Запам’ятати назавжди: 25 битв за Україну

Цей список боїв, мабуть, здасться читачеві суб’єктивним. Низка подій, представлених у ньому, охоплює великі часові періоди і їх складно звести до конкретних зіткнень. І хоча деякі епізоди з даного переліку можна назвати битвами за Україну лише умовно, всі вони відбулися за безпосередньою участю українців і залишаться в пам’яті майбутніх поколінь.

1. Битва на Синіх Водах (24 вересня – 25 грудня 1362 року). У той час частина сучасної України перебувала під литовським впливом, а Київське князівство і Поділля – під гнітом татар, які захопили ці території в середині XIII століття. Вважається, що перемога русько-литовського війська в цій битві підірвала могутність Золотої Орди, що дозволило по максимуму звільнити українські території від монголо-татарського ярма.

2. Атака Калузького посада (листопад-грудень 1618 року) козаками Війська Запорозького під проводом гетьмана Петра Сагайдачного, що відбулась після облоги Москви під час польсько-московської війни (так званий Похід на Москву). Дії запорожців посприяли укладенню перемир’я на умовах Речі Посполитої. Умовами участі козаків у поході Польщі на Московське царство були розширення козацької території, зняття заборон і обмежень на православ’я, збільшення чисельності війська, визнання Польщею судової та адміністративної автономії Війська Запорізького. Крім того, необхідність постійно лавірувати між Османською імперією, Московським царством і Річчю Посполитою змусила гетьмана використовувати похід на Москву як демонстрацію сили козацтва. Польський король і сейм частково погодилися з цими вимогами. В результаті, за участь у московському поході запорожці отримали непогану винагороду, гетьманський полк розмістився на постій у Києві, а Сагайдачний прийняв титул «гетьмана України» і став керувати тією частиною країни, яка визнавала себе козацькою. На честь гетьмана названо флагман ВМС України.

3. Битва під Жовтими водами (весна 1648 року) під час повстання Богдана Хмельницького ознаменувалася перемогою козаків у союзі з татарами над поляками. У розпал битви реєстрові козаки, що перебували на польській службі, перейшли на бік Хмельницького. Перемога в цій битві дала українцям надію на вихід з-під польського впливу.

4. Корсунська битва (травень 1648 року) – ще одна важлива битва Хмельницького. Після перемоги під Жовтими водами козаки рушили до Корсуня, де розташовувалися військові частини польських коронних гетьманів Калиновського і Потоцького. Ця битва завдала непоправної шкоди польському війську, загинуло понад 20 тисяч осіб. На українських територіях почалося масове національно-визвольне повстання проти Речі Посполитої.

5. Битва під Берестечком (червень 1651 року) – ще одна битва Хмельницького, яка, на відміну від попередніх, закінчилася поразкою. В результаті гетьман був змушений прийняти дискримінуючий «Білоцерківський мир», згідно з яким кількість реєстрового козацького війська зменшувалася вдвічі, а козацька територія – Гетьманщина – скорочувалася з 16 полків (9 на Правобережжі та 7 на Лівобережжі) до одного Київського воєводства. Польській шляхті поверталися всі її давні володіння, а селяни повинні були повернутися на панщину. Природно, авторитет Хмельницького стрімко танув. Збіг низки несприятливих обставин і підштовхнуло його до рішення про перехід Гетьманщини «під руку» російського царя.

6. Битва під Підгайцями (жовтень 1667 року) – поразка козаків під проводом гетьмана Петра Дорошенка під час Західного походу, яка змусила його укласти угоду, що визнає перевагу Речі Посполитої над Правобережною Україною. Цей період в історії Гетьманщини називається Руїна. Фактично, на територіях Правобережної і Лівобережної України постійно велися кровопролитні бої. У цей час Московське царство, Річ Посполита та Османська імперія вели боротьбу за контроль над територіями, підконтрольними Війську Запорізькому. Напередодні Західного походу Дорошенка Річ Посполита і Московське царство вели переговори про мир. Внаслідок цих переговорів Москва могла зректися претензій до Правобережної України, щоб зміцнити своє панування над Лівобережжям. У зв’язку з цим гетьман Дорошенко, який прагнув єдності України та свободи Війська Запорізького, запланував похід на Річ Посполиту, щоб змусити і її відректися від Правобережжя і таким чином поставити обидві сторони перед фактом незалежності цієї частини України. Після поразки і підписання невигідного козакам миру населення Правобережжя, незадоволене правлінням Дорошенка і постійними татарськими набігами, масово переходило на Лівобережжя, стаючи під прапори лівобережного гетьмана Самойловича і позбавляючи правобережну частину України будь-якої самостійності і геополітичного значення.

7. Полтавська битва (літо 1709 року). У період Північної війни гетьман Іван Мазепа спробував вивести Лівобережну Україну зі складу Російського царства, уклавши угоду зі шведським королем в 1707 році. Однак Полтавська битва, в якій армію шведів було знекровлено, стала переломною у війні. Військову могутність Швеції було підірвано, і чаша ваг хитнулася на користь перемоги Росії. Перехід же Мазепи на бік шведів став основною причиною подальшого розформування Війська Запорізького, скасування інститутів Гетьманщини і слідів її територіально-адміністративного устрою. Управління та контроль над українськими землями Лівобережної України повністю перейшли Малоросійському наказу, який з 1662 року і так керував гетьманами Лівобережжя. Згодом, у 1722 році, Малоросійський наказ трансформувався в Малоросійську колегію, яка здійснювала управління Лівобережною Україною замість виборного гетьмана.

8. Бій на горі Маківка (весна-літо 1915 року) під час Горлицького прориву – наступальної операції німецько-австрійських проти російських військ у Першу світову – став найбільшим боєм Українських січових стрільців, які воювали на боці Австро-Угорщини проти російської армії. Надалі стрільці брали участь у п’ятій Галицькій битві, так званому наступі Керенського, в якій втратили багато бійців. Загалом у Першу світову українці брали участь у битвах по різні боки барикад – з російського та австрійського боків. Але Січові стрільці вимагають окремої уваги, оскільки вони мали велике значення для створення військової термінології, фольклору, пісні і музики (оркестру УСС), появи української уніформи, зокрема «мазепинки». Крім того, вони були першими українськими частинами, відібраними за національною ознакою. Після розпаду Австро-Угорської імперії Січові стрільці склали кістяк Галицької армії, яка захищала від поляків Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). З тих стрільців, які опинилися в російському полоні, в 1917 році було сформовано Галицько-Буковинський курінь, який став фундаментом для формування армії Української Народної Республіки (УНР).

9. Бій під Крутами (січень 1918 року) – збройне зіткнення на залізничній станції в районі села Крути між загоном радянських військ і молодими захисниками української державності, які намагалися зупинити їхнє просування до Києва. Незважаючи на те, що цей бій не позначився на подальшій воєнній кампанії (Українська революція, українсько-радянська битва за українську ідентичність і становлення державності тривала протягом 1917–1921 років), юнкери, студенти та гімназисти, які становлять кістяк захисту Української Народної Республіки, призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою шляхи і мости. За деякими даними, російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні.

10. Захоплення Чорноморського флоту (29 квітня 1918 року) та встановлення на території Криму української влади – результат Кримської операції – військового походу спеціальної групи армії УНР на Крим проти більшовиків. Цей похід став справжнім тріумфом українського війська: 29 квітня 1918 року Чорноморський флот у Севастополі підняв український національний прапор. Керівництво флоту оголосило про своє підпорядкування уряду у Києві. УНР готова була приєднати Крим на правах автономії. Кримський похід став гучною заявкою українців про своє право на існування у вигляді окремої держави.

11. Львівське повстання (листопадовий переворот 1918 року). Повстання українців у Львові, організоване Українською національною радою силами Українських січових стрільців з метою встановлення влади української держави (названого згодом «Західно-Українська Народна Республіка») на землях, на які вона (ЗУНР) обґрунтовано претендувала. В результаті утворилася держава площею 70 тис. км.

12. Чортківський наступ (7–28 червня 1919 року) – наступальна військова операція Української галицької армії (УГА) – одна з найбільш значних під час Українсько-польської війни 1918-1919 років. 25 000 українських солдатів та офіцерів змусили відступити по всій лінії фронту більш ніж стотисячну польську армію, добре озброєну і оснащену. І тільки зовнішні фактори, а також відсутність матеріально-технічного забезпечення, врятували противника від воєнної поразки.

13. Взяття Києва військами Директорії (14 грудня 1918 року), відновлення УНР. Доки у Західній Україні формувалася ЗУНР, центр стрясали свої перипетії. У квітні 1918 року в Києві було розігнано Центральну Раду, а владу передано Павлу Скоропадському, проголошеному гетьманом. УНР було перейменовано в Українську державу. Але вже 13 листопада того ж року колишні діячі Центральної Ради утворили Директорію УНР, яка почала збройну боротьбу з гетьманатом. 14 грудня 1918 року війська Директорії зайняли Київ, УНР було відновлено. Паралельно з цим керівництво УНР під фактичним керівництвом Симона Петлюри встановлювало тісні відносини із ЗУНР – 1 грудня 1918 делегати Директорії і ЗУНР підписали попередній договір про об’єднання обох українських республік в одну державу. А 22 січня 1919 року в Києві відбулося урочисте проголошення Акту про об’єднання УНР і ЗУНР на федеративних засадах (Акт злуки). Сучасна Україна щорічно відзначає цей день як День соборності.

14. Бій за Вознесенськ (15 квітня 1920 року) під час Першого зимового походу армії УНР був одним з низки значущих битв цього походу, оскільки ослаблені тифом бійці української армії зуміли не тільки поповнити запаси боєприпасів, а й захопити вузлову залізничну станцію. Перший зимовий похід вважається героїчною сторінкою воєнного мистецтва періоду національно-визвольної боротьби в Україні 1917–1921 років, під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. Крім того, похід прискорив ліквідацію Добровольчої армії Денікіна, «білий рух» було остаточно дискредитовано, а українці в різних регіонах радісно зустрічали свої війська і свою владу. Такий підйом національної самосвідомості змусив більшовиків змінювати тактику. До цього вони йшли в Україну як інтернаціоналісти, а українську мову вважали ознакою контрреволюції. Після першого зимового походу армії УНР більшовики послабили тиск на все українське.

15. Бій біля села Базар на Волині (17 листопада 1921 роки) під час Другого зимового походу закінчився для Волинської групи армії УНР поразкою. Більшість істориків вважає, що цей похід від самого початку не мав шансів на успіх, а був, радше, походом відчаю і актом героїзму. План командування армії УНР і повстанців передбачав надання військової допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії повстанських загонів мали перешкодити вивезенню продовольства з України до Росії і тим самим врятувати населення від голоду (якраз на зиму 1921-1922 рр. прийшовся перший голодомор, спровокований більшовицькою політикою «воєнного комунізму» – фактичного пограбування села так званою продрозверсткою). Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні. Другий зимовий похід став останньою спробою українських сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України, але закінчився провалом.

16. Битва за Дніпро (друга половина 1943 року) – низка взаємопов’язаних стратегічних операцій Червоної армії під час Другої світової війни вважається однією з найбільших битв у світовій історії. З обох сторін у битві взяло участь до 4 млн осіб, а фронт розтягнувся на 750 км. Під час чотиримісячної операції від гітлерівських військ було майже повністю звільнено Лівобережну Україну, Київ і захоплені стратегічні плацдарми на правому березі Дніпра. Це створило умови для подальшого відтискування німців з Правобережної України.

Загалом, як і в Першу світову, українці воювали на всіх фронтах і брали участь у найбільших битвах. У Радянській армії маршали і генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів. З іншого боку СРСР протистояли ОУН (Революційний провід) під керівництвом Степана Бандери. Переслідуючи головну мету – проголошення незалежної української держави, ОУН викликали цим невдоволення своїх німецьких союзників. Внаслідок чого Бандеру і багато його побратимів було заарештовано. Після цього організація перейшла до методів підпільної боротьби і стала організаційною основою для Української повстанської армії (УПА).

17. Бій загону УПА «Помста Полісся» проти німців на шосе Ковель–Брест (травень 1943 року) – один з епізодів боротьби УПА проти німців. Унаслідок цього бою було розгромлено колону німецьких військ і загинув рейсхляйтер, начальник штабу СА (штурмових військ) обергрупенфюрер Віктор Лютце. До другої половини 1943 збройні загони ОУН (б) і УПА взяли під контроль значну частину територій Волині та Полісся, а німецька адміністрація продовжувала контролювати тільки ключові шляхи постачання і великі населені пункти. Сильною стороною УПА було те, що вона опиралася на розгалужену мережу Організації українських націоналістів (ОУН), яка користувалася підтримкою населення завдяки політичній платформі, що включає гасла про самостійність України, боротьбу за демократію проти нацизму і більшовизму. У відповідь на дії ОУН-УПА німці проводили масові арешти і розстріли членів українських націоналістичних операцій.

18. Бій під Гурбами (21–25 квітня 1944 року) між військами НКВС СРСР і силами УПА – один з численних боїв УПА проти радянської армії і партизанів – закінчився тактичною перемогою радянських військ, проте дозволив українським повстанцям вийти з оточення. Коли в 1943 році слідом за Поліссям і Волинню перші загони УПА почали створюватися в Галичині, туди з рейдом вирушили радянські партизани під керівництвом Сидора Ковпака. Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, в тому числі із залученням кількох дивізій військ НКВС, а з 1945 року – навіть влаштували велику блокаду з розташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити допомоги населення загонам УПА та підпілля. Після закінчення Другої світової уряд УРСР неодноразово звертався до воїнів УПА із закликом скласти зброю, обіцяючи помилування, але тих, хто погоджувався, згодом судили і висилали до концтаборів. Після смерті головного командира УПА – Романа Шухевича в 1950 році, армія була дуже ослаблена… Хоч би як там було, точкові бойові дії і акти опору радянській владі УПА і підпілля проводили щонайменше до 1956 року.

19. Перша ніч Помаранчевої революції (22 листопада 2004 року), коли з кількох тисяч прихильників опозиції, які залишилися чекати оголошення результатів другого туру президентських виборів на Майдані, мирний багатомільйонний протест поширився на більшість регіонів країни. 3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав, що визначити переможця неможливо, і призначив переголосування другого туру. Повторне голосування зафіксувало перемогу Віктора Ющенка з відривом у 8%. Ця ніч є психологічним боєм, безкровним, але вкрай важливим в історії української боротьби за державність і свободу. Протестувальники, залишаючись ночувати на вулицях у центрі столиці, побоювалися, що влада застосує водомети і силовиків для їхнього розгону. На щастя, помаранчевий Майдан минув безкровно.

20. Палаюча «Груша» – початок гарячої фази Революції гідності (19–24 січня 2014 роки). Євромайдан, який став реакцією українців на відмову президента Віктора Януковича підписувати Угоду про асоціацію України з ЄС, остаточно перетворився на Революцію гідності після низки неадекватних дій влади і силовиків – побиття студентів і штурмів барикад, проведених злочинцями в міліцейських погонах. 19–24 січня 2014 року стали початком гарячої фази протистояння. У центрі Києва відбулися масові зіткнення демонстрантів з «Беркутом», вулиця Грушевського палала покришками. Силовики відкривали вогонь по демонстрантах бойовими патронами. З’явилися перші загиблі в нерівній сутичці…

21. Розстріл Небесної сотні (20 лютого 2014 року). У день, коли парламент мав розглянути можливі зміни до Конституції, під Верховну Раду вийшли і мітингувальники. Спецпідрозділи зустріли їх на розі вулиць Шовковичної та Інститутської водометами і газом. Одночасно активістів було атаковано в Маріїнському парку значними силами так званих тітушок – представників антиМайдану, завезених до Києва командою Януковича для боротьби з опонентами. З’явилися загиблі з обох сторін. Силовики штурмували Майдан і відтісняли мітингувальників з частини їхніх позицій 18-19 лютого. 20 лютого 2014 року Майдан перейшов у наступ, повернув свої позиції і розширив контрольовану зону до урядового кварталу. Однак все це відбувалося під обстрілом снайперів… Цього дня представники МВС уперше офіційно визнали, що проти активістів використовувалася вогнепальна зброя. Загинуло більше сотні людей.

22. Анексія Криму, початок російсько-української війни (23 лютого 2014 року). 23 лютого, під час акції перед будівлею Верховної Ради АР Крим у Сімферополі, підтримувані бійцями російського спецназу представники проросійських партій оголосили про мобілізацію кримчан у народні дружини для «охорони миру і спокою в Криму». 27 лютого маріонетка Кремля Сергій Аксьонов оголосив себе «головою Ради міністрів АР Крим», відмовився визнати законну владу Києва і попросив «допомоги і захисту» у Росії. Український півострів наповнили «зелені чоловічки» – військові без розпізнавальних знаків, котрі захоплювали українські військові частини і кораблі. Результатом стала анексія Криму Росією і подальше поширення Кремлем російської агресії на українські материкові території. Втім, не встояли тільки окремі частини Донецької і Луганської областей, бойові дії в яких ведуться досі.

23. Бої за Іловайськ (6-7 серпня 2014 року – перший штурм міста українськими військовими) – запеклі бойові дії в районі міста Іловайська. Під час боїв українська армія захопила частину міста, але згодом сили ЗСУ та МВС оточили бойовики з терористичної організації «ДНР» та російські військові. Незважаючи на домовленості про припинення вогню для відступу українських сил, терористи відкрили вогонь бійцях ЗСУ, які виходили з «котла», внаслідок чого українська армія зазнала великих втрат.

24. Бої за донецький аеропорт (26 квітня 2014 року) стали найбільшим протистоянням за встановлення контролю над об’єктом стратегічного значення. Оборона аеропорту українськими вояками – «кіборгами» – увійшла в історію України як «український Сталінград», тривала 242 дні. Підрозділи української армії і добровольців пішли з території аеропорту непереможеними тільки в середині січня 2015 року, лише тому, що «не витримав бетон» – споруди аеропорту і злітну смугу було повністю зруйновано і об’єкт уже не мав жодного військового чи іншого значення.

25. Бої за Дебальцеве (18 лютого 2015 року) закінчилися виведенням українських збройних сил з міста, але збереженням тисяч життів солдатів і мирних жителів. Після того, як «кіборги» залишили зруйнований донецький аеропорт, масштабні бойові дії в зоні конфлікту поновилися в січні 2015 року в районі Дебальцевого. Особливо активними вони стали на початку лютого, вже після підписання других Мінських угод і встановлення перемир’я, яке регулярно порушується російсько-терористичними бандформуваннями. В середині лютого бойовики «ДНР» і російські військові зайняли більшу частину міста. Українські військовослужбовці відступили, щоб уберегти місто від знищення.