Школа в підпіллі. Як херсонські вчителі під час окупації навчали дітей за українською програмою

Колектив навчального закладу в листопаді після підняття українського прапору над школою

Щоб росіяни не розграбували школу, у травні педагоги забрали частину шкільної техніки додому

29 липня в чат педагогів херсонської загальноосвітньої школи № 46 надійшло повідомлення російською: «30.07.2022 о 10:00 будет проводиться инвентаризация школы. Подготовить документацию, а также имущество, указанное в инвентаризационной ведомости. Явка всего педагогического коллектива обязательна».

Хоча автора цього повідомлення ніхто з колективу не знав, усі зрозуміли, що воно означає: школу захопили росіяни. Але зупиняти роботу української школи, попри всі ризики, колектив не збирався.

Історія школи № 46 у Херсоні демонструє освітню політику росіян на окупованих територіях України: примусова русифікація дітей шляхом погроз і залякування батьків, а також цілковите знищення української освіти.

Захоплення школи

Досвід пандемії виявився дуже корисним. Учителі та адміністрація вже мали налагоджену систему комунікації між собою, а також з учнями та їхніми батьками. Усі заняття, як і під час карантину, відбувалися дистанційно в зумі.

Учні й педагоги за змогою підключались і з окупованого Херсону, і з підконтрольних Україні територій, і з-за кордону. У деяких педагогів у рази зросло навантаження – вони заміняли вчителів, які не мали можливості проводити заняття. Але дітей навчали.

Щоб росіяни не розграбували школу, у травні педагоги забрали частину шкільної техніки додому. Потім у навчальному закладі два місяці чергували його працівники й батьки учнів – захищали від мародерства те, що залишилося.

Заступниці директора з навчально-виховної роботи Анжела Волобуєва та Інна Співак взялися за організацію навчального процесу.

Наприкінці липня школу захопили колаборанти. За словами працівників, першими зрадили секретарка й бібліотекарка, які почали агітувати перейти на бік ворога вчительок школи й технічний персонал.

Бібліотекарка, яка почала співпрацювати з окупантами, сконтактувала з колишньою вчителькою з школи й, імовірно, запропонувала їй керувати «новою російською школою». Ця жінка, як вона сама потім заявляла іншим педагогам, зустрілася з головою окупаційної адміністрації Херсона Володимиром Сальдо, і він призначив її новою директоркою школи.

29 липня до груп шкільного персоналу у вайбері надійшли повідомлення російською від незнайомої жінки. Вона наказала всьому колективу прийти до школи 30 липня і здати матеріальні цінності. Анжела Волобуєва й Інна Співак видалили авторку повідомлення з чату й написали оголошення, щоб ніхто з педагогів не приходив.

– Усі педагоги залишилися вдома, – розповідає Волобуєва. – Таке саме повідомлення прийшло й у чат технічного персоналу, який секретарка-колаборантка зробила для вербування. Ми не знали про цей чат і не надіслали туди повідомлення залишатись удома. Через цю помилку до школи в осине гніздо колаборантів прийшов двірник. Він посидів, послухав, а потім сказав «новій адміністрації», що не співпрацюватиме з ними. У тих умовах це був дуже сміливий вчинок.

Зіткнення з колаборантами

1 серпня педагоги разом з батьками вирішили прийти до школи, щоб забрати свої особисті речі та спробувати винести залишки техніки.

– Нова директорка нас не пускала. Розповідала, що вона тут керівниця і її особисто призначив Сальдо, – згадує Співак. – Але ми прорвалися завдяки батькам, які прийшли нас підтримати. Устигли забрати лише свої трудові книжки й деякі особисті речі: шалики, взуття тощо.

– Ми не змогли забрати техніку, – розповіла Волобуєва. – За нами ходили наші колеги-колаборанти й хапали за руки, коли ми щось брали, і кричали, що викличуть воєнізовану охорону. Ми взяли тільки особисті речі. Відтоді у школі справді з’явилися військові з автоматами й нас туди більше не пускали.

1 серпня педагоги побачили, як багато їхніх колег почали співпрацювати з окупантами. Дехто з них ще раніше звільнився з української школи, а дехто й далі працював і там, і там, а також вдавав, наче нічого не сталося.

Вони отримували зарплату від Росії та відпускні в Україні. Але з усіма, хто перейшов на бік окупантів, адміністрація української школи 1 серпня розірвала трудові відносини й зараз спецслужби розпочали розслідування.

– Держава нас підтримувала. Платили менше, ніж до великої війни, але платили, – каже Волобуєва. – Тому так сердить поведінка зрадників. Якби грошей не було взагалі, я могла б зрозуміти: людина співпрацює з ворогом, щоб вижити, підтримувати себе й сім’ю. Але держава платила гроші, тож це була просто жадібність. Так, було дуже страшно, але нам не погрожували зброєю, люди просто хотіли вхопити жирніший шматок.

Підпілля

Напередодні 1 вересня Співак і Волобуєва почали організовувати підпільний навчальний процес. Заступниці директора зібрали заяви від батьків – хто хотів оформити дитину на сімейне або дистанційне навчання.

Батькам, які залишались на окупованих територіях, радили забирали документи зі школи й говорити працівникам «російської школи», що вони планують виїжджати з міста. В особистих справах дітей були адреси їх проживання, тож це було потрібно, щоб до батьків у двері не стукали окупанти й не примушували їх віддавати дітей у російську школу.

Так зробила й Олена Тетерева, мати 3-класника, який навчається у школі № 46. Вона вирішила не виїжджати з Херсона, але віддавати дитину в «російську школу» категорично відмовлялася.

Жінка забрала зі школи особову справу й пояснила «новій адміністрації», що виїжджатиме з міста. Її попросили здати українські підручники за другий клас і лише після цього погодилися віддати особову справу.

Згодом колаборанти дістали Олену вже на роботі, в лікарні. Персонал, який погодився співпрацювати з росіянами, збирав списки працівників з дітьми у Херсоні.

Її запитали, чи збирається вона віддавати свого сина до школи. Олена ухилялася від прямої відповіді – казала, що вони з дитиною планують виїжджати або що досі думає над тим, щоб піти в «російську школу» й поки що не готова відповісти однозначно.

– Я читала в різних телеграм-каналах, що росіяни погрожували батькам, які не віддавали до школи своїх дітей, – розповідає Олена. – Тому прямо заявити свою позицію не могла, але була категорично проти «російської школи». Мій син українець, тому він ходитиме в українську школу.

Тим, хто залишився в Херсоні, школа також рекомендувала писати заяву на сімейну форму навчання, щоб їх не чіпали окупанти, якби дізналися, що вони відвідують уроки в українській школі.

Але Олена вибрала для своєї дитини дистанційне навчання, щоб син міг підтримувати зв’язок з однокласниками й педагогами. Вона згадує, що хлопчик сидів за ноутбуком навіть під час перерв між заняттями – спілкувався з іншими дітьми.

Ще одна проблема підпільної школи – зв’язок. Батькам з дітьми в Херсоні доводилося використовувати VPN, адже росіяни заблокували доступ до багатьох сайтів. Інтернет іноді дуже погано працював, тож учні іноді не могли приєднуватись до занять, але школа їх підтримувала.

Олена розповідає, що педагоги створили гугл-класи, де писали, які класні й домашні роботи треба виконати. Тож коли її син не міг підключитися до дистанційного уроку в зумі, Олена у вільний час заходила в гугл-клас і виконувала завдання разом з сином.

Погрози росіян

Побоювання Олени не були безпідставними: росіяни справді погрожували деяким батькам і педагогам.

Інна Співак розповіла, що одного разу їй зателефонувала матір її учня порадитися, що робити. Батько цієї жінки працював на хлібозаводі, й начальник пригрозив звільнити його, якщо той не віддасть онука до російської школи. Під цим тиском матір була змушена віддати дитину в «російську школу», а також і далі навчатися в українській на сімейній формі.

Іншій самотній матері окупанти погрожували безпосередньо. Жінка працювала в магазині, дитина завжди була поряд. У цьому магазині скуповувалися російські військові, й перед навчальним роком вони примушували жінку віддати дитину в їхню школу. Сказали, що позбавлять її батьківських прав, якщо не підкориться.

Погрожували також учителям.

Анжела Волобуєва залишалась в окупованому Херсоні, тож викладати не могла через наказ МОН. Але вирішила проводити для 11-класників безплатні консультації з підготовки до ЗНО з математики. Педагогу було страшно, що хтось може дізнатись про це і здати її росіянам.

– Педагоги, директори, завучі з інших шкіл мені розповідали, що до них приходили додому, забирали техніку, навіть їхню власну, а не шкільну, знущалися й залякували. У мене вдома теж була техніка зі школи – тож боялась, що й за мною прийдуть. Тут на вулиці на когось не так глянеш – і за це могли кинути «на підвал», – розповідає Волобуєва. – Але нашому колективу дуже пощастило. Мені ніхто не погрожував, але двічі агітували працювати в «російській школі».

Місяць навчання

Окупанти пропонували «бонуси» батькам, які віддавали своїх дітей у «російську школу»: 10 тис. рублів. Також старшокласники без конкурсу могли вступити до ліцеїв та коледжів Херсону, захоплених росіянами.

Урешті навчання, до якого окупанти змушували українських дітей, тривало лише місяць.

– У вересні наша школа під егідою колаборантів розпочала роботу, але вже через кілька тижнів дітей відпустили на канікули. Росіяни готувалися до свого «референдуму», – розповідає Співак. – А після нього школу так і не відкрили, бо почався контрнаступ ЗСУ.

Росіяни нашкребли у школу № 46 дуже мало дітей – у класах навчалося по 15 учнів, і відкривали по одному класу на паралель. Предмети викладали й технічний персонал, і працівники адміністрації – тож це навчання було для галочки.

Біля школи постійно чергувала озброєна охорона. Російські військові не пускали в школу батьків навіть 1 вересня, коли проводили святкування в актовій залі.

Олена Тетерева жила поряд із навчальним закладом, і до окупації її син постійно грався у дворі школи. Але коли біля входу з’явилися військові зі зброєю, хлопчик почав боятися цього місця й більше туди не ходив. Та й гратися йому стало ні з ким – більшість його однокласників виїхала з міста.

Олена розповідала, що бачила з вікна, як школярі йшли до школи о 8:00, а повертались вже об 11:00. Окупанти завезли свої підручники, але їх на всіх не вистачало. Двоє сусідів Олени через страх віддали своїх дітей у «російську школу», проте їхні діти навчалися без книжок.

Ці самі сусіди розповіли Олені, що вивчення української мови в «російській школі» було необов’язковим. Щоб вивчати її, потрібно було написати окрему заяву – майже, як у СРСР.

Наприкінці вересня росіяни закрили школу й організували там дільницю для «референдуму». На ці чотири дні Херсон спорожнів – усі боялися виходити на вулицю, щоб їх не змусили голосувати за приєднання до Росії.

А вже в листопаді школа нарешті знову стала українською. Хоча росіяни й далі з неї знущаються – у грудні через російський обстріл у закладі вибито вікна.

– Ми зустріли наших у Херсоні, дуже на це чекали, – каже Анжела Волобуєва. – Але разом далі зі школою переживаємо всі ці обстріли.

Валерія Павленко