Уперше: посадка на невидимій стороні Місяця

Порівняно з попередніми місіями, однак, реакція на посадку в китайських медіа та соціальних мережах була напрочуд стриманою

ПЕКІН — Китайський космічний зонд в четвер вперше в історії висадився на невидимій стороні Місяця, відправив на Землю фото і розгорнув рухомий місяцехід масою 136 кг, який рухатиметься до кратера, що видніється на горизонті.

Китайські вчені розглядають висадку «Чан’е-4» як свідчення зростання ролі Китаю в дослідженні космосу. «Така людська природа - вивчати невідомі світи. — сказав Ву Вейрен, головний інженер місії (Китайське національне космічне управління) в інтерв’ю державному телеканалу CCTV. – Це саме те, що повинне робити наше і майбутнє покоління».

Порівняно з попередніми місіями, однак, реакція на посадку в китайських медіа та соціальних мережах була напрочуд стриманою. У вечірньому випуску новин місія не була навіть однією з топ-новин. Хоча пошуковик Baidu скромно пошанував її «дудлом», CCTV помістив її аж на п’яте місце - після трьох повідомлень про справи лідера країни Сі Цзіньпіна і новину про будівництво адміністративного кварталу на околицях Пекіна.

Таку скромну реакцію можна пояснити як тим, що ентузіазм від перших космічних запусків вже пішов на спад, так і політичними і економічними тривогами в часи, коли уряд Сі Цзіньпіна намагається виторгувати перемир’я у торговій війні зі Сполученими Штатами і приховати тріщини в економіці Китаю.

Відвідувачка кафе в Пекіні Лю Їн на запитання журналістів NYT відповіла, що пишається космічними успіхами Китаю, але близько за ними не стежить. Також, за її словами, “якщо в економіці погані справи, то хіба розумно витрачати на це стільки коштів?”

Вартість запуску уряд тримає в таємниці, утім дає ясно зрозуміти, що усе це частина амбітної цілі Китаю кинути виклик Сполученим Штатам як найбільшій космічній державі. За повідомленням її чиновників, Піднебесна надіється розгорнути місячну базу, яка постачатиме на Землю ресурси і стане майданчиком для запуску наступних космічних місій.

Перша фотографія, яку «Чан’е-4» відправив на Землю з’явилася приблизно через годину після того, як зонд доторкнувся поверхні Місяця, що відбулось в четвер, о 10:26 зранку за пекінським часом. На фото можна побачити пустельний пейзаж з невеликим кратером. Хоча чимало хто вірить, що Місяць має “темну сторону” (у популяризації цього стереотипу можна звинувачувати, зокрема, гурт Pink Floyd), уся місцина залита оранжевим світлом, а об’єкти (посадковий і рухомий зонд) відкидають різкі тіні.

Річ у тім, що обертання Місяця синхронізоване з обертанням Землі у такий спосіб, що одна його сторона постійно обернена у протилежний від Землі бік. Уперше цю невидиму сторону сфотографував радянський зонд ще у 1959 році, а місії “Аполлон” пролітали над нею у 1968 і 1972 роках. Проте через складність комунікації висадка на ній об’єктів досі була технічно дуже складною, якщо взагалі неможливою.

Щоб розв’язати цю проблему, Китай раніше запустив супутник під назвою “Цюе Цяо” ("Міст сороки"), який виконує роль релейної станції між “Чан’e-4” і командним пунктом в північно-західній частині Пекіна.

Ву Вейрен наголосив, що Китай не зупиняється у своїх місячних амбіціях і планує відправити до Місяця астронавтів до 2030 року. Досі це вдавалось лише Сполученим Штатам, які між 1969 і 1972 роками здійснили п’ять місячних посадок (усього на Місяць ступало 12 людей).

Попередник «Чан’е-4», зонд “Чан’е-3” здійснив посадку на видимій стороні Місяць у 2013 році. Він також розгорнув руховий зонд, але через проблеми з рельєфом на місці посдки і комунікацією, програму довелось завчасно зупинити. Уся програма місячних запусків названа на честь богині Чан’е, яка у китайській міфології жила на Місяці.

Очільник НАСА Джим Брайденстайн привітав своїх китайських колег з успішним приземленням. У дописі в Twitter він назвав місію «Чан’е-4» «першою в історії і великим досягненням». Хоча Twitter (разом з іншими західними соціальними мережами) в Китаї заблокований, повідомлення широко цитували в пресі і соціальних медіа.

 

China’s Moon Landing: Lunar Rover Begins Its Exploration

New York Times, 3/01/2019