Мародерство і безплатні обіди в Чернігові. Як живуть у обстріляних будинках

Гарячі обіди з волонтерської польової кухні дають змогу вижити тисячам мешканців обстріляних будинків у Чернігові, які досі стоять без води, електрики та газу. Про відновлення цих будівель і комунікацій поки що не йдеться, засобів до існування в багатьох, хто там живе, немає, а у квартирах масово орудують злодії, пише видання Тексти.

Червневий полудень. Неподалік магазину «АТБ» у чернігівському мікрорайоні Музикалка зібрався натовп. Люди прийшли з розбомбленого будинку, що на вулиці Мазепи, 56. Чекають на приїзд польової кухні з безплатними обідами. У кожного в цій черзі своя сумна історія. Люди діляться, їм боляче.

– Місяць просиділа в підвалі. Мій будинок уцілів, але немає ні роботи, ані грошей. Державної гуманітарної допомоги я досі не отримала, – жаліється 56-річна Людмила Ситкіна. – Ось і прийшла. Добре, що є можливість хоч поїсти безплатно.

– Тут діють і першу, і другу страви. Хоча м’яса в них небагато, зате гаряче. У нас же як 15 березня розбомбили будинок, то досі немає ні газу, ні електрики, ні води. Навіть чаю заварити ніяк, – зітхає її сусідка 81-річна Любов Гусак. – Згадую, як ми ховались у Троїцькому соборі: людей сила-силенна, лежимо на матрацах, а надворі так бахкає, що аж вуха закладає. Обстрілів у Чернігові вже немає, але страшно подумати, що буде, коли почнуться холоди. Нам кажуть, що дім аварійний, – ні жити, ні ходити в ньому не можна. А нам діватися нікуди. Сьогодні спеціальна комісія вже вкотре приходила.

Майже всі квартири порожні, злодюги їх обкрадають. Добре, що нині нам щодня після 14:00 з ресторану «Ля піцца» привозять поїсти. Суп чи борщ з м’ясом, на друге – курячі гомілки з різними гарнірами. Їх стороннім не дають, тільки тим, хто мешкає в нашому, 56-му будинку, – таких людей 15-20. Хтось до родичів пішов і там харчується, а мені нікуди йти, я одинока.

– Чи страшно жити самій, коли знаєте, що злодії довкола обносять квартири?

– За останні три місяці я перестала боятися. За день кілька разів з дев’ятого поверху й назад доки спустишся та піднімешся в моєму віці – ото страшно.

– Любов Іванівно, каналізація ж не працює – як обходитеся без туалету?

– Та у відро – й виношу, – зітхає жінка.

– Ми будь-якій допомозі раді, – додає 62-річна Ніна Минько. – Нарешті й нам сюди їжу привозять. І це правильно, бо не тільки в цьому районі є постраждалі будинки – а, наприклад, живу на вулиці Толстого, 122. Нещодавно йшла повз Центральний ринок – там молоді хлопці молоді роздавали гарячі обіди. Я їм кажу: «Ну кому ви тут у центрі даєте? Їхали б туди, де все вщент розбите, там люди дійсно потребують». То ті, хто стояв у черзі, на мене накинулися: «Жєнщіна, ідіть отсюда, нє мєшайтє». А я що, неправду сказала? – обурюється вона. – У таких, як я, пенсії маленькі, а продукти подорожчали. Що нам робити? Ось пішла за гуманітарною допомогою у двір навпроти Головпоштамту, з п’ятої ранку чергу вистояла, а там дають тільки тим, хто старший за 65 років. Одній жінці два місяці до 65 років зосталося, то не дали. Вона так плакала.

«Приходжу – вже й двері з коробкою зняли»

– Жили, все було. І спокій, і хай маленький, але достаток. Як розбили наш будинок, то полізли мародери, його ж ніхто не охороняє, – долучається до розмови 50-річна Наталія Остроух. – Тягнуть усе, що тільки на очі попадається. У мене морозильну камеру витягли, телевізор, комплекти постільної білизни, кришталь 30-річної давності – і той забрали. Замкнула, приходжу – вже й двері з коробкою зняли. З квартир тих, хто ще не повернувся з евакуації, вигребли все. Потім по тих квартирах з відчиненими дверима бродять собаки та деруть дивани.

Наше спілкування перекриває гуркіт трактора, що тягне польову кухню. Черга відчутно збільшується, розтягується десь на 20 м. Ідуть і літні, й молоді, і з дітьми, і без, з велосипедами та візочками. З’ясовують, хто стояв, а хто ні. Витягують з пакетиків пластикові контейнери, каструлі, обрізані з п’ятилітрових пластикових пляшок «лотки», скляні баночки, «пасочки» від майонезу. На польовій кухні запнута хустинкою та в фартуху й рукавичках стоїть 42-річна Регіна Гусак, волонтерка, директорка Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2 Чернігівської міськради. У місті її знають і поважають за багато ще довоєнних соціальних проєктів.

– Сьогодні у нас суп з перцем чилі, квасолею, тушковані картопля з м’ясом і капуста, а також хліб, який ми самі спекли, – оголошує меню Регіна Вікторівна. І стає до одного з котлів роздавати першу страву. До неї тягнуться десятки рук з порожнім посудом. Тим, у кого його немає, вона насипає у привезені з собою одноразові мисочки з кришками. Кожному пропонує хліб. Надворі спека під 30 градусів.

– Ми з перших днів війни безплатно годуємо людей. Коли були бойові дії навколо Чернігова, щодня готували 1500 порцій для військових і до 900 для цивільних, – розповідає вона. – Розвозили по всіх районах міста. У цей приїхали вперше. Були і в розбомбленому мікрорайоні Бобровиця. Нині щодня, починаючи з 6:00 ранку, варимо 900 порцій. Їх роздаємо тим, хто укріплює оборону Чернігова, а також майстрам, які приїхали з Хмельницької та інших областей відновлювати Чернігів.

– Звідки продукти?

– З миру по нитці, – посміхається. – Нещодавно нам почав надавати допомогу французький благодійний фонд Acted. Зараз триває реєстрація на грошову допомогу тим, чиї квартири розбиті, – киває в той бік, де інші волонтери записують дані постраждалих. Ми вдячні усім, хто підтримує. Для жителів Бобровиці готували польську страву – бігос, канадський суп з перчиком чилі, італійську пасту. Це національні страви країн, які дуже допомагають українцям.

Регіна Гусак спритна в роботі: встигає не тільки наливати суп, а й відповідає на десятки запитань від людей. Питають, де ще записатися на грошову допомогу від фонду Acted. Що і де можна отримати постраждалим. Коли ще приїде польова кухня в цей район. Наталія Желаннікова, її помічниця, роздає другу страву. Тим, у кого немає посуду, накладає тушковану картоплю в паперові стаканчики. Ще одна помічниця, Тамара Скачок, вкладає в пластикові стаканчики тушковану капусту й видає хліб. «»Не треба руками перемацувати кожен шматок, – просить нетерплячих. – Я сама все покладу. Ми ж у рукавичках».

Друга страва закінчується швидше, ніж перша. Але ті, кому не дісталося картоплі, не нарікають, а розбирають суп.

– Пахне смачно, – бере каструльку з рук Регіни Гусак 71-річна Тетяна Лайкова, – поділюся з сестрою, вона пенсіонерка, і з сусідкою, якій 92 роки. Усе ж свіженьке, ось і квасолька біленька і червона плавають, і порізані стручки спаржевої квасолі та перчика. Дякуємо волонтерам, – кланяється пенсіонерка.

І години не минуло, як обидва котли польової кухні спорожніли.

– Приїздитимемо до вас десь раз на два тижні, – обіцяє Регіна Гусак.

Скуштувала і я з колегами волонтерського обіду. У другій страві, тушкованій картоплі, розпробувала курячу тушонку, таку, як давали в пакеті з державною гуманітарною допомогою.

«Тут усе трусилося, але ніхто з дівчат не втік»

– Ми самі переробляємо м’ясо на тушонку, – пояснила Регіна Вікторівна. Наступного дня ми приїхали до неї в навчально-реабілітаційний центр, щоб спокійно поговорити. – Ось, у дворі центру в нас ще одна польова кухня, її теж надала в користування Державна спеціальна служба транспорту. Кухня працює як автоклав. Під час вторгнення, коли стріляли в бік політеху та районної лікарні, тут усе трусилося. І наш центр, і кухні. Але ніхто з дівчат не втік. Зараз приходимо о 6:00 ранку й починаємо готувати. До 10:00 страви готові, об 11:30 виїжджаємо в черговий зруйнований район.

На кухні працюють і співробітниці центру, і просто небайдужі жителі найближчих будинків. Разом 30 осіб. Переважно жінки. Але чоловіки теж приходять. Вантажать і розвантажують, рубають дрова. Кухні працюють на дровах, страви готують саме в польових кухнях. Під стіною центру – акуратно складена полінниця.

180 кг картоплі щодня

– Я всім помічникам вдячна, деяких знаю лише на ім’я, – каже Регіна. – Коли Чернігів сильно бомбили, багато жителів виїхало з міста. І нас лишалося з десяток. Мої незмінні помічниці: Тамара Скачок, Оксана Свириденко, Олена Токар, Галина Дикуха, Інна Сафонова, Світлана Москаленко. Допомагають не всі одразу, а хто коли може. Переважно біля кухні я і ще троє.

Щодня в нас на приготування страв іде десять 18-кілограмових сіток картоплі, 30 кілограмів крупи, 20 кілограмів курятини або свинини. Допомагають місцеві громади. Нам везли із Сосниці тушонку, овочі й різні продукти з сіл.

Добрі люди, які знають про нашу діяльність, привезли фурою вісім палет замороженої курятини. Ми взяли стільки, скільки вмістилось у дві морозилки харчоблока. Несли люди – хто що мав. Приходили плести сітки та фасувати гуманітарну допомогу (продуктові набори). Робота завжди є. Не минає й дня, щоб не запропонували картоплю чи моркву. І досі несуть.

Трактор, щоб тягти польову кухню до місця роздачі страв, надає комунальне підприємство «Зеленбуд». І дизель для його заправки, а також чималі кошти.

– А ми годуємо зеленбудівців, які оце риють траншеї, щоб у разі потреби захищати місто, – розповідає Регіна. – Нині нам фінансування на десять виїздів та одноразовий посуд виділив неурядовий французький благодійний фонд Acted. Також дає харчі всесвітньо відомий фонд World Central Kitchen. Ці фонди працювали у Сомалі, а тепер в Україні.

Поки спілкуємось, у казані польової кухні булькає кукурудзяна каша з м’ясом. Великою дерев’яною лопаткою її помішує співробітниця центру Наталія Желаннікова, за освітою кухар-кондитер. Вона приїхала до Чернігова з Миколаївщини, звідки родом її чоловік. До речі, у всіх, хто готує на волонтерській кухні, є санітарні книжки. Це важливо.

– Чернігівці давно вже знають нас за різними соціальними проектами, – веде далі Регіна Вікторівна. – За останні роки наша команда втілила їх десятки. Наприклад, проєкт молодіжних обмінів між школярами міст Нова Суль (Польща) та Чернігів.

Здійснювали міжнародні обміни волонтерами за програмою «Волонтерство змінює світ». Проєкт соціалізації молодих людей з інвалідністю «Ми бачимо світ однаково», також «Здорова родина – щаслива країна» за підтримки БФ, «Здоров’я жінки та планування сім’ї», надавали молоді консультації про сучасні засоби планування сім’ї.

Зараз, окрім щоденної роботи на польовій кухні, готуємо проєкт для підлітків, які перебували в місті під час вторгнення: «Соціально-психологічний супровід дітей та підлітків, які постраждали внаслідок воєнних дій» – я ж психологиня.

Автор: Валентина Остерська