Митрополит УПЦ Софроній: «Звернення до Варфоломія розумне, бо там немає вказівки — дати автокефалію Філарету чи нам»

фото: Рrocherk.info

Події останніх днів — Великий православний Собор на Криті, звернення Верховної Ради і церковної громадськості до Вселенського Патріарха Варфоломія з приводу подолання церковного розділення в Україні — вийшли у світові топ-новини.

До обговорення ситуації ми залучили відомого архієрея Української Православної Церкви (Московського Патріархату), митрополита Черкаського і Канівського владику Софронія (Дмитрука). Він висловив свою думку з означених питань.  

Владико, Ви ознайомлені зі зверненням Верховної Ради до Патріарха Варфоломія?

Так, я його вже читав. Звернення розумно написано. Але ж ви розумієте, що це звернення Верховної Ради. Якщо давати незалежну Церкву, то треба давати не Верховній Раді. Я б, наприклад, рекомендував зробити так: скласти можновладцям такий текст, зустрітися з кожним архієреєм і спитати: ти «за» чи «проти»? Вислухати, обговорити... А так хто буде без нас вирішувати це питання?

Тобто звернення розумне, але треба, щоб до нього, до його обговорення долучилися ієрархи Церкви...

Так, так. Звернення розумне, з моєї точки зору, в тому сенсі, що там немає вказівки — дати автокефалію Філарету чи Москві (УПЦ МП — ред.). А йдеться про той напрямок, щоб створити взагалі автокефальну Церкву в Україні. Це дуже розумно.

Це пропозиція парламенту України. А є ще інша петиція до Константинопольського Патріарха — вона висунута мирянами і духовенством УПЦ (МП) на підтримку звернення Верховної Ради...

Оце воно щось значить. Я тільки «за», я все «за»! Щоб ми кінець-кінцем були вільні. Проте з нашим народом, з нашою психологією дуже важко розмовляти і переконувати. Триста років вселяли думку, що ми «представители третьего Рима».

Тож треба обговорювати, вести діалог...

Так от, з моєї точки зору, даний момент надзвичайно рушійний. І кращого може не бути, щоб вирішити це питання. І це залежить від нас, не лише від Буковини.

Між іншим, у згаданому зверненні мирян і духовенства підкреслюється, що майбутня об’єднана автокефальна Церква не повинна перешкоджати релігійному самовизначенню тих, хто хоче залишатися частиною Російської Православної Церкви в Україні.

Так, хай вони лишаються, будь ласка. У всьому світі є такі, що належать до РПЦ. Нехай, це все закономірно... Але — в нас біда. І кращого моменту, ніж зараз, для нас і для України може не бути.

Деякі офіційні представники РПЦ критикують звернення Ради — мовляв, не справа політиків або Константинополя втручатися у справи РПЦ. А чи знаєте Ви якісь приклади, коли б з Москви були конкретні пропозиції вирішити проблему розділення українського православ’я?

Я такого не знаю. Та справа в тому, що вони ніколи на це не погодяться! Тому що Україна — це не Естонія, не Прибалтика...

Ну, за логікою, якщо вони кажуть — не треба іншим втручатися, то треба ж самим щось запропонувати...

А я б їм запропонував! (сміється) Якщо вони хочуть бути дружними з Україною і рахують неподільну Церкву... з якого?.. з 15 століття?.. то хочеться це комусь чи не хочеться, а треба вирішувати: у зв’язку з тим, що склалася така політична ситуація, що нас оголошують в Україні «церквою держави-агресора», то давайте, хлопці, ми вас відпускаєм! Оце було б надзвичайно розумно. Але для цього треба бути безпристрасним! І хоч трошки в політиці розбиратися. Не жити тільки одною славою...

Але й навіть депутати, які щось пропонують, вони не хочуть спілкуватися з нами. А їм треба спілкуватися. Я колись сказав одному депутату: ти що думаєш, у мене голова дурніша від твоєї? Що ти вирішуєш за мене питання, коли ти в богослов’ї «пеньок»?

А як Ви бачите цей діалог? От прийдуть депутати — і далі?...

Якщо ми хочемо чогось досягти, то нам треба спілкуватись. Хочемо ми того чи не хочемо, але їм треба йти до нас. Іти до кожного. Не вибираючи. І відверто казать: люди добрі, от так і так, є проблема — може, щось разом подумаєм? Не лякать: а, раз ви «ні», то ми вам то... А по-доброму, по-чесному, дипломатично з кожним поговорити, представити проблему. І то було б добре. Тому що все вирішується діалогом.

З іншої сторони, ми маємо приклади, як Чехія одержала автокефалію, як одержала Польща... Коли вони стали державами незалежними, постало питання про незалежну Церкву. Значною мірою долю автокефалії вирішували політики. І Церкви одержали Томос від Константинополя. Може таке скластися і в Україні. Запропонувати Константинопольському Патріарху оголосити волю православної України.

Але є ще одна сторона проблеми. Між нами, православними, немає діалогу! Від Філарета кричать, що вони те і те хочуть, а діалогу-то немає. Я вам такий приклад наведу. Я зняв сан з одного і другого попа — за «мораль». І від іншої жінки народилася дитина — і в одного, і в другого. А його філаретівський Іван (Черкаський митрополит УПЦ КП — ред.) забрав та ще й поставив благочинним. От прийде той час, коли ми з’єднаємось. То як я, вибачте, буду служити з тим попом, з якого зняв сан?

Треба дивитися з точки зору церковної користі, і викинути всі свої «бажання». Тому що одне діло бажання, а інше — страждання за свій народ. А то бажають бути патріархами, а не знають, як же це зробити для народа краще. Треба пожертвувати собою, мабуть. І одній, і іншій стороні — не має значення.

Зараз на Криті проходить Великий православний Собор — у Вас є своя думка з цього приводу?

Поки що нічого не відомо. І чи вирішать вони питання з наданням автокефалії...

Таке питання не включено до порядку денного.

А якщо не будуть розглядати, то велика проблема залишається.

Російська Церква сама нібито наполягала не ставити це питання...

Бо вона не хоче залишитися без України. Оце перша причина, чому вона не поїхала на Собор... Будемо надіятись, молитись і просити Бога, щоб у нашому співтоваристві, у нашому українському архієрейському товаристві, з’явилося бажання мати свою гідність!

Добре, дякуємо Вам, владико, за розмову.

Джерело: Релігія в Україні

Владико, Ви ознайомлені зі зверненням Верховної Ради до Патріарха Варфоломія?

 

Так, я його вже читав. Звернення розумно написано. Але ж ви розумієте, що це звернення Верховної Ради. Якщо давати незалежну Церкву, то треба давати не Верховній Раді. Я б, наприклад, рекомендував зробити так: скласти можновладцям такий текст, зустрітися з кожним архієреєм і спитати: ти «за» чи «проти»? Вислухати, обговорити... А так хто буде без нас вирішувати це питання?

 

Тобто звернення розумне, але треба, щоб до нього, до його обговорення долучилися ієрархи Церкви...

 

— Так, так. Звернення розумне, з моєї точки зору, в тому сенсі, що там немає вказівки — дати автокефалію Філарету чи Москві (УПЦ МП — ред.). А йдеться про той напрямок, щоб створити взагалі автокефальну Церкву в Україні. Це дуже розумно.

 

Це пропозиція парламенту України. А є ще інша петиція до Константинопольського Патріарха — вона висунута мирянами і духовенством УПЦ (МП) на підтримку звернення Верховної Ради...

 

Оце воно щось значить. Я тільки «за», я все «за»! Щоб ми кінець-кінцем були вільні. Проте з нашим народом, з нашою психологією дуже важко розмовляти і переконувати. Триста років вселяли думку, що ми «представители третьего Рима».

 

Тож треба обговорювати, вести діалог...

 

Так от, з моєї точки зору, даний момент надзвичайно рушійний. І кращого може не бути, щоб вирішити це питання. І це залежить від нас, не лише від Буковини.

 

Між іншим, у згаданому зверненні мирян і духовенства підкреслюється, що майбутня об’єднана автокефальна Церква не повинна перешкоджати релігійному самовизначенню тих, хто хоче залишатися частиною Російської Православної Церкви в Україні.

 

Так, хай вони лишаються, будь ласка. У всьому світі є такі, що належать до РПЦ. Нехай, це все закономірно... Але — в нас біда. І кращого моменту, ніж зараз, для нас і для України може не бути.

 

Деякі офіційні представники РПЦ критикують звернення Ради — мовляв, не справа політиків або Константинополя втручатися у справи РПЦ. А чи знаєте Ви якісь приклади, коли б з Москви були конкретні пропозиції вирішити проблему розділення українського православ’я?

 

Я такого не знаю. Та справа в тому, що вони ніколи на це не погодяться! Тому що Україна — це не Естонія, не Прибалтика...

 

Ну, за логікою, якщо вони кажуть — не треба іншим втручатися, то треба ж самим щось запропонувати...

 

А я б їм запропонував! (сміється) Якщо вони хочуть бути дружними з Україною і рахують неподільну Церкву... з якого?.. з 15 століття?.. то хочеться це комусь чи не хочеться, а треба вирішувати: у зв’язку з тим, що склалася така політична ситуація, що нас оголошують в Україні «церквою держави-агресора», то давайте, хлопці, ми вас відпускаєм! Оце було б надзвичайно розумно. Але для цього треба бути безпристрасним! І хоч трошки в політиці розбиратися. Не жити тільки одною славою...

 

Але й навіть депутати, які щось пропонують, вони не хочуть спілкуватися з нами. А їм треба спілкуватися. Я колись сказав одному депутату: ти що думаєш, у мене голова дурніша від твоєї? Що ти вирішуєш за мене питання, коли ти в богослов’ї «пеньок»?

 

А як Ви бачите цей діалог? От прийдуть депутати — і далі?...

 

Якщо ми хочемо чогось досягти, то нам треба спілкуватись. Хочемо ми того чи не хочемо, але їм треба йти до нас. Іти до кожного. Не вибираючи. І відверто казать: люди добрі, от так і так, є проблема — може, щось разом подумаєм? Не лякать: а, раз ви «ні», то ми вам то... А по-доброму, по-чесному, дипломатично з кожним поговорити, представити проблему. І то було б добре. Тому що все вирішується діалогом.

 

З іншої сторони, ми маємо приклади, як Чехія одержала автокефалію, як одержала Польща... Коли вони стали державами незалежними, постало питання про незалежну Церкву. Значною мірою долю автокефалії вирішували політики. І Церкви одержали Томос від Константинополя. Може таке скластися і в Україні. Запропонувати Константинопольському Патріарху оголосити волю православної України.

 

Але є ще одна сторона проблеми. Між нами, православними, немає діалогу! Від Філарета кричать, що вони те і те хочуть, а діалогу-то немає. Я вам такий приклад наведу. Я зняв сан з одного і другого попа — за «мораль». І від іншої жінки народилася дитина — і в одного, і в другого. А його філаретівський Іван (Черкаський митрополит УПЦ КП — ред.) забрав та ще й поставив благочинним. От прийде той час, коли ми з’єднаємось. То як я, вибачте, буду служити з тим попом, з якого зняв сан?

 

Треба дивитися з точки зору церковної користі, і викинути всі свої «бажання». Тому що одне діло бажання, а інше — страждання за свій народ. А то бажають бути патріархами, а не знають, як же це зробити для народа краще. Треба пожертвувати собою, мабуть. І одній, і іншій стороні — не має значення.

 

Зараз на Криті проходить Великий православний Собор — у Вас є своя думка з цього приводу?

 

Поки що нічого не відомо. І чи вирішать вони питання з наданням автокефалії...

 

Таке питання не включено до порядку денного.

 

А якщо не будуть розглядати, то велика проблема залишається.

 

Російська Церква сама нібито наполягала не ставити це питання...

 

Бо вона не хоче залишитися без України. Оце перша причина, чому вона не поїхала на Собор... Будемо надіятись, молитись і просити Бога, щоб у нашому співтоваристві, у нашому українському архієрейському товаристві, з’явилося бажання мати свою гідність!

 

Добре, дякуємо Вам, владико, за розмову.