Закриті школи: Чи мають батьки ставати вчителями своїм дітям? Досвід США

Про те, що наша школа закривається минулої п’ятниці, 13 березня, і попередньо до 10-го квітня, ми дізналися у четвер ввечері. За планом, вона мала закритися у понеділок і лише на один день - аби вчителі могли прийти і підготуватися до дистанційного навчання, яке планувалося запровадити десь пізніше. Але події із поширенням коронавірусу КОВІД-19 розгорталися так швидко, що шкільні двері закрилися раніше ніж передбачалося.

«До школи я так й не потрапила, планів не підготувала, потрібний час, щоб розібратися, а діти нехай поки що займаються в Blackboard і Google Class room (онлайн-платформи, де школярі роблять домашні завдання). Там у них є проект про науковий журнал і в четвер треба зробити щось про світло або звук», - ось такий короткий зміст дуже довгого електронного листа, який ми отримали від нашої вчительки 5-го класу.

Ми з моїм 11-річним сином подивилися на його Blackboard і нових завдань там не побачили. Його науковий журнал доробили разом у четвер ввечері (ну хто ж знав!), а про світло і звук так й не зрозуміли, чого хоче вчителька.

Від керівництва шкільного округу спочатку прийшло повідомлення, в якому йдеться, що Департамент освіти штату Вірджинія порекомендував усім школам забезпечити безперервне дистанційне навчання. А пізніше – що тої же департамент надав пояснення, що щоденне навчання без забезпечення потреб дітей із особливими потребами буде порушенням закону. І тепер вони з тим намагаються розібратися. Але незабаром все буде – навіть лекції на місцевих телевізійних каналах – чекайте.

Також батьків повідомили, що з наступного тижня школи почнуть, за потребою, забезпечувати родини лептопами і мобільними хотспотами (MiFi). Шкільний округ також швидко налагодив роздачу харчування родинам, які цього потребують, - в школах, спеціальних пунктах та на складах. На веб-сайті шкіл є мапа із локаціями, де родини можуть взяти один-два безкоштовні сніданки та обіди для дітей і придбати один за 2 долари для дорослих.

Ще від шкільного округу ми отримали поради психолога. Організуйте розпорядок дня. Нехай діти прокидаються в один і тої же час і ведуть щоденник справ. Не забувайте внести туди час на дозвілля, домашні обов’язки та фізичні вправи. Попросить, щоб вчителі надіслали вам завдання. Не переборщуйте із часом перед екранами, написала психологиня Софі Беленіс із Масачусетсу, але негайно визнала, що це не можливо, і порадила ресурси із освітнім відео. Використайте цей час, щоб діти стали більш самостійними, навчилися самі визначати завдання на день і організувати свій час.

Отже ми склали розклад, за яким мій 5-класник з ранку займається математикою в Khan Academy, робить українську в Duolingo, дивиться україномовний мультик та освітнє відео, читає книги, пізніше - грає з чоловіком на гітарі, а зі мною – в шахи. Після 4-ої – гуляємо із собакою, граємо у настільні ігри, він має час на X-Box, де також спілкується із друзями.

Втім, так красиво воно виглядає на папері. У вівторок син чекав, поки тривала моя робоча нарада, щоб я йому допомогла розв’язати задачку, а коли нарада закінчилася, заявив, що його час на математику сплив і в нього зараз - гітара. У середу вони з чоловіком кілька годин розбивали грядки – за рахунок української, гітари і шахів. Єдине, що працює безвідмовно, - освітнє відео “Kurzgesagt – In a Nutshell”, де у вигляді мультфільмів і простою мовою пояснюють різні наукові концепції. Він його дивиться годинами, особливо усе, що стосується вірусів, імунітету, мікробіології. А потім за вечерею із захопленням розповідає про макрофагів, лімфоцити і лихоманку Ебола.

В інших містах навчання вже налагоджене

Зі спілкування із батьками в інших американських штатах і навіть сусідніх містечок я зрозуміла, що наш округ Фаєрфакс пасе задніх.

«Наша школа готувалась до такого сценарію заздалегідь, тому ми вже частково маємо завдання на тиждень», - розповідає Світлана Сіщук, син якої вчиться в першому класі однієї з муніципальних шкіл Брукліна, Нью-Йорк.

«Вчителі на зв’язку через додаток Class Dojo та електронну пошту, а також кожен учень має свій акаунт у додатку I-Ready, де є завдання з читання та математики. На сайті Департаменту освіти Нью-Йорку є окремий розділ Learn At Home (Вчимося дома), де розміщені завдання по кожній паралелі, програми з кожного предмету для першого класу, з посиланнями на онлайн платформи навчання», - пише вона.

«Мої молодші діти, 3-ій і 6-ий клас, навчаються у заснованій українцями приватній католицькій школі святого Миколая. Вчителі їм зробили Google Class Room, де вони отримують і роблять завдання. Шостий клас вчить математику та історію через додаток для відео-конференцій Zoom», - розповідає мама чотирьох дітей Світлана Угрина, яка мешкає в Чикаго. За її словами, уроки в дітей відбуваються у звичайному режимі, вчителі дають і перевіряють завдання.

Її 16-чний син, який ходить у державну школу, робить завдання, які йому дали в школі на час карантину. «Вони вирішили, що онлайн займатися не будуть, тому що не у всіх дітей є комп’ютери», - каже Світлана.

«Саші (4 клас) вчителька кожен день дає завдання через Seesaw (онлайн-платформу)», - розповідає Алла Міченкова із сусіднього з нами Арлінгтона. Також вони отримали пакет паперових завдань зі школи для її молодшої доньки Вікторії, першокласниці.

«Вікторія робить додаткові вправи на додатках Dreambox і Raz Kids. Вчителька сказала займатися на них не більше 20 хвилин. Вікторія із задоволенням це робить, і з гордістю каже, що вона заробила найбільшу кількість золотих монет (нагород) у цьому додатку з математики у класі», - каже Алла, яку, разом із чоловіком, перевели на дистанційну роботу. Вчителі дітей тримають зв’язок з батьками електронною поштою.

Задоволена тим, як підготувався її шкільний округ, і Вікторія Холл, яка мешкає з двома дітьми (4 і 10 років) у місті Денвер, Колорадо, і наразі, як й її чоловік, працює з дому.

Вони отримують щоденні повідомлення від шкільного округу і директора школи. Діти спілкуються зі своїми вчителями через інтернет, роблять завдання в онлайн-платформах.

«Мене вразило наскільки легко діти спілкуються зі своїми вчителями, записали відео гри на музичному інструменті, продовжують робити фізичні вправи і навіть провели віртуальний забіг!» - пише Вікторія.

Легким перехід на дистанційне навчання здався й Тетяні Тердал із Портланда, штат Орегон. В їхніх школах продовжили на тиждень канікули, але батьки вже почали роботу із дітьми самостійно.

«Ми почали використовувати ті самі стратегії, які напрацювали під час літніх місяців у Швейцарії, де два літа поспіль працював мій чоловік. Година математики через онлайн ресурс IXL, запис в щоденнику про минулий день, практика друкування на комп’ютері. Після виконання всіх цих завдань діти отримували електроніку на обмежений час. Цей тиждень домашнього навчання під час карантину почався подібно—55 хвилин математики, запис у щоденнику про події минулого дня та робота над незакінченими шкільними завданнями. Дотримуємося шкільного розкладу на ланч, трохи більше часу беремо на перерви. Електронні ігри тільки після закінчення шкільного дня—після 16 години», - пише вона.

А як, якщо вдома маленькі діти? Якщо робота в обох батьків вдома дуже інтенсивна? Чи якщо взагалі – батьки працюють поза домом?

«Запитай мене за два тижні», – таку відпвоідь я отримала відразу від кількох мам, які намагаються пристосуватися до нових умов.

«Боже, стільки всього навалилося з цим карантином, що до навчання поки руки не дійшли», - пише Людмила Андрієвська, яка також живе в Арлінгтоні, Вірджинія. «Сєва (11 років) потроху сам завдання від вчителів робить, але годину на день, не більше. Чотирирічна Єва - вдома. А з ними двома вдома дуже важко працювати. Робота інтенсивна, всіх треба вдома погодувати, речі прати, розкладати, якийсь порядок тримати. А ще стрес від всіх новин. Ми поки намагаємося отямитися і розібратися, як все це поєднати».

В групах у Фейсбуці, таких як «Виховання в умовах карантину», - зойки душі, про те, що просто не можливо одночасно повноцінно працювати, займатися домом та ще й бути вчителями своїм дітям.

«Увесь цей перехід на дистанційне навчання – це чудово. І приватні школи, де навчаються мої діти, роблять неймовірну роботу. Але як довго це може тривати?», - пише Джо Герман, один із учасників групи.

«Я думаю, що можна витримати 2-3 тижні, максимум – місяць. На батьків покладається величезний тягар, аби переконатися, що діти беруть участь в навчанні, розуміють матеріал. Ми маємо зробити усі роздруківки, а потім їх відсканувати і надіслані вчителям. Це робота на повний робочий день. А ми в цей час робимо свою роботу. Я не можу робити одночасно дві роботи».

Моя знайома, яка не захотіла називати своє ім’я, - мати-одиначка і стоматолог. Вона продовжує їздити на роботу, а її 12-річна донька залишається вдома сама і займається дистанційно.

«Не знаю, чи я можу це робити, але який в мене інший вихід? З ким мені її залишити? Бачу, що вона нібито займається, мені приходять повідомлення, коли вона запізнилася на урок», - каже вона.

У США батьків можуть жорстко покарати, якщо вони залишили дітей вдома на самоті чи відпустили одних гуляти (в залежності від віку дитини і тривалості перебування на самоті). Але хто зараз це буде перевіряти? Можна тільки уявити, скільки по хатах лишається на цілий день й менших дітей – поки їхні батьки тримаються за ту роботу, яка поки що є.

У листах від керівництва нашого шкільного округу і у відповідях вчителів на Фейсбуці йдеться, що вони прекрасно розуміють, який великий тягар покладається на батьків. Оцінки виставляти не будуть, пишуть вони. Робить, як можете, організуйте процес, як вам зручно, не зводить себе з розуму, головне – аби усі лишалися здорові!

Думаю, що за результатом цього планетарного експерименту, ми побачимо два наслідки - позитивний і негативний.

По-перше, стане зрозуміло, наскільки легко і ефективно можна навчатися з дому, завдяки онлайн-ресурсам. Усе більше батьків, які можуть працювати дистанційно, будуть переводити на дистанційне навчання й дітей.

По-друге, збільшиться академічна різниця між тими дітьми, батьки яких працюють вдома, можуть налагодити і контролювати освітній процес, робити з дітьми додаткові завдання та знаходити якісні онлайн ресурси, і тими, чиї батьки працюють касирами та водіями, на інших роботах, де з дому не можливо працювати, і просто сподіваються, що їхні діти залишаться живими.

Чи стане це правдою – побачимо у майбутньому. Але висновок, який можна зробити вже сьогодні, такий: Нам усім важко, ніхто не знає, як це робити правильно, треба бути добрішими та більш поблажливими до себе та інших.