Випробування ромами

Тема ромів, що заробляють жебрацтвом і крадіжками, яких впродовж літа суттєво побільшало у центральній частині міста, стала дражливою – і навіть набула політичного забарвлення, коли у дискусію втрутилися депутати Львівської міської ради.

Повідомлення у соціальних мережах про жебраків ромської національності й інформування про затримання за жебрацтво та крадіжки представників однієї з національних менших опинилися серед топ-тем. За інформацією поліції, на початку червня група закарпатських ромів звела поселення з наметів і тимчасових конструкцій за територією одного з торговельних центрів на вулиці Конюшинній у Львові. Там проживало близько 60 осіб, два десятки з яких – діти.

За інформацією відділу комунікації ГУ Нацполіції у Львівській області, у Галицький відділ поліції Львова надійшло 108 повідомлень про правопорушення, скоєні мешканцями Закарпатської області. Окремо злочинів, які вчинили роми, у поліції не виділяють – і саме на цьому акцентуть. За даними фактами, серед яких повідомлення про крадіжки, шахрайства, адміністративні порушення та опір працівникам поліції, на цей час відкрито 19 кримінальних проваджень. Матеріали за трьома кримінальними провадженнями вже скеровано у суд.

Речниця Патрульної поліції Львова Катерина Рибій пояснювала для ЗМІ, що було зафіксовано 407 викликів поліції, коли люди телефонували і вказували на порушення з боку саме ромів. «У випадку дрібної крадіжки роми обійдуться штрафом і підуть собі. А стосовно порушення особистого простору, коли ці люди нав’язуються, дозволяють собі словесно ображати перехожих, – то це взагалі ніяк не карається», – додала речниця львівської поліції.

Пов’язувати злочини з ромами і вказувати не національну приналежність, а лише місце проживання – Закарпаття – у Нацполіції Львівської області перестали після гучного медійного скандалу. «Львівська пошта» вийшла зі статтею під заголовком «Як роми містянам нерви лоскочуть», у якій, використовуючі деякі «літературні перебільшення», описано проблеми з кількома десятками ромів, котрі жебракують у центральній частині Львова та чіпляються до перехожих. Видання навело статистику поліції щодо злочинів, за які затримали власне ромів. Через таке узагальнення та порушення базових прав представників нацменшини газета потрапила під критику Громадського радіо та експертів з питань нацменшин. 

На кілька днів це наклало табу на проблемну тему і начебто навпаки забезпечило ромам певну індульгенцію за національною ознакою. Адже говорити про проблему було неполіткоректно. З одного боку, замовчення наче згладило кути, але насправді ситуацію з проблемами жебраків (різної національності) у центрі Львова та з упередження щодо ромів це ніяк не виправило.

Апогею тема досягла минулого тижня. У четвер вона набула і політичного забарвлення. Депутат Львівської міської ради Любомир Босаневич (представляє партію УКРОП) зробив різку заяву, в якій пропонував спільно правоохоронцям та громадськості влаштовувати рейди і навіть виступив з ініціативою виселяти ромів з вул. Конюшинної назад до Закарпаття, де вони зареєстровані.

Завершилося кількатижневе напруження у ніч проти суботи, 22 липня, коли табір на Конюшинній згорів, а його мешканці потягами виїхали з міста. У Нацполіції уточнили, що самі роми до поліції, медиків та пожежників не зверталися. Місце пожежі виявили під час патрулювання самі правоохоронці.

«Інформація про пожежу від мешканців поселення до рятувальників та поліції не надходила. Правоохоронці виявили задимлення та вогонь під час патрулювання даного району», – повідомили у поліції.

Через відсутність звернень у поліцію розслідування пожежі ніхто не веде, а, отже встановлювати, що то було – самі роми спалили своє поселення перед від’їздом чи це зробили сторонні особи – ніхто й не береться.

Та хоч там як, а Львів став не першим містом у країні, де події розгортаються схожим чином. У ніч з 5 на 6 квітня вигоріло вщент поселення ромів у Києві. Мешканці табору виїхали з нього за кілька днів до пожежі, стверджуючи, що їм погрожують.

За даними останнього перепису, в Україні мешкають майже 48 тисяч ромів (менше 1% від усього населення). Однак неофіційно представники ромської спільноти часто говорять про значно більші цифри – від 200 до 400 тисяч. Найбільше ромів на час перепису було традиційно у Закарпатській області (більш ніж 14 тис. осіб), Донецькій, Дніпропетровській та Одеській.

«З усіх національних меншин роми найменш інтеґровані в суспільство, – стверджує заступниця директора Інституту демографії і соціологічних досліджень Олена Макарова. – Низький рівень інтеґрованості, високий рівень безробіття є причиною підвищеного рівня злочинності серед представників етносу. Не менш важливими і нагальними проблемами є низька освіченість, низький рівень життя, втрата рідної мови, правова незахищеність. Водночас, згідно з дослідженнями початку 2000-х років, ступінь толерантності українців до ромів вчені оцінили у 22 бали (зі 100 можливих). Багато українців сприймають ромів як туристів, гостей України, і не сприймають як повноправних громадян.

За результатами дослідження Інституту соціології НАН України 2016 року, дві національності, до яких українські громадяни демонструють стійке упередження і небажання взагалі пускати їх в країну, — це чеченці і роми».

У Львові дискусії щодо ромів – гаряча тема. Амплітуда тверждень коливається від яскравого захисту до відвертого hate speech. Випадки грабежів, крадіжок та асоціальної поведінки осіб, яких у побуті називаємо «циганами» (цю назви роми вважають образливою, хоч і самі часто її вживають) не можуть не обурювати, однак ромська спільнота не є однорідною, а твердження «цигани – злодії, давайте їх виженемо» зачіпають і ту частину представників цієї національності, які не мають до криміналу жодного відношення.

То чи пройшли львів’яни цьогорічне літнє випробування ромами? Чи можна і варто звинувачувати нас у національній нетерпимості? Хто винен у ескалації конфлікту та чи можна було йому запобігти? З цими питаннями Zзвернувся до правозахисників та моральних авторитетів.

Громадський діяч,

Богдан ПАНКЕВИЧ:

«Нинішня нетерпимість породжена недієздатністю правоохоронної системи»

Якщо приїхати ззовні і подивитися на конфліктну ситуацію у Львові, у якій люди нетерпимо ставляться до ромів, то можна подумати, що місто нетерпиме взагалі. Але, з іншого боку, кожна спільнота має право на захист своєї приватності та спокою.

Мабуть, і сьогодні у сприйнятті ромів певну роль відіграє архаїчний образ циган, про яких говорили як про людей, які можуть зробити щось погане чи вкрасти дитину. Тоді нетерпимість була через страх. Але, думаю, ця роль не визначальна.

Нинішня нетерпимість породжена недієздатністю правоохоронної системи. У нас правоохоронці спокійно спостерігають за тим, як батьки використовують дітей для жебрацтва та крадіжок. Суспільство не хоче займатися терапією ромів, які сьогодні тут, завтра де-інде, а захищає себе тут і зараз. Дуже складно оцінити ступінь необхідної самооборони суспільства: де вона ще потрібна, а де вже перегин. Але, очевидно, виселення усіх з міста і підпали – це перегин.

У нас є свої роми, багато з яких живуть на районі «Інді», де варять наркотики. Це відомо всім, але питання протягом багатьох років залишається невирішеним. І тут основна проблема – корумпованість правоохоронних органів. Щодо ромів-мігрантів, які є в туристичному центрі, то проблема – у недієздатності правоохоронної системи.

Ромський театр, який виступає на ринку, – це дуже добре і гарно. Але якщо ром із кишені краде мобілку, це потребує покарання.

Змінити ситуацію можна передусім освітою. У нас люди подають жебракам, особливо, якщо це вагітна жінка чи дитина, бо інакше є забобон, що миші все поїдять. Але ніхто не ставить собі запитання, що жебрацтво – це професія, заради якої часто навіть калічать дітей. Наш рівень невігластва треба викорінювати.

Друга обов’язкова умова зміни ситуації – добре інструктовані правоохоронці, які повинні мати баланс толерантності і нетерпимості, тобто можливості бути жорсткими, якщо йдеться про порушників. Натомість у нас правоохоронці часто не хочуть цим займатись, особливо, якщо це стосується ромів як національних меншин, адже може бути галас.

Правозахисник, дисидент, публіцист, проректор Українського католицького університету

Мирослав МАРИНОВИЧ:

«Ми виявляємо свою плиткість мислення і свою приховану агресивність»

Можу припустити, що національний чинник відіграє роль у Львові. Якщо ми бачимо жебрака українця, то просто кажемо, що він набридливий. Але коли бачимо цигана, то кажемо, що правоохоронці не стежать за ситуацією, бо їх треба позабирати. На жаль, тут національний чинник відіграє роль не на користь національної більшості: ми виявляємо свою плиткість мислення і свою приховану агресивність. Часто у тому, хто поводиться інакше, ми впізнаємо чужака, а не здеградованого нашого. І це ксенофобська реакція, яка має відтінки щодо різних національностей.

У будь-якій ситуації важливо побачити в людині людину і створіння Боже, згадати, що Бог наділив гідністю кожну людину. Інша річ, як сама людина розпоряджається цим даром – але це вже інша проблема. Мій табірний досвід показав різне. Мене одного разу нагодували і порятували кримінальні злочинці. А вони мене врятували, виявивши іскру Божу. Це проблема суспільства, що ми не вміємо побачити людину в людині і діємо за якимись старими схемами.

Нетерпимим я би дав прочитати кілька італійських газет, які публікують нетерпимі висловлювання італійців щодо українців. Вони би побачили там себе. Настав час, коли всі народи мають мислити глобально і розуміти, що світ не зводиться до однієї львівської вулиці.

Юрист-аналітик Гельсінської Спілки з прав людини

Олена САПОЖНІКОВА:

«Часто особи ромської національності підпадають під необґрунтовані підозри»

Коли стається злочин, не має значення, якої національності особа його чинить. На жаль, у нас не завжди так. Коли до поліції звертається особа, не може мати значення її національність. Поліція повинна у рівній мірі розслідувати всі заяви, з якими звертаються. Натомість на практиці бачимо, що на національність звертають увагу. Якщо є заява від представників ромів, то до цього ставляться не так серйозно, ніж якби це була заява від інших національностей. І навпаки – є упередження до ромів як потенційних злочинців. Часто навіть чуємо коментарі поліцейських: «Будьте обережні, бо на вулиці роми». Це неприпустимі заяви представників влади, на таке мала би бути реакція. Питання, чи ці поліцейські самі не підпадають під 161-шу статтю Кримінального кодексу, у якій йдеться про розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Говорити про злочинців можна лише за вироком суду. Наводити якусь статистику щодо заяв чи затримань, при цьому вказуючи національність – неприпустимо. Дуже часто особи ромської національності підпадають під необґрунтовані підозри, щодо них є більше випадків невмотивованого затримання. У нас був недавно випадок, коли кілька потерпілих під час спалення табору в Києві брали участь у прес-конференції. На ній ми передали їм пакети з речами, які для них приносили люди. Коли вони вийшли з події, їх зупинили поліцейські у цивільному і забрали у відділок за підозрою у тому, що вони вкрали ці речі. Після розголошення інформації їх відпустили. Думаю, якби йшли українці з великими пакетами, їх би не затримали.