The Economist: Перемога України у війні потрібна всій Європі

Коли Владімір Путін наказав російським військам вторгнутися в Україну, він був не єдиним, хто думав, що перемога буде швидкою. Багато аналітиків на Заході очікували, що Київ впаде за 72 години. Українські доблесть й вигадливість зруйнували ці розрахунки. Війна триває вже шостий тиждень. І сторона, яка перемагає – це Україна, а не Росія.

Про це пише The Economist, додаючи, що українська перемога «перепише мапу європейської безпеки». Розмовляючи з журналістами видання 25 березня в Києві, президент Володимир Зеленський пояснив, що народна сила – це секрет українського опору і причина, чому хід війни змінюється на користь української сторони.

«Ми віримо в перемогу. Тут наш дім, наша земля, наша незалежність. Це лише питання часу», – сказав він.

Поле битви підтверджує слова українського президента. Після кількох тижнів, за які російський наступ був зупинений, українська армія почала контрнаступ. 29 березня Росія оголосила, що «радикально скоротить» свою кампанію на півночі. Цей відступ може бути тактичним. Але в будь-якому випадку Росія фактично визнала, що зараз вона не може захопити Київ. Разом з тим, чимала частина України лишається в російських руках, зокрема, смуга суходолу вздовж узбережжя на півдні. Москва тепер стверджує, що захопити ці території було її метою з самого початку. Значна частина української армії на Донбасі ризикує опинитися в оточенні. Ніхто не повинен недооцінювати російську вогневу силу.

Попри те, що війська Москви виснажені й деморалізовані, вони можуть окопатися. Для України перемогою буде збереження недоторканність своїх бригад на Донбасі, які можна було б використати, щоб не дозволити Росії утримати окуповані території. Для цього, як сказав Зеленський, Захід повинен запровадити жорсткіші санкції проти Росії й передати ще більше зброї включно з літаками й танками. Санкції позбавляють Москву можливості підтримувати довгу війну. Зброя допомагає Україні відвойовувати території. Але країни НАТО відмовляються дати Києву те, про що він просить.

Зважаючи на те, що стоїть на кону як для Заходу, так і для України, така впертість викриває відсутність стратегічного бачення. В українському випадку однозначна перемога буде означати, що в майбутньому нового вторгнення не буде. Чим більш переконливо українська армія буде витісняти російську, тим більше Київ буде здатен опиратися компромісам, які отруять мир. Перемога буде також хорошою основою для розбудови післявоєнної демократичної країни, яка не буде корумпована олігархами й російським впливом.

Для Заходу перемога буде теж не меншою винагородою. Україна могла б не просто вдихнути життя в демократію, а й також зміцнити безпеку в Європі. За 300 років імперіалізму Росія знову і знову розв’язувала війни проти Європи. Інколи, як у випадку конфліктів з Польщею й Фінляндією, вона була загарбником. Інколи, як в часи наполеонівської Франції й нацистської Німеччини, вона була жертвою агресії. Сильна, демократична Україна придушить російський експансіонізм. Тому що її кордони будуть захищені. В короткостроковій перспективі злий і переможений диктатор буде й далі сидіти в Кремлі. Але, зрештою, Росія піде стопами України й почне вирішувати власні проблеми через проведення реформ, а не за допомогою військових авантюр за кордоном. В такому разі НАТО не доведеться втрачати дуже великі бюджети й дипломатичні ресурси. США зможуть зосередитись на своєму протистоянні з Китаєм.

Але поки що Захід не хоче помічати цей історичний шанс. Америка виконує свою роль лідера, як належить, хоч вона й ветувала відправку літаків Україні. Але Німеччина дотримується короткозорої позиції на санкції, балансуючи між тиском з боку союзників і громадської думки, націленої проти збереження торговельних зав’язків з Росією, яка задовольняє значною мірою потреби в нафті й газі. Президент Франції Еммануель Макрон, у свою чергу, стверджував, що відправка важкого озброєння, яке потрібне Україні, перетворить західних союзників на «співучасників». Зеленський говорить, що така позиція або короткозора, або боягузлива. The Economist погоджується з українським президентом.

Можливо Німеччина сумнівається, що Україна зможе позбутися свого пострадянського минулого. Протести на Майдані в 2014 році встановили демократію. Але країна все одно не змогла очиститися від корупції й політичної інерції. А після обстрілів російською артилерією українська економіка буде в руїнах. Однак, ЄС може допомогти подбати, щоб цього разу все було інакше, почавши роботу над українським членством просто зараз. Навряд чи можна знайти кращий спосіб підтвердити, що від моменту заснування метою ЄС було встановити мир на континенті, який століттями розривали війни. Приведення управління в Україні у відповідність до ЄС буде довгим і бюрократичним процесом. Ризик в тому, що Брюссель буде сам тягнути на собі український процес, якщо Європа дозволить Києву приєднатися. Замість цього ЄС повинен енергійно прийняти Україну, як це сталося зі Східною Європою після падіння радянського домінування на початку 1990-х років. Для цього знадобиться щедра допомога у відбудові економіки, а також політична підтримка й терпіння.

Інше побоювання озвучив Макрон: що НАТО спровокує Росію. З початку війни, говорячи про «наслідки, яких ви не бачили за всю свою історію», Путін натякав, що може відповісти на західне втручання ядерним ударом. Тому НАТО намагався чітко заявити, що не буде воювати з російськими військами. Тому що якби це сталося, війна могла б вийти з-під контролю й призвести до катастрофічних наслідків. Але й постійний відступ через путінські ядерні погрози теж ризикований. Обмеження допомоги для України дозволить Росії нав’язати Зеленському нестабільний, а отже тимчасовий мир. Путін буде таким чином винагороджений за свої погрози. У нього з’явиться основа для підготовки своєї наступної атомної агресії. Натомість передача більш потужної зброї й запровадження жорсткіших санкцій буде зміною в масштабах допомоги, а не її типі. Цього тижня через український успіх Росія поставила на паузу свою кампанію на півночі, а не пішла на ескалацію. З цієї причини найкраще стримування для НАТО – це виступити проти путінських завуальованих погроз, давши йому зрозуміти, що ядерний чи хімічний злочин призведе до повної ізоляції Росії.

Війна непередбачувана. В історії багато конфліктів, які повинні були тривати не довго, але затягнулися на роки. Україна перемогла на першому етапі, просто вистоявши. Тепер їй потрібно йти в наступ. А отже Зеленському потрібна подвоєна допомога Заходу. Буде жахливо, якщо відсутність уяви у столиць Європи буде саме тим, що завадить встановити хороший мир замість поганого.