у союзі та стати частиною його за згоди усіх інших членів, ані публічній риториці функціонерів Альянсу. Утім, можлива прохолодна реакція з боку західних партнерів може спричинити в української сторони образи, як це вже було після Бухарестського саміту НАТО 2008 року, коли Україні відмовилися надавати План дій щодо членства (ПДЧ) в організації. «Ми досі ображаємося на дії Німеччини і Франції, які заблокували тоді ПДЧ для Києва та Тбілісі, хоча вони діяли згідно з власними інтересами», - пояснює експерт. Саме небажання розуміти потреби союзників, на думку Капітоненка, і є головною вадою української зовнішньої політики щодо інтеграції у західні структури. Експерт впевнений, аби бути цікавими для НАТО та ЄС, важливо не лише артикулювати власні потреби, але й розуміти, чим Україна може бути корисною для цих організацій.

Бєлєсков додає, що Україна вже навіть має свій «закамуфльований» ПДЧ - щорічну програму співробітництва із Альянсом. Вона, за його словами, фактично виконує ті самі функції, що і План дій щодо членства, - передбачає виконання країною усіх критеріїв, необхідних для того, аби претендувати на повне членство в НАТО. Утім, кожного року Київ виконує це «домашнє завдання» лише на 60 відсотків, каже Бєлєсков: «Варто було б повністю використовувати вже той рівень співпраці, що є на даний момент - це хоч би і не призвело до членства в Альянсі негайно, але б дало Україні ефективний сектор безпеки і оборони».