Євген Сверстюк: «Суспільство ніколи нічого не почує, окрім того, що почалася війна і треба тікати»

Ініціативна група «1-го грудня», що була створена на 20-річчя проголошення Незалежності України, нещодавно провела національний круглий стіл в «Українському домі». Фактично «ПГ» позиціонує себе як аполітична ініціатива, сформована з моральних авторитетів суспільства, які інспіруватимуть суспільні дискусії на різні теми та шукатимуть рішення проблем, які постали перед країною. Звісно, звучить пафосно, тим більш подібні організації в нашому політизованому суспільстві якось не приживалися. І, до речі, вже пішли розмови, що в стороні від політиці ця «рада старійшин» залишитись не зможе. Деякі сентенції відомого українського літератора та радянського дисидента Євгена Сверстюка, що є одним з учасників ініціативи, можуть здатися вельми наївними, але хтозна – може, без певного ідеалізму зараз дійсно не обійтись?

Вчора Віктор Янукович зустрічався з львівською інтелігенцією. Чи такі зустрічі є обопільно корисними?

Залежить від того, з якими ідеями вони зустрічаються. Якщо з новою фразеологією щодо модернізації Шевченка, то це будуть абстрактні розмови, які не будуть мати ніякого сенсу. Сенс зустрічі з інтелігенцією може бути тільки тоді, коли Президент її почує.

А чи є в Януковича взагалі бажання розуміти інтелігенцію? Як каже Ганна Герман, він, може, не все розуміє, але щиро намагається розібратися в гуманітарних питаннях…

Тут я діагноз йому не можу поставити.

Ваша ініціатива закликає до фахової дискусії в суспільстві та формування критичної маси громадян, що здатні жити в свободі, правді і так далі. Фактично ваш маніфест – це прагнення до європейських цінностей. Наскільки ви вважаєте, вибори, що очікуються восени, стануть вирішальними в плані руху України до цих цінностей?

Це залежить від того, наскільки люди будуть активними і як буде проведена належна робота з людьми… У нас же ніяка робота з людьми не проводиться, за винятком збору з них податків.

Чи підтримують вас якісь політичні сили?

Ні, ми за поза колом політичних сил. Це є спроба пробудити громадську активність без участі політичних сил, це є спроба оживити громадськість.

Якими способами? Спроб оживити було багато, але повсюди врешті-решт вилізають політики.

Різниця в тому, що політики пробуджують емоції навколо певних кумирів і суперечок, що не мають глибокого культурно-національного сенсу, а мають дуже коротку політично корисну перспективу.

А наскільки взагалі в кураторів «1-го грудня» спільні політичні погляди?

Тут якраз можна говорити про наші спільні моральні погляди, спільні погляди на пробудження громадської думки. Політичні погляди в нас різні, але в нашій роботі вони не фігурують.

Чи влада повинна якось реагувати на ваші круглі столи? Прислуховуватись так чи інакше?

Наша діяльність зорієнтована на пробудження активності в народі. Якщо буде відповідно пробуджена молодь, що відчує свою відповідальність за нинішнє становище, то влада повинна її почути і почує. Ми будемо, безперечно, давати оцінку діяльності влади, цього не буде ніхто сторонитись. Але це звернення до громадськості, а не до влади. Молоді люди повинні відчути, що вони є господарями життя, а не кандидатами в чергу до іноземних посольств.

Але ж ви розумієте, що в вас дуже обмежені ресурси, щоб достукатись до молоді?

Взагалі, ресурси – поняття дуже умовне. Звичайно, матеріальні ресурси дуже обмежені. Але якщо тверезо підійти, то ці матеріальні ресурси часто ідуть на біг-борди, сезонну агітацію – іншими словами на вітер. Наші скромні ресурси повинні піти в душі людей, ідеться про те, щоб пробудити молодих. У кожного з цих молодих ресурси в 10 разів більші, ніж вони їх використовують.

Ви кажете, що збираєтеся закликати молодь до чогось. А чи не треба залучати молодь безпосередньо до діяльності вашої ініціативи?

Безперечно. Думаю, це велика помилка, що тут було дуже мало молоді і мало людей з різних регіонів. Може скластися враження, що це – ілюзія, замкнене коло, яке робить імітації руху. А насправді цей круглий стіл не претендує на більше, ніж розгойдати хвилю, яку прийме молодь і сприйме це як позитивний меседж. Вона може навіть створити свою ініціативу, відштовхнувшись від нашої. І в міру своїх сил та переконань урухомлювати суспільство, бо наше суспільство – мертве. Йому не було досі це сказано в очі, а такий круглий стіл це сказав.

А суспільство це почуло?

Ну, ви почули, вас почують. Суспільство ніколи нічого не почує, окрім того, що почалася війна і треба тікати.

А чи не запізно апелювати до суспільства, коли воно вже мертве?

Звісно, що це дуже метафоричний вираз. Коли людина нічого не робить, кажуть, що вона мертва. Але вона досі жива, тільки робить не те.

Ви ж знайомі з думкою деякої націоналістично налаштованої молоді щодо подібних інтелігентських ініціатив – мовляв, справа за радикальною молоддю, а не за поважними, але толерантними стариками…

Якщо є хтось, хто знає, як треба, то хай говорить і хай його слухають. А інші будуть слухати те, що їм здається більш переконливим і розумним. Що стосується радикально настроєної молоді, то вона повинна бути в кожному соціумі, це цілком зрозуміло. Важливо тільки, на що вона настроєна, і наскільки це не шумове, а діяльне явище. Бо дуже часто радикалізм є пустобрехством.

А «Свобода» – це пустобрехство?

Це різношерстне явище. Є дуже діяльні і чесні люди, які хочуть включитися в «Свободу», і вони бачать в цьому принаймні якійсь вихід з цього мертвого стану. А що стосується інших, то до них є більше запитань, ніж відповідей. І якби там було все добре, таких запитань не було б. Але я розумію, що люди не бачать більш радикальної сили, і багато хто їй довіряє.

Ви вважаєте, що такий потяг людей до революційних, а не до еволюційних змін – це добре?

В суспільстві повинні бути і ті, хто є радикальними, і ті, хто є моральними, релігійними, і ті, хто думає над якимось господарськими проблемами – має бути широкий спектр. Україна має вкритися сіткою громадських об’єднань.

А щодо анонсованого об’єднання опозиції що ви думаєте? Чи прискорить воно затвердження в країні нових цінностей?

Вам, напевно, видніше, але, на мою думку, це – передвиборне об’єднання. А ми би хотіли, щоб це було об’єднання за принципами і якимись вищими цілями.

Ви, до речі, згодні з думкою Юлією Тимошенко, колись нею озвученою, що список єдиної опозиції повинен очолити не політик, а якійсь моральний авторитет?

Я не бачу в цьому сенсу. В нас різні задуми. Наша мета – нагадати кожній людині, що вона може щось змінити. Коли з’являться такі люди, то з’являться і рухомі оази в суспільстві.

І коли ж ситуація в країні зрушиться в позитивному напрямку, на ваш погляд?

Наша ініціатива спрямована на те, щоб вже сьогодні це все було почуто – цей дзвін тривоги сьогодні вже почав лунати. Кожен повинен зрозуміти, що наше суспільство буде таким, яким ми його зробимо, починаючи вже від сьогодні, інакше далі буде – не в «цій країні», а «в этой стране». Має буде якась самоорганізація. Хоча б в такій формі: приїжджає з міста толковий чоловік і збирає пацанів, що бігають біля кіоску і шукають грошей, щоб щось купити. Він їм каже про те, хто з них ким може бути в футбольній команді, – і вони його починають обожнювати. І скрізь має бути така людина, яка буде таким магнітиком.

А ви не боїтеся, що коли суспільство почне, як ви кажете, «рухатись», влада почне жорстко придушувати ці паростки свободи?

Це чудово! Оце і є початок життя.

Але ж це може погано закінчитись для когось…

То ще питання, для кого це погано закінчиться. Там, де боротьба, там обидві сторони під загрозою.