Як у людському мозку виникає емпатія та вміння поставити себе на місце іншого
Науковці вважають: що більше ми знатимемо, то ефективніше будемо допомагати іншим людям створювати соціальні зв’язки
Емпатія та вміння поставити себе на місце іншого – два вміння, які дають змогу людині уявити, що відбувається в голові іншого. Обидва поняття вживають часто, але досі залишається неясно, як їх точно описати та за що вони відповідають. Науковці з Інституту когнітивних та нейрологічних наук імені Макса Планка в Лейпцигу спільно з колегами з Оксфордського університету та інших інституцій проаналізували результати численних досліджень і запропонували таке пояснення: емпатія і здатність змінити перспективу – це не конкретне вміння поставити себе на місце іншого. Натомість обидві компетентності складаються з кількох різних елементів, що змінюються залежно від ситуації.
Зрозуміти, що інші люди хочуть, як вони почуваються і як сприймають світ навколо – у складному, глобалізованому соціумі це стає все важливішим. Соціальні компетентності дають нам змогу зав’язувати дружні стосунки й творити мережі людей, які нас підтримують.
Але не всім спілкуватися з іншими легко. Причини в тім, що обидві найважливіші соціальні компетентності – емпатія як здатність зрозуміти почуття інших і вміння поставити себе на місце іншої особи (змінити перспективу) як вміння виявляти плани та наміри інших – проявляються з різною силою.
Науковці вже давно намагаються з’ясувати, що нам допомагає зрозуміти інших. Вважають: що більше ми знатимемо, то ефективніше будемо допомагати іншим людям створювати соціальні зв’язки. Але визначити поняття емпатії та здатності перейняти перспективу виявилося непросто.
Прочитати емоції людини по її очах, зрозуміти веселе обличчя або продовжувати дії іншої особи – повсякчас перед нами постають нові й нові соціальні виклики. І щоб відповісти на них, нам потрібні дві ці великі компетентності. Конкретніше, для цього ми потребуємо поєднання різних окремих допоміжних здатностей. Якщо в одній ситуації необхідно інтерпретувати погляд і міміку, то в іншій – ознайомитися з культурним фоном або з нагальними потребами мовця.
До сьогодні проведено немало досліджень, що аналізують емпатію та здатність переймати перспективу як ціле. Але вони не пояснили, за що відповідають дві компетентності, залежно від викликів, і де в мозку розташований їхній центр. Філіп Канске (Philipp Kanske) та міжнародна команда вчених намагалася зарадити ситуації, напрацювавши універсальну модель для пояснення.
«Для маневрування в соціальному світі мозок наділений двома загальними вміннями. Емпатія ґрунтується на почуттях і допомагає нам розуміти емоції інших. Здатність змінювати перспективу – це складний мисленнєвий процес, що дає змогу людині уявити ситуацію іншого і зрозуміти його думки та плани», – пояснив Філіп Канске, у минулому керівник наукової групи, а сьогодні науковий співробітник Інституту імені Макса Планка в Лейпцигу та професор Дрезденського технічного університету.
Спільно з Матіасом Шурцом (Matthias Schurz) з Неймегенського інституту імені Ф. Дондерса (Нідерланди) Канске здійснив дослідження, яке зараз опублікували у фаховому віснику «Psychological Bulletin». «Ці два абстрактні вміння мислити з позиції іншого та співчувати іншому складаються з різних елементів».
«Обидві цілісні компетентності опрацьовують передусім "головні мережі" в мозку, що спеціалізуються або на емпатії, або на зміні перспективи – вони спрацьовують у кожній ситуації, але, залежно від ситуації, до цього процесу підключаються додаткові мережі», – сказав Канске. Тобто якщо ми зчитуємо думки та почуття інших по очах, залучаються інші додаткові регіони, ніж тоді, коли ми мусимо продовжувати чиюсь розповідь або дію. З його слів, мозок може дуже гнучко реагувати на конкретні виклики.
Так, аналізуючи страх, головна мережа емпатії, що розпізнає значимі ситуації, співпрацює з додатковими регіонами – наприклад, із ділянкою розпізнавання лиця чи мови. Ядро вміння змінювати перспективу становить регіон, що активується при згадуванні минулого чи фантазуванні про майбутнє, а також при роздумах про речі, які в даний момент поставлені за межі сприйняття людини. І тут деколи вмикаються додаткові спеціалізовані ділянки мозку.
Складні соціальні проблеми потребують взаємодії цих компетентностей. Аналізуючи їх, вчені з’ясували: особливо складні соціальні проблеми вимагають поєднання емпатії та вміння змінити перспективу. Особи, наділені особливою соціальною компетентністю, мали б спостерігати за людьми з двох поглядів: вони аналізують їхні почуття та думки водночас. Потім знаходять правильний баланс між цими двома видами інформації.
«Наші дослідження також демонструють: нестача однієї з двох соціальних компетентностей може означати, що обмежена не компетентність як ціле. Ймовірно, страждає тільки один, частковий чинник – наприклад, розуміння міміки чи інтонації», – доповнив Канске. Тобто одного тесту буде недостатньо, щоб діагностувати особі брак соціальних компетентностей. Радше потрібна ціла низка аналітичних методів, щоби когось насправді назвати менш емпатичним або нездатним поставити себе на місце іншого.
Науковці проаналізували цю взаємодію масштабним метааналізом. Аби локалізувати ділянку-ядро для кожної соціальної компетентності, науковці ідентифікували спільні риси, які проявилися на схемах МРТ у процесі 188 досліджень. У цих розвідках в учасників викликали емпатію або здатність змінити перспективу. Також учені виявили ті аспекти в МРТ-схемах, які змінювалися залежно від ситуації, і прослідкували, які додаткові регіони долучалися до цих процесів.
Die Bausteine für soziales Verständnis
mpg.de, 16/11/2020
Зреферувала С.К.