Заповідник «Асканія-Нова» рік проіснував в окупації як українська установа. Як це вдалося

Офіційна сторінка українського біосферного заповідника «Асканія-Нова» нещодавно повідомила, що до заповідника таки дісталися окупанти. До офісу установи приїхали «високі чини»: перший заступник керівника адміністрації президента Росії Сергій Кірієнко, «т.в.о. губернатора» Херсонської області, колаборант Сальдо й невідома особа в ролі «директора» заповідника Мєщєряков.

«Змушені повідомити про встановлення окупаційною адміністрацією фактичного контролю над Біосферним заповідником», – так прокоментували цей візит на сторінці української «Асканії-Нової». Окупанти також зареєстрували у своєму державному реєстрі юридичних осіб Государственное автономное учреждение «Биосферный заповедник «Аскания-Нова».

Проте цей візит окупантів також засвідчив дивний факт, про який мало хто знав: понад рік на окупованих територіях діяв український заклад, який жив за українським законодавством і який, а точніше збереження тварин у ньому, фінансувала українська держава та наші громадяни.

Як понад рік вдалося вижити в умовах окупації та терору, Тексти поговорили з директором біосферного заповідника «Асканія-Нова» Віктором Шаповалом, який сьогодні перебуває на підконтрольній Україні території, та природоохоронцем, головою ГО «Українська природоохоронна група» Олексієм Василюком.

Рік в українському форматі

Віктор Шаповал: Сталося так, як ми навіть не сподівалися. Якби мені торік 24 лютого сказали, що ми зможемо понад рік протриматися в українському форматі, я, напевно, в це не повірив би. Але це сталося.

До того ж в умовах, коли ми опинилися обрізаними від «материка» з самого початку. Транспортну логістику було зруйновано від самого початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року російська бронетехніка о 09:00 уже вийшла на дорогу Чаплинка – Асканія-Нова, яка для заповідника основна.

Олексій Василюк: Ситуація з «Асканією-Новою» справді унікальна. Упродовж року «Асканія» в окупації була, як острів України. З усіх інших охоронюваних територій персонал переважно виїхав. Але з «Асканії» не можна було так просто виїхати. Бо там утримується величезна кількість тварин, насамперед копитних. Вони живуть у степу, на зиму їх треба заганяти в теплі приміщення, доглядати й лікувати.

До того ж «Асканія» – на штучному зрошенні, воду там отримують з артезіанських свердловин, її щодня треба воду.

Держава ухвалила рішення, що ці люди працюють і зберігають українську спадщину, і вони й далі виконуватимуть свої обов’язки та відповідно отримуватимуть зарплату. Так і вібувалося – й працівники заповідника підтримували українську природну спадщину.

Віктор Шаповал: Попри окупацію, працівники заповідника отримали зарплату включно до березня цього року.

Але грошей на корм, запчастини, ветеринарні препарати держава не виділяла. У цій ситуації ми звернулися по допомогу.

Олексій Василюк: Ми почали збирати донати. «Українська природоохоронна група» згодилася надати свій банківський рахунок для отримання благодійних внесків на підтримку роботи «Асканії». Заодно ми розробляли схеми, як можна допомагати заповіднику. Усі проплати здійснювали на неокупованих територіях. Наприклад, ми проплачували українському підприємству на підконтрольній частині Україні за якесь зерно чи буряки, а вже його представник, який опинився на окупованих територіях, привозив частину отриманого тамтешнього врожаю заповіднику. Так упродовж досить довгого часу ми зуміли годувати тварин. Водночас це давало змогу фермерам на окупованих територіях, не йдучи на співпрацю з окупантами, збувати отриманий врожай.

Щодо жертводавців, то кошти жертвували й окремі люди, й організації з України та з багатьох інших країн.

Віктор Шаповал: Ми працювали з європейськими структурами, виходили на контакт організації та конкретні меценати зі Сполучених Штатів. Тобто ми працювали з усім вільним світом. До мене не було жодних звернень зі сторони якихось жертводавців зі сторони російського блоку. І це, мабуть, добре, бо таку допомогу ми не прийняли б.

Ми створили резерви, які не вичерпалися досі, й катастрофи в Асканії не трапиться ні сьогодні, ні завтра. Корму вистачає до кінця літнього періоду. Ми думали наперед і готувати записи. Нам довелося подолати незчисленні перешкоди, щоб вчасно накосити і заготовити якісного сіна, яким тварини прогодувалися цю зиму й навіть залишилися записи на наступний осінньо-літній сезон.

Коли все зламалося

Віктор Шаповал: Потуги зламати налагоджену роботу почалися ще торік у квітні-травні. Але оскільки ми трималися автономно й не йшли з простягнутою рукою до окупантів, вони на нас не звертали уваги. Мало того, на будівлі селищної ради Асканії відносно довго висів жовто-блакитний прапор. А навпроти на будівлі Інституту тваринництва, яку захопили окупанти, висів російський триколор.

Ще до мого виїзду з окупованих територій до мого кабінету завітали дві персони, які представилися журналістами, але з великим написом ФСБ на фізіономіях. Вони намагалися прозондувати ситуацію й дізнатися наші потреби – мовляв, вони можуть звернутися за допомогою до якихось природозахисних груп. Я від їхньої пропозиції навідріз відмовився. Брати допомогу з рук тих, хто створив проблеми, – нелогічно, аморально і, зрештою, гидотно.

У реєстрі юридичних осіб Російської Федерації ще у лютому зареєстрували інші правоохоронні об’єкти на окупованих територіях, «Асканія-Нова» протрималася найдовше, її зареєстровали аж у березні. Цікавий нюанс: чомусь у російському реєстрі з назви «Асканії-Нова» зникло ім’я засновника заповідника – Фрідріха Фальц-Фейна. З чим це пов’язано – я не знаю.

Олексій Василюк: Росія заявила про включення окупованих територій до свого складу, а в російському законодавстві всі заповідники на території Росії є структурними одиницями міністерства екології Росії. Вони також вважають, що всі працівники української «Асканії» автоматично стали працівниками російського клона.

Віктор Шаповал: Зараз вони призначили директором якогось Мещерякова. Не зрозуміло хто це. Судячи з реєстру – громадянин Російської Федерації. Але чи це якийсь херсонський кадр, який отримав російський паспорт, чи справді росіянин – поки що невідомо. Де працювала ця людина, чим вона займалася та звідки взялася – не зрозуміло. Думаю, якби не приїзд Кириленка й Сальдо, цей Мещеряков, можливо, взагалі й не з’явився б. А так їх зустрічав наче директор заповідник. Хоча, вочевидь, він нічого не має до природоохоронної сфери.

Олексій Василюк: У цей момент все зламалося, бо Росія оголосила цих людей своїми працівниками. Раніше ми всім казали, що ці люди працюють в Україні й отримують українську зарплату. Тепер це змінилося. Вони не зможуть більше отримувати зарплату. Але я думаю, що більшість не ходитиме до росіян на роботу.

Проте що трапиться з тваринами, якщо всі працівники звільняться? Складний вибір і, найімовірніше, комусть доведеться залишитись.

Щодо благодійної допомоги – звичайно, після того, як окупанти офіційно оголосили заповідник своїм, ми вже не можемо його підтримувати. Але ми плануємо підтримувати працівників, які покинуть «Асканію» й переїдуть на підконтрольні території. Також ми потроху збиратимемо у фонд відновлення «Асканії-Нової».

Очевидно, що росіяни розграбують «Асканію» під час свого майбутнього виходу з Херсонщини. Тому ми маємо бути готовими, як тільки станеться звільнення, відразу компенсувати всі ті пограбування, щоб люди змогли повернутися на роботу.

Віктор Шаповал: У нинішній ситуації техперсонал змушений залишатися на роботі. Інкримінувати йому колабораціонізм проблематично, бо, по-перше, це техперсонал, а по-друге, доглядати за тваринами комусь треба.

Але навіть у цій ситуації деякі люди виявляють гідність і йдуть з посад, залишають установу. Частина людей морально зломлені через матеріальні обставини й суцільний тиск, вони з опущеними головами залишається доглядати тварин. Ну, й ми чесно маємо сказати, що хтось за тваринами повинен доглядати, інакше вони загинуть.

«Асканія-Нова» – дуже своєрідний об’єкт. Він має самобутню інфраструктуру, на відміну від інших об’єктів природно-заповідного фонду, де охороняють природні екосистеми. В «Асканії» все значно складніше.

Це в іншому нацпарку не треба бігати за диким кабаном, щоб його нагодувати. А в «Асканії-Новій» є зебри, антилопи, кулани, які перебувають у закритих загонах, де треба забезпечувати щоденний догляд. Ще більше це стосується теплолюбних тварин, які досі перебувають у закритих приміщеннях.

Плюс у нас є дендрологічний парк у сухому степу без зрошення. Він абсолютно залежить від подачі артезіанської води, від догляду, від низки технологічних робіт, які забезпечують співробітники заповідника.

Примарне майбутнє

Олексій Василюк: Я не виключаю, що вони спробують принаймні частину тварин вивезти. Але це доволі нелегко. Частина тварин живе в степу. Сподіваюся, звільнення окупованої Херсонщини відбудеться достатньо швидко, щоб їм справді було не до цього. Інакше може повторитися ситуація Другої світової, коли німці спочатку вивезли колекціїта бібліотеку заповідника, а радянські солдати потім розстрілювали тварин у загонах. Добре, що «Асканія» велика і просто так убити всіх тварин у степу важко.

Найбільш загрожені тварини в «асканійському» зоопарку. Він у центрі Асканії, тварини там у невеликих вольєрах, їх легко повантажити на машини.

Віктор Шаповал: У нашому заповіднику багато тварин, і вони є реальною цінністю. Але вони цінні як колекція. «Асканія» цінна як «Асканія», тобто зебри поодинці й бізони поодинці разом не дадуть асканійського ефекту. «Асканія» може бути лише в «Асканії», її неможливо перемістии в інше місце.

Олексій Василюк: У Росії взагалі немає таких розкручених і з такою славою заповідників. У них багато є класних заповідників, деякі з них справді велетенських розмірів. Але щоб у когось з них була така світова слава, як в «Асканії», – такого немає.

Ми повинні розуміти, що в «Асканії» живуть не просто тварини. Вони нащадки тих тварин, які завіз, коли був живим Фальц Фейн понад 100 років тому. Він хотів, щоб у «Асканії» можна було розводити тварин в умовах акліматизації. Місія «Асканії» полягала в тому, щоб розводити тварин і в разі їх зникнення на батьківщині ареалу поновити їх з заповідника.

У «Асканії» є дуже багато копитних, але це вже не американські бізони, не казахські сайгаки, не монгольські коні Пржевальського. Це вже асканійські бізони, сайгаки, зебри. Бо вони впродовж багатьох поколінь за останні 140 років акліматизувалися до цих умов. Якщо цих тварин кудись вивезуть або вони загинуть, не можна буде просто привезти нових. Нові тут не виживуть. Минуло багато часу й зусиль, щоб тварини стали звичними до цього клімату. І тому в разі втрати цієї колекції тварин, відновити її буде неможливо.

А ще там є дендропарк, зараз там дерева віком понад 100 років, які своєю природньою смертю гинуть і падають, коли доживають віку. Весь цей дендропарк існує лише тому, що щодня його поливають штучним поливом артезіанською водою.

Віктор Шаповал: Ситуація дуже загрозлива. Жодного інструменту впливу на окупаційну адміністрацію немає. Крім ЗСУ.