Як приготування їжі у США стає чоловічою справою

Через карантин ми обмежили очне спілкування чотирма родинами - це коло спілкування включає 9 дорослих, 16 дітей, двох собак і одного дуже старого кота.

Зранку в суботу починається активна переписка в телефоні. «Я посмажу курку на грилі». «Я запечу рибу». «Зроблю ще картопляний салат». Усе це – між нашими чоловіками, які й до початку карантину часто готували, а зараз розвинули справжню пристрасть до кулінарії. Нам залишається лише відійти у бік і не заважати – ну, може, салатик з кавуном нарізати і тортик купити. І обговорюють різні рецепти і способи засмажити м'ясо радше чоловіки ніж ми.

І це абсолютно нікого не дивує і не сприймається як якась аномалія. (Версія цієї колонки виходила у відділі «Блоги» у 2017-му році).

Американські чоловіки усе більше займаються куховарством та все менше розглядають це як суто жіночу справу. Татусь, який може не лише барбекю посмажити на День незалежності, а і вечерю посеред тижня приготувати, - не такий вже і рідкісний звір. Це, звичайно, не робить його менш цінним.

Вчені Мічиганського університету, які дослідили звички трьох тисяч представників покоління Х (1961-1981-го року народження), встановили, що чоловіки почали більше ходити в продуктові магазини, готувати, обмінюватися рецептами та дивитися кулінарні програми. У середньому одружена жінка готує 12 страв на тиждень, самотня – 10, одружений чи самотній чоловік – 8.

А от серед молодшої когорти – мілленіалів, тих, хто народився після 1981-го року, – приблизна однакова кількість жінок та чоловіків відповідають за усю або частину приготування їжі вдома, згідно з цим опитуванням.

Загалом, підрахували дослідники Університету Південної Кароліни, у 2015-му році 43% усіх чоловіків готували, витрачаючи на це в середньому 49 хвилин в день, що на 14% та 8 хвилин більше, ніж в 1965-му. Жінки в США сьогодні готують трохи більше, ніж в 95-му, але набагато менше, ніж в 1965-му.

У середньому одружена жінка готує 12 страв на тиждень, самотня – 10, одружений чи самотній чоловік – 8.

Спробуємо, попоївши, розібратися в причинах. Більшість з них притаманні і іншим країнам західного світу, у тому числі і Україні. Звичайно, кожний має особисті причини, але зупинимося на загальних тенденціях, які роблять прихід чоловіків в кухню більш масовим. Ці спостереження є моїми власними.

Перегляд традиційних ролей в суспільстві

Чоловіки більше готують з тих же причин, що і більше гуляють з дітьми чи роблять іншу хатню роботу. Принципові питання: розподіл праці, ідеї про те, якою має бути і що має робити справжня жінка та справжній чоловік, що сформувалися, виходячи з потреб та особливостей аграрного періоду, в постіндустріальний час стають все менш актуальними. Обв’язки, що диктувалися традицією протягом тисячоліть, стають індивідуальним рішенням та результатом компромісу кожної окремої пари.

Але на відміну від зміни підґузків чи миття підлоги, що деякі чоловіки теж роблять, приготування їжі більше сприймається як творче, модне та престижне заняття.

Зростання індустрії харчування

Індустрія послуг у США, щонайменше до початку пандемії, швидко зростала, порівняно із промисловим виробництвом, і сфера харчування, хоча важка і дуже вимоглива, - залишається перспективною. Національна індустрія ресторанів оцінювала, що в 2020-му році, продажі в ресторанах сягатимуть 899 мільярдів доларів, що на 4% вище, порівняно з попереднім роком. Через пандемію, втім, «вистрілила» інша харчова галузь – доставка продуктів для приготування конкретної страви. Очікується, що до кінця року, загальні прибутки тут зростуть на 22.8%, що може свідчити про те, що вдома почало готувати більше людей, які не робили цього раніше.

Також відкрити свій ресторан і не залежати від боса – популярна життєва стратегія для американців, для яких важливий індивідуалізм і готовність до ризиків. Тисячі ресторанних бізнесів щороку прогорають, але сміливці відривають нові.

Кухарі – зірки та мультимільйонери

Успішні ресторатори, на відміну від, скажімо, директорів заводів, за наявності харизми, медійних талантів та бажання, можуть стати справжніми зірками американської культури та побудувати імперії, які включають ресторани, шоу на телебаченні, продаж кулінарних книг та товарів.

Боббі Флей, Маріо Баталі, Майкл Саймон, британці Джемі Олівер та Гордон Рамзі, Вольфганг Пак, Тайлер Флоренс, Рейчел Рей, Гай Фуєрі – ці імена відомі багатьом.

Згідно із американськими медіа, найзаможніший серед зіркових кухарів британець Джемі Олівер, чиї статки оцінюються в 372 мільйони доларів. За ним йдуть японець Нобу Матсухиса (200 млн), знову британець Ґордон Ремзі (190 млн.) і австрієць Вольфганг Пак (82.5 млн).

Боси мафії та залізні куховари

Великим є впив масової культури. Якщо навіть боси італійської мафії у популярних стрічках («Славні хлопці», «Клан Сопрано») не гидують нарізати овочі, то чому це мають вважати нечоловічою справою листоноша чи менеджер?

Але усі голлівудські фільми, де чоловіків можна побачити біля плити чи мангалу, не зрівняються з ефектом телевізійного каналу «Food Network та поширенням феномену зіркових кухарів, що стало помітним культурним явищем у США в останні 20 років.

Традиційні формати кулінарних шоу– де ведучий розповідає та демонструє, як приготувати ту чи іншу страву – поступаються місцем програмам, де куховарство подають мало як не олімпійський вид спорту, складний науковий або бізнесовий проект. (Кілька з них запозичено та адаптовано в Україні).

В американському «Залізному Кухарові» (сам формат з’явився в Японії) учасники мають за обмежений період часу приготувати чотири страви, використавши в кожній з них заданий інгредієнт. Усе це коментується у манері футбольного матчу, а сама назва відсилає до змагання супертріатлону «Залізна людина». Велика зала, де проходить змагання, - кухонний стадіон. У шоу змагаються зірки каналу, які мають культовий статус, з тими, хто кидає їм виклик. У разі перемоги «новачка», він отримує статус «Залізного кухара», що майже як чорний пояс в карате, та приєднується до пантеону кулінарних «богів». Серед цих «богів» - більшість чоловіків. До того ж ведеться статистика перемог «залізних кухарів» – усе як в спорті, і навіть сам ведучий – майстер бойових мистецтв.

Змагання відбувається із самою їжею – в шоу «Людина проти їжі» Адама Річмана. Він подорожує країною і «на слабо» з’їдає неймовірну кількість продуктів харчування. Я це дивитися не можу - однією порцією, якою він під підбадьорювання натовпу давиться, можна нагодувати ціле село.

Програма Алтона Брауна показує кулінарію вже як складний міждисциплінарний науковий проект. Британець Гордон Рамзі та американець Роберт Ірвін та інші у різних варіаціях шоу рятують бари та ресторани.

Звичайно, як і у випадку футбольних вболівальників, чоловік може з азартом дивитися змагання на кухонному стадіоні і не знати, як увімкнути конфорку. Але якщо маленький хлопчик виявляє інтерес до куховарства, все менше батьків захоче сказати: «Ти, що дівчинка? Йди краще – візьми в руки молоток».

Окрім цих причин, для мого чоловіка, який пречудово готує, - приготування їжі ще і творчість та відчуття створення завершеного продукту. Він працює над бізнес-угодами, переговори щодо яких тягнуться місяцями. А вечеря – це продукт, який гарантовано прямо зараз матиме вдячних клієнтів – мене і сина. А мені, я вважаю, просто пощастило.

Тетяна Ворожко