Олесь Доній: Україні загрожує 28 років правління клану Януковича

Відсутність Олеся Донія у затвердженому з’їздом «Батьківщини» списку кандидатів у народні депутати стала, мабуть, найбільшою несподіванкою початку походу опозиціонерів на вибори. Взявши паузу, Доній оголосив, що йтиме в Раду самовисуванцем – по Коломийському виборчому округу на Івано-Франківщині. Кошти на кампанію планує збирати в соціальних мережах. Вже скоро з округу надійшли перші новини. По-перше, на користь Донія відмовився балотуватися в цьому окрузі Юрій Шухевич. По-друге, голова Івано-Франківського штабу Об’єднаної опозиції Дмитро Шлемко заявив, що коломийський виборець не підтримає киянина Донія, бо той не має жодного відношення до прикарпатського краю…

Піймати Донія в Києві дуже важко: на час кампанії він переїжджає на округ. Майже годинна розмова з ним відбувається у прохідній кімнаті офісу мистецького об’єднання «Остання барикада», засновником якого є Доній. Зараз цей офіс перетворився на столичну філію його виборчого штабу, - якраз після оперативної наради і під час запізнілого сніданку у вигляді пляшки ряжанки. Нас з десяток разів переривають телефонні дзвінки – практично всі пов’язані з розгортанням штабу і початком реальної кампанії. Незважаючи на досить ранню годину, Доній виглядає дуже стомленим. І це тільки початок…

-- Близько трьох чвертей округів буде здано владі

Свого часу ви сказали, що опозиція програла вибори через дурість, амбітність та зоряну хворобу окремих своїх представників, і що так само будуть програні парламентські, якщо опозиційні сили не домовиться між собою. Те, в якому стані опозиція перебуває зараз, – це, на вашу думку, домовились чи ні?

Сьогодні опозиційні сили йдуть до Верховної Ради кількома колонами, якщо йдеться про списки. Змінити цю ситуацію, покращити списки хотілося б, але вже пізно. Домовленості по мажоритарних округах на цей момент теж немає, але цю ситуацію змінити на краще можливо і, більше того, вкрай необхідно. Тому що нинішня ситуація виглядає так, що близько трьох чвертей округів буде просто здано владі.

«Здано» – свідомо чи «хотіли, як краще, просто так сталося»?

В українській політиці ніколи не було люстрації, тому з неї не вичищена навіть КГБ-шна агентура. Я вже не кажу про останні впливи, коли в політику прийшли люди бізнесового плану, і гроші почали вирішувати більше, ніж ідеї. Тому ніхто не може сказати, по дурості це сталося чи свідомо.

Але те, що на цей момент в округах виставлено дуже багато неоптимальних кандидатів, – це факт. Те, що ситуацію ще можна покращити – також факт. Було б бажання.

Тому я думаю, що за місяць необхідно, аби всі сили, які вважають себе патріотичними, – тобто «Свобода», «Батьківщина», «Удар», УНП, КУН, «Наша Україна», УП «Собор», патріотичні самовисуванці – по кожному окрузі зібрались і визначили з-поміж себе найбільш оптимальних кандидатів.

Найбільш оптимальний кандидат – це хто?

Це кандидат, щодо якого немає ані найменшого сумніву щодо його подальшої позиції – що він схибить, візьме гроші і стане «тушкою»…

Тобто головне – це не шанси цієї людини виграти, а те, як вона, найпевніше, буде себе поводити в парламенті?

Безперечно. Шанси виграти визначаються спільними зусиллями всіх патріотичних сил по допомозі цьому кандидату. А допомагати людині, яка може стати тушкою в наступному парламенті, – це аморально, це означає рубати гілляку, на якій сидить сама опозиція.

Згадаймо, як у 2007 році до одного списку включались олігархи з метою їхнього подальшого перевиховання. При першій ліпшій нагоді вони просто перебігли до Партії регіонів…

А у Олеся Донія особисто є якийсь тест, щоб визначити, буде людина «тушкою» чи ні? Бо, наскільки я пам’ятаю, «Народна самооборона», до якої ви теж належали, теж впритул стикнулась з цією проблемою, причому перебігли з неї саме ті, про кого це б ніхто не подумав…

Треба сказати, що з 18 «самооборонців» перебігли дві третини, залишилося шестеро. І, як правило, перебігали так звані «нові обличчя», яких нібито так не вистачало нашій політиці, – Катерина Лук’янова, Олег Новиков, Олександр Бобильов – люди, які ніколи не були раніше депутатами.

Тому гарантія може бути лише одна, – це їхня попередня діяльність. Людей дуже важливо перевіряти у екстремальних ситуаціях. Якщо вони показували себе з кращого боку – вони, швидше за все, не зрадять і в майбутньому.

Але та сама Лук’янова цей критерій чудово задовольняла. Вона була секретарем Вінницького обкому Соцпартії, коли ця сила була в глухій опозиції, показово вийшла з неї, коли Мороз увійшов до «антикризової коаліції», саме у її місті свою першу публічну акцію провела Луценкова «Народна самооборона»…

В такому разі, ви пропонуєте попередню діяльність не брати до уваги, і взагалі вибори скасувати, а одразу розраховувати: у кого більше коштів – у того й більше шансів? Очевидно, проблеми морального характеру будуть завжди. Завжди може з’явитися якась слабка ланка. Але ми говоримо про те, що є тенденція, а є винятки. Ті, хто боролись за незалежність, як правило, і зараз залишаються у патріотичному середовищі, залишаються творцями опозиції. Винятки є, безперечно – і ми не можемо точно сказати, чи вони були попередньо інкорпорованою агентурою, чи перейшли на інший бік з меркантильних міркувань. Але основна маса людей, які ніколи не боялись йти на барикади, підтверджують це і сьогодні.

Тобто, грубо кажучи, Олесь Доній – проти нових облич у політиці?

Ні, я не проти нових облич, безперечно. Але ці нові обличчя мусять проявити себе у діяльності – наприклад, у вуличних акціях, на яких, до речі, бракує ду-у-уже багатьох відомих опозиційних політиків. Вони не повинні боятися, що їх посадять у міліцейський «бобік» чи вони потраплять під міліцейські кийки, що їх виженуть з університету.

Я за такі нові обличчя, а не за ті нові обличчя, які з’являються з мішком коштів або носять папірці за черговим партбосом і заглядають йому в рот.

-- Список «Батьківщини» повинен взяти 90 мандатів

Ваше прізвище фігурувало у кількох варіантах списку Об’єднаної опозиції, які потрапляли до ЗМІ перед з’їздом. Чи правда, що відповідні гарантії свого часу вам були надані особисто Юлією Тимошенко?

У нас на цю тему була лише одна розмова з Юлією Тимошенко – за пару місяців до її посадки. Вона особисто запропонувала мені йти до прохідної частини списку, це її дослівна цитата. Я не заперечував, тому що розумів, що саме цей список буде осердям опозиційності. Але, оскільки вона перебуває за гратами і не має можливості бути біля керма своєї партії, то з формальної точки зору у мене жодних претензій до «Батьківщини» не може.

Просто якщо прийняти за даність такий спосіб формування виборчого списку, то виходить, що список «Батьківщини» – це не список Об’єднаної опозиції, не список учасників спротиву режимові, а банальний виборчий список окремої партії.

Очевидно, що опозиція – це і моє опозиційне середовище, і середовище «Свободи», і «Батьківщини», і «Удару»у, і інших партій та кандидатів, які йдуть на вибори. Якби всі ці середовища об’єднались – це була б Об’єднана опозиція.

Але очевидно, що «Об’єднана опозиція» перетворилася на бренд, право на використання якого в явочному порядку присвоїв собі список «Батьківщини»…

Я розумію цю політичну технологію, але якби хтось з партбосів цієї сили сказав, що він більший опозиціонер, ніж я, то це виглядало б смішно.

В інтерв’ю нашому виданню Ольга Герасим’юк сказала, що її прізвище з підсумкового списку викреслив особисто Арсеній Яценюк. Ви знаєте, хто конкретно приймав рішення про те, що у списку не буде вас?

Я не знаю. Інформацією про те, хто формував списки, ані я, ані суспільство не володіє.

Відверто кажучи, я на цю тему після згаданої розмови з Тимошенко спілкувався тільки один раз з Турчиновим – тобто той самий Арсеній Яценюк зі мною таких розмов не проводив…

А Турчинов вам що сказав?

Він приблизно за два місяці до формування списку запропонував висуватися в мажоритарному окрузі по Києву. Я на це відповів, що для того, щоб висуватися в Києві, потрібні величезні кошти, яких я просто не маю. Очевидно, що доцільніше використовувати мій потенціал під час поїздок по всій Україні. На це Турчинов сказав, що він подумає, вони пошукають можливості, і все – на два місяці після того він просто зник, а всі мої дзвоники до нього в приймальню, в тому числі за три дні до з’їзду, залишилися без відповіді…

Але ще раз скажу – зараз ми говоримо про партійний список, тому з формальної точки зору в мене немає жодних підстав для персональних образ чи образ на цю партію.

А якої ви думки про оголошений на з’їзді список «Батьківщини»? Чи хотілося б вам бути в цьому списку?

Те, що дуже багато позитивних людей з цього списку стануть депутатами, – це великий позитив. Мені приємно, що там знайшлось місце для багатьох з тих, хто були поруч зі мною на вуличних акціях – я кажу про Андрія Павловського, Остапа Семерака, В’ячеслава Кириленка, Юрія Гримчака, Михайла Волинця…

Якраз Гримчак і Волинець депутатами можуть і не стати…

Я вважаю, що список повинен взяти 90 мандатів, тому вони мають пройти. Інша справа, що там з’явилися дивні персонажі, і це, знову ж таки, – питання до партії.

Скажімо, як могла туди потрапити Катерина Лук’янова?

Але ж не потрапила…

Вона потрапила до списку. І була з нього викреслена лише через те, що за півгодини до з’їзду Юрій Гримчак влаштував демарш. Він пригрозив, що якщо в списку залишить Лук’янова, то з нього вийде він. Причому зробить це і грюкне дверима прямо на з’їзді…

Зрештою, таких персонажів там декілька. Тобто потенційних тушок до списку «Батьківщини» хтось взяв, і ці пробоїни ще проявляться. Але все-таки їх меншість. І я все одно закликаю і закликатиму голосувати за будь-який з патріотичних списків, тому що навіть в такому стані вони все одно кращі ніж те, що йде від владі. Все одно ці списки (я маю на увазі «Свободу», «Батьківщину» та «Удар») – більш демократичні, більш проукраїнські, більш проєвропейські, тому за них потрібно голосувати навіть в такому стані, а критика опозиційних партій не повинна переходити у суцільний негативізм.

Власне, днями Турчинов сказав, що «Батьківщина» розглядає можливість відкликання зі свого списку кількох людей, щодо яких критика громадськості є найбільш запеклою і хто не повністю віддається передвиборчій роботі. Формально така можливість у них дійсно є – адже партійний з’їзд не закрито. Ви вірите у «покращення» опозиційного списку?

Не потрібно мати ілюзій. Так само партбоси казали, що списки будуть відкриватися для громадської дискусії, а в результаті список було відкрито лише в день його подання до ЦВК. Тому і тут великих ілюзій бути не повинно.

Ви кажете, що будете закликати виборців голосувати за котрусь з патріотичних сил, однак у вашого соратника Стецьківа позиція, як мені здається, ще більш чітка. Він вважає, що з точки зору політичної раціональності треба закликати голосувати за «Свободу», бо «Батьківщина» і «Удар» долають п’ятивідсотковий бар’єр у будь-якому разі. Більше того, що до агітації за «Свободу» повинні долучитися лідери названих опозиційних сил. Ви підтримуєте таку позицію?

Знаєте, після того, як у виборчому списку «Батьківщини» несподівано для багатьох не виявилось мого прізвища, першим з політиків, хто подзвонив мені після їхнього з’їзду, був Олег Тягнибок. Він запропонував мені відразу чотири центральноукраїнські округи на вибір і сказав, що «Свобода» може негайно зняти свого кандидата у будь-якому з цих округів на мою користь, якщо я погоджусь там балотуватися.

Я ще не встиг як слід подумати над його пропозицією, як за годину мені подзвонив мені один з цих кандидатів і сказав, що хоче зустрітися зі мною на прохання Олега Ярославовича. Ми зустрілися, він розписав мені ситуацію по своєму округу і ще раз запевнив, що готовий знятися на мою користь. Не прийнявши цю пропозицію з певних міркувань, я, тим не менше, вважаю, що з боку Олега це був шляхетний вчинок, за який я йому вдячний. Це було красиво.

Зрозуміло, що для того, щоби не допустити, щоб у Партії регіонів було 300 голосів, «Удару» та «Батьківщині» потрібно максимально сприяти тому для того, щоб «Свобода» як їхній найбільший союзник у наступному парламенті подолала 5% бар’єр. Навіть у мистецькому середовищі останнім часом – особливо через деякі аспекти формування списків інших політ сил – прихильність до «Свободи» помітно підвищилась.

І влада останнім часом почала непокоїтися тим, що «Свобода» може пройти до парламенту. В Івано-Франківську взагалі до парламенту висувається підставний кандидат від «Свободи», який спеціально поміняв свої ім’я та прізвище, щоб висунутися проти голови облради, свободівця Олександра Сича. Тепер справжня «Свобода» змушена змінити тактику рекламної кампанії, і, оскільки у цих кандидатів зараз різні лише по батькові, то «свободівський» Сич йде на вибори зі слоганом «Справжній Сич – це Максимович». Тобто тут йдеться про крайні засоби боротьби з боку влади.

Ви згадали про чотири округи, які пропонувала вам «Свобода», і про пропозицію Турчинова йти по Києву. Проте, за нашими даними, впливові люди з «Батьківщини» обіцяли вам допомогти з фінансуванням, якби ви висунулись в 63-му окрузі з центром у Бердичеві. Це правда?

Вже після з’їзду «Батьківщини», коли серед публіцистів і журналістів почалась хвиля якщо не обурення, то здивування, що мене не виявилось серед кандидатів, висунутих на тому з’їзді, я дійсно отримав дзвоник від одного чільних діячів «Батьківщини». На зустрічі з ним мені запропонували цей округ, але, як на мене, це було некрасиво, бо в цьому окрузі мені довелося б змагатися з одним з дієвих опозиційних діячів, Павлом Жебрівським, який зараз співпрацює з митцями , які разом зі мною входять до «Всеукраїнського Комітету захисту української мови», наприклад Василем Шкляром та братами Капрановими. Прийняти цю пропозицію було для мене некоректним.

Уточніть: вам пропонували висунути вас від «Батьківщини», гроші на кампанію чи і те, і інше?

Я навіть не ставив таке питання. Мені запропонували підтримку «Батьківщини» по цьому округу, я вважав, що це некоректно, тому просто не розвивав цю тему. Зрештою, якби вони справді хотіли мене підтримати, то знайшли б мене до з’їзду. Після з’їзду – це виглядало як пропагандистський крок з метою якось відповісти мас-медіа, які ставили питання про те, чому мене ніде не залучили. Об’єктивно ж це виглядало як спроба зіткнути лобами двох опозиційних діячів, і по факту – допомогти владі, адже наше одночасне кандидування в цьому окрузі грало б на руку саме їй.

Вам не здається, що таке, м’яко кажучи, «підсиджування» опозиційними силами одне одного, висунення «Ударом» без жодних помітних спроб порозумітися з іншими 225 власних кандидатів, інші чинники, говорять про те, що опозиція у наступному парламенті взагалі не зможе між собою домовитися, навіть якщо у ньому матиме арифметичну більшість мандатів?

Всі шанси для домовленостей мають бути використані. Так, всередині патріотичних партій існує агентура – як спецслужбівська, так і провладна. Іноді ця агентура доходить до самого керівництва. Але переважна кількість людей у патріотичних партіях – абсолютно патріотичні, чесні і ідейні. І я хочу вірити, що тиск всередині кожної партії дозволить-таки їм достукатися до здорового глузду і примусити до співпраці.

Хоча я розумію наскільки це важко. Перед початком кампанії я мав ілюзії про те, що опозиції вдасться об’єднатися, але ці ілюзії, на жаль, не стали реальністю. Можливо, сьогодні на користь здоровому глуздові гратиме відчуття загрози – адже якщо Янукович «докупить» «тушок» до того, щоб сформувати у Верховній Раді більшість у триста голосів, то це означатиме 28 років правління клану Януковича. Адже не даремно Янукович створював під себе цю Конституційну асамблею. Вона буде використана, коли вони зрозуміють, що в них немає шансів перемагати на загальних виборах. Конституційна реформа передбачатиме вибори Президента в парламенті і продовження його повноважень до семи років. І я відчуваю, що недаремно Чечетов вже одного разу зізнався, що наступним Президентом може стати син Януковича… Перспектива двох термінів Віктора Януковича і двох термінів його сина на президентській посаді вкрай згубна для країни.

Можливо, саме усвідомлення цієї загрози підштовхне опозиційні партії до активнішої співпраці.

Часом у мене складається враження, що про наступний парламент є всього дві полярні думки: або опозиція здобуває в ньому 226 голосів, і починає реальні зміни, або опозиція здобуває менше 150 мандатів, і, умовно кажучи, «все пропало». Вам не здається, що з тактичної точки зору найкращим варіантом для опозиції є отримати «блокуючий пакет» в 170-200 мандатів і спокійно готуватися до президентських виборів?

Я не розумію, що значить «найкраще для опозиції». Ми повинні думати про те, що є найкращим для України. А найкраще для України – це зміна цієї влади.

Що таке 170 недієвих опозиціонерів, більша частина з яких боїться іти на вуличні акції протесту, ми бачимо вже в цій Верховній Раді. Формально у влади немає 300 голосів у парламенті, але на вулиці поруч зі мною, як правило, стоїть близько десяти депутатів з обох опозиційних фракцій. Така опозиція нікого не лякає – влада з такою опозицією просто робить все, що їй хочеться. Якщо постійно не вести бій, якщо знов привести в парламент людей, які з квитком опозиціонера будуть там «гуму жувати», то, очевидно, президентські вибори теж будуть програні. Тоді або влада, дотиснувши все населення, їх тотально фальсифікує, або самі люди просто не захочуть голосувати за таку псевдоопозицію.

Тому, звичайно, потрібно боротися вже сьогодні, а не сподіватися, що от, мовляв, ми зараз перезимуємо кілька років, а перед президентськими виборами мобілізуємось, сконцентруємося і переможемо. Так не буде. Якщо постійно не боротися, то нічого й не вибореш.

-- Одна партія з не дуже відомим ім’ям зібрала у Facebook кількасот тисяч. Я сподіваюся, що ми перевершимо цю суму

Чи зв’язувався з вами хтось з керівництва опозиційних партій після того, як ви офіційно заявили, що йдете в парламент від Коломийського округу?

Після того, як я заніс документи до ЦВК, мені дзвонили кандидати в депутати і чинні депутати, які перебувають у всіх опозиційних списках. Якщо йдеться про лідерів цих політ сил, то я зустрічався з Олегом Тягнибоком. Від усіх цих людей я отримав моральну підтримку та запевнення щодо подальшої співпраці у ході виборчої кампанії.

Яким буде бюджет вашої кампанії? Скільки потрібно Олесю Донію, щоб перемогти в Коломиї?

Не знаю, але, навіть за попередніми підрахунками, в кілька разів менше аніж, наприклад, в Києві.

Скільки грошей реально можна зібрати на кампанію Олеся Донія в Коломиї через Facebook?

Не знаю. Одна невеличка партія з не дуже відомим ім’ям спробувала назбирати, і зібрала кількасот тисяч. У мене ім’я трохи відоміше, ніж у цієї партії… Я сподіваюся, що ми перевершимо цю суму.

Нагадаю, що ініціатива щодо збору коштів таким чином була навіть не моєю – це журналіст Павло Кужеєв без жодного узгодження зі мною вивісив у свому Facebook заклик допомогти Донієві провести кампанію, бо в нього самого немає на це коштів. Поки що стримуємо усіх наших знайомих і приятелів, але готовність до перерахування коштів висловлює дуже багато людей, причому не лише з Західної України чи Києва, але й з Одеси, Севастополя, Донецька. Фактично вибори в Коломийському виборчому окрузі ми таким чином перетворюємо на всеукраїнську кампанію.

Чи зустрічалися ви з Дмитром Шлемком (голова Івано-Франківської обласної організації «Батьківщини, саме його креатурою вважається висунутий цією партією в Коломийському окрузі Олександр Левицький – «Главком»)?

Ні. Я взагалі не впевнений що ми знайомі. Можливо, я його в Раді бачив пару разів, та й все…

А з Олександром Левицьким ви спілкувались?

Так, ми розмовляли по телефону – ще до того, як ми офіційно поінформували, що я висуваюсь у Коломиї… І я ще раз кажу: якщо цей округ не є проданим, як про це подейкують…

А де подейкують?

На місцях. Річ у тому, що кандидат від влади у цьому окрузі свого часу був бютівцем і, кажуть, саме через нього йшло основне фінансування цієї організації. Відповідно, і дружні стосунки там збереглись, хоч перевірити це сьогодні неможливо.

Власне, якщо ці дружні стосунки будуть поставлені нижче, ніж державні інтереси, то абсолютно нормальною ініціативою з боку самого пана Левицького або ж з боку обласної організації «Батьківщини» було б зняття його кандидатури на мою користь як більш перспективного і більш надійного кандидата – життя, зрештою, це довело. Мені здалося, що приклад Шухевича, який відмовився від балотування на мою користь, мав би їх на це надихнути.

Але я повторю, це може статися лише за умови, що цей округ не проданий, якщо ці плітки не мають під собою підстав.

Якщо раптом передвиборча соціологія по вашому округу не буде показувати однозначного фаворита, ви готові будете зняти свою кандидатуру на користь того самого Левицького?

Я готовий зняти свою кандидатуру на користь будь-якої людини, яка своїм життям довела що на нього можна спертися. Наприклад, якщо йдеться про Шухевича, то мені навіть на соціологію не треба було дивитися, – я був готовий долучити свій рейтинг до Шухевича і допомагати йому незалежно від того, що про його шанси кажуть соціологи. В даному випадку йдеться про людину, яка поки що ніяк себе не проявляла, тому очевидно, що зняти свою кандидатуру на мою користь з морально-етичних міркувань повинна саме вона.

Скільки відсотків часу кампанії ви плануєте проводити на окрузі?

Я планую проводити там весь час. Зараз я приїхав до Києва тільки на півтори доби. Решту часу я буду в Коломиї.

До якої фракції ви запишетесь, якщо пройдете до Верховної Ради? Чи залишитесь позафракційним?

Оптимальним було б ініціювати об’єднання трьох основних опозиційних політичних сил, які пройдуть до парламенту, – «Свободи», «Батьківщини» і «Удару», а також мажоритарних патріотичних кандидатів. Але я розумію, що це мало реалістично, тому про якісь подібні перспективи, очевидно, говорити рано…

Якщо б я висувався від однієї з цих політичних сил, то я мав би відповідні зобов’язання. Оскільки на даний момент таких домовленостей немає, я вільний у виборі нормальних стосунків з усіма цими трьома фракціями або участь у творенні нової структури.

Про якесь формалізоване об’єднання можна було б говорити, якби для нього набралася достатня самовисуванців, таких, як той же Тарас Стецьків, Василь Шкляр, у яких є шанси пройти за своїми округами, чи Ігор Осташ, у якого по округу затверджена людина, яка була в списку «тушок». У нього на окрузі взагалі «ураган» – єдину квоту, яку отримала для висування своїх мажоритарників «Громадянська позиція», була віддана заможній людині, але колишній «тушці».

Кого ви маєте на увазі?

Пам’ятаєте, свого часу одним з перебіжчиків від «Батьківщини» був такий собі Іван Денькович, голова їхньої Львівської обласної організації? Він тоді перебіг не просто так, а з печаткою, і саме через це під час місцевих виборів 2010 року по Львівщині і Київщині обиралися списки «Батьківщини», складені з «тушок». Так от, Олег Канівець, визначений «Громадянською позицією» єдиним кандидатом від опозиції у Стрийському виборчому окрузі, у 2010 році перебував у цьому списку «тушок».

Як ставитися до такої ситуації? Яка в мене може бути впевненість, коли мені кажуть, що «ми його виправимо»? І кому я мав би більше довіряти – «тушці» Канівцю чи Ігорю Осташу з огляду на його діяльність на посадах депутата та посла України в Канаді? Тобто з такими мажоритарниками, з іменами, які підтверджені життєвим шляхом, можна починати формувати щось нове. Але в той же час я чудово розумію, що політика – це команда гра. Невеличке ядро, якщо воно є, – це добре, але цього недостатньо. Тому співпрацювати потрібно буде з усіма існуючими патріотичними середовищами, з усіма патріотичними фракціями.

-- Для перемоги над цією владою потрібна структура типу «Солідарності»

В інтерв’ю нашому виданню Тарас Стецьків заявив що ви готуєтесь до революції. Що він має на увазі?

(пауза) У нас з паном Тарасом трохи різний підхід до інформування населення. Він прагне одразу запалювати людей, інформуванням людей про все і одразу він ніби підштовхує їх до дії. Я більше схильний до того, щоб спочатку сформувати структури, а інформувати людей уже тоді, коли безпосередньо почнеться дія.

Я не кажу, який підхід є правильним. Справді, можливо, що без попереднього інформування люди просто не будуть запалюватися. Але мій особистий досвід показує, що частіше вдаються акції, які готувалися не те, щоб конспіративно, але максимально без випуску зайвої інформації.

Тобто ви формуєте структури?

Обов’язково. Адже без структур нічого не буде. І потрібно розуміти: маленькі структури не переможуть. Ця влада надто сильна, надто агресивна, вона не зупиняється перед задіюванням бандитських засобів, тому уже зараз очевидно, що десять конкуруючих опозиційних партій та громадських організацій її не переможуть.

Для перемоги над цією владою потрібна структура типу «Солідарності» в Польщі, Народного Руху зразка 89-го року в Україні, «Народних фронтів» в країнах Балтії зразка 88–89-х років. Якщо оголосити про початок створення такої структури зараз, це сприймуть як створення ще однієї конкуруючої структури під час передвиборчої боротьби.

Я вважаю, що наше політичне і громадське середовище дозріє до усвідомлення цієї ідеї приблизно через півроку після виборів, але ті, хто розуміє ситуацію, повинні вести підготовку вже зараз.

І в чому ж полягає ця підготовка?

Нагадаю, що перед створенням Народного Руху в 89-му році, в 88-му році було створено Товариство української мови – з формальної точки зору структура неполітична, культурологічна. Зараз ми займаємося створенням Всеукраїнського комітету захисту української мови – структури масової, з як мінімум кількома сотнями тисячами, а бажано кілька мільйонами учасників. До її складу вже зараз входять практично всі політв’язні – Шухевич, Хмара, Лук’яненко, Маринович, Калинець, – журналісти, музиканти, актори, письменники…

А прийдуть політики – і все зіпсують…

Навіть деякі політики туди записалися – це Кириленко, Томенко, Луценко, Парубій, Гримчак, Стецьків…

Я, до речі, вважаю хибною ідею розділяти політиків та громадських діячів. Ми повинні об’єднати всіх, але зрозуміло, що головну увагу ми повинні приділити очищенню керівництва цього руху. Один з ініціаторів створення нашого Комітету Василь Шкляр запропонував створення над керівними органами Наглядової Ради, сформованої з людей,до яких нема претензій з морально-етичного боку. Тому вже сьогодні рядовим членом до нас може записатись хто завгодно, а якщо йдеться про керівництво, то його формуванням займається Наглядова Рада, яка покликана пропускати всіх претендентів через себе і повинна не пускати або, принаймні, мінімізувати присутність у цьому керівництві агентури і людей з захмарними амбіціями… І вже починаємо діяти. А там – побачимо. Бо боротьба ж не завершується лише виборами..