Чи вдасться Зеленському запобігти новій «газовій зраді»?

Питання завантаження української газотранспортної системи на сьогодні за вагою та актуальністю для країни є одним з найголовніших. Вже з початку наступного року транспортування російського газу через вітчизняну ГТС може знизитися до критичного рівня або взагалі припинитися. Це призведе не тільки до значного падіння доходів бюджету – втрата транзитного потоку означає втрату $2,5-3 млрд у рік, приблизно 3% ВВП, але може спровокувати серйозну політичну кризу.

Чи можна запобігти настанню транзитного колапсу? І якщо так, то якою ціною?

ЄС та США як захисники транзиту

У свій перший робочий день президент Володимир Зеленський обговорив з іноземними гостями, що завітали на інавгурацію і питання транзиту російського газу територією України. Зокрема, він поговорив на цю тему із віце-президентом Європейської комісії з питань Енергетичного союзу Марошем Шефчовічем, наголосивши, що розраховує «на подальшу підтримку Єврокомісії у рамках переговорного процесу між Україною, ЄC та РФ з метою укладання контракту на транзит після 2019 року» і висловивши сподівання на «солідарну позицію ЄC у протидії будівництву газопроводу «Північний потік-2».

На зустрічі з делегацією Сполучених Штатів на чолі з міністром енергетики Ріком Перрі також обговорювалося питання збереження транзитного потенціалу України.

Пізніше з’явилася інформація про те, що американський міністр під час візиту до Києва повідомив про плани Сполучених Штатів ввести санкції проти проекту «Північний потік-2». «Я очікую в не дуже віддаленому майбутньому, що Сенат США і Палата представників направлять президенту США законопроект, який передбачатиме дуже тяжкі обмеження для компаній, які продовжують вести справи з проектом «Північний потік-2». Так що стежте за новинами», – пообіцяв Перрі.

Передбачається, що санкції можуть бути введені щодо осіб, задіяних в певних видах робіт і послуг, які є критичними для завершення проекту, зокрема, це глибоководна прокладка труб.

Проблема на півночі

Як відомо, газопровід «Північний потік-2» по Балтійському морю повинен з'єднати постачальників в Росії зі споживачами в Європі в обхід України. На сьогодні будівництво триває. Фактично, наразі існує тільки одна перешкода для своєчасного запуску проекту: дозвіл на будівництво по дну Балтійського моря від данської влади. Компанія Nord Stream 2 вже допустила через це перенесення завершення будівництва майже на рік від запланованої дати, на другу половину 2020 року – якщо Данія все ж вимагатиме зміни маршруту. Але поки ніщо не вказує на те, що реалізація проекту може бути відкладена на триваліший термін або, тим більше, зупинена.

Глава «Газпрому» Олексій Міллер запевняє: роботи з будівництва  ведуться ритмічно і атмосфера навколо проекту «не така вже погана». За його словами, вже пройдено «екватор» – у Балтійському морі прокладено майже 51% від загальної протяжності газопроводу і профінансовано 4/5 всіх витрат, які оцінювалися в 9,5 млрд євро.

Таким чином, перешкоджання будівництву з боку Данії навряд чи призведе до зупинки «Північного потоку-2». Раніше були сподівання, що це під силу Європейській комісії. Але кілька днів тому ключовий європейський промоутер «Північного потоку-2», канцлер ФРН Ангела Меркель, зробила чітку заяву про те, що Євросоюз не зможе зупинити проект. За її словами, нова газова директива ЄС, що була ухвалена у квітні, не дає Єврокомісії такої можливості. Нові правила Євросоюзу дещо ускладнять втілення проекту, внесуть деякі корективи, проте не завадять його реалізації.

Чи будуть здатні санкції США проти окремих компаній зробити те, що не вдалося ЄС - зупинити будівництво скандального газопроводу, дізнаємося вже скоро. Але навіть повна відмова від добудови та запуску в експлуатацію «Північного потоку – 2» - найоптимістичнішій для України сценарій – не дає гарантій збереження наявних об’ємів транзиту російського «блакитного палива» українською газотранспортною системою.

Проблема на півдні

На півдні, також в обхід України, будується ще один газопровід для транспортування російського газу до Європи – «Турецький потік». Перша нитка трубопроводу буде доставляти паливо до споживачів в Туреччині. Друга, за планом, буде продовжена до країн Європейського союзу – Болгарії, а потім, через Західні Балкани, до Угорщини та Словаччини.

Проект продовження «Турецького потоку» – South Stream Lite (газопровід Болгарія – Сербія - Угорщина) – по суті, являє собою полегшену версію сухопутної частини «Південного потоку», будівництво якого було зупинено Софією в грудні 2014 р. і було, фактично, частиною санкцій Заходу проти РФ після анексії Криму та початку війни на Донбасі. Але на сьогодні питань до «нового-старого» проекту немає, і будівництву «Турецького потоку» практично нічого не заважає.

Планується, що газопровід буде введено в експлуатацію до кінця 2019 року. Поставки в Болгарію і Сербію можуть початися з 1 січня 2020 року. В Угорщину – з 2021 року, до Словаччини – з другої половини 2022 року.

У Києві «Турецький потік» не привертає стільки ж уваги, як «Північний потік-2», хоча запуск ще одного трубопроводу для транспортування російського газу в обхід України буде мати суттєві негативні наслідки для роботи української газотранспортної системи.

Тривожні прогнози

Декілька важливих цифр.

• Проектна потужність «Північного потоку-2» – 55 млрд кубометрів газу в рік.
• Пропускна спроможність обох гілок «Турецький потік» - 31,5 млрд кубометрів газу в рік, половина з цього об’єму призначена для Європи.
• Обсяг транспортування газу територією України з Російської Федерації до європейських країн і Молдови в 2018 році становив 86,8 млрд куб. м.

Таким чином, запуск «Турецького потоку» та «Північного потоку-2» на повну потужність може призвести до зменшення завантаження української газотранспортної системи більш, ніж уп’ятеро. «Газпром» взагалі каже про збереження транзиту газу через Україну в розмірі лише 10-15 млрд кубометрів на рік – тобто, це зниження приблизно увосьмеро.

Так чи інакше, але в будь-якому випадку треба чекати суттєвого зменшення доходів від транзиту. Замість 36,5 млрд грн – прибуток від цього виду діяльності за 2018 рік – державний «Нафтогаз» (або хто тоді буде «за нього») отримає зовсім іншу суму.

Звичайно, можна сподіватися на обіцянки Німеччини щодо сприяння збереженню транзиту газу територією України і після запуску «Північного потоку-2». Можна – на санкції США, які можуть заблокувати будівництво цього газопроводу. Але все вказує на те, що в найближчі два-три роки все ж таки відбудеться значне скорочення обсягів газу, що йтиме з Росії до Європи.

Без договору та без транзиту?

Ба більше, наразі Росія, відчуваючи козирі в своїх руках, взагалі відмовляється вести переговори про новий договір щодо використання української ГТС для транспортування газу в Європу. Чинна угода завершується 31 грудня 2019 року. «Російська сторона відмовилася проводити тристоронні переговори в травні, тобто вже після обрання нового президента України, на червень переговори теж не були узгоджені», – повідомив 20 травня у Facebook комерційний директор НАК «Нафтогазу» Юрій Вітренко.

Віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович обіцяє спробувати вмовити РФ розпочати переговори з Україною щодо договору про газовий транзит, посилаючись на те, що це є і бажанням ЄС також. «Я поїду через кілька тижнів до Москви і там передам також посил про те, що Європейський союз прагне і має намір якнайшвидше відновити ці переговори», – заявив він на брифінгу в Києві 20 травня. Але позитивний результат своєї місії він, звісно, гарантувати не може.

За даними «Нафтогазу», Росія, завдяки створеним в Європі запасам, має технічну можливість з початку наступного року взагалі не використовувати українську ГТС для транспортування газу в Європу. «За моєю оцінкою, яку поділяють і наші європейські партнери, вірогідність того, що 1 січня ми отримаємо повне переривання, як це було в січні 2009 року, досить велика. Говорячи про те, як це вплине на Україну, думаю, не буде надто жорстко сказано, що це може викликати справжню кризу, зокрема й політичну», – повідомив в середині травня голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв.

Ми всі пам’ятаємо, чим десять років тому закінчилося газове протистояння із РФ: спочатку кабальними і нібито суто економічними «угодами Тимошенко», потім фатальними і вже суто політичними «харківськими угодами» Януковича. Як події розвиватимуться тепер, залежить від багатьох факторів. Але сьогоднішня ситуація, на жаль, виглядає для України ще гірше, ніж 10 років тому.

Наталя Іщенко, заступник директора Інституту світової політики для «Главкома»