Німецький експерт про керченську справу: Росія сама собі створила юридичну проблему

У п'ятницю, 10 травня, Міжнародний трибунал з морського права в Гамбурзі розглядатиме позов України до Росії у справі захоплених у листопаді 2018 року неподалік Керченської протоки українських кораблів та моряків. У зв'язку з цим ми звернулись до експерта з міжнародного права, професора Гамбурзького університету Александера Прельса. 

DW: Пане Прельс, про що саме йтиметься під час судового засідання в Міжнародному трибуналі з морського права?

Александер Прельс (Alexander Proelß): Цей процес стосується тимчасових заходів у справі. Саме питання правомірності затримання кораблів та їхнього екіпажу зрештою взагалі не вирішуватиметься Міжнародним трибуналом із морського права. Для цього існує процес у міжнародному арбітражному суді, який був ініційований українською стороною, в якому, однак, поки що нічого не відбулося. Тому що Росія не бере в ньому участь, так само як вона не братиме участь у процесі в Гамбурзі 10 травня. Держави мають таку можливість. Але це не означає, що суд не розглядатиме справу. Утім, суд має, по-перше, переконати сам себе в тому, що це питання перебуває в його юрисдикції, а також що вимога, яка ставиться однією зі сторін, справді обґрунтована.

Що це за арбітраж, який має розглядати справу про затримані судна та моряків? Де він розташований?

Це не є якийсь постійний арбітраж. Згідно з Конвенцією ООН з морського права, ці арбітражі щоразу формуються наново для вирішення кожної окремою справи. Вони складаються з п'яти суддів, які визначаються сторонами спору. Сам процес дуже схожий на процеси в Міжнародному суді ООН чи Міжнародному трибуналі з морського права. Але він менш прозорий, а сторони мають більше впливу на формування колегії суддів.

Тобто Конвенція ООН з морського права не визначає ані з яких країн мають походити ці судді, ані в якій країні має відбуватися сам процес?

Саме так. Під юрисдикцію таких арбітражів справа потрапляє, якщо держава під час приєднання до Конвенції ООН з морського права обрала таку опцію. Адже сам документ передбачає три опції: Міжнародний суд ООН в Гаазі, Міжнародний трибунал з морського права в Гамбурзі або ж арбітраж. Під його юрисдикцію справа потрапляє і тоді, коли одна з держав, між якими виникла суперечка, обрала не таку опцію, як друга.

Для чого потрібні тимчасові заходи, якщо Міжнародний трибунал з морського права не правомочний вирішувати суперечку по суті?

Аби якомога швидше отримати рішення. Тому що судові процеси довго тривають, це стосується і міжнародних судів. Якщо ви мене запитаєте, коли очікувати рішення арбітражу в цій справі, то моя відповідь буде: через три роки. А це означає, що кораблі та солдати увесь цей час залишатимуться захопленими. Для цього в Конвенції ООН з морського права передбачена можливість запросити тимчасове судове розпорядження, для чого було визначено обмежену юрисдикцію Міжнародного трибуналу з морського права в Гамбурзі. Це рішення приймається виключно на основі загальної перевірки, це саме те, що суд робитиме 10 травня - приблизну оцінку. Його перша задача - визначити, чи сама суперечка по суті (правомірність затримання кораблів та їхнього екіпажу. - Ред.) із великою імовірністю перебуватиме в юрисдикції міжнародного арбітражу. Це питання дуже суперечливе, і з моєї точки зору - це і є ключовий пункт. Але якщо Міжнародний трибунал все ж вирішить, що справа потрапляє під юрисдикцію арбітражу, друга його задача - визначити, чи справді існує невідкладна необхідність для тимчасових заходів. І це те, чим суд опікуватиметься 10 травня, аби зрештою дуже швидко - впродовж кількох тижнів - прийняти рішення щодо застосування тимчасових заходів.

Уявімо, що суд вирішить усе ж застосувати тимчасові заходи. Якими вони можуть бути?

Якщо Міжнародний трибунал з морського права подолає головний бар'єр і визнає ймовірну юрисдикцію в справі по суті за арбітражем, то досвід попередніх процесів дає певні підстави очікувати, що тимчасові заходи будуть застосовані. А це означає: солдати та кораблі мають бути звільнені.

Виходить, що питання юрисдикції - ключове під час процесу в Міжнародному трибуналі з морського права. В чому полягає його складність?

Для цього існує кілька причин. Перша - формальна. Справа в тому, що і Україна, і Росія, ратифікуючи Конвенцію ООН з морського права, визначили винятки, за яких суперечка не може вирішуватися арбітражем. Цей виняток стосується воєнних дій. Тобто тут потрібно визначити, що саме є воєнними діями. Тобто чи належить до них прохід кораблів, які раніше десятки й сотні разів уже проїжджали там. Я схиляюся до того, що не належить. Але це не єдина проблема. Основна проблема полягає в тому, що суди - як арбітраж, так і Міжнародний трибунал із морського права - мають повноваження щодо інтерпретації та застосування Конвенції ООН із морського права. Вони не мають компетенції вирішувати правові суперечки, які морського права не стосуються. Тож питання: чи є суперечка між Росією та Україною взагалі спором у межах морського права? Або ж це насправді є суперечкою в межах воєнного права, адже між обома державами, принаймні в межах частини Східної України, відбувається міжнародний збройний конфлікт.

Чого Росія, однак, не визнає…

Саме тут і проблема Росії. Вони трохи загнали себе в цю проблему самі. Тобто вони лише з великою натяжкою можуть тепер сказати, що це, мовляв, взагалі не є суперечкою у рамках морського права і йдеться про збройний конфлікт, тож Міжнародний трибунал не має компетенції. Адже вони в той самий час самі постійно говорять, що жодного збройного конфлікту немає. Україна ініціювала десятки судових процесів проти Росії в усіх можливих міжнародних інстанціях, і насправді в основі завжди стоїть одне питання: Україна дуже хотіла б мати міжнародне рішення, в якому суд би сказав, що анексія Криму суперечила міжнародному праву. А це, звісно, не є питанням морського права, а є натомість питанням загального міжнародного права, яке не має права вирішувати ані Міжнародний трибунал із морського права, ані арбітраж. З іншого боку, між державами, звісно, існують і суперечки в рамках морського права, приміром, щодо проходу через Керченську протоку, а також щодо статусу Азовського моря. І тут уже можна аргументувати на користь застосування морського права. Але чи можна це відокремити одне від одного - це вже питання.

Якщо Міжнародний трибунал з морського права вирішить застосувати тимчасові заходи щодо Росії та постановить звільнити судна і моряків, але Москва відмовиться виконувати це рішення, що це означатиме?

Тоді ми матимемо проблему, адже в цьому разі Росія порушить міжнародне право. Адже тимчасові заходи є обов'язковими до виконання з точки зору міжнародного права. Але чи буде Росія цього дотримуватися - питання відкрите.