Юрій Стець: «Революція без крові вже неможлива»

На ювілейний День незалежності 5 канал запланував телемарафон, який має стати рекордним. 50 годин безперервних спогадів про ці 20 років мають зафіксувати представники Книги рекордів Гіннеса. Народний депутат, генеральний продюсер «5 каналу» Юрій Стець розповів, чого канал хоче досягти таким виснажливим як для ведучих, так і для глядачів кроком і чому Майдан 2004-го, в якому велику роль зіграв саме «П’ятий», більше не повториться.

Чим він буде відрізнятись цей марафон від інших марафонів, і в чому буде його нестандартність, окрім тривалості?

Зрозуміло, що 20 років незалежності – це надто важлива подія, щоб робити якісь ординарні речі, які робились раніше і нами, і усіма іншими. До того ж ми усвідомлювали, що всі телеканали і радіостанції будуть робити свої спецпроекти, і, звичайно хотіли б бути яскравішими. Тоді й була висловлена ця ідея. Спочатку вона здавалася нереально божевільною – я не сподівався, що якщо ми подамо заявку, то з чого щось вийде. І був дуже здивований, що заявку прийняли.

В нас є можливість розповісти про незалежність України не тільки собі, а й світу, оскільки марафон транслюватиметься на 50 країн. Історія України – це ж і світова історія. За кордоном повинні знати, що нам 20 років, чого ми досягли і що ми мали зробити. Інша справа, що нам зараз нав’язують думку, що це не так важливо, і для Банкової це не дуже велике свято. Але це їх проблеми. Для мене свято незалежності, як і для інших молодших людей, – початок більшої частини нашого життя.

Хто прийматиме участь в марафоні?

Логіка така – за умовами проведення цього марафону, які поставив Гіннес, це має бути формат ток-шоу, і має бути постійна зміна гостей. Нам це абсолютно підійшло, тому що ми хочемо розказувати і про кожен рік окремо, і про те, що за 20 років відбувалось в медицині, музиці, науці… Те, що буде відрізняти цей марафон від інших на 5 каналі, – не буде великого засилля діючих політиків, які, відверто кажучи, за роки незалежності нічого визначного для України не зробили. Будуть спортсмени, музиканти, науковці – люди, які можуть сказати, що зробили щось, аби Україна рушила вперед.

Але ж в 50 країнах, на які буде транслюватися марафон, далеко не всі розуміють українську чи російську…

Ми не могли це зробити англійською мовою, бо тоді «відсікли» б своїх глядачів. Гадаю, що в першу чергу, наша історія буде цікава тим, хто розуміє російську та українську – тобто наших емігрантів в інших країнах. Але крім того, ми плануємо зробити версію, що буде дубльована англійськими титрами.

Як ви плануєте тримати глядача біля телеекранів? Зрозуміло ж, що 50 годин безперервно навряд чи хто осилить.

Я дуже сподіваюсь, що в нас буде можливість через той же «фейсбук» отримувати повідомлення на кшталт «друзі, я з вами, так само не сплю 50 годин». Це була б крута підтримка для ведучих – Кужеєва та Даниленко. Зрозуміло, що вагома більшість – 98 % людей – не будуть 50 годин дивитись. Але, повірте мені, годині на 30–35-й марафону глядачів буде багато. В нас же ментальність така – половина буде дивитись, щоб підтримати їх – «бідненьких», а інша половина буде чекати, що ось зараз-зараз ведучі почнуть «відрубатись». Такі речі, думаю, і будуть тримати.

На якому зараз етапі битва каналу за частоти, що в вас відбирали? Зовні виглядає, що 5 канал як віщав, так і віщає.

Частотна історія зараз відбувається в європейських судах. За тих політичних обставин, що склалися навколо всього цього, нам залишається шукати відповідь тільки там.

Зараз всі в очікуванні конкурсу на цифрові частоти. Наскільки він буде прозорим, як ви вважаєте? Бо в того ж Княжицького були претензії, що групи Хорошковського і Ахметова претендують на забагато ліцензій.

Тут навіть не можна казати про припущення, бо зрозуміло, що йде розподіл частотного ресурсу між своїми. Ніхто не дивиться на жанри каналів – музичний, новостійний чи спортивний – все своїм, а вони там щось зроблять. Все це робиться нагло і цинічно, як і все інше, що робиться цією владою.

Розквіт 5 каналу був у 2004-му році, коли він став одним з чинників помаранчевої революції. Як новостійна журналістика змінилась з тих часів? І як опозиційний 5 канал пережив часи, коли, здавалося, більше не було, проти кого боротися?

Пік каналу дійсно прийшовся на той момент, коли відбувалась боротьба за те, чи буде Україна демократичною державою. І в громадянському спротиві були задіяні, в тому числі, і журналісти. Взагалі у нормальному суспільстві аудиторія інформаційного каналу не може бути великою. Ненормально, коли в країні постійні потрясіння, коли прикута увага до інформаційних повідомлень та новин. Але, на жаль, так в Україні відбувається. Знаєте, ми колись постійно жартували в розмовах з Миколою Баграєвим, що коли все спокійно, то дивляться М1, коли ні – 5 канал. Напевно, було б правильно, аби інформаційний телеканал вмикався в невеликих дозах, просто щоб дізнаватись свіжу інформацію.

Так а зараз який момент? Ви задоволені нинішніми рейтингами каналу?

Про рейтинг треба говорити з комерційною службою. Я, як ідеолог, не міряю все рейтингами. У каналу є місія, і це – найголовніше. Коли замислювався канал, то він повинен був бути «перший український інформаційний». Якщо ми говоримо про «інформаційний» – то це повинно бути чітке швидке реагування на події в режимі швидких включень. Якщо про «український», то обов’язкова підтримка всього українського – мови, культури, минулого, майбутнього. «Перший» – це нові звершення, ідеї. В тому числі, бути першим телеканалом, що потрапив до Книги рекордів Гіннеса. Такі речі важливіші, ніж рейтинг.

Щодо утисків свободи слова новою владою можна сперечатись…

Зачекайте, утиски є, що ж тут сперечатись? В нас тільки п’ять-шість людей в країні їх не бачать. Як можна не побачити, що б’ють Андрушку або вибивають фотоапарат з рук Лещенка? Як це можна кваліфікувати як не перешкоджання діяльності журналістів? Проблема в тому, що фіксації цих випадків та передачі їх Адміністрації Президента для подальшого реагування замало, це не має ніякої дії. Треба кричати, причому дуже голосно. Я пам’ятаю момент, коли в 2004-му році 5 канал та люди, що його підтримували, вийшли на Хрещатик і хай несанкціонованою ходою, але з нами пройшли близько 300 людей. І якраз з того часу пішли журналістські рухи, які потім назвали «журналістською революцією»… Час фіксувань якихось подій навколо журналістів вже пройшов, настав час рішучих вимог і дій. Зараз питання в тому, чи зможуть журналісти так сконсолідуватись, як це било в 2004-му. Журналісти постійно звертаються до депутатів, які входять в комітет по свободі слова та інформації, що ось – ви маєте зробити те й те, реагуйте. Але, окрім того, що «ми маємо», журналісти самі повинні усвідомити, що це частина їхнього життя, честі і гідності. І не стояти, а вимагати, щоб за тебе хтось постояв, – замало.

І все ж таки зараз ми маємо, скажімо так, дуже обережну політику власників ЗМІ, які не хочуть проблем з владою. Подивитись хоча б на те, що сталося з медіа-холдінгом Коломойського. Пан Порошенко теж зараз не такий завзятий опозиціонер, як раніше. Як це відбивається на редакційній політиці каналу?

Про Порошенка не можна казати опозиціонер він чи ні, бо він себе не трактує як політика, і давно відійшов від активної політичної діяльності. А стосовно каналу – знаєте, як було, так і є. Даниленко, Чайка, Конотоп, Кужеєв якими були, такими і є. Ось відбувається суд над Юлею – ми показуємо коментар її адвоката і коментар прокурора. Влада змінюється, а телеканал є і буде.

Очевидно вже, що вирок Тимошенко не призведе до нової революції, а що може до неї призвести?

Зрозуміло, як я ставлюсь до цієї влади, але, правду кажучи, я на 100 % не хотів би ніяких революцій в цій країні. Я чітко усвідомлюю, що та безкровна красива Помаранчева революція, що була в 2004-му році, вже, на жаль, неможлива. І якщо ми припускаємо, що може бути революція, це означає, що може бути кров. Цього я точно не хочу. Я хотів би прозорої демократичної передачі влади людьми, які виявились неспроможними не те що керувати країною, а взагалі розумітися в державоустрої.

Чому ви впевнені, що революція може бути тільки кривава?

Ви подивіться, що відбувається біля Печерського суду – чіткі, жорсткі, навіть жорстокі дії представників МВС. В Інтернеті є відео, на якому видно, що посилено готуються розганяти мітинги. Але зрозуміло, що коли будуть заганяти людей у глухий кут, народ розгонить свій каток, і тоді його вже не зупиниш міліцією та танками. Це очевидно, і мені прикро, що цього не розуміють люди, які по інший бік – при владі.

На «Народній самообороні», в принципі, вже можна…

Ставити хрест, так?

Так, і навіть нинішній процес над Луценко її не реанімує. Очевидно, що ви будете зливатись з «Батьківщиною». Як проходить цей процес інтеграції? В ЗМІ вже навіть з’являються списки, де ви є в списку «Батьківщини»…

По-перше, я б не хотів, щоб процес над Луценко когось реанімував. Я б дуже хотів, щоб Юра був на свободі, ми з ним жартували, і якби заради цього потрібно було б пожертвувати рейтингом, думаю, всі б з цим погодились.

Треба розуміти, що з тих, хто входить в парламенті в групу «Самоборони» і хто не пішов «тушками» в Партію регіонів, лише Юрій Гримчак є членом партії «Народна самооборона». Я не був членом жодної партії, хоча й заходив за квотою «Самооборони». Тому я не знаю, як технічно відбувається партійне злиття, але, очевидно, воно буде. Вже чітко пішов поділ – хто з ким, але це ніяк не визначає долю окремих людей. Хоча, звичайно, табу на блоки підштовхує до об’єднавчих процесів. І цілком очевидно, що «Самоборона» – партнер «Батьківщини».

На скільки місць в списку «Батьківщини» може розраховувати «Самоборона»? Явно ж не настільки, скільки мала в списку НУНС.

Знаєте, коли ми з Донієм побачили ті списки, що з’явились в Інтернеті, то дуже сміялися з цього приводу, бо, мабуть, тільки якийсь божевільний чудак міг би складати списки в момент, коли депутати не одну добу не сплять і знаходяться біля «Печерки». Коли по 20 годин там знаходишся, немає ніякого бажання займатися якимись списками. Я не вірю, що Власенко, сидячи в суді біля Тимошенко, складає якісь списки. Це якась маячня, розрахована на те, що люди між собою пересваряться. Мені на цей момент жодного разу навіть не впадало на думку, чи буду я в наступному парламенті. До того ж ми не знаємо, коли буде цей парламент, бо більшість може проголосувати, що парламент більше ніколи не обирається і перестає існувати як інституція. Ми не знаємо, яка буде конфігурація. Я б дуже хотів, щоб це був єдиний список опозиції з Тимошенко, Яценюком, Грищенко, Катеринчуком. В такому списку я б з задоволенням був 600-м чи 700-м. Звісно вистачає таких, що думають про те, про що ви кажете, але більшості людей не до того.

Ви вірите, що Тимошенко, в принципі, ще може стати Президентом? Ви, мабуть, чули про таку конспірологічну теорію, яку озвучують деякі політологи, що владі вигідно тримати Юлю з її антирейтингом на плаву, бо Янукович може виграти тільки в неї.

Політологи таким чином хочуть впливати на суспільну думку – для того вони й існують, щоб втлумачувати речі, вигідні для політичних сил, на які вони працюють. Питання Тимошенко чи Луценка важливіші для мене з точки зору людяності – я не хочу, щоб вони були за гратами. А хто переможе на виборах – це інша ситуація. Якщо це дійсно так, то чого вони бояться? Давайте зараз запропонуємо Віктору Федоровичу провести дострокові президентські вибори – і побачимо, хто переможе. Але, думаю, на цей крок вони не підуть, так що не все так просто в тій інформації, яку розповсюджують.