Як «російський воєнний телевізор» потопив реальність

Висновки та спостереження щодо тенденцій у російському медіапросторі спираються на аналіз змісту регіональних медій, що працюють у 14 найбільших містах Росії (Омськ, Челябінськ, Красноярськ, Самара, Нижній Новгород, Ростов-на-Дону, Уфа, Воронеж, Перм, Єкатеринбург, Новосибірськ, Казань, Волгоград, Хабаровськ) та протягом лютого – травня висвітлювали події, пов’язані з війною між Росією та Україною.

Почну з несподіваної похвали на адресу міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова. Він слушно зауважив, що на Заході «вони (політики) погано вчилися у школі. Роблять неправильні висновки зі свого розуміння минулого та того, що таке Росія».

На жаль, так воно і є. Це демонструють і так звані «аксакали» західної дипломатії на кшталт Генрі Кіссінджера, і так звані «фахівці з Росії», які досі радять німецьким канцлерам та французьким президентам «не принижувати Росію».

Та хіба можна принизити переможця?

Саме так. Росія, точніше «глибинний народ» сусідньої держави-агресорки попри всі факти на полі бою та воєнні злочини в Україні вважає себе не лише «богоносцем», а й «переможцем» у війні. А привид «русского военного корабля» атакує очі, вуха та мізки російського глядача.

Це головний висновок, що випливає з аналізу російського медіапростору перші 90 днів війни. Я вирішив навмисне зосередитися на огляді роботи регіональних медій. Вони зазвичай повідомляють про місцеві новини та ретранслюють меседжі центрального російського уряду, які є найважливішими та обов’язковими. Їм потрібно бути водночас лояльними до влади і цікавими саме для місцевої авдиторії. Ось сім найважливіших спостережень про зміни у російському медіапросторі, що сталися у перші 90 днів війни.

Перше і дуже важливе спостереження: місцеві медії у найбільших російських містах-мільйонниках (окрім Москви та Петербурга) найбільше писали про війну в Україні в лютому-березні, а у квітні-травні увага до війни різко знижується і більший наголос робиться на «гуманітарній допомозі» «біженцям з України».

Показово, що це збіглося з офіційною позицією російської влади про «досягнення» цілей «першої фази спецоперації»: втечею з-під Києва, Чернігова і Сум і провалом наступу на Миколаїв і Одесу та переміщенням центру бойових дій на Харківщину Донеччину та Луганщину.

У лютому-березні медії просували думку про «єдиний народ – українців та росіян» та «спецоперацію», покликану «захистити Донбас» та «звільнити українців від влади неонацистів».

«Педагог, заведующий кафедрой педагогики Волгоградского государственного социально-педагогического университета, академик Российской академии образования Николай Сергеев считает, что русские и украинцы – единый народ, и что нас, как и прежде, будут связывать дружба и сотрудничество». («Волгоградская правда», 27.02.2022)

«У Украины нет другого выбора, кроме как сбросить с себя нацистское ярмо и вернуться к добрососедским отношениям с Россией. Я убежден, что так и будет. Вот увидите, Украина переболеет нацизмом и станет другой страной». («Волгоградская правда», 05.03.2022)

«Наши военнослужащие продолжают спецоперацию по демилитаризации и денацификации Украины, угрожавшей безопасности нашей Родины. Они мужественно сражаются с неонацистами, которые 8 лет обстреливали Донбасс и безнаказанно убивали детей, женщин и стариков. Наши солдаты и офицеры наносят удары исключительно по военным объектам и инфраструктуре, а вот нацбатовцы и ВСУ прикрываются в городах мирными людьми. ВС РФ спасают жителей, оказывают медицинскую помощь и раздают гуманитарные грузи». («Волгоградская правда», 02.04.2022)

Проте вже у квітні теза про «братерство народів» зникає; замість цього росіянам розповідають про війну із «Заходом». Узагалі зменшується кількість повідомлень власне про війну.

Натомість поширюється дезінформація про нібито «воєнні злочини» українських військових. Російські медіа для цього використовують реальні факти злочинів російських військ: обстріли житлових кварталів Маріуполя, примусову депортацію громадян України та їх розселення в різних регіонах Росії. Багато уваги приділяють темі «гуманітарної допомоги» та «волонтерського руху» на підтримку «мешканців Донбасу», які, мовляв, тікають від «злочинів української армії».

«Каждый пятый пассажир этого поезда – ребенок. Многие из Мариуполя. Двойняшки Иван и Андрей сильно истощены. Нуждаются в том числе и в психологической реабилитации. Прятались с мамой в подвале 50 дней. Пока их не спасли солдаты ДНР. Екатерина Карабен-Фортун: «Нас просто вырвали из лап смерти. Вокруг нашего дома сидело 7 украинских снайперов. И мирных жителей отстреливали. Бабульку что еду готовила, девочку…. Это страшно…» (ГТРК Башкортостан, 27.04.2022)

«Среди 17 вынужденных переселенцев есть и дети. Сабрине всего девять месяцев, её сестре – почти три года. Семья Олега Херсонскую область покидала в спешке: Вокруг нас стреляли. Мы решили не ждать, пока у нас стрелять начнут. Украинская армия грозилась, что Херсонскую область сравняет с землей. Всё мы оставили и уехали оттуда. Потому что не стоит оно всего этого, не стоит жизни моих детей. Одна из семей так и не смогла расстаться со своими питомцами – забрали с собой и кошку, и собаку. Гроза теперь пугается резких звуков и не переносит вспышек фотоаппарата – жмётся к хозяевам. Прибывшие говорят, они рады оказаться в России. Слишком многое пришлось пережить: - Нам повезло, что просто там были российские войска. Мои друзья в Николаеве, те, кто там остался – они хотят выехать, но не могут. Их не пускают или просто расстреливают». (ГТРК Башкортостан, 21.04.2022)

«Уму непостижимо: захватившие власть неонацисты восемь лет день и ночь обстреливали территории двух украинских областей, которые не захотели жить по бесчеловечным законам. Им запрещали даже говорить на родном языке! Последняя провокация в Краматорске, где от очередного разрыва кассетной боеголовки ракеты «Точка У» снова, как и недавно в Донецке, погибли и были ранены десятки мирных украинцев, в очередной раз продемонстрировала звериную сущность киевского режима, который готов убивать своих же граждан, лишь бы свалить все на русских военнослужащих, освобождающих Украину от фашизма». («Волгоградская правда», 09.04.2022)

«Делимханов также рассказал о зверствах, которые творят украинские вооружённые силы:

- Если честно, трудно это выразить, как они издеваются над людьми. У нас есть съёмки, на которых женщина, дети лежат с мужчиной рядом, и в них стреляют, никого не подпускают забрать их. До того они не по-человечески относятся к ситуации, которая сложилась сегодня в Мариуполе. Они из градов, из миномётов стреляют, разбивают свой же город, мариупольчан, Украину. В прямом смысле уничтожают. Они расстреливают мирных жителей, с этого «Азовстали», завода Ильича. Эти сатанинские европейские организации, инструкторы, они подготовили этих людей, и они свой город обстреливают днём и ночью. Потом говорят, что это войска российские грады, шмели и т. д. А мы там находимся! Как мы сами себя будем обстреливать?! Мы в городе находимся, тысяч 5 бойцов. Как мы сами себя будем обстреливать? По словам Адама Делимханова, украинские военные и наёмники постоянно накачивают себя наркотиками: - Каждый раз мы видим наркотики, иглы. Есть такой белый порошок, вот они этим их поят или кормят. Все, кого мы забираем, кто сдаётся, они – стопроцентно наркоманы. Смотришь их вены – все заколотые. Даёшь им неделю продышаться – они не понимают, где находяться». (7 канал Красноярск, 30.03.2022)

Таким чином, російському суспільству нав’язується альтернативна реальність, у якій воєнні злочини вчиняють українські військові, а цивільні тікають в Росію, де отримують усю необхідну допомогу. В такому інформаційному середовищі повідомлення про злочини російської армії проти мирного населення будуть сприйматися з недовірою та ворожістю.

Війна в Україні – це повторення «подвигу»

Друге важливе спостереження: російська влада намагається перетворити смерть на війні в Україні на найпочесніше та найбільше досягнення громадянина, його «священний обов’язок». Найчастіше Україна згадується у зв’язку із загибеллю та похованням військових – у некрологах. Водночас росіян вперто переконують, що строковиків не посилатимуть на війну.

З одного боку, російські медії намагаються приспати пильність батьків, чиї діти потраплять до лав російської армії як призовники. З іншого, посилюється пропаганда войовничого патріотизму, формується думка, що молодь буде сама записуватися для участі у «спецоперації».

Ось як ці меседжі уживаються в одній цитаті «ветерана бойових дій» із Самари:

«Во-первых, в обществе сейчас явственно наблюдается большой патриотический подъем. И молодежь занимает более выраженную активную гражданскую позицию, – говорит ветеран боевых действий, член регионального штаба ОНФ в Самарской области Сергей Мирошниченко. – Во-вторых, отпали опасения о переброске срочников на передовую. Президент и министр обороны четко и однозначно высказались по этому поводу, сомнений нет. Кроме того, надо признать, что эта операция проводится на таком уровне военных действий, что от необученных призывников будет больше проблем, суеты и неразберихи, чем реальной помощи. Мне кажется, это все теперь понимают». («Самарская газета», 31.03.2022)

«Сегодня активно муссируются слухи о том, что будет мобилизация мужчин в ряды вооруженных сил. О никакой мобилизации речи нет и не будет. Наши вооруженные силы выполняют свой долг, служат на Украине, вычищают от фашизма». (ГТРК «Башкортостан», 06.05.2022)

«Дмитрий Бочко, корреспондент: «Пожалуй, главный страх родителей призывников: не пошлют ли моего сына на территорию Украины. Ведь спецоперация идет прямо сейчас. Одновременно с призывной кампанией. Сергей Александрович, могут ли срочники каким-то образом оказаться на территории Украины?»

Сергей Варламов, начальник отдела подготовки призыва военного комиссариата Челябинской области: «Военнослужащие по призыву проходят службу только в тех местах, куда они были предназначены, а в специальной военной операции военнослужащие по призыву не участвуют. На территории проведения военной специальной операции проходят службу только военнослужащие по контракту и офицеры. На контракт определенный срок должен пройти, это около 3 месяцев. Если военнослужащий изъявил желание заключить контракт, соответственно он уже с командованием воинской части заключает контракт, и считается как военнослужащий по контракту». (31 канал, Челябинск, 21.04.2022).

Навіюється думка, що війна в Україні – це повторення «подвигу» народу під час «великої вітчизняної», захист Росії від страшного лиха і ворога.

У зв’язку з цим виникає кілька питань:

• Якщо «спецоперація йде за планом» і українці зазнають втрат і поразок, чому загроза з їхнього боку стає дедалі більшою і небезпечнішою для Росії?
• Коли ця «спецоперація» закінчиться?

Російська влада свідомо уникає відповіді на ці питання. Цілі війни окреслюються якомога ширше, щоб будь-який результат можна були назвати «перемогою». Проте дегуманізація України та українців відбувається щоденно. В такому ж ритмі російські медії працювали у березні 2014 – березні 2015 року, коли Кремлю здавалося, що Україна от-от упаде. У риториці різноманітних воєнкомів та голів спілок «ветеранів/афганців/генералів» найчастіше звучать фрази на кшталт «загнать эту нечисть обратно, стереть ее с лица земли», «Еще 30 лет назад мы были одной страной, одним народом, но сейчас этот один народ под разными флагами друг против друга. Наши ребята, наши силовики должны положить конец».

Жители Луганской и Донецкой областей не встали на колени перед фашистами. Они поднялись на защиту русского языка, русской литературы, русской музыки, русских традиций, русской православной веры. И они 8 лет стояли насмерть в этих республиках, несли огромные потери. Они сделали невозможное и отстояли честь, независимость этих исконно русских территорий. Нам в сторону отступать нельзя, если мы отступимся, мы потеряем свою государственность. Я призываю всех в нашей стране сплотиться». («Волгоградская правда», 07.04.2022)

Далі, щоб привчити громадян до війни як «повсякденного явища», використовуються такі прийоми, як включення пов’язаних із нею повідомлень у звичний порядок денний місцевих органів влади. Важливу роль грає регулярне повторення інформації про пільги та значні грошові виплати для учасників «спецоперації» та сімей загиблих, які враз перетворюються на рублевих мільйонерів. Таким чином людям нав’язують думку про «священний обов’язок» гинути на війні й посилають заспокійливі повідомлення про «перемоги» та «переваги» участі у війні.

«Еще один блок мер областной поддержки для семей участников спецоперации. Дети военнослужащих этим летом смогут отдохнуть в оздоровительных лагерях за счет бюджета. А для омичей, которые сейчас находятся на передовой в Украине, уже разработаны программы реабилитации. Семьям погибших предусмотрены выплаты в миллион рублей». («Новости Омска», 12 канал, 19.05.2022)

«Отметим, что семьям погибших военнослужащих в Украине из резервного фонда Красноярского края выплачивают единоразовую выплату – 1 млн рублей. Так распорядился губернатор Александр Усс. Есть и федеральные выплаты. Как заявил Путин, в общую сумму денежной компенсации семьям погибшим войдут: пособие, которое выплачивается однократно – 7 421 000 рублей; дополнительная бюджетная выплата – 5 млн рублей. Также, по заявлению властей, семьи, супруги, родители, каждый ребенок, близкие родственники тех, кто погиб, будут получать компенсацию в формате ежемесячных финансовых выплат из государственного бюджета. Какой размер будут иметь эти выплаты, не уточняется». (7 канал Красноярск, 19.05.2022)

«Спецоперация продолжает влиять на жизни россиян. Теперь бюджетных мест для обычных студентов станет меньше, так как 10% от них будут отданы детям участников военной спецоперации на Украине. Экзамены желающим поступить в вуз сдавать все равно будет нужно, но только в том случае, если их родитель не погиб или не получил ранение». («ПроПермь», 13.05.2022)

Інтернет – це погано

Третє важливе спостереження: російські регіональні медії говорять про «ненадійність» та шкідливість західних соцмереж (фейсбука, інстаграма, ютуба і навіть телеграма).

Привертає увагу те, що попри тривалу і масовану інформаційну підготовку до війни, охоронці російського медіапростору виявилися неготовими до захисту від потоку інформації, що суперечила чи спростовувала позицію влади. У цій ситуації всі лояльні до влади медіаресурси почали проводити єдину думку: повідомлення з неофіційних джерел є фейками, оскільки розібратися, де правда важко, читайте (слухайте, дивіться) і вірте тільки офіційним російським джерелам, а ще краще взагалі не цікавтеся новинами і не піддавайте себе стресу.

Отже, росіянам наполегливо порадили «інформаційне голодування», самоізоляцію від новин. Тактика проста і ефективна. Адже придушення інтересу до новин на початку кризи дає більші можливості владі опанувати становище, заблокувати небезпечні джерела та канали поширення інформації. Коли ж люди почнуть мимоволі цікавитися новинами, вони потраплять у зачищене і захищене від «фейків» медійне середовище, їх буде легше переконати у правдивості та безальтернативності офіційних повідомлень.

«Люди постоянно обновляют новостные ленты, смотрят видео, получают информацию как из официальных источников, так и от блогеров, из анонимных телеграм-каналов. Сообщения идут непрерывным потоком. И каждое из них влияет на настроение и состояние людей. Некоторые выводят из равновесия, вселяют в людей страх, тревогу и намеренно вводят в заблуждение. Не секрет, что существуют специальные технологии для манипулирования массовым сознанием. И мы сейчас видим их в действии. В Украине работает настоящая фабрика по производству фейков. И это подтверждают даже иностранные СМИ.» («Самарская газета», 27.02.2022)

«Против России коллективный запад развернул настоящую войну – информационную. В европейских СМИ о жителях нашей страны говорят примерно так же, как говорила нацистская пропаганда о евреях. Но главными противниками для нас оказались две глобальные корпорации – «Мета» и «Гугл». Они контролируют популярные мессенджеры и соцсети: YouTube, Instagram, What's Up, Facebook… С их помощью каждый день пытаются запустить в буквальном смысле тысячи фейков – о ходе специальной операции на Украине, об экономической ситуации и т. д.» («Омские новости», 12 канал, 03.03.2022)

«Против России развернута беспрецедентная информационная война. Ее цель внутри страны – разобщить многонациональный российский народ, а на международной арене – представить Россию агрессором. Интернет, социальные сети наполнены огромным количеством навязчивых фейков, искажается объективная информация о спецоперации в Украине. Создается положительный образ бандеровцев, игнорируется устроенный ими геноцид». («Омские новости», 12 канал, 11.03.2022)

«YouTube превратился в настоящее поле боя для информационной войны против России, – отмечает секретарь Союза журналистов России, председатель Самарского областного отделения СЖР Ирина Цветкова» («Самарская газета», 04.04.2022)

«Сотрудники полиции составили административное дело в отношении 26-летнего омича, который повредил плакат с символикой в поддержку Вооруженных сил Российской Федерации, размещённый в районе остановки «Кристалл». Своими действиями молодой человек дискредитировал специальную операцию, тем самым подорвав достоинство и авторитет армии РФ. По итогу, Первомайский районный суд рассмотрел материалы дела и назначил нарушителю штраф в размере 50 тысяч рублей». («Омские новости», 12 канал, 29.04.2022)

Задля посилення тези про корисність «інформаційного голодування» російські медії у березні та квітні активно поширювали повідомлення про покарання людей, які пробували поширити альтернативну інформацію. Страх втратити роботу, сплатити великі штрафи, опинитися у центрі суспільного осуду добре працює на придушення залишків інакодумства в Росії. В державі створили широке поле для репресій та нових провокацій з боку ФСБ, МВС та Слідкому проти всіх, чиї дії можна витлумачити як замах на офіційну версію подій.

«В Воронеже оштрафовали 41-летнего мужчину на 30 тыс. рублей за дискредитацию ВС РФ. Установлено, что житель Коминтерновского района демонстрировал прохожим белую футболку с надписью, сообщили в пресс-службе ГУ МВД по Воронежской области в пятницу, 20 мая». (TV Губерния, Воронеж, 20.05.2022)

«В Снежинске Челябинской области 65-летнего мужчину оштрафовали за дискредитацию действий военных на Украине. Как сообщили информагентству «Уральский меридиан» в пресс-службе регионального ГУ МВД России, с него взыскано 30 тысяч рублей. Как уточнили в пресс-службе, нарушитель показывал коллегам видеоролики и негативно комментировал действия войск во время специальной военной операции на Украине». («Уральский меридіан», 04.05.2022)

«71-летнего радиолюбителя привлекут к административной ответственности за выход в эфир и ретрансляцию передачи о спецоперации России на Украине из непроверенных источников. Всё дело в том, что 16 марта, 71-летний радиолюбитель Геннадий Харин вышел в эфир и полчаса ретранслировал заведомо ложные сведения о действиях вооружённых сил России в ходе спецоперации на Украине. Источник – западные средства массовой информации». (ГТРК «Башкортостан», 01.04.2022)

«Пермский край менее чем за полтора месяца вошел в пятерку регионов с наибольшим числом административных дел о дискредитации вооруженных сил РФ (ст. 20.3.3 КоАП РФ). За это время в регионе было заведено 26 таких дел. Всего за период с 4 марта по 11 апреля текущего года в суды поступило 610 дел по ст. 20.3.3 КоАП РФ, пишет РБК со ссылкой на статистику ГАС «Правосудие».

В данных ГАС «Правосудие» не учитывается Москва. Пятерка регионов – лидеров по числу административных дел о дискредитации действий российской армии выглядит следующим образом (Properm.ru, 15.04.2022):

Калининградская область – 77;

Санкт-Петербург – 55;

Республика Крым – 37;

Амурская область – 27;

Пермский край – 26».

Культура стала пропагандою

Четверте важливе спостереження: культурні, освітні інституції та установи комунального господарства та громадського харчування вслід за релігійними організаціями перетворюються на засоби поширення пропаганди та виправдання війни.

На підтримку Путіна та його «спецоперації» протягом лютого-травня висловлюються «далекі від політики» митці, художники, артисти, диригенти, академіки та ректори університетів. Це не актори, яких люди часто бачать «по телеку» в серіалах та рекламі. Це представники так званої «творчої інтелігенції», чиїм завданням завжди було «збереження духовності» та відстороненість від дій влади. Тобто схвалення війни стає ознакою освіченості та культурності, а профпридатність і талант митців вимірюється послідовністю у захисті планів та дій влади.

«Глава Ростовской епархии Меркурий совершил Божественную литургию, при которой призвал ростовчан усердно молиться накануне Великого поста. Также он посоветовал прихожанам поменьше слушать СМИ и не идти на поводу у провокаторов. По его мнению, никто не будет говорить всей правды, а «полуправды быть не может». Святейший напомнил о силе молитвы и попросил ростовчан не забывать о народе Украины: «Будем молится о народе, о стране нашей, о братском украинском народе, который страдает сегодня вместе с русским народом. Будем молиться о вразумлении людей, творящих беззаконие, усугубляющих кризис, и об умножении в народах наших согласия», – заключил он».(«Городской репортер», Ростов-на-Дону, 02.03.2022)

«В некоторых специализированных павильонах и магазинах Волгограда исчезли котлеты по-киевски. Вернее, сам продукт остался, но теперь его называют просто котлетой с грибами, с сыром или с маслом. Продавцы пояснили, что это связано с событиями на Украине». («Волгоградская правда», 08.03.2022)

«Сегодня в этот прекрасный день мы сделали баннер в поддержку Владимира Путина, в поддержку всего российского народа. Наш президент помогает освободиться от фашистского гнезда», – считает муфтий духовного управления мусульман Сибири Зулькарнай Шакирзянов». (Новости Омска, 12 канал, 19.03.2022)

«Профессор ОмГУ им. Достоевского Николай Мисюров считает, что проходящая сейчас на Украине спецоперация была необходима – Запад с союзниками восемь лет готовился к нападению на наша страну. Также он отметил, что Советский Союз под санкциями смог добиться больших достижений». (Новости Омска, 12 канал, 05.04.2022)

«Я думаю, что все внимательно следят за ходом специальной военной операции на Украине и все понимают, что наши ребята – солдаты, офицеры мужественно сражаются там за нас с вами, за Родину, за страну. Мы всячески поддерживаем наших ребят, желаем им вернуться живыми и с победой», – говорит директор библиотеки имени Пушкина Александр Ремизов». (Новости Омска, 12 канал, 04.04.2022)

«Я сам много думал о том, надо ли было России вступать на территорию Украины или нет. Можно со мной не соглашаться, но я для себя определенно сделал вывод: если бы мы этого не сделали, то всего через несколько дней мы воевали бы уже на нашей территории. Видно, наша планида, планида России такая – время от времени очищать весь мир от скверны. Весь мир сейчас погряз во лжи. У России же великое предназначение. Смешение множества национальностей в нашем народе – это, можно сказать, модель всего мира. И это выделяет Россию из всего человеческого сообщества. – популярный киноактер Борис Токарев». («Волгоградская правда», 19.05.2022)

«Юлия Михалкова осудила готовых уехать из России деятелей шоу-бизнеса. Бывшая участница шоу «Уральские пельмени» написала пост в соцсетях, в котором подвергла критике россиян, желающих покинуть страну из-за событий, связанных с ситуацией на Украине. Ранее бывшая звезда «Уральских пельменей» назвала «позором» обвинение России в нападении на Украину. По мнению актрисы, блогеры и артисты, которые публично обвиняют свою страну в происходящем на Украине и публикуют посты в своих соцсетях с призывами прекратить войну, «лицемеры» и «трусы»». («Уральский меридиан», 07.03.2022)

Пропагандистька обробка населення стає такою інтенсивною, що «пильні громадяни» скрізь вбачають ідеологічні диверсії:

«В Челябинске жители возмутились, когда обнаружили, что в желто-голубой выкрашены лавочки у подъездов. В Екатеринбурге в цвета флага Незалежной перекрасили бордюры. В Пскове – забор в одном из дворов. После разбирательств выяснилось, большинство случаев не имеют политического подтекста. Хотя вопросы, чем коммунальщикам не угодил классический белый цвет, в который обычно и красят бордюры, и почему креативить с цветовой гаммой решили именно перед днем Победы, так и остались без ответа». («Новости Омска», 12 канал, 05.05.2022)

«В субботу, 9 апреля, крыльцо здания мэрии Новосибирска оказалось залито краской желтого и синего цвета. Судя по всему, акт вандализма был совершен сторонником нацистского режима на Украине, с которым борются сейчас российские военнослужащие, защищая мирное население. Вандал уже задержан сотрудниками полиции». («Вечерний Новосибирск», 09.04.2022)

«2 марта, как сообщало ИА «Уральский меридиан» номера газет «Вечерний Краснотурьинск», «Глобус» (город Серов), «Вечерний Карпинск» и «ПроСевероуральск.RU» вышли с новым номером, на первой полосе которого была надпись: «Остановите это безумие». Как рассказала выпускающий редактор «Вечернего Краснотурьинска» Анастасия Сафронова, тираж был изъят сотрудниками МВД РФ. По нашим данным, сотрудников редакций опрашивали».

Путін має абсолютну підтримку росіян?

Спостереження п’яте: просувається теза про всенародну підтримку рішення Володимира Путіна почати війну проти України. Головний акцент не стільки на тому, що це зроблено для «порятунку Росії», скільки на тому, що рішення Путіна є правильним. У росіян плекатимуть почуття вини, якщо вони не до кінця вірять своєму президенту.

Теза «Путін завжди правий» не є новою для російського медіапростору. Новим стало її застосування до рішення, яке торкнеться життя та добробуту мільйонів громадян. На перший погляд, Путін взяв на себе відповідальність за всі помилки та жертви, завдані росіянам війною. В демократичній державі це страшний тягар для лідера і фактично вирок, якщо війна завершується поразкою чи невигідними умовами миру. Але за диктатури нові втрати лише спалюють мости до вороття у мирний стан. Поразки і жертви роблять правоту диктатора невразливою для критики, висміювання чи сумнівів: вони його прикривають, мов «живим щитом». Раніше цю функцію слабко виконував «Безсмертний полк», коли мертві ніби з докором дивилися зі світлин на живих, ніби мали примусити їх до такої ж самопожертви.

«В Ростове во время шествия «Бессмертного полка» пронесут портреты погибших во время спецоперации на Украине. Об этом сообщает РБК-Ростов со ссылкой на главу поискового объединения «Миус-Фронт» Андрея Кудрякова». («Городской Репортер», Ростов-на-Дону, 28.04.2022)

Тепер у Путіна є «Безсмертний полк 2.0» із загиблих солдатів та офіцерів. І чим більше їх буде, тим сильнішим ставатимуть голоси на захист Путіна та будь-яких його рішень, навіть якщо вони не стосуються війни. Російське суспільство тепер ділитимуть не на тих «хто сидить» і «хто чекає, коли посадять», а на тих «хто віддав борг Батьківщині» (таких вже 30 тис. і число зростатиме з кожним днем») і тих, хто відтепер ходитиме у «вічних боржниках» перед «Батьківщиною».

Сегодня, когда наши воины, как их прадеды, мужественно сражаются на Украине с нацистами, когда против нашей страны ведётся настоящая экономическая и информационная война, мы должны объединиться. Сомкнуть ряды вокруг Президента страны, Верховного главнокомандующего Владимира Владимировича Путина. Выдержать все испытания и победить нацизм. Обеспечить мирную жизнь на многострадальной земле Донбасса. Укрепить нашу военную мощь как гарант мира на Земле. Сегодня наши парни решают сложные боевые задачи и побеждают. («ГРТК Башкортостан», 09.05.2022)

Далі, погляньмо на «карту спецоперации на Украине», яку я взяв із популярного казанського інтернет-ресурсу. Це офіційна карта міноборони Росії, яку регулярно поширює «РИА Новости»:

Отже, станом на 11 травня Чернігів, Конотоп, Суми лишаються заблокованими містами, практично вся територія Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської області захоплені російськими військами та їхніми посіпаками з Донецька і Луганська. Тобто і міста, де зараз тривають запеклі бої (Северодонецьк, Лисичанськ), і де російських військ немає (Краматорськ, Бахмут), вже захоплені, а на півночі ті ж самі війська продовжують контролювати ситуацію.

«Российские военные продолжают спецоперацию на Украине. Вместе с силами ДНР разбили украинских неонацистов, а территория и безопасность теперь находятся под контролем народной милиции независимой ДНР. Продолжается разминирование территории и дорог, которые были заминированы нацбатами при отступлении. (Волгоградская правда, 18.03.2022)

Еще немного – и российские войска полностью зачистят от фашиствующих нацистов и другой украинский город – Мариуполь. И там тоже начнут восстанавливать мирную жизнь». («Волгоградская правда», 09.04.2022)

Виникає запитання: російські війська штурмують міста Луганської та Донецької області через їхню значущість для Кремля чи для приведення реальності у відповідність до картинки в телевізорі? Тактика тотального винищення міст Донбасу позбавляє цей регіон цінності для російської верхівки, яка розглядає підконтрольні території виключно як ресурс для особистого збагачення. Отже, продовження війни, незважаючи на втрати, стає для Кремля невичерпним джерелом легітимності та виправдання нових репресій і форм контролю за суспільством. Незалежно від того, програє чи виграє Путін цю війну.

«Как рассказал «Вестям» ректор Башкирской академии государственной службы и управления при Главе РБ Данияр Абдрахманов, росту доверия президенту также способствовали массовые гуманитарные акции для жителей освобожденных территорий Украины…. Если мы говорим о защите населения в социальной сфере, то государство подтвердило сохранение всех своих гарантий, что, безусловно, тоже способствует росту доверия. Высокий уровень доверия президенту также позволяет консолидировать общество, не допустить кризисных и панических явлений как на фондовом рынке, так и среди населения по потреблению товаров первой необходимости» (ГТРК Башкортостан, 29.03.2022)

«Я горжусь своей страной и своим президентом, – сказала студентка одного из волгоградских вузов Алина Наумова. – Россия – многонациональная страна, здесь собрались представители разных народов и чувствуется единый дух. Мы хотим жить в мире, чтобы у нас всегда было голубое небо. Поэтому мы поддерживаем нашего президента и все его действия». («Волгоградская правда», 18.03.2022)

Росія воює проти Заходу

Шосте важливе спостереження: від самого початку війни російські медії зображували Україну «пішаком» підступного Заходу, який планував напад на саму Росію.

Російська влада з осені минулого року поширює думку, що Захід збирався озброїти Україну для нападу і на окуповані території Донбасу, і на Крим. Після початку війни з’явився новий акцент: напад на Україну дає шанс уникнути глобальної війни. Проте у травні все частіше мова йде, що війна не обмежиться територією нашої держави, і що росіянам треба готуватися до протистояння з НАТО. Для перебільшення загрози з боку Заходу використовуються найрізноманітніші засоби в усіх сферах життя. Наприклад, мешканців Самари переконують, що «агресія НАТО» проти Сербії у 1999 з використанням боєприпасів зі збідненим ураном призвела до 18 тисяч смертей від раку. Водночас замовчується офіційна статистика МОЗ Росії, за якою у 2019 було виявлено 640 тисяч нових випадків раку, у 2020 – 556 тисяч, а в 2021 – 791 тисяч нових захворювань. При цьому жодних атак зі збідненим ураном проти російського населення ніхто не вчиняв.

Україну взагалі перестають згадувати як окрему державу. Немає українського керівництва та армії, є лише «неонацисти» та «банди злочинців». З цією ж метою поширюється інформація, що західні області України окупує Польща, так, ніби центральної влади в Україні вже не існує. Про це ж свідчать заяви самого Путіна, що в Україні немає з ким вести переговори.

Таким чином, за три місяці воєнних дій росіян починають переконувати в тому, що війна триває через втручання Заходу. Отже, попри «перемогу» в Україні Росія змушена воювати далі, бо «ворогів» стало більше. Тому увага з подій в Україні перемикається на протистояння із Заходом – «великим злом» та «одвічним ворогом» Росії. Це означає створення нової точки відліку, коли «залік» усіх попередніх втрат анулюється й утаємничується, а розміри втрат занижуються, адже це вже не загибель військових на «спецоперації», а «героїзм» у війні з набагато потужнішим ворогом.

«Проводящаяся спецоперация необходима, так как это вопрос безопасности России, поскольку НАТО планирует зайти на Украину и разместить там свое вооружение. А ведь, к примеру, от Украины до Волгограда – всего несколько сотен километров». («Волгоградская правда», 06.03.2022)

Обіцянки кращого майбутнього

Сьоме важливе спостереження: західні санкції «сьогодні» принесуть короткострокові втрати, однак «завтра» країна та громадяни житимуть краще. Строки настання «завтра», звісно, не оголошуються.

Найважче завдання колективного «телевізора» – переконати росіян, що заради «перемоги» варто потерпіти «тимчасові труднощі» в економіці. На підсилення цієї тези використовуються різні й, природно, взаємосуперечливі аргументи. Зокрема, знову говорять про «імпортозаміщення», про «новий шанс для внутрішнього виробника» і водночас стверджують, що Заходу все одно доведеться домовлятися з Росією та знімати санкції, і що санкції сильніше вдарять по европейських економіках.

«Как показал уже имеющийся опыт ответа на санкции запада, российские производители достойно справляются с задачами импортозамещения, особенно в сфере производства продуктов питания. Наши кондитерские, мясные, молочные изделия способны выдержать конкуренцию с импортными производителями, благодаря высоким вкусовым качествам и натуральному составу. Если санкции будут набирать обороты, то нам придется открывать новые производительные мощности. А это отразится положительно на создании новых рабочих мест» (Новости Омска, 12 канал, 13.03.2022)

«Этот «снежный ком» остановится и даже будет таять. Эти компании ещё придут и будут предлагать свои товары и услуги, когда закончится спецоперация на Украине. Но у нас в это время уже будет импортозамещение, будут новые страны, с которыми мы будем сотрудничать, и мы будет выбирать, кого пустить на наш рынок», – отметил омский губернатор Александр Бурков». (Новости Омска, 12 канал, 10.03.2022)

«Без сожаления расстанутся потребители и с пресловутым пармезаном. Да, на производство таких сыров отечественному производителю потребуется некоторое время, но, как показали предыдущие годы, нет ничего невозможного, тем более когда речь идёт о прибыли. Про мясную и молочную продукцию и говорить нечего. Сегодня найти импорт на полках магазинов – тот ещё квест. Отдельно стоит поговорить о сетях быстрого питания. Ну, привыкли мы к ним, что греха таить, но красноярцы шутят, что чебуречные ничуть не хуже. А в каждой шутке … Ну, вы сами знаете…Когда в компаниях IKEA и OBI принимали решение покинуть отечественный рынок, то, вероятно, думали, что вогнали нож под сердце российскому покупателю. А он, покупатель, не сильно-то и расстроился. Как рассказали нам в ходе опроса жители Красноярска, приобрести ту же самую мебель никаких сложностей не вызывает… А какую мебель собирают в исправительных колониях! Тот, кто знает, соврать не даст – мастера там что надо. Кстати, краевой ФСИН России зарегистрировал недавно новый бренд – «Сибирский мастер». Производят всё». («Городские новости Красноярск», 10.03.2022)

«С точки зрения экономики, та структурная перестройка, которая вырисовывается, включит Прикамье в мировой тренд. У нас будет увеличиваться то, что после 90-х практически исчезало. Со структурной точки зрения контуры изменяющейся экономики уже видны, и неплохо выглядят. Россия выйдет из этого кризиса более сильной, будет опираться не только на сырьевые богатства, но и на высокотехнологичное инновационное производство». (ProPerm.ru, 22.03.2022)

«Простые жители Кургана, кто не привык мотаться за покупками в евросоюз и не обладает недвижимостью за границей, – поддерживают нашу армию всей душой и всем сердцем. Молодые воины самоотверженно защищают русских людей на Украине. Они настоящие герои, конечно, про них ещё снимут хорошие фильмы талантливые отечественные режиссёры. Однако уже сейчас многие курганцы в соцсетях просят организаторов кинобизнеса – прекратить оболванивать зрителей огромным валом западных низкопробных фильмов». («Уральский меридіан», 02.03.2022)

«Репрессивные санкции, введенные Западом против России, не привели, и при правильной модели поведения правящей элиты страны, не приведут к деструктивным политическим последствиям. Русское национальное самосознание всегда ощущает свою инаковость по отношению к остальному миру, как западной, так и восточной цивилизаций. Для русского общества быть отделенным, самодостаточным, замкнутым в себе является естественным состоянием. При этом, что очень важно, данное состояние русского самосознания не несет в себе никакой агрессии против иных культур, попыток навязать другим свою картину мира и модели поведения». («НИА Нижний Новгород», 08.04.2022)

«Так называемый «коллективный Запад» может начать отступать от своих санкций уже в ближайшие недели, приводит мнение Хазина издание «Экономика сегодня». Новая картина миропорядка на ближайшее будущее будет более ясной к концу мая 2022, когда ряд анонсированных и примененных ограничений может потерять актуальность путем отмены (не только из-за открытого отказа от одних, но и фактического игнорирования других)». (ТК ОТВ, Екатеринбург, 26.04.2022)

Проте ще на початку березня в регіональних медіях повідомляли про неймовірну споживчу лихоманку, яка охопила росіян через закриття західних компаній (IKEA, MacDonald’s). Демонстрація черг за товарами з «ворожого Заходу» контрастувала з пропагандою війни та гаслами про єдність народу з президентом. Однак владі довелося просто перечекати ажіотаж і вдати, ніби нічого надзвичайного не відбувається. В крайньому разі, у зникненні товарів з полиць почали звинувачувати анонімних «спекулянтів».

Як і у випадку запевнень, що призовників не будуть відправляти на війну, ігнорування черг за імпортними товарами проявило слабкість усієї системи державної пропаганди: путінський режим не ризикнув придушувати антивоєнні за своєю природою споживацькі настрої та страх батьків за дітей, не маючи впевненості у швидкій перемозі.

«После начала спецоперации на Украине в Ростовской области возник ажиотажный спрос на сахар, его цена резко выросла, а позже продукт исчез из магазинов. Как оказалось, сахар активно скупали спекулянты, чтобы создать искусственный дефіцит». («Городской репортер», Ростов-на-Дону, 15.03.2022)

«У касс стояли длиннющие очереди... Успеть закупиться продукцией IKEA вчера 3 марта, решили сотни омичей. В магазине образовался невиданный ажиотаж, очереди растянулись от касс до отдела с растениями. При этом многие не успели оплатить свои покупки и уехали в итоге ни с чем, так как магазин закрылся по расписанию в десять вечера». (Новости Омска, 12 канал, 03.03.2022)

«После начала спецоперации на Украине и введения санкций пермяки стали в несколько раз чаще жаловаться на рост стоимости продуктов. 12 марта пермские антимонопольщики рассказали о росте минимальных цен. Из-за ажиотажного спроса пермяки сметали дешевые позиции с полок. О росте цен в марте по России заявлял и Росстат: сахара – на 44%, круп – на 10%, макарон – на 7%. Пермьстат заявлял о росте цен на продовольствие на 6,8% в марте по сравнению с фехралем». (ProPerm, 18.04.2022)

Яка картина постає перед очима зовнішнього спостерігача за російським медіапростором, зокрема, у найбільших містах – регіональних центрах поза межами Москви та Петербурга?

Війна проти України супроводжується інформаційною спецоперацією російської влади всередині держави. За допомогою війни росіянам нав’язують «альтернативну реальність» – оповідь, яка насправді Росія чудова успішна країна, яку намагається знищити Захід. Основні інформаційні зусилля спрямовуються на:

• популяризацію війни і плекання особливого зв’язку між Путіним та простими громадянами – співучасті у проведенні «спецоперації»;
• відвернення уваги від втрат та применшення впливу економічних санкцій;
• переведення уваги з України на «агресію Заходу» проти Росії;
• гіперболізацію «гуманітарної допомоги» постраждалим від воєнних дій та біженцям, яка має додатково підривати довіру до повідомлень про воєнні злочини російських військових;
• стигматизацію неросійських медій як джерел дезінформації та фейків.

Пересічні громадяни піддаються інформаційному тиску звідусіль: у школах, університетах, церквах, театрах, торговельних центрах, на робочому місці та в зонах відпочинку. Інтернет-простір так само жорстко цензурується та моніториться силовими структурами. Несприйняття інформації про війну означає добровільну відмову практично від усіх соціальних контактів та ризик наразитися на підозру в нелояльності.

Висновки

Російська влада залишає росіянам тільки два шляхи: або стати палким прихильником «спецоперації», або вдавати, що нічого не змінилося, просто жити стало «трішки» тяжче через «тимчасові труднощі». В унікальну ситуацію потрапляють лише батьки призовників: їхні діти стають заручниками, у яких вибір між засудженням і приниженням та співучастю у воєнних злочинах і ризиком загибелі на війні. Проте не для всіх таке становище дітей може бути очевидним через повсюдність пропаганди.

Отже, такий стан медіапростору дає російській владі можливість вести війну довго. Хоча ще на початку вторгнення Кремлю довелося змиритися з відвертим народним голосуванням проти війни у вигляді черг за західними меблями та бургерами, із загрозою зриву весняного призову через загибель строковиків в Україні. Далі з кожним наступним місяцем війни цензура та пропаганда будуть коригувати поведінку людей у цих сферах, створювати атмосферу недовіри до всіх, хто сумнівається у «перемозі».

Тому найбільшою проблемою інформаційної роботи російської влади стає розрив між задекларованими воєнними «успіхами» в Україні та реальним становищем на фронті.

Насправді росіяни були б шоковані, якби раптом дізналися про масштаби поразок під Києвом, Харковом та ситуацію на Донбасі. Тому сьогодні виглядає так, ніби наступ російської армії в Донецькій та Луганській областях скерований не військовими, а медійними цілями – взяттям міст, які ще з березня були оголошені взятими.

З іншого боку, така спотворена картина «перемоги в Україні» означає, що російська влада не потребує «порятунку лиця». Завдяки лояльним медія багато росіян вже вірять, що Путін вже «захистив Донбас від неонацистів». Поразка російської армії у реальному житті ніяк не вплине на цю віртуальну реальність. Навпаки, публічні спроби Заходу домовитися з Кремлем лише грають на руку Путіну, підтверджують брехню про «перемогу», нав’язану росіянам

Петро Бурковський