Олег Рибачук: «Я б радив Порошенку подивитись на долю Тігіпка – це має бути уроком»
Останні кадрові перестановки в структурі влади зробили одним з найвпливовіших людей в уряді нового міністра фінансів Юрія Колобова.
Останні кадрові перестановки в структурі влади зробили одним з найвпливовіших людей в уряді нового міністра фінансів Юрія Колобова. Колобов, що перейшов на цей пост з Нацбанку раніше працював в обох державних банках – зокрема, до червня 2008-го року очолював казначейство Ощадбанку. Професійними і людськими якостями голови Мінфіна ми вирішили поцікавитись у Олега Рибачука, що працював в ті часи головою наглядової ради банку, але виявилось, що за весь цей час Рибачук по роботі з загадковим Колобовим не стикався. Проте це не завадило одному з відомих представників «помаранчевої команди» висловити свої думки стосовно цього та інших призначень та укріплення у владній вертикалі ролі президентської Сім’ї.
Чи не перетинались ви під час роботи в Ощадбанку з новим головою Мінфина?
Я подивився на його фотографію й мені, як людині, що працювала на митниці, здалося, що Колобов фізіономічно схожий на синів Януковича. Таке враження було, що підібрали синка. З професійної ж точки зору нічого не можу сказати – ні доброго, ні поганого. Не пам’ятаю його по роботі.
З одного боку, ми бачимо зараз своєрідне омолодження влади, з іншої – багато хто з цієї талановитої молоді асоціюється з так званою Сім’єю...
Для мене це свідчення серйозної кризи Президента Януковича, бо, як правило, люди звертаються до сім’ї в критичні моменти. І це – не омолодження. Омолодження ми бачили в Грузії і в Балтії, де кадри вирощують – це публічні люди з західними освітами, і їх ніколи, як у нас, не прив’язують до якихось угрупувань та прізвищ. А у нас на посади ставлять людей, які цим посадам завдячують виключно своїм зв’язкам, а не освіті і якимось досягненням. Іде цілеспрямоване розміщення своїх людей на ключових фінансових посадах.
Які наслідки буде мати те, що Нацбанк і Мінфін зараз фактично опинились в руках однієї групи?
В країні, де все сконцентровано в одних руках, це загрожує, в першу чергу, тому, хто все сконцентрував. Якщо говорити ще серйозніше, то Нацбанк і Мінфін мають співпрацювати, але в них протилежні задачі – міністерство зацікавлене, щоб в нього були певні ресурси, яких завжди не вистачає, а Нацбанк чекає від уряду програми, бюджету, бюджетного дефіциту і макроекономічних показників. Але знову ж таки відповідальність зводиться до одного центру, одного прізвища, однієї сім’ї. І ніякими перестановками чиновників нікого не переконаєш, що це не так.
Просто, скажімо, в стосунках Арбузова і Ярошенко все було не гладко, і конфлікти між Нацбанком та Кабміном навіть виходили назовні.
Такі конфлікти і мають бути – це природно. Просто у нас інституційні речі завжди переплітаються з командними та клановими, з особистою неприязню. Основна задача тих, хто стоїть за всім цим, – конвертація бюджетних коштів в особисті. І вони цю задачу будуть виконувати, прислухаючись тільки до однієї людини, що буде нести за все відповідальність. Янукович має цілком усвідомлювати, що це – його та його сімейного клану рішення, а не Азарова і не Верховної Ради. Якщо буде позитив, то – дякувати Богу, ми будемо мати свого «любимого вождя». Але скоріше за все позитиву не буде, бо дуже багато коштів розкрадається. І боротьба з корупцією неможлива, бо основна корупція іде від того, хто імітує боротьбу з нею. Тож наслідки будуть неприємні, і в першу чергу неприємні для одного інституту – інституту президента і для однієї людини – Президента Януковича.
Де в нинішній схемі пан Хорошковський, який, незважаючи на високий пост, позбавлений реальних важелів?
У Хорошковського – проміжна роль. Він, напевно, бачить себе наступним прем’єром чи Президентом. Але в нас же був «майбутній Президент» Тігіпко. Ми бачимо, як деякі молоді хлопці вважають, що можуть взяти Господа за бороду. Хорошковський пішов цим шляхом і відповідає зараз за євроінтеграцію. Президент вже підписав стратегію співпраці з ЄС і дав доручення щодо майбутнього підписання угоди – таке враження, що вони не читають газет, не дивляться телебачення і не чули офіційних заяв ЄС після вироку Луценко. Я давно не пам’ятаю таких роздратованих заяв європейців.
Нагадаю, що по Білорусі нещодавно було прийняте рішення додати до «чорних списків» невиїзних білоруських чиновників ще й тих бізнесменів, за якими є корупційні шляхи. Це – прямий натяк майже на весь наш уряд, що є найбагатшим в Європі, і на замороження рахунків цього корупційного бізнесу. А це вже дуже серйозно. Це вже не жовта, а червона картка, показана такій схемі сімейного бізнесу та олігархічних кланів. Наступає певна межа, коли дурника валяти вже досить, бо іде відверте роздратування світу. Я ж зустрічаюсь з дипломатами, і бачу, що терпець урвався і жорсткість буде тільки зростати. І на недолугу заяву нашого МЗС щодо пана Тейшейри відповідь зі сторони Європи була дуже жорстка…
Можна сказати, демарш.
Це дуже жорсткий демарш, але спочатку була велика дурість з боку нашого міністерства – дуже примітивна гра. Дуже примітивно було вважати, що ЄС – прагматичний і все розуміє, а посол розбушувався і ми з ним зведемо рахунки. Більш різкої і прямішої відповіді Європи я взагалі не пам’ятаю за всю історію України. З іншого боку, я не пам’ятаю і щоб наш МЗС так розмовляв з ЄС. І в цей час Президент дає якісь доручення парафувати угоду…
Якщо повернутись до нещодавніх призначень, то чи не вважаєте ви, що Хорошковський на якомусь етапі може вступити в конфлікт з «сімейними»?
Зараз наближеність цих двох хлопчиків – Арбузова та Колобова до Сім’ї набагато вище, ніж в Хорошковського. Останній – більше ситуативний союзник. І міністр фінансів буде робити те, що йому скаже Сім’я, а не Хорошковський. Тому Хорошковський в складній ситуації – він насправді отримав велику відповідальність. Згадаймо, що в нього була амбіція об’єднати віце-прем’єрську посаду з головою Мінфіна, як свого часу у Азарова, і об’єднати податкову та митницю. Оце був би кулак. А так – що є у віце-прем’єра? Пара секретарок та помічників – от і вся команда. Вся ж реальна вертикаль в руках у міністра, який буде дослухатися тільки до сигналів Сім’ї. Знову все повертається назад на Банкову.
Тобто Петро Порошенко правильно робить, що не поспішає зараз іти у владу?
Диму без вогню не буває, і видно, що Порошенко якісь доріжки туди протоптував. Але він прагнув стати міністром закордонних справ. Мені важко щось цим людям радити – я б на їх місті вів себе зовсім інакше. Але в них є бізнес, якісь розрахунки… Проте я б радив Порошенку подивитись на долю Тігіпка – це має бути уроком для інших.
А чи не здається вам, що влада, залучивши Порошенко, намагається дати позитивний сигнал тій же Європі, де він на непоганому рахунку?
Очевидно, що цього прагне, але це – не дуже ефективний крок. Порошенко ж пропонували посаду міністра економіки, яка мало того що без особливих важелів впливу, так АП ще й отримала право призначати заступників – по суті, «смотрящих». В даному випадку для влади це – більш внутрішнє питання.
Чи не здається вам, що в нинішніх напружених умовах дефіциту ресурсу у влади не залишиться іншого виходу, окрім як починати зажимати великий бізнес – тих самих олігархів?
Зажимати самого себе – досить боляче, бо найбільшими олігархами зараз хочуть стати представники клану Януковичів. Саме президентська Сім’я, що зараз стрімко увірвалась з позицій дантистів на більш високі, є сукупним великим олігархом. З іншими вони, звісно, боротимуться, бо ресурсу не вистачає, але це – підкилимна боротьба. Системна боротьба з олігархами робиться по-іншому: заохоченням конкуренції, прозорими державними закупівлями, зрозумілими рішеннями Кабміну…
Ми цього не бачимо. Може бути хіба що перерозподіл. Я багато їжджу по країні і оті «македонці», як називають «макеєвсько-донецьких», реально пішли по містах і містечках і більш-менш привабливий бізнес просто забирають. Причому інформацію вони отримують через податкову. В Одесі, Черкасах, Дніпропетровську тільки й чути, що щось забрали «македонці». І зайшли так далеко, що треба вже забирати у самих себе, що значно ускладнює долю Сім’ї.
Януковичу нема на кого спиратися: народної підтримки він не має, стосунки з Росією – паршиві, з ЄС – гірше не буває. Серйозні проблеми і з міжнародними фінансовими інституціями і навряд чи до кінця року якийсь прорив буде. А як би не хорохорився наш прем’єр, без зовнішньої допомоги уряду буде дуже складно. Звісно, вони можуть запозичувати у населення, але воно зараз навпаки забирає гроші з депозитів.
Свого часу ви керували Секретаріатом Президента. Яку роль, на вашу думку, в нинішніх умовах відіграє керівник цієї структури?
Незначну роль, яка зараз дуже перебільшується. Він має певний вплив на формально протокольні речі. Але для мене очевидно, що стратегію і глобальну політику не голова Адміністрації Президента визначає. Льовочкін – назначенець, його б’ють з усіх сторін. Є відома теза про наявність групи «Фирташа-Льовочкіна-Бойка», але якщо порівняти з тим, як на очах зростає Сім’я, то Льовочкіну там нічого не світить. Він – «виживала», пройшов через візантійську казуїстику Медведчука та Литвина. Хоч він і молодий, але півжиття прожив на Банковій, тому досвід у нього великий. Проте з точки зору реальної впливовості, мені достеменно відомо, що Льовочкін має обмежений вплив. Голова АП – «поручєнєц» або ад’ютант, який не визначає політику. Хоча й така функція Януковичу потрібна.
Чи означає новий робочий кабінет в Межигір’ї, що оточення локалізує Президента й ще більше ховає від різних «ходоків» і джерел інформації?
Це було, в першу чергу, рішення самого Януковича. Льовочкін же не буде жити в Межигір’ї. Для самого Президента з’явився інший комунікаційний майданчик, але такого прецеденту, наскільки я пам’ятаю, ще не було. У Ющенка я був багато разів в резиденції – у нього була робоча кімната, але не протокольна. Звичайно ж, президенти не живуть у землянках, але робити повноцінний представницький офіс…
Російський президент теж гостей приймає в резиденціях…
Це – мавпування євразійських традицій, можливо, пострадянських, але точно не європейських. Так не прийнято в Європі. Взагалі такий стиль життя керівників держави не заохочується, навпаки, демонструється скромність. Грецький президент відмовляється від зарплати, чиновники їздять на електричках на роботу, керівники всіляко демонструють, що народу важко – і їм важко. В нас навпаки, на жаль.