Українські заробітчани у коронавірусній пастці Шмигаля

Польське видання Obserwator Finansowy.pl аналізує поведінку українського уряду, який під приводом карантину спробував взяти під контроль заробітчан та їхні грошові потоки.

Згідно з офіційними даними, лише протягом першого місяця пандемії до України повернулося майже 400 тисяч заробітчан, найбільше, майже 180 тисяч, з Польщі. Вважається, що загалом додому могло повернутися майже два мільйони громадян. Але після вимушеної евакуації більшість не може повернутися на попередню працю за кордоном через незрозумілі дії українського уряду.

У Києві полюбляють підкреслювати що польський ВВП зростає завдяки заробітчанам з берегів Дніпра, але, як виявляється, більше користі вони приносять саме українській економіці. Як вважає український економіст Олег Пендзін гроші, які надсилають в Україну заробітчани, збільшують оберти роздрібної торгівлі в Україні на 12% і дають додаткові 3% національного ВВП. А це означає, що без перерахувань заробітчан український бюджет був би в... мінусі! 

Сovid-19 б'є по бюджету

З 2008 по 2019 роки трудові мігранти переказали в Україну аж $94 млрд. Та, схоже, ці золоті часи вже у минулому. Доходи українських заробітчан скоротилися в результаті сповільнення економіки, стверджує Національний банк України. Попередні економічні негаразди якось вирішували за рахунок трансферу грошей заробітчан. Теперішня криза це не лише економічні потрясіння, але й додатковий чинник закриття кордонів і радикального обмеження міграції. За даними НБУ, 10% українців повернулися додому через пандемію, значна частина з них не змогли повернутися на попередню працю. Загалом кількість заробітчан, які переказують гроші в Україну зменшилась на одну п'яту. У зв'язку з цим НБУ переглянув свої прогнози і передбачає, що у цьому році грошові перекази заробітчан сягнуть $10 млрд, але не 12,5 млрд, як очікувалося раніше. Але ця цифра також не остаточна і може бути меншою, бо доходи тих, хто виїхав на заробітки продовжують падати у зв'язку з кризою. Наприкінці квітня свої оцінки оприлюднив Світовий Банк. Згідно з ними, заробітчани переказали у 2019 році набагато більше, а це $15,8 млрд, що на 25% більше, аніж вважав НБУ. Реально це відповідає 10,5% ВВП України. Аналітики Світового банку вважають, що в цьому році перекази від заробітчан з Європи та інших країн впадуть майже на третину.

Чартерний шантаж

В інтерв'ю РБК прем'єр-міністр Денис Шмигаль зауважив, що «заробітчани є кваліфікованою та навченою в Європі робочою силою і могли б бути корисними для розвитку економіки України, а тому потрібно їх «втримати». Реагуючи на ці слова, чимало урядових структур почали адміністративними методами інтенсивно блокувати усілякий виїзд заробітчан на Захід. Українські урядовці затримали кілька вильотів чартерних літаків із сезонними заробітчанами, між іншим, вильоти до Лондону і Фінляндії скасували без озвучення причин, коли пасажири вже були на летовищі. Водночас українське МЗС інформувало про якісь перемовини з урядами країн Європейського Союзу щодо сезонних працівників. Уряд й досі переконує, що не має на меті обмежити виїзд за кордон. Як повідомив Шмигаль, його уряд готовий до розмов з урядами західних держав, які «хочуть офіційно запросити українців до сезонних робіт». За його вимогами для цього має бути щонайменше тримісячний контракт «із забезпеченням соціальних гарантій і належних умов праці українців». Координувати цей процес мало б урядове бюро у справах європейської та євроатлантичної інтеграції. Крім того керівники уряду заявили, що «розраховують на допомогу в розбудові держави тих українців , що донедавна працювали за кордоном. Але, разом з тим, ми усвідомлюємо, що зараз не можемо найактивнішій частці робочої сили запропонувати рівень європейської зарплати...».

Очевидно, що згода західних держав на нові умови українського уряду у справі заробітчан означала б перенесення стосунків працедавця-працівника з приватної сфери на інший рівень з адміністративним втручанням.

Заробітчани під домашнім арештом

Український уряд переконує, що його дії стосовно виїзду заробітчан зумовлені турботою про громадян, однак більшість експертів схиляються до іншої думки. Вони насамперед, звертають увагу на порушення урядом 33 статті Конституції України, яка гарантує кожному громадянину право легального виїзду за кордон. Реалізація вимог уряду дозволяла б здійснювати тотальний контроль держави на лише над виїздами, а й передусім над заробленими економічними мігрантами грішми. Українські громадяни могли б виїздити лише організованими групами на підставі угоди між урядом і працедавцями. Очевидно, що урядові пропозиції мають дуже мало спільного з правилами співпраці, що випливають з угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Як зазначають критики цих планів, уряд, пов'язуючи згоду на виїзд громадян на роботу за кордон з наданням контракту, дістав би можливість отримати інформацію про реальні заробітки. А це відверта можливість вимагати від заробітчан та їхніх родин хабарів.

«Виходить, що вільні і повноправні громадяни України можуть легально виїхати за кордон, щоб легально працювати лише зі згоди уряду. Це скидається на офіційну торгівлю людьми», – вважає політолог Олексій Голобуцький.

Ідеї щодо того, як стримувати міграцію йдуть ще далі. У червні на нараді президента Володимира Зеленського з підприємцями в Чернівцях була оголошена пропозиція аби ті, хто виїжджають, виплатили кількість грошей, витрачених державою на їхнє навчання в школах та вузах. Ця ідея свідчить про відчай тих, хто прагне заблокувати процес відтоку робочої сили, бо вони забувають, що більшість з тих хто прагне до європейського ринку праці заплатили за своє навчання та професійний вишкіл із власної кишені.

На думку економіста Олега Пендзіна, уряд немає шансів втримати робочу силу в державі, бо немає для цього грошей. Враховуючи те, що створення одного робочого місця вимагає інвестиції в розмірі $50 тис, то для обіцяних Шмигалем 500 тисяч нових робочих місць не вистачило б сил навіть у потужних західних економік, а що вже казати про українську. Для неї знайти на цей проект $25 млрд просто не реально.

Матеріал Obserwator Finansowy.pl переклав Володимир Олійник, для «Главкома»