Зневоднення Криму як шлях до деокупації?

Думка офіційного Києва також не враховувалася. У Москві були впевнені, що Україна скоро припинить своє існування або ж до влади прийдуть російські маріонетки. Як наслідок, навесні 2014 року російське керівництво не мало плану забезпечення півострова в умовах блокади і міжнародної ізоляції.

Кримська «влада» визнала, що запаси води на півночі півострова вельми обмежені. За інформацією «міністра» промислової політики Андрія Васюти, через два роки промислові підприємства регіону доведеться зупинити. «Ресурс водозабірних свердловин через півтора-два роки буде повністю вичерпаний, що може теоретично привести до зупинки виробництва на хімічних підприємствах. І я не бачу навіть сенсу говорити про ті катастрофічні наслідки, які (ця зупинка) може спричинити для північного Криму», – заявив Васюта.

За словами «міністра», існує кілька варіантів вирішення проблеми: буріння нових артезіанських свердловин, будівництво опріснювальної станції, постачання води з Кубані або відновлення роботи Північно-Кримського каналу. Два останніх варіанти російська влада Криму вважає «малоймовірними». За попередніми розрахунками, для опріснення морської води Кремлю доведеться розщедритися на 50 млрд рублів.

Колишній український нардеп, нині голова громадської організації «Сила права» Андрій Сенченко впевнений, що нестача прісної води сприятиме якнайшвидшому відновленню територіальної цілісності України.

«Існує Женевська конвенція 1949 року, яка регулює статус окупаційної влади. Вона чітко визначає, що всі питання забезпечення життєдіяльності населення на окупованій території покладаються міжнародною конвенцією на країну-окупанта. Тому це проблема для Росії. І загроза витрат, пов'язаних з розселенням з Північного Криму, – це знову-таки аргумент на користь якнайшвидшого повернення Криму до складу України», – сказав політик.

Українська влада перекрила постачання на окуповану територію не для того, щоб створити проблеми кримчанам. Андрій Сенченко назвав основною метою водної та енергетичної блокади значне подорожчання Криму для російського бюджету.

Після «референдуму» постачання води Північно-Кримським каналом припинили. Сільське господарство Центрального і Північного Криму зазнало значних збитків через різке скорочення зрошуваних земель. Під загрозою опинилося забезпечення прісною водою жителів зазначених територій. Москва і місцеві чиновники вибрали найпростіший шлях – вони почали брехати населенню. Спочатку «влада» стверджувала, що Київ не ризикне перекрити воду і електрику. Після говорила, що республіка сама себе здатна забезпечити за рахунок наявних водосховищ і опадів. Тепер вимушена визнати, що без дніпровської води північ півострова за кілька років може перетворитися на мертву пустелю.

Зараз потреби Криму у воді вдесятеро перевищують наявні на півострові ресурси. Російські експерти і громадські активісти висловлювали ідею, що Кремлю доведеться переселяти жителів Північного Криму на інші території. Інакше «владі» не уникнути серйозних соціальних катаклізмів. Але як це зробити, місцеві та російські чиновники не знають.

Чи змусить водна або будь-яка інша блокада півострова повернути його Україні? У середньочасовій перспективі обмеження постачання на півострів може сприяти тому, що Кремль вимушено піде на переговори щодо Криму. Це можливо при дотриманні низки важливих умов. Перше – збереження і посилення західних і українських санкцій проти країни-агресора. Москва робить все, щоб Вашингтон і Брюссель ще тугіше затягли економічний зашморг.

Утиск українців і кримських татар в Криму, мілітаризація півострова і перспектива розміщення тут ядерної зброї, небажання виконувати Мінські домовленості, загроза відкритого вторгнення в Україну, втручання в політичні справи західних країн, спроби зірвати легітимний виборчий процес, вербування та відвертий підкуп європейських політиків – лише невеликий перелік підстав для тиску на Кремль. З початку анексії Криму російська влада блефувала, постійно підвищуючи ставки. Тепер «кримська дипломатія» Москви зайшла в глухий кут. Йти далі, влаштовуючи нові провокації, стало ризиковано, а відступати президент Володимир Путін боїться.

Блокування Криму з боку України укупі з західними санкціями перетворило півострів в чорну діру для федерального бюджету. Велика частина коштів йде на Керченський міст (фактично – в кишеню московському олігархові Аркадію Ротенбергу), на пенсії та виплати бюджетникам. У решти кримчан – особливо дрібного і середнього бізнесу, пов'язаного з туризмом, – закінчується запас міцності.

Другий фактор – стабільність самої української держави. Реванш проросійських сил може зробити блокаду півострова безглуздою. Представники колишньої еліти не приховують, що мають намір укласти «мир» з Кремлем, припинити «громадянську війну» на Донбасі, фактично відмовитися від Криму, відновивши залізничне сполучення, постачання води, електрики і товарів. Поки Володимир Путін сподівається саме на такий варіант. У разі його провалу росіяни можуть вдарити по Україні з боку Криму, пояснюючи це необхідністю пустити на півострів воду. Поки ж всі кремлівські спроби «обміняти» скасування кримських санкцій на Донбас або Сирію зазнали невдачі.

Третє – гостра криза в самій Росії. Кремль розраховує на заморозку «кримського питання». Адміністрація російського президента тепер вже не розраховує на офіційне визнання «Кримнашу». Їм буде достатньо, якщо Захід закриє очі на окупацію і дозволить обходити кримські санкції. Вашингтон кілька разів перекривав росіянам наявні лазівки. Судячи з дій Володимира Путіна, він вважає, що питання Криму вирішуватимуть його наступники. У разі політичних і економічних катаклізмів у Росії в уряду країни може не виявитися грошей на утримання Криму. Військовим і силовикам Москва буде платити в будь-якому випадку, але «простих» кримчан будуть забезпечувати за залишковим принципом. В такому випадку соціального бунту в республіці точно не уникнути. Нова російська влада змушена буде йти на переговори щодо майбутнього півострова.

Поки Кремль вдає, що питання Криму «закрите», республіка повільно згасає. Все йде до того, що Москва повертатиме Крим майже в такому ж вигляді, в якому передавала його Україні в 1954 році – зневодненим і пустельним.

Сергій Стельмах