Не дати країні вугілля. Головний провал Гройсмана 2017 року

Державні вуглевидобувні підприємства закінчують 2017-й рік з найгіршими показниками за весь період незалежності. Галузь, яка могла б стати основою енергетичної безпеки України, сягнула дна. Уряд так і не знайшов у бюджеті коштів на запуск та переобладнання нових лав. Натомість в планах на 2018 рік – імпортувати з Росії майже 2 млн т цього палива.  

На тлі переможних реляцій прем’єра про енергетичну незалежність у дійсності країна купує вугілля з Росії: починаючи з 2014 року до кінця 2017 року з країни-агресора було імпортовано 6,4 млн т, з яких майже половину - 3,1 млн т – ввезено  цього року. Схоже, що й 2018-го наша енергетика рухатиметься цим же курсом. «Відповідно до структури палива ТЕС та ТЕЦ на 2018 рік, розробленої  відповідно до Прогнозного балансу електроенергії ОЕС України на 2018 рік, на енергетичні підприємства у 2018 році заплановано імпортувати 1,96 млн т вугілля з Російської Федерації», - люб’язно поділилися з «Главкомом» планами в Міненерговугілля.

Далеко не повний перелік «досягнень» уряду Гройсмана у вуглевидобувній галузі виглядає станом на кінець 2017 року так:

• Стрімке падіння видобутку: обсяги товарної вугільної продукції впали майже на 22% порівняно з аналогічним періодом 2016 року. За даними Міненерговугілля, за 11 місяців обсяг видобутку вугілля в Україні склав 31,9 млн. т, з яких 25,7 млн. т енергетичного вугілля, та 6,2 млн. т коксівного. Очікуваний цьогорічний обсяг видобутку рядового вугілля держпідприємствами -  4,8 млн. т.
• Нарощування збитків вуглевидобувних підприємств: майже на 2,9 млрд грн порівняно з аналогічним періодом минулого року. Збитки державних копалень уряд частково компенсує за рахунок бюджету. «Підвищення ціни у середньому на 40,1 % за 10 місяців 2017 року до відповідного періоду 2016 року не в змозі компенсувати дефіцит коштів. За 10 місяців збитки вугледобувних підприємств від виробництва готової товарної вугільної продукції – майже  2,9 млрд грн., які зменшено на 1,6 млрд грн за рахунок державної підтримки», - відрапортували у Міненерговугіллі. Середня собівартість однієї  тонни товарної вугільної продукції склала 2 733  грн – від 1254  грн до 6848  грн. Тобто середня ціна приблизно така ж, як і за чинною в Україні формулою «Роттердам плюс».
• Зростання заборгованості із заробітної плати працівникам державних вуглевидобувних підприємств: за 2015-2017 рр. сума боргу сягнула 580 млн грн.

Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України виконав порівняння фактичних цін на енергетичне вугілля, яке постачалось державними шахтами на ТЕС, та цін, визначених НКРЕКП відповідно до постанови від 03.03.2016 № 289 (за формулою «Роттердам плюс») - з приведенням їх до аналогічних показників якості.  Висновок науковців: фактичні ціни були суттєво заниженими, в результаті чого недоотриманий дохід державних шахт:

• за 8 місяців 2016 р. - більше 440 млн грн;
• за 6 місяців 2017 р. - більше 100 млн грн, що поглибило рівень збитковості державного сектору вугільної галузі та збільшило потребу у державній підтримці.

Роттердам плюс 21 млрд грн приватним шахтам

Вугільна галузь в’язне у боргах: на 1 грудня 2017 року заборгованість державних вугільних підприємств за спожиту електричну енергію склала 7,5 млрд грн.  Гасити їх доводиться за рахунок кредитів – за 10 місяців цього року кредиторська заборгованість підприємств зі сплати за електроенергію становить 6,3 млрд грн. В бюджеті-2018 на вирішення цієї проблеми виділено лише 1,4 млрд грн.

Отже, борги є прямим свідченням того, що шахти не здатні платити за електроенергію за встановленими державним регулятором цінами. «Спочатку загнали тарифи для промисловості в «космос», а потім беруть гроші платників податків, щоб їх оплатити», - визнав у Фейсбуці колишній член НКРЕКП Андрій Герус.

Собівартість видобутого вугілля для різних шахт відрізняється в 5-6 разів в залежності від гірничо-геологічних умов залягання вугільних пластів (їх товщина коливається від 0,5 до 2 м), тому й витрати електроенергії різняться. З прибутком працюють шахти, які мають потужні пласти (товщиною до 2 м), що залягають більш-менш рівномірно. Там собівартість видобутку в п’ять разів менша. Ці ласі шматки відразу ж «відкусили» в ході минулої приватизації  – це шахти Західного Донбасу, «Павлоградвугілля», «Краснодонвугілля», «Комсомолець Донбасу» (нині деякі з них відійшли окупантам).

Звісно, тепер приватні копальні компанії ДТЕК Ріната Ахметова, що видобувають майже 85% всього вугілля, в значно кращому становищі порівняно з державними. Для них формула ціни вугілля «Роттердам плюс» - геніальне ноу-хау в нарощуванні прибутковості. І хоча прем’єр Володимир Гройсман нещодавно заявив, що «в Україні «класичний Роттердам плюс» не застосовувався, енергетичний експерт Андрій Герус доводить прямо протилежну істину:

«Заява досить дивна, оскільки вже вся країна знає, що «Роттердам плюс» застосовується до ціни електроенергії ще з квітня 2016 року і вже намолотив потрібним людям понад 21 млрд грн. Застосовувалася не якась «класична ціна», а формула, затверджена постановою НКРЕКП №289…. Дійсно, сьогодні ціна у Роттердамі вища, аніж середня за останні 12 місяці. Але ж була і нижча - з липня 2016 року в ціну електроенергії було закладено (ціну вугілля – «Главком») $56, а до липня - $59.  Ціна (вугілля – «Главком») в АРА (Амстердам-Роттердам-Антверпен) була $46-52. Отже, ціна у наших тарифах таки була вищою, ніж у «класичному Роттердамі». Але ж в дійсності у Роттердамі ніхто нічого не купував і тепер не купує. Бо ця формула не для того, щоб купувати у Роттердамі, а щоб своє вугілля не «роттердамської» якості закладати у тариф по ціні «Роттердам плюс».  Відомо, що  85% всього українського вугілля видобуває відома приватна «аполітична» компанія-«немонополіст» (мається на увазі ДТЕК – Главком)». Ось так іронізує Герус і отримує  чисельні схвальні відгуки експертів, в тому числі й представників ЄБРР.

«У сухому підсумку маємо знову обман у дуже чутливій сфері тарифоутворення. Бажаю пану Гройсману бути серед лідерів чесної політики, але для цього треба, як мінімум, користуватися більш правдивими та/або компетентними джерелами інформації», - радить Герус наймолодшому в історії України прем’єру.

Беззбиткові шахти?

І як тут не згадати оптимістичні настрої очільника Міненерговугілля Ігоря Насалика: на початку року він обіцяв зробити 70% державних шахт беззбитковими. «Я оптимістично дивлюся на розвиток вугільної галузі, - прогнозував Ігор Насалик. - Ми поставили завдання збільшити видобуток вугілля практично на 60-80%, і спільними зусиллями (з урядом та парламентом – «Главком») нам вдасться досягти такого результату». Але нічого з обіцяного не стало реальністю. Можливо, саме тому міністр, кажуть, вже писав заяву про звільнення, – про це «Главкому» стало відомо з власних джерел ще кілька місяців тому.

Причини провалу в міністерстві пояснюють тим, що з бюджету-2017 досі не виділено обіцяні «асигнування обсягом 800 млн грн на модернізацію та технічне переоснащення шахт, які були передбачені Планом заходів Концепції реформування та розвитку вуглепрому на період до 2020 року. Тому виведення 70% шахт на беззбитковий рівень стало неможливим», - пояснили в міністерстві. Там акцентують увагу на тому, що Концепцію затверджено в травні  розпорядженням Кабінету Міністрів №733-р , але офіційного статусу вона набула лише у жовтні після публікації в Урядовому кур’єрі №198.

«План дій передбачає, що вже через один рік і 40 днів у нас не буде жодної збиткової шахти», - так в червні переконував міністр депутатів в ефективності окреслених заходів. Проте, не судилося. Доцільно нагадати: за роки незалежності вже було ухвалено три програми розвитку вуглевидобувної промисловості, два укази президента про структурну перебудову галузі. Але всі вони провалені, дотації з бюджету розграбовані. Але тепер відкладати більше нікуди. Вугілля – єдиний енергоносій, обсягів якого достатньо для повного забезпечення потреб національної економіки. І нинішній уряд має більше шансів на відродження галузі порівняно зі своїми попередниками, адже світові ціни на вугілля цього року перевалили за $100  за тонну – це вдвічі - втричі більше, ніж було 10 років поспіль. Тому настав час відмовитися від витрат на імпорт вугілля, а доцільніше спрямувати гроші для власного видобутку. І що важливо – ціна, за якою  українське вугілля купують виробники  теплової енергії (ТЕС і ТЕЦ), навіть випереджає ціну, розраховану за формулою «Роттердам плюс».

«Державні збиткові шахти мають великий потенціал приросту обсягів видобутку вугілля… За сучасних рівнів світових цін на вугілля переважна більшість державних шахт (до 90-95%), навіть за таких складних гірничо-геологічних умов вугільних родовищ, як в Україні, можуть працювати рентабельно… Необхідно залучити інвестиції в модернізацію виробництва в обсягах значно менших, ніж витрати на щорічний імпорт вугілля», - визнали в міністерстві. Але ні парламент, ні  уряд з невідомих причин не визнали цієї простої істини.

І все тому, що вугільна галузь – це  «клондайк» для певних олігархічних угруповань. Через тіньові схеми державні дотації успішно перетікають на рахунки комерційних посередників. Спроба зробити вугільну галузь самоокупною, а відтак, бездотаційною, комусь не до вподоби. Тому чергові обіцянки створити прозорий ринок вугільної продукції, де б були забезпечені рівні умови для всіх суб’єктів господарювання, включаючи й державні шахти, можуть виявитися черговою мильною бульбашкою.

Кому потрібні дотації?

З середини 90-х минулого сторіччя почалося закриття шахт на Донбасі (планувалось припинити роботу більше сотні об’єктів), але за всіма правилами безпеки тоді закрили лише п’ять копалень, а решта до цього часу лежить тягарем на державній скарбниці. Крім того, шахтний фонд давно застарів - майже 96% копалень понад не один десяток років працюють без реконструкції, тому галузь вимагає капітальних вкладень. Криза різко загострилася з початком війни.

З метою порятунку галузі, у 2018 році уряд вирішив збільшити фінансування з державного бюджету до майже 2,9 млрд грн:

• майже 753 млн грн – на ліквідацію збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств;
• 290 млн грн – на гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах;
• 100 млн грн – на заходи з охорони праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах

• 10 млн - державна підтримка будівництва шахти №10 «Нововолинська»;
• 1,4 млрд грн - погашення заборгованості за спожиту електричну енергію державних вугледобувних підприємств та вугледобувних господарських товариств, 100% акцій яких належить державі;
• 300 млн грн. – на здешевлення кредитів на будівництво та технічне переоснащення для державних підприємств та господарських товариств вугільної галузі, 100%  акцій яких належить державі.

Коли Донбас піднімали з руїн

Доцільно нагадати представникам владного Олімпу про те, як в 1944 році після звільнення Донбасу (за час окупації були виведені з ладу всі шахти, всі заводи, спалені житлові будинки) довелося відкачати із затоплених шахт 650 млн кубометрів води, що рівноцінно осушенню озера площею в 70 квадратних кілометрів, глибиною 10 м. Пенсіонери, діти та підлітки, розбираючи завали, добиралися до вугільних пластів. До 1950 року Донбас підняли з руїн.

Тоді виїмка вугілля велася  з допомогою  врубових машин та відбійних молотків, вугілля доставлялося конвеєрами, а в кінці 40-х створили вуглевидобувний комбайн – з його появою різко змінилася організація та оплата праці. Галузь набирала обертів – максимальний видобуток досягнуто в 1976 році – «на гора» було видано 218 млн т «чорного золота».

Починаючи з 1980 року, вуглевидобуток в Україні протягом 12 років поспіль не падав нижче 200 млн т, а потім протягом шести років – нижче 190 млн т. Після проголошення незалежності почалося стрімке падіння – до середини 1995 року видобуток скотився до 83,6 млн т. Згодом падіння вдалося стабілізувати на рівні 76-80 млн т, але зробити ривок в бік росту не спромігся жоден уряд незалежної України.  І це при тому, що Україна володіє всіма технологіями, необхідними для відродження вуглевидобувної галузі.

Стрімке падіння вуглевидобутку в Україні

Наталка Прудка, «Главком»