Назад до вугілля. Тимчасово?

З 31 жовтня до 12 листопада в шотландському місті Ґлазґо пройде міжнародна 26-та Конференція ООН зі зміни клімату. Одним із чільних пунктів порядку денного форуму має стати питання цілковитої відмови від використання вугілля як ефективного заходу зі стримування підвищення температури.

Анонсуючи форум, генеральний секретар ООН Антоніу Ґутерреш, зокрема, зазначив: «Перш за все, слід відмовитися від будівництва нових вугільних електростанцій. За останній рік ми змогли пройти великий шлях. Але нам належить зробити ще багато для того, щоб до 2030 року відмовитися від вугілля в країнах Організації економічного розвитку та співпраці й до 2040 року – в решті світу».

Ці слова генсека пролунали наприкінці вересня. Тоді Ґутерреш привітав недавню заяву Китаю про припинення міжнародного фінансування вугільної енергетики, а також закликав приватні фінансові організації – від комерційних банків до компаній, які керують активами, в тому числі в Сполучених Штатах, Європі та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – наслідувати цей приклад і припинити фінансування вугільної енергетики.

Чи хтось прислухається до цих закликів керівника ООН? Дуже сумнівно. Бо події розвиваються в цій галузі занадто стрімко: ще у вересні голова КНР Сі Цзіньпін дав обіцянку припинити інвестиції у вугільні проєкти, а вже у жовтні китайська влада розпорядилися збільшити видобуток на своїх шахтах Внутрішньої Монголії. Нарощує видобуток й Індія.

На останньому саміті «Великої сімки», який відбувся у червні в англійському Корнуоллі, лідери найпотужніших господарок світу мали домовитися щодо головних питань політики в царині клімату. Передовсім йшлося про терміни остаточної відмови від використання вугілля. Утім сторони так і не змогли закрити цього питання. Бо ще тоді, чотири місяці тому, вони постали перед низкою невирішених проблем: дефіцит газу в Європі, зростання цін на вуглеводні, явно недостатня потужність об’єктів «зеленої енергетики», аби компенсувати відмову від атомної енергетики тощо.

У декларації саміту G7 нібито й пролунало засудження використання вугілля, воно було названо «головним джерелом викидів парникових газів в атмосферу планети». Проте найбільш розвинені країни світу пообіцяли в Корнуоллі лише «прискорити розробку та впровадження технологій, які дозволять оптимізувати перехід від вугілля до інших видів палива». І в цьому аспекті зустріч світових лідерів, звісно, розчарувала адептів екологічного способу життя/

За чотири місяці всі згадані проблеми лише загострилися, тож про відмову від вугілля нині вже навіть ніхто не згадує. Радше навпаки: точаться розмови про нарощування об’ємів використання вугілля й відповідно – евентуального відновлення потужностей з його видобування.

Тож до вугілля повертаються не тільки в Азії. Велика Британія, яка заповідала відмову від вугілля впродовж трьох років, нині потихеньку намагається взяти свої слова назад і нарощує об’єми споживання «чорного золота». Збільшення вугільного споживання відбувається нині і в країнах – членах Європейської Унії. Після довгої і холоднішої, ніж зазвичай, зими споживання вугілля в Європі цьогоріч зросло на 10–15%. Після завершення локдавнів і відновлення господарок люди почали повертатися на свої робочі місця. Природно, стрімко збільшилося споживання електроенергії. Такі європейські країни, як Німеччина, Нідерланди і Польща, змушені повертатися до вугілля, щоб не дати згаснути світлу в офісах, на заводах і в житлових будинках.

Німеччина досі вважалася флагманом відмови від видобування і споживання вугілля в Європі. Нині німецькому уряду доводиться резиґнувати зі своїх обіцянок. Це, до речі, дозволило німецьким «зеленим» покращити свій рейтинг, адже їхня тема знову стала актальною. Німецькі активісти-екологи провели масові акції протесту проти тимчасового відновлення шахт у зв'язку з нестачею енергоносіїв. У колись найбільшій «шахтарській» землі – Північному Райні-Вестфалії – акція природозахисників набула всіх рис перформансу: перешкоджаючи шахтарям, «зелені» прикували себе кайданками до екскаваторів. Для вгамування протестувальників довелося втручатися поліції. І це в Німеччині, повторюся, – країні, чиї екологічні плани є одними з найбільш кардинальних у Європі. Повністю відмовитися від фосильних енергоносіїв ФРН розраховує до 2045 року, а від вугілля – вже до 2038-го.

Але поки що «зелена енергетична концепція» в Європі надійно буксує. Натомість відновилася зацікавленість до традиційних енергоносіїв. І експерти називають кілька причин такого стану справ, які наклалися одна на одну восени 2021 року.

Одна з них полягає у фатальній нестабільності «зелених» технологій. Така енергетика надміру залежна від погодних умов. Літні місяці цьогоріч видалися хмарними та безвітряними, відтак запастися належними обсягами «зеленої» енергії не вдалося. Відповідно, виник енергетичний дефіцит, який розвиненим країнам Заходу доводиться компенсувати шляхом закупівлі вуглеводнів.

Ще дві причини пов’язані з пандемією коронавірусу, точніше з виходом з неї. Постпандемічна економіка почала стрімко розвиватися. Розпочатий у Китаї ще торік підйом у перші місяці 2021-го охопив більшу частину Тихоокеанського регіону. Так само на Заході, який здебільшого відмовився від локдавну, економіка почала зростати, а отже – потребувати чимраз більше енергетичних витрат.

Інша «пандемічна» причина має радше психологічний характер. Люди почали менше користуватися громадським транспортом через страх інфікуватися коронавірусом. Бажання ізолюватися від СOVID-19 спричинило стрімке зростання автомобілів на дорогах, а отже збільшило витрати пального, оскільки частка електромобілів на ринку все ще невелика.

Відтак споживання видобувних енергетичних ресурсів почало стрімко зростати, всупереч «зеленому консенсусу». І, так би мовити, чутки про смерть вугілля виявилися явно перебільшеними.

У своїй попередній статті «Кремлівський газовий шантаж» я вже описував, яким чином Росія створила дефіцит газу в Європі. Проте, окрім істотного зниження запасів газу в сховищах, на стан європейського енергетичного ринку негативно вплинула і ситуація в Норвегії. Поставки газу з однієї з головних енергетичних держав континенту через ремонтні роботи на об'єктах енергетичної інфраструктури наразі обмежені. Це, своєю чергою, спричинило ситуацію, за якої комунальні підприємства в країнах Євроунії були змушені згадати про добре старе вугілля й тимчасово «забути» про те, що вартість квот на шкідливі викиди в Європі цього року наблизилася впритул до рекорду.

А спалювання вугілля знову стало вигідним, ба більше – єдиним виходом з енергетичної кризи. Відтак економіка поки що переграє політику у вугільному питанні.

Максим Муляр