Розумніші та креативніші: П`ять цікавих фактів про єдину дитину в родині

У США довгий час вважалося, що бути єдиною дитиною в родині – хвороба. Вона так і називалася – Синдром єдиної дитини. Так її охрестив впливовий наприкінці 19-го століття психолог Гренвил Голл, який заснував перші в США лабораторії психологічного аналізу. Єдину дитину він описав як «потворну, з поганою поведінкою та тупу», зробивши висновок, що «бути одним в родині - вже само собою захворювання». Хоча його методи аналізу не витримують жодної критики, а діти, яких він вивчав, росли на фермах і не ходили до дитячого садочка, а часом і школи, стереотип прижився.

У мене - в силу суб`єктивних та об`єктивних причин – дитина одна. І мені, звичайно, цікаво, чи відрізняються такі діти від тих, що виростають в родинах із братами та сестрами. Читачам, які в усьому бачать пропаганду, зазначу: ані свій життєвий вибір, ані погляди не нав`язую - ділюся тією інформацією, що знайшла сама. І цей виклад не претендує на всебічне та вичерпне висвітлення теми.

Одна дитина в родині стає все більш популярним вибором батьків

Кількість жінок у США, які до завершення репродуктивного віку народжують тільки одну дитину, росте. У 1976 році таких було тільки 11 %, у 2015 – 22%. Демографи вказують на наступні причини такого тренду.

Жінки пізніше виходять заміж і мають, як наслідок, коротше вікно фертильності і менше дітей загалом. Рівень народжуваності у США зріс на 0.1% минулого року після стабільного падіння з 2008-го і становить 1,7 дітей на жінку.

Виростити дитину у США – дороге задоволення. Навіть не враховуючи витрат на коледж, батьки можуть очікувати витратити понад 233 тисячі доларів на дитину, народжену в 2015-му році до її повноліття.

У США жінкам важко поєднувати повноцінну роботу, кар’єру і догляд за новонародженим, оскільки на державному рівні не існує відпустки із догляду за дитиною. Я була змушена вийти на роботу через три місяці після народження сина, хоча була готова залишатися вдома навіть без оплати.

В опитуванні проекту «Єдина дитина», в якому взяли участь 5 тисяч родин, серед причин, чому вони обмежилися єдиною дитиною, 25% родин сказали, що саме так вони і хотіли, 21% назвали неможливість завагітніти і виносити дитину, 17% - фінансові побоювання, вік матері – 16% та інші медичні проблеми – 12%.

Для порівняння у Великобританії, 40% одружених пар мають одну дитину. В Україні ж ця цифра ще вища – 76%, тоді як тільки 17% молодих людей кажуть, що саме стільки дітей вони і хотіли. Однією з головних причин соціологи назвали бідність.

За даними ООН, в Україні народжуваність, впавши до дуже низького рівня в 2003, досить стрімко зростала до 2014, після чого знову почала падати і тепер становить 1.4 дитини на жінку. (Подібний до України рівень народжуваності в Польщі, Греції, Португалії та Іспанії, найнижчий – 1 дитина на жінку – в Південній Кореї).

Провідна дослідниця цієї теми Тоні Фалбо, психологиня Техаського Університеті в Остині, до якої я звернулася за поясненнями, говорить, що на рішення родин впливають також й суспільні норми. Вона вказує на те, що серед міського населення Китаю, навіть після скасування політики обмеження народжуваності, родини продовжують мати переважно одну дитину.

«Хоча норма однієї дитини в родині досі була рідкісним явищем, вона, я думаю, буде більш поширеною, особливо, враховуючи наші дії у відповідь на кліматичні зміни», - каже вона.

У єдиних дітей ближчі відносини з батьками

У своєму дослідженні, опублікованому у 1986-му році, дослідивши понад 200 дітей – з братами і сестрами і без – Фалбо побачила, що одинаків від решти відрізняли міцніші і кращі відносини з батьками. (У випадку цього і інших досліджень, які наводяться у статті, мова йде про статистично значущу різницю, а не про те, що кожна людина, яка виросла без братів та сестер, ближча до батьків, ніж усі інші).

В дослідженні Франкфуртського університету соціологи знайшли, що з 20 тисяч німецьких школярів 25% єдиних дітей вважають, що у них дуже добрі відносини з батьками. Але так само думають і трохи менше 24% старших дітей, 20% - середніх і 18% - молодших.

Різниця, як ми бачимо, невелика, і це, безперечно, більше залежить від батьків, а в поодиноких випадках – і самих дітей.

У той же час, коли у нас гостює племінниця, такого ж віку як і наш син, ми негайно бачимо зміну у внутрішній динаміці: наша єдина родинна одиниця, де для сина ми – головні партнери по іграм і спілкуванню - розпадається на дві складові, дорослі і діти. З останніми, які повністю зосереджені один на одному, ми починаємо розмовляти командами: «йдіть їсти», «приберіться у кімнаті», «10 хвилини і щоб усі спали».

Звичайно, це не чистий експеримент – мало хто має дітей з різницею в 9 місяців, наші діти не змагаються за увагу батьків та ресурси родини і не встигають один одному набриднути. Тим не менш, таку саме структуру – дорослі та діти – мала і родина, де я росла. У нас із сестрою був свій світ і інтереси.

Єдині діти мають не гірші соціальні навички ніж діти, що ростуть з братами і сестрами

Але чи можна навчитися встановлювати і підтримувати близькі відносини із іншими людьми, якщо не було змоги потренуватися на братах та сестрах? Дослідники кажуть, що так.

У дослідженні 13 500 дітей з 7-го по 12-ий клас попросили назвати 10 кращих друзів. У цих списках єдині діти зустрічалися не рідше ніж інші.

Психологиня Лорі Креймер пояснює це тим, що встановлювати і підтримувати відносини діти вчяться в садку, школі або на дитячому майданчику. Адже брат або сестра, як їх не мучити, нікуди не зникнуть, а друзі можуть від тебе і відвернутися. Креймер говорить, що головним показником, чи добре старший брат чи сестра будуть ставитися до молодшого, є якість їх відносин з кращим другом.

Стосунки з братами і сестрами прищеплюють не лише позитивні комунікаційні навички, а й негативні, яких пізніше може бути нелегко позбутися. До того ж цькування з боку брата чи сестри може нанести довготермінову психологічну травму.

Втім є певні показники, які вказують на те, що єдині діти менш толерантні, менш здатні до співпраці та сприйняття точки зору іншого. Такого висновку дійшли вчені в Китаї, де виросло вже два покоління єдиних дітей.

Єдині діти розумніші

Дослідниці Тоні Фалбо і Деніз Політ, проаналізувавши 115 досліджень щодо родин та дітей в США та Канаді між 1925 та 1988 роками, встановили, що єдині діти краще вчаться у школі та більш впевнені у собі.

Інше дослідження, опубліковане у 2004 році, виявило, що підлітки, які виросли без братів та сестер, більш успішні в навчанні та менш схильні вживати алкоголь. Але трохи вищий інтелект та амбіції характеризують і старших дітей в родині.

Психологи пояснюють це тим, що батьки приділяють їм більше уваги, а самі діти проводять більше часу та спілкуються з дорослими, що стимулює їхній розвиток. Мій 11-річний син із задоволенням дивіться разом зі мною лекції на наукові теми (TED talks), документальні фільми та любить брати участь у розмовах з дорослими.

Втім Фалбо звертає увагу на те, що інтелектуальні переваги єдиних дітей помітніші у малят, але з віком вони зменшуються.

Єдині діти більш креативні

Те ж китайське дослідження, яке встановило, що єдині діти менш толерантні, виявило, що вони, натомість, більш креативні. Наприклад, дорослі, що виростали без братів та сестер, були здатні запропонувати більше способів використання звичайних об’єктів та винайти оригінальніші рішення гіпотетичних проблем.

Свої висновки вчені підкріпили даними сканування мозку: у єдиних дітей ділянки мозку, пов'язані із гнучкістю мислення, уявою та плануванням, відрізняються від аналогічних ділянок мозку інших дітей.

Дослідники пояснюють це довгими годинами гри на самоті, коли діти були змушені самостійно вигадувати ігри та вирішувати проблеми.

«Мене не здивувало, що китайські дослідники виявили, що мозок одинаків відрізняється від мозку інших дітей. Але залишається питання, наскільки ця різниця впливає у дорослому віці», - прокоментувала це дослідження Фалдо, зазначивши, що їй хотілося б побачити більше подібних досліджень.

Тим не менш, діти, що виростають без братів та сестер, у дорослому віці часто про це шкодують. До того ж, погоджуються практично усі дослідники, кількість дітей в родині є лише одним з багатьох факторів, який визначає, наскільки успішною та щасливою буде людина. Більшу вагу мають характер та освіта батьків, скільки часу та ресурсів вони вкладають у дитину, генетичні фактори та середовище, в якому вона росте.