Заява польського ПЕН-клубу
Лиш би незалежна Польща пережила цей суїцидальний пароксизм.
Протягом двох років нас посварили з найближчими сусідами, із спільнотою держав-союзників та зі стратегічними партнерами польської держави. Кожен наступний конфлікт починається в ім'я фіктивного захисту Польщі від фіктивної атаки на її інтереси та її добре ім'я, одержимо повертаючись до реалій війни, що закінчилася чотири покоління тому. З відразою до власної держави зводиться нанівець доробок останньої чверті століття, в якій відроджена Річ Посполита, творячи разом з іншими країнами систему європейських угод, послідовно й ефективно втілювала історичне примирення з Німеччиною, з єврейським та українським народами. Дружні відносини із самостійною Україною досягли тоді небувалого за всю історію взаємовідносин рівня. Знищуючи їх нині, ми прямуємо до балканізації Центральної Європи. Імідж Польщі відразливо нераціонально поглиблює її зловісне усамітнення у світі.
«Політика сорому» поступається місцем політиці безстидності, що іноді скидається на свідому провокацію. Провокаційний характер має вседозволеність знахабнілих від безкарності патріотів у капюшонах, що все більшим натовпом маніфестують під ультрарасистськими гаслами й аж надто добре відомими неофашистськими символами. Провокацією є запрошення депутатом Сейму РП на польський День незалежності пропутінського італійського неонациста, засудженого у власній країні за терористичну діяльність. Він, роками пов'язаний також і з британськими націоналістами, що заперечують Голокост, у своїй інавгураційній промові закликав варшавський Марш незалежності «захопити вулиці».
Провокаційним був вибір дати ухвалення Сеймом, а потім Сенатом поправок до закону про ІНП — на Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту (якраз напередодні 50-ї річниці ганебного Березня 1968-го), а також зчинений з цієї нагоди антисемітський галас. Серед акторів того ганебного спектаклю відзначився директор Другого каналу державного телебачення, що в програмі на цьому ресурсі дозволив собі кпити з геноциду. Відоме з практики неонацистів глузування з газових камер, що заперечує реальність Винищення, по-англійськи носить назву Holohoax [Holocaust+hoax — Голокост+брехня].
Метою згаданих поправок — всупереч пропаганді — не є знищити освєнцімську брехню і неофашизм. Вони лежать у руслі злої традиції переслідувати за злочин образи величі — в даному випадку держави і польського народу. Позбавляти волі за довільно визначене фальшування історії Польщі — ідея родом із законодавства путінської Росії. Суть акта, прийнятого обома палатами, є ввести суб'єктивну цензуру, при тому під загрозою покарання багаторічним ув'язненням. Загрожувати цей акт має, в тому числі, і за приписування полякам будь-яких воєнних злочинів або злочинів проти людства під час війни чи навіть у 1925–1950 роках (як-от стосовно українців). Ця цензурна заборона мусить за означенням викликати конфлікт з народами, які в пам'яті зберегли приклади таких злочинів.
Цензурна «машина наративної безпеки», як це напередодні окреслив радник президента РП, творить міфологізований образ війни, що зводиться до виміру баталій і мартирології власного народу. Антинімецькість, антиукраїнськість та антисемітизм служать антиєвропейськості. Будь-який спротив пропагандистським «наративам», розпалюючи зовнішні конфлікти, за зразком Березня подається як акт зради. Це надає розколу в країні незворотного характеру. В цій підступній логіці поглибити його мають заклики до спільного захисту Польщі від критики ззовні.
Лиш би незалежна Польща пережила цей суїцидальний пароксизм.
Варшава, 8 лютого 2018