З весни 2021 року 122 німці отримуватимуть щомісяця додаткову зарплату – просто так

Відкрити свій бізнес, об’їхати весь світ, більше часу проводити з сім’єю: чимало людей жило б інакше, якби не залежали від своєї зарплати. Тож, згідно з репрезентативними дослідженнями, близько половини людей виступають за гарантований мінімум – державну допомогу, що виплачується кожному просто так. Прихильники ідеї такого додаткового доходу зазвичай молоді, освічені, лівих політичних поглядів і заробляють посередньо.

Який би вплив мала реформа гарантованого безумовного мінімуму, досі не ясно. Досі такі виплати не впроваджували на тривалий час в жодній країні. Але в Швейцарії за їхню доречність висловилися на референдумі. 2016 року швейцарці мали визначити, чи кожен громадянин в майбутньому повинен отримувати щомісяця додаткових 2500 швейцарських франків, тобто близько 2320 євро. Тоді більшість висловилася проти.

Одні у державній допомозі вбачають ліки проти суспільного вигорання, інші натомість – прямий шлях до ліні. Прихильники переконані: гарантований дохід сприятиме розвитку професій, які творять сенси, та соціальному залученню, звільнить голову для великих запитань сучасності. І якщо більше ніхто не повинен буде займатися релевантними для системи роботами, зокрема доглядом за хворими чи прибиранням сміття, тоді за них краще платитимуть. Прихильники цієї ідеї навіть вірять, що гарантований мінімум зможе звести нанівець заздрість, страх втратити свої позиції в суспільстві та відчуття несправедливості, тобто знівелює поживне середовище популізму.

Натомість критики побоюються: гарантований мінімум, не обґрунтований власними досягненнями, призведе до того, що люди перестануть працювати і зрештою ця ідея нашкодить економіці. Крім того, постає питання: звідки брати на це гроші? Хіба гарантований мінімум – не далека від життя утопія?

Емоційні дискусії тривають. Але замість цифр і фактів у них домінують переконання та припущення. Досліджень на цю тему досі практично немає.

Перше велике європейське польове дослідження здійснили фіни. З 2017-го по 2018 рік 2000 випадково обраних безробітних щомісяця отримували неоподаткований безумовний прибуток 560 євро – приблизно стільки ж, скільки становила допомога із безробіття. Відмінність полягала в тому, що гарантований мінімум не прив'язувався до жодних умов. Ті, хто отримував гроші, могли збільшувати власний дохід, знайшовши роботу. Так влада сподівалася, що громадяни будуть старанніше виконувати свої обов’язки на одній посаді або ж погоджуватимуться на тимчасові та погано оплачувані вакансії.

Але результати розчарували. Гарантований мінімум не корелювався з більшою зайнятістю. Безробітні, що отримували гроші, почувалися щасливіше і піддавалися стресу менше, ніж ті, що отримували тільки допомогу з безробіття. Але фінському уряду цих аргументів забракло, щоб продовжити ініціативу. Вони припинили тест.

Подібну спробу здійснювали в нідерландському місті Утрехт у 2018-2019 рр. Там піддослідні, що отримували державну допомогу, брали на себе більше дрібних робіт, коли отримали дозвіл залишати собі більшу частку зароблених грошей.

Але такі проєкти тільки частково розповідають про впливи справжнього гарантованого мінімуму. Для детальних висновків потрібно аналізувати не лише безробітних, а й людей з різним доходом. Таку спробу здійснили в Канаді 1974 року, в маленькому місті Дофін. Тут провели досі найбільший проєкт, присвячений гарантованому мінімуму.

В експерименті Mincome (Manitoba Basic Annual Income Experiment) ліволіберальний уряд нараховував кожному господарству містечка гарантований мінімум, що в той час становив приблизно половину сімейного доходу. Кожен додатково зароблений долар зменшував гарантований дохід на 50 центів. Спочатку запланований на вісім років проєкт перервали через чотири роки через економічну нестабільність.

Але залишилися зібрані дані: під час експерименту піддослідні суттєво менше відвідували лікарів та перебували в лікарнях. Крім того, школу закінчило більше молоді, ніж до і після дослідження.

Результати, отримані в Канаді, оптимістичні. Але чи можна їх переносити на всі інші країни?

Навесні 2021 року стартує німецьке дослідження. Вчені хочуть з’ясувати, що люди робитимуть, коли не змушені будуть працювати. Асоціація «Mein Grundeinkommen» («Мій гарантований дохід») проводить жеребкування і надає грошову допомогу переможцям з 2014 року. Вже понад 600 німців отримувало місячну допомогу 1000 євро впродовж року. Гроші збирають методом краудфандингу: щоразу, коли завдяки приватним пожертвам вдається зібрати 12 000 євро, науковці вибирають з бази даних нового отримувача – кого, визначає випадок.

Для засновника асоціації Міхаеля Бомеєра (Michael Bohmeyer) все почалося із розподілу щорічного прибутку одного зі своїх підприємств. Регулярні виплати він вважав фінансовим визволенням і відтоді горить цією ідеєю. «Ми знаємо, що люди не стають лінивими», – каже 36-річний ентузіаст. Натомість отримувачі грошей стають задоволені своєю роботою в більшій мірі, ніж раніше, знаходять професії, які їм більше відповідають, стають самостійними та продовжують учитися. «У них з’являється відчуття контролю над власним життям. Почуття безсилля змінюється на почуття пробудження. Ми б залюбки дізналися, чи це індивідуальне почуття можна перенести на ціле суспільство».

Проєкт, який ініціювала асоціація, стартував 18 серпня 2020 року. При цьому організація відповідає тільки за збір грошей. Саме дослідження здійснюватимуть вчені, серед яких соціологи, психологи та поведінкові економісти Німецького інституту економічних досліджень (Deutschen Instituts für Wirtschaftsforschung, DIW), Інституту досліджень суспільних благ імені Макса Планка (Бонн) та Кельнського університету. Вчені хочуть дізнатися, що станеться, коли німці щомісяця просто так отримуватимуть на одну зарплату більше.

План такий: група людей впродовж трьох років щомісяця отримуватиме по 1200 євро. В цей час науковці визначатимуть поведінку та самопочуття піддослідних. Щоб точно встановити, що певні зміни відбуваються виключно під впливом гарантованого мінімуму, науковці паралельно стежитимуть за контрольною групою, до складу якої увійде 1380 осіб.

Подати заявку на участь в експерименті міг кожен німець, що досяг 18 років. Для створення бази даних з мільйона осіб організатори пропонували запис упродовж трьох місяців. Але вистачило всього трьох днів. Щоб збільшити кількість кандидатів, можна було зареєструватися на вебсайті пілотного проєкту до 10 листопада 2020 року. Загалом на проєкт подалося понад 2 мільйони німців.

Барбара Фельдерер (Barbara Felderer) з Інституту соціальних наук імені Лейбніца в Мангаймі, не залучена до розвідки, вбачає проблему: «Такий індивідуальний рекрутинг може спотворити результати. Наприклад, можливо, реєструвалися тільки люди з низьким доходом або ж ті, що вважають гарантований мінімум дуже позитивною практикою».

Геннінг Ломан (Henning Lohmann), професор соціології в Гамбурзькому університеті, все ж вважає процес дослідження прийнятним: «У розпорядженні вчених дуже велика група, з якої вони вже зможуть вибрати відповідних учасників».

Corinna Hartmann

Was tun wir, wenn wir nicht müssen?

31.12.2020

Зреферувала С.К.