Промова президента Німеччини до 22 червня. Як це було
Свою промову з нагоди 80-ї річниці нападу нацистської Німеччини на СРСР президент ФРН присвятив долі радянських військовополонених
Головною державною церемонією пам'ятних заходів, приурочених до 80-ї річниці нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року, адміністрація федерального президента оголосила його виступ 18 червня в німецько-російському музеї «Берлін-Карлсгорст» - колишньому «Музеї капітуляції». Президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) вирішив з нагоди цієї річниці нагадати в першу чергу про долю радянських військовополонених. А в музеї якраз була готова до відкриття спеціальна експозиція - «Масштаби одного злочину. Радянські військовополонені у Другій світовій війні».
Хто прийшов послухати промову президента Німеччини
З огляду на пов'язані з пандемією заходи, які й надалі діють у Німеччині, число запрошених у музей на виступ президента і відкриття виставки було дуже обмеженим. Спочатку захід збиралися проводити в просторому музейному саду, але через 36-градусну спеку перенесли всередину, посунувши історичні меблі в тому самому залі, де в ніч з 8-го на 9 травня 1945 генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель (Wilhelm Keitel) підписав акт про беззастережну капітуляцію Вермахту.
У залі кореспондент DW нарахував загалом 45 дерев'яних стільців, розставлених в шаховому порядку на півтораметровій віддалі один від одного. Місця в другому і третьому ряду передбачалося зарезервувати за послами 15 республік колишнього Радянського Союзу. Але стільки стільців їм не треба було. Семеро відповіли відмовою на запрошення директора музею Йорґа Морре (Jörg Morre), шестеро - у ввічливій формі, пославшись на інші невідкладні справи, а один - у сповненому обурення листі на трьох сторінках.
Що не сподобалося послу України?
Посол України в Німеччині Андрій Мельник висловив обурення тим фактом, що головний захід за участі федерального президента проводиться в музеї, який називається німецько-російським.
«З точки зору України, це - образа», - вказує Мельник і пише далі: «Такий байдужий підхід слугує ще одним підтвердженням відсутності розуміння почуттів і душевного стану українців, яких не помічають як нації, що зазнала одних із найбільших жертв».
Посол пише директору, що назва музею - німецько-російський - «повністю вводить в оману», адже його головна експозиція присвячена війні проти Радянського Союзу, а таку назву «фактично ототожнює СРСР з Росією, що є неприпустимим підтасовуванням історії».
Демаршем посла український протест не обмежився. На церемонії збиралися показати записані заздалегідь на відео привітання директорів трьох історичних музеїв - не просто партнерів берлінського, а інституційних членів суспільно корисного об'єднання «Музей Берлін-Карлсгорст», яке ним керує. Директори московського і мінського музеїв на телеекрані з'явилися, керівник київського - ні. Чи то не надіслав запис, чи то в останній момент заборонив його показувати.
Президент Німеччини: «Історія не повинна ставати зброєю»
У своїй промові Франк-Вальтер Штайнмаєр зачепив делікатну тему тільки побіжно, натяками. «Війна і її спадщина розкололи і нашу пам'ять. І цей розкол не подоланий навіть зараз, через три десятиліття після падіння «залізної завіси», - сказав президент, нагадавши про те, що роботу музею «Берлін-Карлсгорст» підтримують 17 організацій з чотирьох країн, прапори яких майорять перед входом в будівлю.
А ближче до кінця свого виступу Штайнмаєр заявив, що Німеччина повинна робити все «для захисту міжнародного права та територіальної цілісності на нашому континенті, для зміцнення миру з державами колишнього Радянського Союзу і між ними».
Федерального президента дуже турбує, що сама історія стає джерелом відчуження: «Якщо наш погляд назад буде обмежений єдиною, національною точкою зору, якщо обмін думками про різні аспекти пам'яті згасне або буде відкинутий, то робота над написанням історії стане інструментом нових конфліктів, предметом нової ворожнечі. Я переконаний: історія не повинна ставати зброєю».
Штайнмаєр: «Злочинну війну вели у військовій формі Вермахту»
Утім головною темою виступу Штайнмаєра була доля радянських військовополонених. Про них він розповідав на прикладі Бориса Попова, який опинився в німецькому полоні в перші ж дні після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, зумів вижити, встиг багато чого розповісти і помер тільки рік тому, у віці 98 років.
«Борис Попов залишив нам історію свого життя, яка бере за душу. Але довгий час ніхто не хотів її слухати. Не хотіли слухати в Радянському Союзі, де він до 1975 року був змушений боротися за те, щоб його, як колишнього військовополоненого, визнали учасником війни, - сказав Штайнмаєр. - І не хотіли слухати в Німеччині. Важка доля своїх, німецьких солдатів, які потрапили в радянський полон, затьмарювала інтерес до долі радянських».
Президент нагадав, що в німецький полон потрапили майже шість мільйонів військовослужбовців Червоної армії, більш ніж половина з яких так і не дочекалася звільнення. У Німеччині зараз існують понад 3500 поховань радянських військовополонених і підневільних працівників, одне з яких - в нижньосаксонському Зандбостелі - Штайнмайер відвідав 14 червня.
Воєнну кампанію нацистської Німеччини проти Радянського Союзу він назвав «розгулом ненависті і насильства, радикалізацією війни і перетворенням її в безумство тотального знищення». «Ті, хто вів цю війну, вбивали людей усіма мислимими способами, проявляючи небачені раніше жорстокість і звірства, - зауважив Штайнмаєр. - Війна німців проти Радянського Союзу була варварством вбивць».
І неправильно думати, що звірства чинили розстрільні команди СД, СС і їхні пособники, а солдати Вермахту лише чесно воювали. «Вони слідували за Вермахтом, за німецькими солдатами, які вже до них встигали пограбувати, замучити або вбити за підозрою в партизанській діяльності місцевих жителів, - каже президент Німеччини. - Злочинна загарбницька війна велася у військовій формі Вермахту. У її жорстокості є і частка провини солдатів Вермахту. Багато, занадто багато часу, знадобилося нам, німцям, щоб зізнатися самим собі в цьому факті».