Політика Німеччини щодо біженців стає дедалі жорсткішою

Ситуація з біженцями в Німеччині, згідно з даними репрезентативних соцопитувань, «дуже хвилює» майже половину населення країни. Схожу ситуацію востаннє можна було спостерігати взимку 2015-2016 років, під час так званої кризи біженців. Але якщо за 2015 рік до країни приїхали майже 900 тисяч біженців, які щомісяця подавалися десятки тисяч клопотань про притулок, то в першому півріччі 2018-го в Німеччині було подано лише близько 93,5 тисячі таких клопотань. Для порівняння - лише в серпні 2016 року, за один місяць, таких заяв було майже стільки ж - близько 90 тисяч. Та й у порівнянні з минулим роком число біженців у країні стабільно зменшується - на 16,4 відсотка менше за півроку цьогоріч, ніж за той же період 2017-го. Причому частина цих клопотань надійшли від біженців, які прибули в Німеччину раніше.

За крок від розвалу уряду

Автори нинішнього дослідження пов'язують «великі хвилювання» німців із суперечкою в питанні політики щодо біженців між канцлеркою країни Анґелою Меркель (Angela Merkel) та міністром внутрішніх справ Горстом Зеегоферм (Horst Seehofer) наприкінці червня - початку липня. Вона мало не завершилася розпадом уряду країни.

Конфлікт розгорівся через один-єдиний підпунктнового «генерального плану» Зеегофера щодо міграційної політики - намір міністра не пускати більше в Німеччину біженців, вже зареєстрованих у будь-якій іншій країні ЄС, і відразу повертати їх назад. Зрештою, Меркель погодилася. Але за однієї умови: реадмісія повинна проходити за згодою тієї країни, в якій мігрант вперше опинився на території ЄС.

Уже наступного тижня після досягнення згоди в Берліні Зеегофер зустрівся зі своїми колегами з інших країн ЄС в австрійському Іннсбруку. Згоду приймати назад «транзитних» біженців висловили представники тільки 11 країн ЄС, хоча на саміті ЄС наприкінці червня, за словами канцлерки Меркель, таких було ще 14.

Домовленості лише на словах

Але і з цими 11-ма угоди про реадмісію ще треба буде випрацювати, а головне, - серед них немає ні Австрії, ні Італії. При цьому саме з Італії, до якої найближче через Середземне море з Африки, транзитом через Австрію йде потік біженців до Німеччини.

Уряди обох країн ставлять Берліну попередні умови. Так, Рим готовий говорити на тему реадмісії тільки після того, як Євросоюз зміцнить свої зовнішні кордони так, щоб у біженців не було шансів подолати Середземне море. Якщо буде вирішена ця, як заявив глава італійського МВС Сальвіні, «велика проблема», то все «маленькі», до яких, на його думку, належить, наприклад, квота на розподіл мігрантів по країнах ЄС, зникнуть самі собою.

Поки ж Зеегофер робить ставку на так звані «національні заходи» в рамках свого міграційного «генерального» плану. Головний із них - створення так званих «транзитних центрів» на південному кордоні Німеччини, з яких, за задумом глави МВС, біженців і будуть не пізніше ніж через 48 годин відправляти назад.

Відбити бажання у біженців

Більше половини всього плану містять заходи, покликані відбити у мігрантів бажання прагнути саме до Німеччини. Тих, хто все-таки добереться сюди, Зеегофер має намір утримувати в спеціальних міграційних центрах, а не розподіляти, як це робиться зараз, німецькими містами і громадами. У таких центрах біженцям доведеться тижнями, а то й місяцями чекати розгляду їхніх клопотань про притулок.

При цьому і грошей, як зараз, вони не отримають. Міністр рекомендує керуватися принципом - «негрошові види соціальної допомоги кращі за фінансові», тобто, допомогу мігранти отримуватимуть у вигляді їжі, одягу тощо.

А термін виплати скороченої соціальної допомоги, яку отримують біженці з правом тимчасово залишатися в Німеччині, буде збільшений з 15 місяців до трьох років. Передбачені також досить жорсткі санкції за спроби приховати від німецької влади деякі особисті дані або прогули інтеграційних курсів.

Більше «безпечних» країн

Один із великих пунктів плану Зеегофера німецький уряд уже, вважай, виконав. У середу, 18 липня, кабінет Меркель погодив законопроект, який розширює перелік так званих «безпечних країн походження». Шукачі притулку з цих країн мають мізерно низькі шанси на його отримання. До вже наявних у переліку Гани, Сенегалу, Албанії, Боснії та Герцеговини, Косова, Македонії, Чорногорії та Сербії тепер додалися країни Північної Африки - Туніс, Алжир і Марокко. А також - уперше - Грузія.

За словами Зеегофера, грузинська сторона сама попросила його про такий крок через побоювання щодо можливого скасування безвізового режиму в разі зростання числа прохачів притулку в ЄС. Адже сьогодні приїхати до Німеччини з грузинським паспортом, аби подати заяву на притулок, досить легко. При цьому за 2017 рік частка позитивних рішень за клопотаннями грузинських громадян про притулок становила 0,6 відсотка. У випадку з Алжиром це були два відсотки, Марокко - 4,1 відсотка, Тунісом - 2,7 відсотка. У майбутньому цей перелік, за задумом Зеегофера, має лише розширюватися.

Просити притулку в Німеччині, і в майбутньому, як і раніше, зможе кожен. Утім, якщо ідеться про заявника з «безпечної країни походження», то йому доведеться дуже ретельно доводити факт політичного переслідування. За замовчуванням німецькі органи виходять у таких випадках з того, що переслідування там бути не може. На відміну, приміром, від Сирії, чиї громадяни мають досить високі шанси принаймні на тимчасовий притулок у ФРН.

Відмовити - ще не депортувати

Утім, навіть негативне рішення щодо клопотання про притулок не завжди означає завершення історії кожного конкретного біженця в Німеччині. Спочатку такій особі пропонують залишити країну добровільно, у певних випадках навіть із можливістю отримати грошову допомогу від німецької держави для нового початку життя на батьківщині. Але кількість тих, хто подає заявку на участь у відповідній програмі, за даними Федерального відомства з питань біженців та міграції (BAMF), за останні два роки зменшується. Ймовірна причина - вже згадане загальне скорочення числа нових шукачів притулку в країні.

Якщо особа, які відмовили в притулку, не залишає територію країни добровільно, може бути ухвалено рішення про її примусову депортацію. Утім, втілити його в життя вдається далеко не завжди. Згідно з внутрішніми даними федеральної поліції Німеччини, які цитує газета Welt am Sonntag, за перші п'ять місяців цього року було ухвалено 24 тисячі рішень про депортацію, але реалізовано лише трохи більше 11 тисяч. Більше половини тих, кого мали видворити з країни, переховувалася від поліції. Іще в близько 1300 випадках процедуру депортації з різних причин довелося перервати. У деяких випадках депортованих відмовлявся взяти на борт літака пілот, у деяких - вони чинили активний чи пасивний спротив поліцейським.