Життя із Томосом: бійки, ризики й позитиви
Томос не спричинить загострення, бо відбудеться ідеологічне переформатування усього православного простору
Так чи інакше, нам нагадують, що Бог перетворює байдужих на друзів, коли сам того хоче. Це лише на перший погляд процес автокефалії сповільнено. Триває дипломатична боротьба, триває страшний тиск на священство УПЦ МП, тривають візити Москви та українських чиновників до православних помісних церков. Але гарна новина у тому, що Вселенський патріарх Варфоломій регулярно дає Україні сигнали: все буде добре.
Після служб у храмах Вселенської патріархії – то в день своїх іменин, то під час візиту паломників КП, то як позавчора – після Панахиди в 40-й день за спочилим митрополитом Перги Євангелом, яку відслужили ієрархи Вселенського Патріархату, в проповіді прозвучали слова про їхню незмінну турботу/зацікавлення у розв'язанні/лікуванні українського церковного питання і відновленні єдності розділеного церковного тіла в країні. Його Всесвятість нагадав про те, що Константинопольська Церква завжди дбала і вирішувала багато складних церковних питань на користь народу Божого і збереження Всеправославної єдності, та сьогодні бореться для остаточного врегулювання церковних справ в Україні".
А тим часом в Україні вчені моделюють ситуацію, яка може скластися після отримання Томосу.
Круглий стіл, присвячений Єдиній Помісній церкві, який днями пройшов в Інституті філософії, здається, зартикулював всі ризики, пов'язані з появою визнаної автокефалії і відбив всі сьогоднішні проблеми – аж до дискусії з російським «експертом», який за чинною російсько-кремлівською традицією відмовляє у запиті на автокефальну церкву.
Ми виділили найбільш цікаві думки, пов'язані з процесом надання автокефалії, який ми проживаємо.
ПРО СОЮЗ УКРАЇНИ Й КОНСТАНТИНОПОЛЯ ТА ВАЖЛИВІСТЬ ПРАВИЛЬНИХ СЛІВ
Олександр Саган, професор, релігієзнавець:
- Хочу сконцентруватися на проблемах конституювання Єдиної Помісної церкви. Ми маємо розглядати кілька можливих сценаріїв розвитку подій. Маємо допускати варіант не появи або відстрочки Томосу. В цьому випадку можливе розчарування. Але не менше роботи – якщо Томос з'явиться. Отримання помісності – процес канонічно виправданий та історично неминучий. Україна сьогодні тісно пов'язана із Константинопольським Патріархатом. Але якщо і без Томосу Українська церква живе і розвивається, то неотримання Томосу – поразка для Константинополя, що ставить питання в його амбіції бути першим серед рівних. Таке неотримання буде означати, що Константинополь фактично визнає можливість тиску. Отримання Томосу означає, що Константинополь отримає союзника в особі України і зменшує потенціал впливу Моспатріархії на ситуації в православ'ї.
Отримання Томосу – етап для незалежності України, воно виходить за межі церковного питання. Це виклик для тисяч священиків, деяких з них я навіть священиками назвати не можу – це політруки в рясах, які працюють проти незалежності. Я об'їжджаю Україну і бачу, яку величезну роботу вони проводять проти незалежності, просто стверджуючи, що нема такої держави, як Україна, нема такої мови, як українська.
Які проблеми я виділив би зараз у конституюванні помісної церкви? Перше питання – термінології. Ми, релігієзнавці, піддаємося спокусі користуватися термінологією, яку пропонує політичне православ'я. Вчора на сайті УПЦ МП я побачив вислів «законна» церква: вони пишуть, що в Україні «одна законна церква». Вони насаджують те, що не визнана церква – вже й не православна. Явна підміна понять невизнаної автокефалії, яку інтерпретують, як незаконну чи неправославну. Причому Московський патріархат свій власний період 141-річного пошуку визнання не вважає неканонічним. Твердить: церква «незаконна» і коментувати не варто.
Термін «єдина церква» активно використовується в протидії помісності. Подається так, що це буде одна церква, інших не буде. Нам краще вживати термін «об'єднана церква».
Серед ідей протистояння Томосу є й така, що, мовляв, помісна церква неповна без УГКЦ. Митрополит Алфєєв заявив, що отримання Томосу – шлях до унії, шлях зради православ'я. Хоча очевидно, що не йдеться про входження до Помісної церкви нікого, окрім трьох суб’єктів, які написали звернення до Вселенського патріарха (УПЦ КП, УАПЦ і частково – УПЦ МП – ред.).
Щодо «розколу православ'я», на сьогодні немає людини, яка могла б сказати, які догмати чи канони порушила УПЦ КП чи УАПЦ. Тому термін «розкольники» – нав'язаний, бо сьогодні йдеться про інституційне розділення юрисдикцій.
Ті, хто атакують Єдину помісну, кажуть, що вона стане «державною церквою». Мовляв, вона створюється за участі світської влади. (Всі новітні автокефалії створювалися за участі держави).
Юридичний статус УПЦ МП закріплений як УПЦ, але статут РПЦ натомість все чітко прояснює: комісія делегації, яка приїхала на Фанар –це була Московська патріархія Української православної церкви. Саме московська патріархія.
Нерозуміння чиновниками процесу вимагає роботи з історичними документами, зокрема про те, як з'являлися зарубіжні автокефалії. Й це лише неповний перелік актуальних питань.
Ми не повинні боятися того, що Томос спричинить загострення, бо відбудеться ідеологічне переформатування усього православного простору. Хоч для багатьох людей це неприйнятно, але це, як у хворобі: «уврачування» неможливе без певного загострення перед видужанням. І повинна бути просвітницька робота й серед мирян, і серед кліриків. На сьогодні УПЦ КП та УАПЦ очікують Томос і вважають, що проблема вирішена, але отримання Томосу – це лише початок.
ЄДИНА ПОМІСНА НЕ ПОВИННА МАТИ ВИРАЗОК РАДЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
Георгій Коваленко, священик УПЦ МП:
- Я хотів би поговорити про те, якою буде церква. Томос дає шанс. Він не вирішує проблем, але такого шансу на оновлення в рамках існуючих юрисдикцій ми не маємо. Церква потребує іншого православ'я – не середньовічного, не тоталітарного, не імперського, не московського – яке б більше відповідало потребам суспільства та візіям майбутнього, яке є в українців.
Церква потребує інших засад – інституційних. Я кажу про соборність, наприклад. Церква потребує іншого устрою, інших принципів прийняття рішень, обрання ієрархів та духовенства. Великий багаторічний Собор – аналогічний, наприклад, другому Ватиканському. Інший сенс це – просвіта. Чи буде займатися нова церква просвітою? На Поштовій площі голодує Анабелла Моріна (краєзнавець, голова ГО «Громадський Рух Почайна» – ред.). Чому поруч із нею нема ієрархів, які б підтримували це? Я не чую, щоб разом із дівчиною, яка голодує, щоб зберегти місце хрещення Київської Русі, були церкви. Це має бути мейнстрімом. Скільки у нас реалізовано просвітницьких проектів, які б працювали на мільйонну аудиторію – тих, хто ідентифікують себе, як православні? Чи готові ми створити нові заклади освіти? Ми готові розвивати цю історію в своїй церкві? Ми готові розвивати церкву в напрямку відкритості? Чи будуємо єдину неділиму? Чи готові ми співіснувати в мирі із паралельними християнськими юрисдикціями? Чи ми готові запропонувати механізми та комунікації спільного служіння? Це все стосується всієї християнської спільноти? Чи ми почали богословський процес такої «множинної» моделі, коли ми перебуваємо у єдності й при цьому залишаємося у власних традиціях? Чому в нас відсутнє перебування у діалозі з наукою, з суспільством невіруючих? Чи ми готові цим займатися? Чи варто будувати іншу економіку церкви та робити прозорою економіку парафій. Церква повинна відповідати на ці питання. Щоб ми не прийшли до того, щоб у новій церкви змагалися – у кого дорожчі панагії та довші мерседеси.
ПОТРІБНІ АДАПТАЦІЙНІ ЗАХОДИ
Людмила Філіпович, релігієзнавець, професор:
Звісно, ризики, які принесе визнана автокефалія, є, й ми вже сьогодні повинні думати над адаптаційними заходами.
Є ризики для влади. А саме – втрата нинішніми політичними фаворитами тієї влади, яку мають у центрі й на місцях, посилення внутрішньополітичної боротьби. Для суспільства – небезпека поділення між різними політичними силами, де верх візьмуть крайні праві. Для церкви – ще більша диверсифікація всередині українського православ'я, розбрат між християнами, що часто призводить до втрати віри українським православним народом – втрата вірних; можлива хвиля атеїзації населення внаслідок розчарування від розбрату і непорозуміння між православними.
Тому нам важливо не відкинути неправославних, а навпаки – продемонструвати єдність, братське ставлення і примирення, не посваритися з іншими християнами, не дати підстав переживати, що вони будуть упослідженими, переслідуваними.
Бо в українців – православних, католиків, протестантів та інших – тільки ми, українці, є союзниками – самі собі друзі, родичі, брати і сестри.
РОСІЙСЬКИЙ СЛІД ДИСКУСІЇ
Справжнім викликом для декого з присутніх на круглому столі став виступ Миколи Мітрохіна, який, за його словами, 20 років вивчає українську релігійність. Напередодні у своєму Фейсбуці він виклав тези виступу: «В Україні немає ніяких мільйонів православних віруючих, УПЦ КП становить добре якщо одну десяту від просто УПЦ, яка в складі МП. Таким чином у 0,9% населення, яке можна визначити як реальних православних віруючих (або у тих 5-7%, що приходять святити паски на Великдень і розбирати воду на Водохрещу) – немає ніякого бажання автокефалії. У всякому разі, – негайної й тим більше – примусової. Вся кампанія по її отриманню – буря в склянці води, ініційована президентом Порошенком, який всіма сприймається як людина, яка не буде обрана на наступний термін»...
Одна з учасниць дискусії привітала пана Мітрохіна словами: «О, як вам певно радісно прийти на захід до людей, про яких ще кілька годин тому ви заявили, що їх не існує і яким ви повідомили, що бажання автокефалії – буря в склянці води».
Цікаво, що коли писався матеріал, вже були оприлюднені матеріали соціологічних досліджень авторитетного фонду Демініціативи, який стверджує, що 31% усього населення України підтримує створення Єдиної Помісної церкви. Втім, пан Мітрохін пафосно оголосив, що він зробив експрес-опитування, зокрема, об'їхавши всі храми УПЦ КП Оболоні – і там дуже мало людей. Справа в тім, що автор цих рядків живе на Оболоні, і там є лише один храм УПЦ КП – він недобудований і там багато людей. Потім ще побував у двох центральних областях, де зафіксував «невеличку кількість людей у храмах КП порівняно з храмами МП». Пан Мітрохін оприлюднював якісь свої дані, категорично відмовляючись бачити історичний контекст та все те, що було раніше, причини, що призвело до тої чи іншої ситуації. Він абсолютно задоволено казав, що в одній із областей він зустрів лише один храм КП. На переможні реляції пана Мітрохіна – що ніхто з УПЦ не хоче в Єдину Помісну церкву – одна з учасниць протиставила іншу думку: а ви знаєте, скільки років представники влади забороняли виділення ділянок під храми КП?. І запитала також:
- А ви не задумувалися, чому на лекції відкритого університету Софія до отця Кирила Говоруна та Георгія Коваленка (команда спочилого блаженнішого Володимира) приїжджають сотні священиків УПЦ МП, а в регіонах на ці зустрічі їх просто не пускає місцевий архієрей. Ви не хочете бачити роль власних російських співвітчизників у впливі та ламанні УПЦ МП через коліно, у перешкоджанні розвитку КП? Чи може ви не в курсі, що представники Моспатріархії прямо приїжджали в Кабінет міністрів України?
У перерві пан Мітрохін продовжив «проповідь» на тему «автокефалію ніхто не хоче». Він згадував якусь таємничу громадськість із Одеси та Харкова, яка не хоче автокефалії. Коли ж йому опонували, що вся громадськість УПЦ МП гуртується довкола групи священиків-автокефалістів, зокрема Говоруна, чий інтелект підтверджено запрошеннями з боку найкращих вишів світу, він пафосно запитав: - А хто такий Говорун?
Одним словом, фахівці з питань інформаційної безпеки отримали ще одну модель роботи проти автокефалії.
Професор Саган, опонуючи Мітрохіну, розповів, що його брошуру про створення Єдиної Помісної у згаданій Винницькій області вилучили співробітники СБУ, сказавши, що це розпалення релігійної ворожнечі. А також розповів, що жодної громади Київського патріархату на Одещину не пустили. Не тому, що люди не хочуть, а тому, що чиновники та правоохоронці не дають.
Професор Анатолій Колодний прочитав у відповідь на це вірш Маяковського про те, що «товарищ москаль, на Украину шуток не скаль».
ЦІКАВІ РЕПЛІКИ
А хіба хрещення Володимира не було актом втручання в справи церкви? А поїздка в Грецію російських парламентарів, які хочуть вплинути на церкву в українському питанні? А поїздки пана Новінського?
Хтось із дослідників порівняв православну церкву з плющем, яка може існувати, тільки обвившись із колоною чи деревом, яку представляє держава... Відтак дивними виглядають обвинувачення, що держава втручається. Вона так існує. Але додамо ще один чинник: вона обвивається не лише з державою. Серед претендентів – ще й олігархи. Шанс будувати інше православ'я є тільки у помісній церкві.
Хотілося б, щоб у новій церкві були люди, яким не потрібний переділ кафедр та парафій. Такі люди є.
Якщо священики Київського патріархату будуть демонструвати прагнення до оновлення та модернізації, діалогу, то для вірян і кліру МП це буде значно привабливішим, аніж просто патріотична позиція. З патріотичною позицією багато хто з них і так живе.
Поставте запитання: чи потрібні у новій церкві люди, які ненавидять і Україну, і саму ідею автокефалії?
Не так давно спілкувалися з єпископами КП та МП про життя після Томосу, і останній каже: так вже набридла ця московщина, всім хочеться оновлення. Але наразі ніхто не розуміє, як це робити.
За матеріалами круглого столу Лана Самохвалова