Немає Мінагрополітики – немає й проблем?

В Чернігівській обласній газеті «Деснянка вільна» від 15 травня 2010 року була опублікована моя стаття під заголовком «Українську аграрну політику умом не збагнути».

Проаналізувавши найбільш очевидні схеми відкатів, я закликав чиновників, щоб «… нарешті усвідомили, що мільйонних хабарів не заберуть на той світ. Та й доля зажерливих попередників не досить успішна, а для багатьох і трагічна».

Не дивно, що мої застереження тоді не дійшли до мізків високих чиновників. Не чули вони й закордонних фахівців, що теж били тривогу: «… з українським селом коїться щось не те».

Але і я не здавався. У газеті «Сільські вісті» від 15 листопада 2011 року опублікована моя стаття «Свині під дубом, або Чому українські можновладці страшніші за… сомалійських піратів». За цю статтю, в якій піддав гострій критиці «не досить професійний і безвідповідальний» уряд Азарова, мене викликали у високі кабінети. Вистояв. А от активних союзників у боротьбі з урядовою ідіотією не виявилося. Та й це не примусило мене стати осторонь того, що коїться в Україні з урядовим управлінням і зокрема з неефективним використанням сільськогосподарських земель.

Чергова моя публікація у газеті «Сільські вісті» (від 24.05.2012 р.) вийшла під заголовком: «Якщо така багата земля, то чому бідні люди?». Для аргументації мого риторичного запитання навів думку закордонних експертів стосовно обсягу земельного ринку в Україні – 40 мільярдів доларів. Якщо визначити реальну вартість нашої землі з огляду на ціни в Європі, то виявиться, що український народ найбагатший у світі. І це багатство під прицілом світового капіталу ще з 1990 року.

Втім, і окремі закордонні світила серйозно занепокоїлися були долею нашої годувальниці. Три десятки провідних економістів США та інших країн, серед яких три лауреати Нобелівської премії в сфері економіки, звернулися були до президента СРСР Михайла Горбачова із закликом зберегти суспільну власність на землю і сформувати державні доходи за рахунок земельної ренти. Наголошували на тому, щоб не повторили помилок країн Заходу, які поспіхом дозволили приватному сектору привласнити більшу частину земельної ренти, а тепер, після великих бюджетних і продовольчих втрат, з труднощами виправляють свої помилки, повертаючи землю в державну власність.

Не дослухалися й до цих застережень. Щоправда, затіяли політичні торги – щороку продовжували мораторій на продаж землі, хизуючись перед телекамерами. Цього дотримувалися політичні сили всіх кольорів: безкольорові, помаранчеві, синьо-білі, червоносердечні, червоно-білі, єврофарбовані.

Нарешті на горизонті замайоріла довгоочікувана надія – команда «зелених». Вона-то повинна найкраще потурбуватися про долю української землі, про доведення земельної реформи до європейських стандартів. До того ж, і годувальниця наша щовесни розквітає зеленим відродженням – під колір владної партії. Та вийшло, як по-сталінськи: немає «зеленого» міністерства – немає проблем.

Ні, у мене були побоювання, що молода команда таки запустить ринок землі, але жив і надією, що зроблять це не поспіхом, вивчивши досвід Європи і США. Чув по телебаченню, що окремі земельні реформатори їздили вивчати розумний досвід. Але мені навіть у страшному сні не приходило, що «зелена» команда, замість виваженого реформування Міністерства аграрної політики, повністю його ліквідує, передавши функції Міністерству економіки і торгівлі.

Такого безглуздя ще не було ні в СРСР, ні в незалежній Україні. Бо це ж треба бути якими ідіотами, щоб важливість нашого міністерства поставити на один рівень з приєднанням міністерства молоді і спорту до міністерства культури.

Перший аргумент. Сільські господарства виробляють найважливіші для людини продукти харчування. Розвиваючись, ми підпорядковуємося більше законам і примхам природи, ніж торгам на біржах. Від нашої продукції, як ні від якої іншої, залежить безпека життя та здоров’я людей.

Другий аргумент. Мінагро забезпечує 18 відсотків ВВП і 40 – валютної виручки. І це при тому, що не розвинута переробка. Хто тепер цим займатиметься?

Третій аргумент. Кожна країна Євросоюзу має власне Міністерство сільгоспвиробництва, а ще у них – загальноєвропейський профільний директорат. І взагалі, всі світові лідери на продовольчих ринках (США, Бразилія, Австралія, Китай, Канада) мають такі міністерства. Бо вони відіграють важливу роль у формуванні аграрної політики, гарантуванні продовольчої безпеки країни, стимулюванні ефективності і продуктивності виробництва продовольства. На це закладаються великі бюджети. Скажімо, бюджет Євросоюзу лише на дотацію сільгоспвиробникам становить 408 мільярдів євро на шість років. У США – значно більший. І профільне міністерство там розрослося до п’яти тисяч висококваліфікованих працівників. Хоча був час, коли аграрне міністерство теж ліквідували, але вчасно спохватилися. Тепер це – організаційний і науковий центр, що відповідає за розвиток найважливішої для життя людини галузі. У країнах, де так вважають, як нова українська влада, – громадяни голодують.

За повідомленням прес-служби Продовольчої сільськогосподарської організації ООН, з 2016 по 2017 роки кількість постраждалих від голоду збільшилася на 17 мільйонів, – до 821 мільйона. Тобто, кожен дев’ятий житель планети голодує. Стосовно ж дітей – 151 мільйон їх страждає через недоїдання.

За прогнозами ООН, до 2050 року населення планети зросте до 9,7 мільярда (є 7,44 мільярда). Наявних же зараз харчових продуктів ледве вистачає для 7 мільярдів, тож від недоїдання страждає людей найбільше за увесь період від Другої світової війни.

На фоні ось такої гнітючої статистики і реальних загроз з продовольчою безпекою на планеті, нова владна команда затіяла ліквідацію продовольчого міністерства. Видно, вона не збирається вживати заходи для зупинення вимирання нації? Тож і тут за вченням Сталіна: немає людини – немає й продовольчої проблеми. Для Міністерства ж економіки і торгівлі головне – якнайшвидше пустити з молотка державні підприємства і землю. Гарантування ж продовольчої безпеки багатомільйонного населення – як додаткове навантаження.

А народ зомбований мовчить. Як мовчав і тоді, коли історичні недолугі земельні реформи призводили до голодоморів, до кукурудзяно-горохового хліба (в горло не ліз), до запровадження карткової системи в розвинутому соціалізмі. Та й тепер – уже забули смак справжньої м’ясної ковбаси, натуральної молочки, яку можна купити за європейські ціни хіба що на ринку. Нам завозять із-за «бугра» картоплю, часник, яблука, сало, субпродукти, взагалі м’ясний непотріб, овочеву й фруктову консервацію, соки, дитяче харчування… всього не перерахуєш. На який сировинний придаток до Європи перетворюється Україна з найбагатшими чорноземами та іншими ресурсами?

Невже й «зе-команда» перетвориться на політичних призначенців?

За 28 років так званої незалежності український народ, як то кажуть, по саме горло наситився результатами служби політичних призначенців своїм політичним силам, щоб ті якнайдовше утримувались при владі. Служіння ж нації – лише в гарних лозунгах і вишуканій брехні. Сподівався, що «Слуга народу» з першого дня одержання влади кинеться наповнювати конкретним змістом назву своєї політичної сили. Але поки що бачу замість справжнього служіння народу – продовження ідеологічного шляху Порошенка, якщо не глибше. І це заради відволікання уваги народу від життєво-болючих проблем.

Ось і днями поїхав Володимир Зеленський у Польщу і зробив там «доленосну» для українського народу заяву: «Північний потік–2» є неприйнятною загрозою для всієї Європи».

Думаю, порохолизи неодмінно вкотре вже звинуватять Зеленського в плагіаті «геніальних» висловлювань Порошенка. Більше того, про це не перестають торочити світу американці, але європейці і росіяни своє роблять, вигідне для обох сторін. Тож навіщо ще й новому українському президенту це повторювати на сміх хіба що курям? Невже він подумав, що саме його заяложена заява поставить крапку у припиненні цього будівництва? Хоча наяву – гидотно лизнув новим хазяям.

Ще від однієї міжнародно-енергетичної «перемоги» президента Зеленського мене аж коробить: досягнута домовленість про постачання скрапленого газу із США через польський термінал. Не кажуть тільки, скільки коштуватиме цей газ для українських споживачів. Тож можна зробити висновок, що перемога українського президента вигідна передусім для США і особливо Польщі, бо на новозбудований термінал скрапленого газу «клюнула» чи не перша Україна. Інші – руками й ногами відбиваються від дорогого заокеанського газу.

Радіє Україна й від привітання президента США Дональда Трампа президенту Володимиру Зеленському з успішним початком роботи на посаді глави нашої держави. І не важливо те, що привітання не особисто висловлене, а передане через віце-президента Майка Пенса. Головне – у ЗМІ написали про нову «перемогу» для українського народу.

Хотілося б порадити нашому новообраному президенту, щоб проаналізував, скільки подібних привітань і схвалень одержав від зарубіжних «партнерів» його попередник Порошенко, та кінцевий їхній результат для «успішного євроінтегратора». А ще нагадати, що сам Трамп передусім дорожить тим, що про нього думають американці. Бо й трудиться він виключно на благо свого народу. Для досягнення цієї мети не боїться йти на конфлікт з будь-якою країною, навіть з числа союзників по НАТО.

А що такого відчутного встиг зробити зе-президент Володимир Зеленський для свого народу за перші сто днів управління державою? Домовився про заміну російського газу, що надходив по реверсу з Європи, на дорожчий американський скраплений газ? В кінцевому результаті – раніше на горбах українців заробляли «реверсники», а тепер з’явиться польський монополіст.

Водночас саме Польща найбільше прибрала до своїх рук наших заробітчан, які тепер розвивають її економіку. Боюся, чи не збувається, часом, гнівний осуд великого поета Володимира Сосюри: «… У голові твоїй макуха. Хіба ж ти можеш жить сама, російсько-польська потаскуха…».

Не безпричинно підозрюю й те, що саме на угоду цієї сусідки (може, й інших «партнерів») команда Зе ліквідовує й аграрне міністерство. Бо в Євросоюзі не потрібні польські яблука, сало, інший великий перелік третьосортних продуктів, що постачаються на наші ринки. Нагадаю, що через наплив на м’ясокомбінати України польських м’ясних відходів почався занепад вітчизняного тваринництва, передусім свинарства. Тоді й наше господарство відмовилося від плану довести свинопоголів’я до ста тисяч.

Команда Зеленського не приховує своє наступництво на Порошенкову окозамилювальну ідеологію, замішану на радянській історії. Недавно в соцмережі з’явилося фото із сапувальницями на буряковому полі. В коментарі нагадування, що протягом 50 років радянської епохи селяни жили в кріпацтві, без паспортів.

І це правда. Але є й інша правда: скільки спадкоємців тих «кріпаків» непогано живе зараз у містах, в тому числі з дипломами про вищу освіту, з квартирами і автомашинами? А як хизуються депутати і міністри тим, що вони родом з «кріпацького» села? На жаль, у «незалежних» селах уже й «кріпаків» немає. Багато з них горбатиться й на польських плантаціях.

Постійно підкидаються в соцмережу та в традиційні ЗМІ факти із страшної комуністичної доби. І великий резонанс піднімається. А от те, що, скажімо, наплоджені антикорупційні структури повернули в бюджет країни лише п’ять відсотків від суми, потраченої на їхнє утримання, блиснули лише падаючою на небі зіркою. Як й інші страшні факти про корупцію, казнокрадство, взагалі управлінську та політичну ідіотію.

Та що там це! Вже нова команда «зелених» підштовхує Україну далі до прірви, позбавляючи народ вітчизняної продовольчої безпеки, а ще гірше – конституційного права бути господарем своєї землі. Бо ні царські, ні комуністичні режими не виставляли її на зарубіжні панелі.

Так, вони проводили ганебні реформи, запроваджували обмеження в господарюванні на ній, але режими змінювалися, і створювалися нові можливості для ефективного господарювання на головній годувальниці людства. А що буде, коли «зелена» команда розв’яже руки недолугим чиновникам з міністерства торгівлі і доручить їм торгувати землею? Страшно подумати. Вкотре нагадую: світові Нобелівські лауреати застерігали нас від цієї суспільної катастрофи ще понад тридцять років тому. Політики різних кольорів не те щоб сповна дослухувалися, але остерігалися робити останній крок. Невже «зелена надія» його зробить? Судячи з того, що профільне міністерство ліквідували, – їхній останній крок уже висить над нашими головами.

І це після того, як суспільство виконало головну політичну мудрість: моральних авторитетів треба шукати де завгодно, але не серед чинних і колишніх діячів. Невже й це не для України? Невже то таку долю нам Небо написало? Бо ми такі! Народну мудрість «На Бога надійся, а сам не плошай» знаємо, а про іншу забуваємо: «Тоді Бог дасть, як сам зробиш».

Леонід Яковишин, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»