Пограбувати кожного. Як держава тягне руки до ваших збережень

Обговорюючи ідею щодо вилучення у населення готівки, чисельні коментатори даремно прив’язують її лише до імені голови парламентського фінансового комітету Данила Гетманцева. У нардепа є свій власний набір блискучих «знахідок», про які буде сказано нижче. Але готівка – це колективна творчість. І зосереджена ця творчість у пакеті законопроектів (№№ 5153, 5154, 5155, 5156), присвячених податковій амністії та поданих до парламенту главою держави.

З цього пакету законопроект №5153, котрий якраз і стосується «грошей із-під матрацу», Верховна Рада в першому читанні ухвалила ще 30 березня. Але заговорили про нього лише через місяць, коли глава податкового комітету ВР Гетманцев дав свій знаменитий коментар. «У нас за 30 років, на жаль, склалася ситуація, за якою громадяни без контролю накопичили кошти», – сказав він. Цих необережних слів Гетманцеву не пробачили, але, з іншого боку, якби не вони – ніхто б толком і не замислився над тим, що саме ухвалює Верховна Рада.

Фіскали на низькому старті

Конкретно законопроект №5153 говорить про те саме, про що сказав Гетманцев. Про те, зокрема, що протягом певного періоду часу громадяни мусять оприлюднити свої статки. Мовою законотворців це називається «добровільним декларуванням». Таке задоволення не є безкоштовним. Готівку несуть до банку і сплачують збір у розмірі 5%. Активи у вигляді нерухомості або відкритих за кордоном валютних рахунків потягнуть вже на 9%. А якщо хтось захоче заявити, що володіє облігаціями, то заплатить 2,5% від їх номінальної вартості.

Експерти, коментуючи такі новації, не можуть пояснити один принциповий момент. Чому готівка раптом стала правопорушенням, каятися в якому декларант має перед фіскальними органами? І чому вона автоматично зараховується до активів, з яких не були сплачені податки? Де докази подібного і де презумпція невинуватості? Власник коштів вже сплатив з них збір у процесі заробляння та отримання. А те, що він цілий вік складав їх собі під матрац, так на це громадяни України мають повне право.

Власне, всі вище перераховані «чому?» – питання риторичні. Відповіді на них не існує, як не існує і законної бази, яку можна підвести під такі новації. Фінансовий аналітик Олексій у розмові з «Главкомом» називає будь-яке збільшення податкового тиску «ще одним фіскальним злочином проти економіки». А політолог Кирило Сазонов зазначає, що «ані логіки, ані справедливості» у повторному оподаткуванні немає.

Тим часом нардеп та екс-голова комітету Верховної Ради з питань податкової політики Ніна Южаніна, виступаючи в парламенті, зауважує, що «після цієї кампанії декларування всі, хто має у власності дві квартири будь-якої площі, одну квартиру понад 120 кв. м або один будинок понад 250 кв. м, або ж більш як один транспортний засіб, інші активи понад 400 тисяч гривень тощо, потрапляють до зони ризику».

«Будьте певні! До таких людей, пересічних українців, прийдуть податкові органи, які мають податкову інформацію лише з 1998 року. І спробуйте тоді довести, що на придбання цих активів ви все життя відкладали з офіційної зарплати, яку вже було оподатковано, і не повинні сплачувати додатково ще 5% тільки тому, що так заманулося законодавцям», – говорить Южаніна.

Але в цілому законопроект №5153 не варто відривати від решти документів з обойми під назвою «податкова амністія». Їх варто розглянути всі в комплексі, аби зрозуміти суть ще однієї «реформи», яку затіяла влада.

Амністія для вашого «матрацу»

Отже, якщо коротко, то податкова амністія проголошує акт одноразового декларування активів в України чи за кордоном, набутих за рахунок доходів, які не були задекларовані за будь-який податковий період станом на 1 січня 2021 року. Той, хто зараз знає за собою податкові гріхи – може «покаятися» в них, і йому за це нічого не буде. Виняток – доходи, отримані внаслідок кримінальних правопорушень.

Тобто якщо ваші статки набуті незаконним шляхом – податкова амністія вам не світить. А якщо вони законні, але незадекларовані – настав час вивести їх з тіні. Таким є загальний задум. (Тут відкриємо дужки та зауважимо, що багато експертів наголошують: законні, але незадекларовані статки – це якийсь оксюморон. Такого в природі просто не буває чи, принаймні, не повинно бути).

Тепер щодо часу. У потенційних декларантів є рік на те, аби оприлюднити свої статки.

Щодо форми. Декларація буде електронною персональною або знеособленою (подається через нотаріуса, декларант персоніфікується через спеціальний код).

Щодо активів. Декларуванню підлягають будь-які активи, в тому числі рухоме/нерухоме майно, ціні папери, корпоративні права, щодо яких суб’єкт декларування є власником чи від яких має право отримувати дохід.

Щодо бази оподаткування для активів: для валютних цінностей та прав грошової вимоги – їхня грошова або номінальна вартість, яка має бути документально підтверджена, для інших активів – витрати на придбання, оціночна вартість, біржова вартість або самостійно визначена вартість рухомого майна, котре знаходиться в Україні, за винятком транспортних засобів та дорогоцінних металів.

Щодо ставки оподаткування. Про це вже йшлося вище: ставка становить 5% для валютних цінностей, розміщених на рахунках в банках України, 9% – для валюти, яка перебуває на банківських рахунках за кордоном, 2,5 % – для ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики), придбаних у період з 01.01.2021 по 20.06.2022 до моменту подання декларації.

Щодо майна, яке підлягає звільненню від декларування: нерухоме майно в Україні у вигляді квартири до 120 кв. м. або житлового будинку до 240 кв. м. чи його незавершеного будівництва тощо. Від оподаткування звільняються також транспортні засоби із певним обсягом їхнього двигуна.

Таким є загальний задум, який, на переконання Зеленського та його команди, дозволить вивести активи з тіні. Економічні ж експерти вважають, що все буде навпаки: «тінь» нікуди не дінеться, а от нових проблем – додасться.

Фактор останньої соломинки

Почнемо з того, що українці й так платять дуже багато податків. Більше навіть, аніж в інших країнах – розвинених та не дуже. Проект «Ціна держави» аналітичного центру «Case Україна» оприлюднив дані, згідно із якими українці, котрі грають за правилами, тобто отримують білу зарплату і виплачують всі встановлені законом збори, віддають державі до 50% свого доходу.

Глянемо детальніше, про що саме йде мова. Так, при виплаті заробітної плати працедавець має сплатити до бюджету єдиний соціальний внесок, який дорівнює 22% від посадового окладу. Крім цього ті, хто отримує «білу» зарплату, недораховуються 18% від свого окладу – це податок на доходи фізичних осіб. Ще 1,5% йде на військовий збір. Але навіть після того, як від нашої зарплати держава вже «відкусила» свій пай, ми знову продовжуємо сплачувати податки.

Ми віддаємо їх при кожній покупці, сплачуючи 20% податку на додану вартість. А якщо йдеться про підакцизні товари (тютюн, алкоголь, паливо), то за них ми платимо додаткові збори. Сумнозвісні українські податки – це той чинник, котрий постійно відкидає нас назад, відлякуючи потенційних інвесторів.

Для порівняння: в структурі ВВП США всі податки разом узяті складають 24%, в Китаї – 20%, в Індії та інших країнах, які розвиваються – нижче 20%, в Україні ж «податковий внесок» у ВВП наближається до 40%. А в системі державних доходів податки становлять 90,82%, це – за найсвіжішими даними Мінфіну.

При цьому у нас налічується величезна армія чиновників, тобто тих осіб, котрі не виробляють продукт, який підлягає оподаткуванню. Пораховано, що один чиновник в Україні припадає на 170 громадян, і це – приголомшлива цифра, особливо, якщо порівняти із тим, що один лікар (згідно із розрахунками міністерства охорони здоров’я) припадає на 2000 пацієнтів. Принаймні, так було у доковідні часи, а зараз, у зв’язку із масовими звільненнями медиків, ця цифра, ймовірно, збільшилася іще.

За таких умов влада затіває «податкову амністію», котра, по факту, обернеться сплатою ще одного податку, і чималого.

І це, коментує Олексій Кущ, «черговий приклад дискредитації доброї ідеї. Податкова амністія могла б дати значний імпульс розвитку економіки, але у нас порушена базова послідовність дій. Для початку треба визначити, що є першопричинами виникнення тіньової економіки, бо будь-яка податкова амністія – це реакція на існування тіньової економіки. Отже, першопричини – це потужний фіскальний тиск та не менш потужний тиск регулятивний. Перше, тобто податковий тягар, особливо дається взнаки, коли ми говоримо про відрахування з фонду оплати праці. Для початку треба переглянути ці моменти: зменшимо податок на оплату праці, і зарплати у конвертах зникнуть самі по собі. А нас же коня поставили поперед возу, бо механізми запуску тіньової економіки не тільки не зникли, але й посилились».

Експерт додає: «Якщо зараз провести амністію, то через рік знадобиться ще одна, і так до нескінченості, але амністія може бути ефективною лише як разова акція і лише в тому випадку, якщо була проведена попередня кропітка робота. Крім того, податкову амністію слід розглядати ще в контексті того, що буде після неї. А після неї влада хоче створити таку собі нульову точку відліку і ввести обов’язкове щорічне декларування. Тобто людина зможе збільшувати свої статки винятково на суму офіційно задекларованого прибутку. По кому це вдарить в першу чергу? Наприклад, по заробітчанах. Поїхала людина в Польщу, заробила там на квартиру, але офіційних-то доходів у неї – нуль. Як легалізувати цю квартиру? Заплативши колосальний податок з неї, а це, в свою чергу, ніщо інше, як ще один фіскальний злочин проти власної економіки».

З колегою погоджується і Павло Мельник, аналітик компанії «МПП Консалтинг». «Така амністія – це взагалі ні про що. Амністія вже проводилася кілька разів. Вперше – за часів Кучми. Потім сказали: просто платіть податки, і ми все забудемо. Те, що зараз говориться – абсурдно. Як можна нажити капітал законно, але не сплатити з нього податки?» – запитує він.

І додає: «Для кого ця амністія? У того, хто хотів жити чесно, давно вже білий бізнес. А чорний ринок як існував, так й існує. Питання лише в тому, яким є відсоток цього тіньового бізнесу. Зараз він менший, а за часів Януковича був суттєво більшим. Тоді мали відсотків 60, зараз десь 52%, але точно рахувати можна тоді, коли країна протягом значного часу знаходиться у більш-менш стабільному стані. Ми не розвиваємося стало хоча б 10 років підряд, щоб вирахувати тіньовий сектор».

Всі рівні, але дехто рівніший

Але справа не лише в «тіні». Коментаторів обурює інше. Податкова амністія та нові збори адресовані передусім пересічним українцям. Тим самим «заробітчанам з Польщі», про яких згадував Олексій Кущ. Між найбільш «жирні» клієнти фіскалів якраз виведені з-під удару. Мова про тих, хто складає єдиний по-справжньому заможний прошарок населення України – про чиновників та народних депутатів. Для них прописані окремі правила гри.

Цей момент прокоментувала Олена Дьяченко, очільниця директората з питань економічної політики офісу президента України. Виступаючи у Верховній Раді під час «презентації» податкової амністії, Дьяченко нагадала, що податкові декларації народних обранців – це сфера відповідальності НАБУ та НАЗК. Але на сьогодні невідомо про жоден випадок, коли за подачу недостовірної декларації був би засуджений та покараний бодай один знаковий чиновник.

Простіше кажучи, нові драконівські правила виписані, як завжди, винятково для плебсу. А між тим саме саме представники влади мають недосяжні для 90% населення статки. Зокрема, й солідні поклади готівки.

Приміром, той таки Данило Гетманцев у декларації за 2020 рік вказав готівки на 40 тисяч євро, 35 тисяч доларів і 287 тис. грн. Мати ж Гетманцева має готівкою 216 тисяч доларів, а також 650 тисяч доларів – їх вона позичила третій особі. І така картина спостерігається у гаманцях та кишенях майже кожного народного депутата, міністра або управлінця іншого рівня.

Втім, як розповів «Главкому» інсайдер із високих владних кіл, насправді у декларанта на момент подачі фінансового звіту може й не бути всієї цієї готівки. Або бути в десятки разів більше. Ніхто не рахує свої тисячі перед подачею звіту. Але кожен депутат має вказати ту чи іншу кількість готівки (часто цифри беруться просто зі стелі) і «тягати» її з декларації в декларацію, аби при потребі пояснити те чи інше капіталовкладення. І якщо хтось поцікавиться, на які, мовляв, кошти ти придбав яхту чи особняк, можна буде показати декларацію. А там чорним по білому вказано, що людина та її родина все життя збирала кошти на цю покупку.

Перевірити ж наявність чи відсутність готівки, власне, не можна ніяк. Тим паче у осіб, яких захищає хай і урізаний, але імунітет.

Ще більше податків

А тепер – про обіцяні на початку фінансові ініціативи влади, які не обмежуються самою лише податковою амністією.

Так, наприкінці минулого року Данило Гетманцев написав у Фейсбуці пост, де виклав своє бачення чергової реформи. Цього разу – квартирної. Його ідея полягала в тому, аби істотно підвищити верхню планку величини податку на житлову нерухомість. Як пояснив він сам, нинішній порядок адміністрування податку по квадратних метрах нагадує йому середньовічний податок «на вікна».

Мовляв, чим більше вікон у будівлі (а відтак, відповідно, чим більший її метраж), тим і вищий податок. А це, на думку Гетманцева, несправедливо. Адже якщо ваш «палац» розташований, приміром, на Печерську, то його вартість вища за аналогічний «маєток» на Троєщині. Навіть якщо і у першого, і у другого – лише по три вікна. Тому Гетманцев запропонував, аби податок сплачували, виходячи не з площі нерухомості, а з показника вартості житла.

Мабуть, зайве пояснювати, як сильно вдарила би така новація по умовним пенсіонерам – власникам одно- або двокімнатної «сталінки» десь у центрі міста. Гіпотетично щорічний податок на таку квартиру перевищував би їхню пенсію, але, на щастя, ідея Гетманцева так лишилася постом у Фейсбуці. Принаймні, станом на зараз.

Друга ініціатива, до якої доклав руку народний депутат, це – досліджувана в цій статті податкова амністія. Ну і завершує ТОП-3 фіскальних ініціатив ідея Гетманцева збільшити ПДВ із нинішніх 20% до 22-24%. Останнє також викликає гостру критику економічних експертів.

«Те, що хоче робити пан Гетманцев, якщо це справді так, – просто економічна дурість, яка призведе до погіршення ситуації в економіці і до обурення в суспільстві», – відзначає економіст Борис Кушнірук. «Колишній міністр фінансів при президенті Зеленському (тобто Ігор Уманський – ред.) сказав, що у нас щомісяця з бюджету крадеться 5 млрд грн саме на шахрайських схемах ПДВ. Це при 20%, але якщо ставка виросте, то будуть красти більше. Тобто перед тим, як підвищувати ставку ПДВ, вам спочатку треба навести порядок, щоб припинилося розкрадання коштів», – переконаний Кушнірук.

А політолог Кирило Сазонов запитує: «Якщо у нас локдаун і пов'язана з ним криза, то, може, не варто намагатися здерти зайву копійку з населення? Може, оптимізувати витрати держапарату? Скоротити його – це як варіант. У цьому буде логіка і населення підтримає дії влади. А просто обдерти всіх ще раз – хибний шлях...».

Втім, Сазонов припускає, що на цей хибний шлях влада ступити не наважиться. Експерт зазначає, що він бачить «два можливі позитивні сценарії». Або депутати вчасно схаменуться і не голосуватимуть за найбільш обурливі ініціативи колег, або хтось розтлумачить всі ризики президенту, бо «наслідки для його рейтингу будуть катастрофічними».

Що ж, можливо, так і буде. Але загалом доволі дивною є країна, де позитивом вважається не сам позитив, тобто очевидні зміни на краще, а вчасно відвернутий негатив, іншими словами – настирливе бажання влади загнати ситуацію у ще більший глухий кут.

Наталія Лебідь, для «Главкома»