Понад 1,5 млрд грн надходжень від екоподатку витрачають на сумнівні закупівлі та нецільові проєкти – ЗМІ
Кошти від екоподатку в Україні не працюють на довкілля: гроші йдуть на ремонти, техніку та сумнівні схеми – ЗМІ
В Україні від початку 2026 року підприємства сплатили понад 1,5 млрд грн екологічного податку, що на 6,8% більше, ніж торік. Водночас значна частина цих коштів використовується не на природоохоронні заходи, а на проєкти, які не мають прямого екологічного ефекту. Про це йдеться в аналітичному матеріалі Ecopolitica.
Згідно з чинною моделлю розподілу екоподатку, 45% надходжень спрямовуються до загального фонду держбюджету без цільового призначення. Ще 55% отримують місцеві бюджети: 30% – обласні, 25% – бюджети громад. Окремо податок за викиди СО₂ та за поводження з радіоактивними відходами повністю надходить до спеціального фонду державного бюджету.
Формально екоподаток мав би працювати за принципом: забруднювач платить, а громади отримують ресурси для покращення екологічної ситуації. Однак на практиці кошти часто витрачаються на комунальні або інфраструктурні потреби, які лише формально можна пов’язати з екологією.
Автори наголошують, що український бізнес, який є головним платником екоподатку, практично не отримує підтримки для власних проєктів із декарбонізації. В той час, як європейські країни створюють спеціальні фонди для допомоги промисловості у скороченні вуглецевого сліду та адаптації до нових екологічних вимог.
В Україні ж, зазначається у публікації, кошти екоподатку часто не працюють на модернізацію виробництва чи зменшення викидів, а використовуються для фінансування сторонніх витрат або проєктів без прямого природоохоронного ефекту.
«Коли раціональне використання ресурсів стає питанням конкурентоспроможності та виживання українських виробників, держава не повинна легковажити цими коштами», – підкреслює видання.
Серед типових прикладів витрати коштів – ремонти каналізацій, водовідведення та іншої інженерної інфраструктури, закупівля дорожньої техніки, облаштування майданчиків для вигулу собак та навіть витрати, пов’язаних із мобілізаційною роботою.
«У результаті виникає парадокс: підприємства платять за забруднення, але ці гроші не сприяють зменшенню негативного ефекту від цього забруднення», – зазначають автори дослідження.
На їхню думку, така ситуація пояснюється як прагненням місцевої влади закривати бюджетні дефіцити, так і низьким рівнем розуміння екологічної політики на місцях. У підсумку екоподаток фактично перетворюється на «додатковий бюджет» для фінансування будь-яких локальних потреб.
Окрему увагу в матеріалі приділено використанню коштів Фонду декарбонізації та енергоефективної трансформації, створеного у 2024 році. Саме до цього фонду надходить частина платежів за викиди СО₂. Координує програму Держагентство з енергоефективності та енергозбереження, а розпорядником коштів виступає АТ «Фонд декарбонізації України».
Втім, як зазначають журналісти, діяльність фонду дедалі більше фокусується не на декарбонізації промисловості, а на інших напрямах. Серед прикладів – історія із закупівлею обладнання на 192 млн грн після формального зриву тендеру, яке буде повторно продане споживачам. Тобто, держава фінансує закупівлю, а продаж і дохід отримують інші структури.