Які держави «заважають» Росії у війні з Україною

«Детектор медіа» продовжує аналізувати дописи в українському сегменті соцмереж про країни та їхніх лідерів, які підтримують Україну у великій війні проти Росії. У попередньому матеріалі ми дослідили основні меседжі й тактики Росії проти «колективного Заходу» після 24 лютого 2022 року. У цьому матеріалі аналізуємо конкретні країни та лідерів, які згадуються в дописах про війну в Україні, щоби визначити, що писали та які російські меседжі просували про них в українському сегменті фейсбука, твітера, телеграма та ютуба.

Ключові висновки дослідження

1. Росія звинувачує США та Британію в «бажанні підкорити весь світ»

Найчастіше в українському сегменті фейсбука, твітера, ютуба й телеграма згадували США та Велику Британію. Проросійські користувачі соцмереж звинувачували їх і стверджували, що «в Україні вирішується найголовніше питання геополітичної реальності». Мовляв, чи буде, зокрема США, керувати всім світом за допомогою військового та економічного тиску. Так, війну в Україні називають битвою за антифашистський та багатополярний світ, розвитку якого заважає політика США. А Велика Британія зумисно нагнітає паніку щодо «спеціальної операції», щоби дискредитувати Путіна, провокує Росію на конфлікт з Україною (!) та несе загрозу Росії, тому проти неї «потрібно застосувати ядерну зброю». Нижче можна побачити словосполучення зі згадками США, які найчастіше використовували в дописах на цю тему (їхній розмір свідчить про вживаність). Користувачі соцмереж часто писали про держави та їхніх лідерів російською мовою; українською мовою прокремлівські меседжі майже не поширювали. «Детектор медіа» тут і далі переклав українською словосполучення зі згадками держав.

Оскільки Росія часто переходить на особистості, то про наміри США та Великої Британії часто говорили як про плани їхніх лідерів – Джо Байдена та Бориса Джонсона (на той час іще прем’єр-міністра Великої Британії). Разом із цим нерідко натякали, що вони обидва не проти «здати Україну». Наприклад, писали, що Байден хоче «помститися» за свого сина Гантера та «здати Україну»; а Джонсону буцімто вигідна війна в Україні, тому він «забороняє Зеленському» та іншим лідерам європейських держав домовлятися про мир із Росією. У всіх подібних дописах зчитувався наратив про так зване зовнішнє управління: «Байден уже дав наказ Зеленському», «Байден проєктував державний переворот в Україні», «Британія впливає на всі рішення Зеленського». Ці тези зводяться до переконання, що агресором у російсько-українській війні є не Росія, а інші держави та їхні лідери.

Натомість були й протилежні посили: США та Байдена звинувачували не лише у грі проти Росії, але й у підіграванні російському президенту. Наприклад, стверджували, що «Путін не почав би «спеціальну операцію» без дозволу Байдена».

2. Росія «вбачає загрозу для України» в Польщі, Угорщині, державах Балтії та Молдові

Найчастіше загрозою для України та її цілісності називають Польщу. «Зовнішнє управління» тепер, за версією пропагандистів, є не лише в України, а й у Польщі, яка нібито цілком залежить від США. Тож її підтримка України не щира, а вимушена, продиктована Заходом.

Також пропагандисти стверджують, що Польща прагне анексувати частину України, – західні її області. Але, на думку російських пропагандистів, загарбати території кількох областей Польща планує не відразу, адже обрала тактику вичікування: хоче дочекатися занепаду України й відтяти територію, коли Україна вже не зможе нічого вдіяти. Тут знову згадували США та Велику Британію. Нібито вони не просто підтримують окупацію західних областей України Польщею, а вимагають цього й уже дали Зеленському «добро» на цей крок.

Проросійські користувачі українського сегменту соцмереж поширювали схожі меседжі про «наміри Польщі загарбати частину України». Єдиною відмінністю був «шлях» цієї буцімто окупації. Якщо телеграм та фейсбук писали про «вичікування» та «підготовку» Польщі до нападу на українські території; то у твітері поширювали думку, що Україна сама має «віддати» західні області Польщі. Для просування цього меседжу обрали декілька тез: про «право Польщі на свої історичні землі», про «бандерівські території, які заважають Україні побудувати демократію». Ба більше, буцімто саме західні області «провокують конфлікт із Росією».

Крім того, деякі проросійські дописи стосувалися Румунії, яка нібито допомагатиме Польщі в окупації України. Самому Бухаресту рідко закидали наміри анексувати українські території, натомість проросійські дописувачі писали, що Румунія «повинна ввести війська для захисту нацменшин» або має «відновити власний суверенітет 1940 року».

Польщу також намагалися представити як загрозу не лише Україні, а й Білорусі, наголошуючи, що Варшава провокує Мінськ і має Білорусь «у планах». Пропагандисти стверджують, що «українські нацисти ховатимуться на території Польщі». Окупація України, за словами деяких проросійських дописувачів соцмереж, – мета не лише Польщі, а й Угорщини, яка загарбає Закарпаття в той час, як Польща захопить інші західні області.

3. Росія залякує, що «війна піде далі» – на Литву, Латвію, Естонію, Польщу, Румунію, Францію та Німеччину

«А хто наступний?» – питання, в контексті якого проросійські користувачі соцмереж згадували чимало держав, переважно тих, які надавали Україні зброю. У такий спосіб Росія прагне залякати їхні уряди та громадян і переконати в тому, що не варто суперечити Путіну і його політиці, стверджуючи, що «війна піде далі». Так званою денацифікацією залякували Литву, Латвію, Естонію, Польщу, Румунію, Францію та Німеччину, наголошуючи, що й «до них дійде». Наступ на інші держави, в уяві російських пропагандистів, – це «порятунок», щоб убезпечити світ від «нацистів». Антагоністом у цьому меседжі часто виступала Велика Британія, яку звинувачували у «створенні фашизму в Європі й Африці» та «фінансуванні нацистів України».

4. Росія закидає Туреччині й Китаю «сидіння на двох стільцях»

Про окремі держави проросійські користувачі згадували як про «невизначені». Тобто ті, які не можуть зрозуміти, кого підтримують у російсько-українській війні, та намагаються «всидіти одразу на двох стільцях». Як приклад згадували, зокрема, Туреччину, яка не запровадила санкції проти Росії й цим нібито її підтримала, але водночас постачає Україні байрактари. Крім цього, в дописах були згадки й про турецьких «сірих вовків», які воюють на боці України.

Як державу, яка ніяк не може визначитися, на чиєму вона боці, згадували й Китай. Мовляв, він не запроваджує санкції проти Росії, але припинив фінансування закупок російської нафти й піднімає «голову проти Росії». Пропагандисти стверджують, що, на думку Китая, Росія самостійно впорається зі своїми завданнями, тому вступати в «конфлікт» він не має наміру, але й боротися з Росією санкціями теж не хоче, тому закликає сторони до припинення війни дипломатичним шляхом. Також у ході моніторингу траплялися згадки, що керівництво Китаю вважає Росію великою державою, наділеною міццю, й тому Росії «не потрібна підтримка Китаю чи інших держав». Це відомий меседж російської пропаганди, який поширюється, щоби створити видимість так званої російської величі й показати, що Росія користується авторитетом у ще однієї надмогутньої держави – Китаю.

5. Росія «пророкує» український сценарій для Тайваню

На кількість згадок Китаю в українському сегменті соцмереж вплинула не лише його позиція щодо війни в Україні. Часто про Китай говорили в контексті можливого наступу на Тайвань. Цей меседж не був націлений проти Китаю, його використовували радше в маніпулятивних цілях проти США. У дописах проросійських користувачів ішлося, що США нібито готує «український сценарій» для Тайваню: уже почали «накачувати його зброєю» та «готувати провокації» проти Китаю. Цей меседж також використовували, щоб залякати Україну: буцімто Захід «кине Україну», щойно Китай нападе на Тайвань.

6. Росія використовує приклад окупованих територій Молдови та Грузії, щоб «виправдати» війну в Україні

Багато уваги в дописах проросійських користувачів соцмереж приділили окупованим територіям інших держав. Головний меседж цих повідомлень, що «Захід планує розпорошити війська Росії на багато фронтів», мовляв, «Туреччина готова відкрити другий фронт у Карабаху», «Франція посилює тиск на Тбілісі розпочати військовий конфлікт в Осетії», «представники НАТО переконують через Румунію актуалізувати конфлікт Молдови з Придністров’ям» тощо. Окуповані Росією території Грузії – Абхазію та Осетію – наводили як «позитивний приклад». Стверджували, що після російських «спецоперацій» ці території стали незалежними й лише кращими. Мовляв, це не окупаційна війна, а навпаки, – «визвольна». У цьому контексті також проводили паралелі з окупованим Кримом.

Однак найчастіше згадували Молдову та Придністров’я. Зокрема, що «Україна має демілітаризувати Придністров’я», буцімто Україна від цього «лише виграє» та їй це «стратегічно вигідно». Ці повідомлення передували вибухам у Придністров’ї, після 25 квітня 2022 року Росія лише посилила спроби звинуватити Україну в намірах напасти на окупований регіон. Водночас були дописи, що найгірший варіант розвитку подій для Молдови буде в разі, якщо вона підтримає Україну у війні з Росією та спробує розв’язати «придністровську проблему» збройним шляхом.

Молдову також звинувачували в тому, що її територію використовують для постачання палива Україні і що вона «дрейфує» у бік Заходу та не зберігає нейтралітет. Так, згадували президентку Молдови Майю Санду, натякаючи, що рішення про «зачистку своєї країни» й «наступ» України на Придністров’я має прийняти вона. Схожі звинувачення на адресу Санду лунали і в іншій тезі – про «воєнний наступ на Придністров1я Румунії та НАТО», який називали «операцією «Кровавая Майя»».

На цьому графіку зображено загальний розподіл кількості згадок лідерів у дописах про велику війну. Тобто йдеться як про пости проросійських користувачів, так і проукраїнських дописувачів чи нейтральні (новинні). Наприклад, на кількість згадок про вже колишнього прем’єра Джонсона вплинули не лише російська дезінформація щодо Великої Британії, а й обговорення його постаті проукраїнськими користувачами, зокрема, меми щодо його зачіски чи манери спілкування.

7. Росія намагається затягнути у війну не лише Європу, але й держави Африки та Азії

В українському сегменті соціальних мереж згадували не лише держави Європи та США, а й Африки та Сходу. Окрім Китаю, часто з держав Азії згадували Казахстан. Мовляв, «приготуватися» до війни потрібно вже не лише європейським державам, бо Путін – «маньяк, який прагне відновити межі колишнього СРСР». Про Казахстан згадували і в контексті дружби з Росією, нібито останнім часом вона стала слабшою й тому держава відмовилася навіть проводити спільний із росіянами «парад перемоги». Ця риторика посилилася після того, як президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв відмовився визнати «незалежність» окупованих Росією частин Луганської та Донецької областей. У таких діях керівництва Казахстану проросійські дописувачі теж вбачали небезпеку, бо ж суперечки з Росією «не доведуть до добра». Про Індію писали як про потенційного конкурента Росії. Мовляв, такою її прагне зробити Вашингтон, «добиваючись статусу привілейованого партнера, щоби потіснити на ринку Росію».

Африканські держави поставали в ролі «конкурентів» Росії. Росія створює видимість, що США намагається зробити з інших держав, зокрема африканських, конкурентів для неї. Наприклад, були дописи про те, що Алжир нарощує поставки газу в Італію, чим також може «потіснити Росію». Однак не всі дописи про азійські держави були проросійськими, зокрема, в позитивному контексті користувачі соцмереж згадували Ізраїль та Японію. Наприклад, про Ізраїль писали, що він приділяє дедалі більше уваги Україні і що Київ хоче бачити його своїм гарантом безпеки. Водночас проукраїнський сегмент соцмереж активно поширював новину про Японію, яка вперше за 19 років назвала Курили незаконно окупованими Росією. Ця заява дала привід для оптимістичних прогнозів щодо відносин Києва й Токіо.

8. Тренд соцмереж на проукраїнську позицію

«Детектор медіа» раніше писав, що медіа та державні органи стали активніше вести комунікацію в соцмережах, запускати нові канали та акаунти. Це позитивно вплинуло на український сегмент соцмереж, оскільки проросійські меседжі були розпорошені між великою кількістю проукраїнського контенту. Якщо фейсбук і раніше мав доволі сильний проукраїнський «голос», то цього разу ми зафіксували його в телеграмі та ютубі. Разом із цим варто більшу увагу приділити комунікації у твітері для просування позицій України, в тому числі на міжнародну авдиторію.

Іра Рябоштан, Ольга Беца-Білоусенко