Популізм як двигун змін до кримінального закону

Прагнення політиків підвищити свою привабливість для виборців часто має наслідком непослідовні та необґрунтовані законодавчі ініціативи, вирішення яких покладається вже на суддів. Про конкретні приклади такої правотворчості, а також про те, чому так робити не варто – поговоримо у цій публікації.

Популізм є характерною рисою політичних процесів у більшості розвинених країн, Україна в цьому аспекті не стала винятком. Оксфордські науковці визначають популізм як ідеологію, в якій суспільство розділено на два однорідні та протилежні табори «народ» (the pure people) та корумповані еліти (the corrupt elite), а політики виступають виразником загальної волі народу.

На такому протиставленні будується риторика чи не більшості політичних груп в Україні («корупціонерам – тюрми», «весна прийде – саджати будемо» та інші слогани). Єдиний посил у них – всі, хто заслуговує (на думку народу) покарання – повинні сидіти.

Але давайте пригадаємо, що функція «посадок» в Україні (як і в будь-якій демократичній країні) належить судам. А забезпечення належної, допустимої та достовірної доказової бази повинні здійснювати органи досудового розслідування.

До чого ж можуть долучитися політичні діячі - так це до якісного кримінального законотворення. На жаль, на хвилі прагнення якомога швидше забезпечити посадки за все, законотворці забувають, що кримінальне право – це крайній захід (ultima ratio), тобто до нього потрібно вдаватися, коли решта заходів державного впливу є неефективними.

Хто ж може виправляти помилки законодавчого принтера? Правильна відповідь – судді. Судді, які за умов неточного, непередбачуваного та суперечливого кримінального законодавства будуть змушені виправдовувати осіб для забезпечення принципу верховенства права, про який зараз лише лінивий не говорить.

Саме на суддів покладається тягар прийняття кінцевого рішення – чи буде хтось «сидіти», чи ж ні. І досить часто трапляється так, що сторона захисту знаходить більш переконливі аргументи, ніж сторона обвинувачення. І в суду не залишається більше вибору, ніж як виправдати особу. Звісно ж, правоохоронні органи, які перед цим «хайпанули» на затриманні «корупціонера», не дуже поспішають ділитися такою новиною у ЗМІ (так як це, зазвичай, робиться під час затримання). Або ж поширюють інформацію про необхідність судової реформи, бо «недоброчесні судді знову виправдали корупціонера».

Звісно, «цікаві» зміни до кримінального кодексу були у парламентів всіх скликань, напевно. Однак у «сконцентрованої в демократичний спосіб абсолютної влади» таких цікавинок найбільше.

1. Зміни щодо посилення відповідальності за зґвалтування та сексуальне насильство щодо неповнолітніх, вчинене повторно

16.01.2020 року набрав чинності закон, який передбачає покарання або ж позбавлення волі на строк 15 років, або ж довічне позбавлення волі за зґвалтування або ж сексуальне насильство щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, вчинене повторно або ж особою, яка вже була засуджена за злочини «сексуального характеру».

В чому ж проблема цих законодавчих змін. Під приводом захисту сексуальної свободи та недоторканності малолітніх дітей законодавець підводить ймовірних ґвалтівників до того, що за вбивство потерпілого їм «світить» така ж санкція, як і за дії сексуального характеру щодо них.

Це призведе до зростання кількості смертей жертв таких злочинів, що навряд чи можна виправдати благими намірами законодавця жорстко карати ґвалтівників-педофілів.

2. Карантинні зміни до ст. 325 Кримінального кодексу України

Із запровадженням карантину всі почали говорити, що парламент встановив кримінальну відповідальність за порушення правил карантину. Хоча стаття 325 КК України існувала у кримінальному законі із його прийняття, найчастіше вона застосовувалася до випадків отруєнь у кафе та ресторанах.

В світлі того, що потенційно ця стаття може застосуватися до тих випадків, поширення коронавірусу через недотримання карантинних заходів, законодавець посилив відповідальність, що нею передбачалася (встановивши як додаткову альтернативу позбавлення волі на строк до трьох років та збільшивши розмір потенційного штрафу до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Чому ж ця стаття тоді з’явилася у цій публікації?

Законодавець передбачив це посилення лише на 3 місяці із часу набрання чинності законом про внесення змін (закон набрав чинності 02.04.2020 року і закінчив свою чинність 03.07.2020 року).

Всі, кому відомі правила дії норм кримінального закону в часі, зрозуміють абсурдність такої законодавчої ситуації. Адже до такої відповідальності не зміг би бути притягнутий ніхто, крім випадків, коли за 3 місяці особа буде засуджена і вона одразу сплатить штраф, не очікуючи набрання вироком законної сили.

Очевидно, що під час прийняття цього закону законодавці не враховували його дійсний вплив на регулювання суспільних відносин та не передбачали таких наслідків своїх дій, що свідчить про очевидно популістичний характер прийнятого закону.

На порятунок прийшло «планове посилення санкцій» статей кримінального закону у зв’язку із запровадженням кримінальних проступків. Не оминула ця доля і ст. 325 КК України, розмір штрафу в якій збільшився (від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а відтак, саме «карантинні» зміни і стали тим кримінальним законом, який передбачає більш сприятливе ставлення до особи, тому вони підлягатимуть застосуванню до осіб, які вчинили діяння у період з 02.04 по 03.07.2020 року.

3. Бурштин – особливо цінна корисна копалина

Особливо великі розміри незаконного видобутку та обігу бурштину послугували для депутатів приводом запропонувати нову статтю в КК України, яка б встановлювала кримінальну відповідальність за незаконне видобування, збут, придбання, передачу, пересилання, перевезення, переробку бурштину, законність походження якого не підтверджується відповідними документами.

Все б було гаразд, якби в кримінальному законі не існувало частини 2 статті 240 КК України, яка, зокрема, передбачає кримінальну відповідальність за незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення. І бурштин належить до такої категорії корисних копалин.

Дійсно, новозапровадженою статтею встановлено відповідальність не лише за видобування, а й за певні дії із бурштином, законність походження якого не підтверджується певними документами. В той же час, виникає питання – чим бурштин відрізняється від інших корисних копалин загальнодержавного значення, які так само стихійно видобуваються у різних регіонах України? Видається, що значний резонанс подій на північно-західних областях держави вплинув на таку додаткову криміналізацію та зміни до кримінального закону.

Порівняння цієї статті із ст. 368-2 КК України (незаконне збагачення, яке було визнано неконституційним КСУ у 2019 році), дозволяє стверджувати, що ст. 240-1 КК України теж може бути визнана неконституційною з тими ж самими аргументами.

Адже формулювання «законність підстав набуття яких не підтверджено доказами», що вживалося у ст. 368-2 КК України та «законність походження якого не підтверджується певними документами», що вживається у чинній статті 240-1 КК України є подібним, чи не так? І на думку КСУ, таке формулювання свідчило про перекладення тягаря доказування правомірності коштів (читай – бурштину) на сторону захисту. Чи буде хтось звертатися щодо неконституційності ст. 240-1 КК України до органу конституційної юстиції – невідомо, але те, що зміни до КК України вносилися вже після винесення рішення по незаконному збагаченню – це факт. І на якість законотворення такі рішення не вплинули – це теж факт.

І це лише частинка найбільш яскравих прикладів популізму в політиці, який виявляється у змінах до кримінального закону. А якщо проаналізувати анонси і законопроекти, то ця публікація може стати безмежною. Адже майже після кожної трагічної події політики реагують пропозиціями встановити кримінальну відповідальність за певні дії (бездіяльність).

За останній рік під різними приводами пропонувалося внести наступні зміни до кримінального закону:

• публічні заклики та/або пропаганду відмови від народження дітей, руйнування інституту сім'ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин та розпусти;

• порушення законодавства про ціноутворення під час дії правового режиму воєнного або надзвичайного стану, або режиму надзвичайної ситуації державного рівня;

• посягання на життя медичного або фармацевтичного працівника у зв’язку із виконанням ними своїх службових або професійних обов’язків;

• навмисне чи випадкове поширення недостовірної інформації у ЗМІ та інтернеті.

Ці зміни ще не прийняті парламентом, але час покаже.

Хочеться звернути увагу на дві основні характеристики кримінального закону - стабільність та динамізм. Вони уособлюють те, що ефективні положення КК України повинні бути збережені в його тексті, а зміни повинні стосуватися очищення та вдосконалення цього закону.

Відтак, залишається сподіватися на розсудливість та виваженість парламентарів у змінах до чинного законодавства та їх небажання збільшувати кількість роботи суддям Конституційного Суду України. Хоча останні тенденції і вказують на інше.