Що передбачає армійська реформа та як її оцінюють військові?
Міноборони та президент оголосили про початок першого етапу армійської реформи. Як ці зміни оцінюють військовослужбовці та що на це відповідають у міноборони, читайте у статті DW
Міністерство оборони України і президент Володимир Зеленський 12 червня оголосили про початок першого етапу армійської реформи. Вона включає, зокрема, нові контракти, підвищення виплат і поетапне звільнення зі служби.
Анонсовані зміни вже отримали чимало публічної критики від військових, які вважають, що військово-політичне керівництво знову проігнорувало їхній запит на справедливість.
15 червня на ці зауваження й питання журналістів на брифінгу відповів заступник міністра оборони Мстислав Банік.
«За всі ці роки у нас накопичилась величезна кількість проблем, з якими стикаються люди, які служать», – зазначив він. Виснаження і втрата мотивації, низькі зарплати й дефіцит людей у піхоті – це основні проблеми українського війська, які має вирішити перший етап «великої трансформації Сил оборони», додав заступник міністра.
Збільшення грошового забезпечення в тилу
Перший етап реформи передбачає збільшення грошового забезпечення для військових, які служать у тилу й не отримують доплат. До мінімальної зарплати в орієнтовно 20 тисяч гривень будуть додавати «тилову надбавку» в 10 тисяч гривень. Крім того, збільшаться виплати для командирів бригад і корпусів, а також для тих, хто служать на командних пунктах, займаються управлінням і забезпеченням.
Утім, нова зарплата тиловика, орієнтовно, 30 тисяч гривень, все одно залишиться нижчою за середню в багатьох великих містах, зауважують опитані DW військові. У цьому вони вбачають зневажливе ставлення до такого виду служби.
«Хоча на одного солдата, грубо кажучи, є 30 солдатів, офіцерів, сержантів, які його забезпечують», – розмірковує у коментарі DW Роман Городецький, офіцер юридичної служби 68–ї окремої аеромобільної бригади, який служить у тилу.
«Нам би хотілось дати й більше, але ми виходимо з тих ресурсів, які у нас є», – відповідає на ці закиди Мстислав Банік. У цьому контексті він згадав свій бойовий досвід – у 2024 році Банік воював на території Курської області РФ, а після виходу з бойових отримував зарплату «трохи більше 20 тисяч». «Це була катастрофа, було важко прожити на ті гроші», – визнав представник міноборони. Утім, апелюючи до справедливості, він зауважив, що саме піхота ризикує найбільше. Тому значні ресурси будуть спрямовані саме на виплати для піхотинців і штурмовиків.
Укомплектування штурмових і піхотних посад
Відповідно, перший етап реформи фокусуватиметься на укомплектуванні піхотних і штурмових посад. Для цього запроваджують піхотно-штурмовий контракт із середньою зарплатою у 300 тисяч гривень, яка включатиме низку доплат, наприклад, 10 тисяч гривень за день на позиціях, 20 тисяч гривень за відновлення своїх позиції та 40 тисяч гривень за штурм. Термін контракту варіюється від статусу тих, хто його укладає. Для вже звільнених зі служби це шість місяців, для діючих військовослужбовців – 10, для військовозобов'язаних – 14.
«Дуже добре, що додали виплати за успішне виконання бойових задач та знищення ворога», – каже у DW військовий із позивним «Хребет», командир десантно-штурмового взводу в 35–й окремій бригаді морської піхоти, вказуючи на доплати у 15 тисяч гривень за «знищення ворога в контактному бою» та 100 тисяч гривень за кожного полоненого. «Хребет» із 2020 року служить за контрактом – спочатку трирічним, а тепер – до оголошення демобілізації. Наразі розглядає новий, піхотно-штурмовий контакт.
Після завершення терміну даного контракту військові матимуть право на відстрочку – базові шість місяців та три місяці за кожен місяць на бойових. Крім того, є відстрочка «за вислугу років» – один місяць за кожен рік служби до 2022 року та шість місяців за кожен рік після 2022–го, до підписання нового контракту.
«Хребет» планує використати відстрочку виключно для відпочинку й повернутись на службу. «Тому що тут багато роботи і дуже не вистачає людей, – пояснює він. – Повертатися в цивільне життя для мене буде дуже складно. Цивільне населення ставиться до війни відсторонено. А я багато років працюю там, де всі допомагають один одному і виконують найскладніші задачі».
Наявність відстрочки вводить чіткі терміни служби, які вже не перший рік вимагають військові й очікують військовозобов'язані. Втім, ані це, ані високі виплати не гарантують, що цивільні йтимуть на піхотно-штурмові посади, вважають військові й підтверджують військовозобов'язані, опитані DW.
«Політика оплат «за день штурмів – стільки-то, за день без штурмів – стільки-то» відкриває двері до того, щоб платити насправді не більше, а менше. Це особливо болісно на цьому етапі війни, бо кілзона збільшується і ризик вмерти чи покалічитись, просто перебуваючи на позиції, зростає, – сказала DW військовослужбовиця з позивним «Кажан», санінструкторка евакуаційного відділення медичної роти 47–ї окремої механізованої бригади. – Гідне грошове забезпечення дійсно має йти першим. Дуже сподіваюсь, що мій скепсис не виправдається і грошовий стимул дійсно стане мотиваційним для свіжо мобілізованих».
«Я вважаю, що ті, хто хотіли прийти у військо, вже прийшли, – переконаний піхотинець «Хребет». – Нові умови, мені здається, розраховані не на цивільних, а для тих хлопців, які спочатку прийшли і не мали нічого. Можливо, це мотивуватиме тих, хто зараз виконує бойові задачі. Бо тепер вони зможуть відповісти на питання: коли я поїду додому».
Поповнювати нестачу людей в українському війську планують також за рахунок рекрутингу іноземців.
«Наша мета – до 30–50% посад штурмовиків і піхотинців заповнити іноземцями», – зазначав міністр оборони Михайло Федоров.
На брифінгу його заступник Банік визнав, що іноземці досить часто завершують свою службу після перших шести місяців, що передбачено їхніми контрактами.
«Як їх втримати – це частина домашньої роботи, яку ми проводимо», – запевнив він, не уточнивши при цьому, чи плануються зміни в контрактах для іноземців.
«У принципі, вони себе проявляють дуже добре, – прокоментував цю ідею піхотинець «Хребет», який воював разом з іноземцями. – Єдине проблемне питання – у комунікації». Водночас чимало військових, з якими спілкувалася DW, ставляться до іноземців у війську скептично – мовляв, вони не є наскільки мотивованими воювати за Україну, як, власне, самі українці.
Бойові й базові контракти
Для українців, які не прагнуть воювати в піхоті, є два типи нових контрактів – бойовий і базовий. Бойовий із зарплатою до 120 тисяч гривень включає операторів БпЛА й НРК, медиків, артилеристів тощо. Базовий із зарплатою до 70 тисяч гривень розрахований на тиловиків.
Термін обох контрактів однаковий для усіх категорій – військовозобов'язаних, діючих військових та звільнених зі служби, і складає 24 місяці. Відстрочка – шість місяців та по місяцю за кожен місяць на бойових. Для обох контрактів відстрочка за «вислугу років», на відміну від піхотно-штурмового контракту, враховує лише службу до 2022 року – за кожен рік додаватимуть по місяцю відстрочки.
«Це вже хоч щось, – стримано оцінив ці два види контрактів «Хребет», командир взводу з 35–ї бригади. – Але можна було би і доопрацювати, щоб усі контракти були на рівних умовах».
Нові контракти виглядають як спроба подолати кризу мобілізації та відповісти на запит щодо прогнозованих термінів служби, розмірковує «Кажан».
«Але, на мою думку, це не вирішує проблему тих людей, що вже вигоріли і втратили довіру до системи», – додає вона.
Можливість укласти новий контракт, зокрема через застосунок «Армія +», з'явилась уже 15 червня.
«Підписавши сьогодні контракт, людина отримає можливість через 10 місяців звільнитися зі служби і отримати відстрочку», – маючи на увазі піхотно-штурмовий контакт для діючих військовослужбовців, пояснював Мстислав Банік на брифінгу.
Утім, опитані DW військові не поспішають укладати нові контракти.
«Для мене умови не змінились, окрім відстрочки, – прокоментував DW військовий із позивним «Гуцул», оператор БпЛА в одному з підрозділів Сил оборони. – Мені не подобається ідея два роки служити і пів року жити. Мені ж треба буде знайти роботу на ті пів року. Або жити в режимі економії і розглядати наступний контракт на війну як сезонний заробіток».
Військові, які служать із 2022 року і пройшли шлях від піхотинців до інших бойових або управлінських посад, не готові укладати піхотно-штурмові контракти. Водночас ті, хто за роки у війську почуваються виснаженими й відірваними від сімей, не можуть дозволити собі базовий контракт – через відносно низьку зарплату. Багатьох обурює те, що нові контракти переважно не враховують їхній бойовий досвід за роки повномасштабної війни. «Виходить, що можна було не спішити з походом у військкомат», – іронізує один з військових у розмові з DW.
«Зараз я у відпустці і бачу, що життя триває. А у мене таке відчуття, що я застряг ще у 2022 році, – говорить офіцер Роман Городецький із 68–ї бригади, який розглядає для себе дворічний базовий контракт. – Думав, що от-от – і 2022–й закінчиться. І ми повернемось у цивільне життя. Але, на жаль, вже стільки років пройшло. Діти підростають, хочуть батька в сім'ї».
Питання справедливості
Такі коментарі військових є поясненням того, чому на брифінгу заступника міністра оборони журналісти найчастіше піднімали питання справедливості. Відповідаючи на критику, Мстислав Банік нагадував, що у випадку піхотно-штурмового контракту військовослужбовці, що служать уже кілька років, все ж мають перевагу перед цивільними, які лише планують долучитись до війська. По-перше, вони матимуть коротший термін служби, по-друге – довшу відстрочку.
При цьому відстрочка є не довготривалою відпусткою, а повноцінним звільненням з війська, уточнив Банік. За його словами, на час відстрочки люди не можуть бути мобілізованими. Чи матимуть вони змогу виїхати за кордон, представник міноборони не уточнив.
Терміну базової відстрочки недостатньо, аби знайти адекватну роботу в цивільному житті, вважає санінструкторка «Кажан».
«Хіба що відпочити та поправити здоров'я, а також знайти собі новий підрозділ», – додала вона. А Роман Гордецький задається питанням, за які кошти військовослужбовці житимуть протягом цієї відстрочки.
Сам він планує повернутись на службу після майбутньої відпустки.
«У 2022 році я прийшов у військо з патріотичних міркувань. Зупинитися майже біля фінішу не хочеться. Я хочу застати перемогу України і спокійно повернутись додому. Бути впевненим, що я зробив все, що від мене залежало», – додав офіцер.
Інший військовослужбовець поділився з DW своїм планом на час майбутньої відстрочки – влаштуватися на роботу з бронюванням, аби потім знову не потрапити до війська. При тому, що на початку повномасштабного вторгнення він пішов у ЗСУ добровільно.
Звільнення зі служби
Окрім термінів, передбачених новими контрактами, планується й «поступове звільнення людей, які воюють найдовше», повідомив Мстислав Банік. Він, утім, не уточнив, як це відбуватиметься.
«Зараз є бачення, що ми повинні почати це робити. Але саме деталі, скільки людей, за якими критеріями, помісячно чи не помісячно, чи яка буде формула розрахування цього рейтингу, хто стає першою чергою на звільнення, будуть зрозумілі ближче до кінця року», – додав заступник міністра. Пізніше міністр оборони Михайло Федоров уточнив, що поступове звільнення з війська розпочнеться з кінця осені цього року.
Військові, з якими говорила DW, мають скептичні очікування щодо звільнення зі служби. «Подивимося, як воно буде, – відреагував піхотинець «Хребет». – За ці роки вже стільки всього казали, але практика показує, що лише половина зі сказаного виконується».
«Для якісної демобілізації має бути якісна мобілізація. А для якісної мобілізації має бути довіра до державних інститутів і певний рівень мотивації в суспільстві, – прокоментувала «Кажан». – Ми не впорались із комунікацією на початку війни, не орієнтувавши людей на «гру в довгу». Не знаю, що саме має розірвати це замкнене коло».
Військові, які не укладуть новий контракт, служитимуть до демобілізації, тобто до завершення війни, повідомив Мстислав Банік.
«Якщо ми говоримо про контрактника і мобілізованого, які поруч сидять в одному окопі, по грошах у них буде все однаково. Але контрактник через 10 місяців поїде додому і матиме відстрочку, а мобілізований продовжуватиме службу до оголошення загальної демобілізації», – додав він.
Крім того, під поступове звільнення не підпадуть офіцери, адже «офіцерська ланка найважливіша в армії, і ми не можемо собі дозволити швидко їх відпустити», додав Банік. Для багатьох офіцерів це не стало несподіванкою. «Я так і прогнозував, – прокоментував Роман Городецький. – Я це не підтримую, але розумію. Офіцерів у нас мало».
Переведення в інші частини і повернення із СЗЧ
Реформа також пропонує діючим військовослужбовцям спрощене переведення між підрозділами. Військовим дадуть можливість раз на рік без погодження перевестись у межах ділянки фронту.
«Тобто коли наші військовослужбовці говорять, що в них щось не заладилося в підрозділі, з командиром або побратимами, щось не подобається по забезпеченню, то вони можуть перейти на еквівалентну посаду, з бойової на бойову, у сусідню бригаду на тій самій ділянці фронту», – пояснив Мстислав Банік.
Піхотинець «Хребет» позитивно оцінив цю ідею. «Наприклад, людину примусово мобілізували і направили в підрозділ, у який вона не хотіла йти. То в неї має бути право вибору, а не щоб її ще й у підрозділі примусово тримали», – вважає військовий.
Спрощене переведення запустять найближчим часом, пообіцяв представник міноборони. На його думку, це дозволить зберегти людей у війську й запобігатиме самовільному залишенню частини (СЗЧ) – одній з найболючіших його проблем.
Добровільне повернення із СЗЧ упродовж ста днів, з 12 червня до 20 вересня, є ще однією ініціативою першого етапу реформи.
«Людина, яка повертається добровільно, більше не їде ні у ВСП, ні в батальйон резерву. Ми приймаємо заявку, її підтверджує бригада. І ця людина отримує 72 години, щоб прибути у військову частину», – пояснює Банік. Повернутися з СЗЧ можна до одного з 55 підрозділів, їхній список буде оновлюватись і формуватись на основі рейтингу за програмою «Є–бали» й бойовою результативністю, пояснив він: «Ми очікуємо на повернення десятків тисяч людей».
Та командир взводу «Хребет» не має високих очікувань щодо тих, хто повертається, адже вони «вже один раз кинули бойових товаришів».
«Але треба розібратися з причиною – чому людина пішла у СЗЧ. Часто це через те, що його не відпустили перевестись в інший підрозділ, – зазначив піхотинець. – Крім того, ми ж бачимо, як відбувається мобілізація». Санінструкторка «Кажан» також сподівається на аналіз випадків СЗЧ. «І зроблені висновки стосовно керівників підрозділів, де воно наймасовіше», – додала військова.
Наразі у СЗЧ перебуває орієнтовно 200 тисяч військовослужбовців – таку цифру в січні озвучував Михайло Федоров.
«Міністерство оборони потрапляє в мої руки з мінус 300 мільярдами гривень, двома мільйонами українців, які перебувають у розшуку, і 200 тисяч – в СЗЧ», – казав він у Верховній Раді.
Мобілізація – другий етап реформи
Військовозобов'язані, зокрема й ті два мільйони в розшуку, є аудиторією, на яку націлений перший етап реформу, запевняє Мстислав Банік.
«Це прямим чином стосується їх, – переконує він. – Це люди, які зараз бачить свої перспективи зайти у військо по мобілізації і ніколи звідти не вийти, ходити на бойові виходи і не розуміти, коли закінчиться така служба і що на тебе потім чекає».
Перший етап реформи має дати військовозобов'язаним чіткі перспективи їхнього перебування у війську, продовжує Банік. А це, своєю чергою, пов'язане з наступним етапом реформи – змінами у мобілізації.
«Той формат примусової мобілізації, який є, досить погано на нас впливає, – продовжує заступник міністра. – Яким він буде – побачимо згодом». Він не уточнив, коли мають розпочатись ці зміни. Лише зазначив, що це буде «скоро, не у 2027 році».
Військові, з якими поговорила DW, чи не найбільше очікують змін саме у мобілізації, адже від цього залежать і інші процеси у війську. Контрактна армія, на їхню думку, мобілізації не замінить.
Загалом чимало військовослужбовців, попри озвучену ними критику, все ж сподіваються, що реформа матиме успіх.
«Можна не прийняти цю реформу, але тоді нові люди не прийдуть на більш привабливі умови, які пропонують нові контракти. І виходить, що ті, хто зараз воюють, будуть воювати ще довше, тому що буде ще менше людей на заміну, – розмірковує «Гуцул». – Я не кажу, що ця реформа справедлива, але це хоч якась зміна у кращому напрямку».