Польська письменниця з українським корінням Ольга Токарчук тепер є володаркою Booker Prize – однієї із найпрестижніших літературних премій, яка щороку вручається у Лондоні. За роман «Бігуни» (польською – Bieguni), а в англійському перекладі «Flights», Токарчук та перекладачка роману Дженніфер Крофт отримали приз у 50 000 фунтів стерлінгів. Радіо Свобода вибрало цитати із минулорічного спілкування Ольги Токарчук з українською аудиторією на Книжковому Арсеналі. Інтерв’юером тоді виступила відома українська письменниця Оксана Забужко.

Ольга Токарчук:

№1

«Мені здається, що історія з одного боку формується літературою, а з іншого боку ця пам'ять трансформується політиками»

№2

«Мій батько походить з тих територій Західної України, де змішалися в єдиному плавильному казані величезна кількість культур і народів. Вони перетиналися і довгий час жили спільно. І якщо взяти три путівники, що написані польською, українською і єврейською мовами – у них представлені кардинально відмінні образи тих земель»

№3

«Офіційна історія» йде в супереч тому, якою насправді була Польща у XVIII столітті і як насправді виглядала польська присутність на Сході. Бо у пересічній ментальності поляка це були часи, які описав Генріх Сенкевич у своїх повістях – це героїчні шляхтичі, аристократи та полька кавалерія, які борються за якісь цінності, за дух Польщі. Такий собі героїзм. Натомість ніхто не пам’ятає, що на той час були ще селяни, євреї, які жили своїм життям. Все було перемішаним і не було таким однозначним».

№4

«Зараз у Польщі точаться процеси, які можемо спостерігати і в усьому світі. У нас також відбувається консервативна революція. Є намагання повернутися до тих часів, коли не існувало Європейського Союзу. Прагнуть знову повернути кордони між національностями і замкнутися лише у християнських цінностях, тільки у католицизмі. Хочуть знову сповідувати те, від чого Європа і світ давно відійшли. І цьому, нажаль, сприяє влада яка тепер є у Польщі».

№5

«Я можу зрозуміти таку позицію, адже людиною зараз керує перед усім страх. Страх опинитися у цьому новому світі, де не має чітких орієнтирів, де все змінюється. Цей страх призводить то того, що в психології називається регресією, повернення до того, що знайоме і освоєне. Це тепер відбувається і у Польщі. Для мене і багатьох людей, яких я знаю, є дуже дивним, що у Польщі повернення до цієї «стабільності» дуже схоже на повернення до «комуністичного минулого». Це повернення до дивного і абсурдного світобачення, яке було колись. У висновку, процес призводить до того, що люди починають проголошувати теорії, які на нашу думку є абсолютно неприйнятними, це теорії: ксенофобські, антифеміністичні, ксенофобічні, націоналістичні, антилюдські загалом».

№6

«Кожен письменник хотів би щоб його знали за книжками, а не як об’єкт хейтерських атак в інтернеті. Нажаль я стала об’єктом таких атак. Після виходу книги почалися такі речі. І мені навіть погрожували вбивством. Але чому це все сталося? Я пояснила, для кожного свідомого поляка, три загальновідомі історичні речі: по-перше, що Польща проводила колонізаторську політику у XIX столітті у східних землях, які зараз є територією України, після цього мене обізвали «бандерівською куркою». По-друге, поляки мали великий гріх щодо євреїв. Ми не є перед ними абсолютно чистими. І по-третє, це абсолютно очевидна, кріпосницька система, яка панувала у тодішній Речі Посполитій. Система була рабською. Це зрозуміло, бо написано в кожному підручнику історії, але за це я також була звинувачена. Звинувачення, що пролунали на мою адресу, звісно для мене і моїх знайомих стали шоком. Але не тільки тому, що адресатом була я, а взагалі це був шок для поляків і польських письменників, які зрозуміли, що тепер ми не можемо говорити відверто і існує якийсь вид цензури. Але багато людей мене підтримують і не залишають саму. Багато людей зрозуміли, що нам з мережі інтернету загрожує вербальне насилля, яке йде від людей з невисоким рівнем знань, але з великою агресією. Ця подія показала полякам, що ми дійсно маємо велику небезпеку перед націоналістичними і ксенофобськими проявами, а найкращою платформою для цього є інтернет».

№7

«Я не наївна людина і розумію, що читаючи книги одне одного ми не покращимо наші стосунки, але я відчуваю, що українці з певним побоюванням ставляться до поляків. Та це другорядні речі, які дуже малою мірою репрезентовані у нашій країні, адже величезну кількість українців ми бачимо на вулицях, у кав’ярнях, вони працюють у Польщі. Люди з ними стикаються у повсякденному житті і прихильно ставляться. Я пишаюся тим, скільки українців з’явилося у Вроцлаві. Звісно не можу говорити за них, але мені здається, що їм там добре. Отже, ми наскільки близькі одне до одного, що нам дуже легко інтегруватися. Але ані дружба, ані кохання, ані подружжя не можна збудувати на брехні. І тому ми мусимо говорити відверто про те, що було в минулому. Ми маємо торкатися всіх тих моментів, які болять і нам, і вам. Лише таким чином разом можемо дійти якогось порозуміння. Треба скинути з себе вантаж того непорозуміння. І тільки після цього можна збудувати нові, свіжі відносини».

№8

«Я вважаю, що не можна говорити про злочини всього народу, адже за злочини відповідає хтось один».

Ольга Токарчук, народилася у польському Сулехові у родині вихідців з України. Вона закінчила факультет психології Варшавського університету. Як письменниця дебютувала у 1979 році, пише есеї, вірші, сценарі, романи. Роман «Бігуни» вийшов друком у 2007 році, за нього у 2008 – авторка отримала престижну національну польську премію «Nike», а у травні 2018 року – Міжнародну Букерівську премію.