Міф Бандери є антиросійським

У розмові з «Super Express» професор Пшемислав Журавський вель Ґраєвський коментує останнє інтерв'ю з колишнім прем'єром Яном Ольшевським.

Ян Ольшевський в резонансному інтерв'ю для «Super Express» говорив, що не можна через різниці в оцінці історії знищувати відносини з Україною, а закон про ІПН, що забороняє пропагування «бандеризму», є шкідливим. Погоджуєтесь?

Абсолютно з цим принциповим висновком погоджуюся. Втім, на мою думку,  матеріальні польсько-українські взаємини нині є значно кращими, ніж були до 2015 р.

Серйозно?

Звичайно, і можу зачитати цілу літанію досягнень. Досить згадати про військову співпрацю на рівні армії та військових підприємств, як і пожвавлені контакти в сфері комунікацій. Це дуже важливі, реальні досягнення у відносинах з Україною.

Цього ніхто не зауважує, бо ми з Україною сваримося за історію.

Прецінь, неможливо приховати, що ми маємо все глибшу іміджево-історичну суперечку. Це, звичайно, заслоняє оцей намацальний вимір наших взаємин, більше того, коли таким є загальне відчуття, то воно стає політичним фактом.

В нас мало не забули, що Україна є у стані війни і в цих важких умовах наново будує свою ідентичність? І саме на цьому фоні повертається культ Бандери, який при теперішній появі має характер чисто антиросійський, а не антипольський.

Звернення до бандерівської традиції є зверненням до запеклої антирадянської партизанки кінця 40-х років, а не до масакри польського населення. Цей факт в українській свідомості майже не існує. По-друге: політичні партії, що апелюють до цієї традиції – «Свобода» чи «Правий Сектор» – мають в Україні марґінальну підтримку. Якщо хтось вважає, що там правлять бандерівці, то так само влучно можна вважати, що в нас правлять корвіністи. На це треба дивитися в таких пропорціях. І треба пам'ятати про дещо ще.

Про що?

Україна є олігархічною державою, а олігархи не мають жодного відношення до історичної польсько-української сварки. Вони спустили ці питання на місцевих політиків, а для центральної політики в Києві це не має жодного значення. Це і пояснює, чому над Дніпром нема необхідності враховувати польський історичний наратив.

Багато хто в Польщі цього не розуміє і  готовий порвати зі східною політикою, котру пов'язують з Ґедройцем і Мєрошевськимі яка визнавала незалежність України як гарантію безпеки Польщі. Ян Ольшевський також за це переживає. А може рацію мають ті, що готові лишити Україну саму на себе?

Я би тезу Гедройця підтвердив. Так вже є, що в 1654 році московські війська зайняли Київ і від цього часу нераз бували у Варшаві. Раніше було навпаки – це ми бували в Москві. Треба пам'ятати, що стратегічна зміна розподілу сил в Центральній Європі залежить від панування чи не панування росіян в Києві. Структури Заходу не мусять бути вічними і не мусять нас вічно захищати від російської агресії, а народи на своєму місці лишаються. І це чи будуть незалежні, чи ні, має для Польщі фундаментальне значення. Найбільшою нацією на схід від Польщі є українці, і те, чи вдасться їм вибудувати ефективний бар'єр, лише дасться чути. Але дискусії про навіть найтрагічнішу історію 70-річної давності не можуть — і в цьому нема жодних сумнівів — переважати над очевидним політичним інтересом обох наших народів.

Але ми принаймні можемо собі спокійно дискутувати про історію.

Ну так, бо при найгіршому сценарії ми ці історичні дебати будемо вести на нарах на Колимі. Очевидно до розумної взаємодії треба дві сторони. Взаємні відносини не вдасться нам виправити, якщо друга сторона не буде розуміти необхідності їх поліпшення.

Przemysław Żurawski vel Grajewski
Mit Bandery jest antyrosyjski
Super Express, 28.02.2018
Переклад О.Д.