Олег Канівець: Запис національності в паспорті буде добровільним

Повернення графи «національність» в посвідченнях особи було резонансною передвиборчою обіцянкою «Свободи». Хоча для більшості українців ця ініціатива може виглядати безглуздою, в новообраній Верховній Раді політики кинулися навперейми реалізувати цю ініціативу. Пройшов всього тиждень після початку роботи парламенту нового скликання, як з’явилися вже й перші законопроекти. Найдивніше, що реєструвати їх почали не націоналісти зі «Свободи», а представники «Батьківщини», зокрема нардеп від «Батьківщини» Олег Канівець.

Спочатку він зареєстрував проект відновлення «автентичного» тексту Державного гімну Україна, а потім запропонував вказувати у свідоцтві про народження національність дитини. Канівець є представником партії «Громадянська позиція» Анатолія Гриценнка, і саме за його квотою отримав округ в Стрию Львівської області і право балотуватись під брендом Об’єднаної опозиції. Сам Гриценко неодноразово їздив агітувати за свого ставленика.

Олег Канівець останні десятиріччя займався бізнесом, в 2011 році задекларував понад мільйон гривен прибутку. Працював главою правління ЗАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», а на момент виборів значився президентом і засновником будівельної компанії «Укртехнобудінвест». Має активи в харчовій і деревообробній промисловості Львівщини.

Навіщо такій людині займатися графою національності в документах – про це «Главком» і спробував дізнатися в інтерв’ю з Олегом Канівцем.

Олеже Леонідовичу, ваш законопроект про зазначення національності в свідоцтві про народження вже викликав жваві дискусії в пресі. Як ви пропонуєте визначати національність дитини?

Пропоную внести зміни до статті 13 закону про державну реєстрацію актів цивільного стану. Перший її пункт говорить, що державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження, а я хочу додати ще й слово «національності» з присвоєнням їй власного прізвища, імені та по-батькові. Походження й національність дитини будуть визначається відповідно до сімейного кодексу України.

Наступна зміна - в сімейний кодекс, статтю 144-у. Пропоную додати до частини третьої ще один абзац – за заявою батьків про зазначення національності дитини орган реєстрації актів цивільного стану зобов’язаний зазначити в свідоцтві про народження дитини її національність.

Ми всі говоримо, що підтримуємо Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про захист прав людини й інші документи. Все це адаптовано в нашому законодавстві. В нас є закон про національні меншини, де визначена рівність всіх перед законом. Останнім часом у Європі активно піднімають права секс-меншин й інших подібних збочень, їм ідуть на поступки за принципом верховенства права, яке гарантоване і нашою Конституцією.

Тому я хочу скористатись цим принципом й забезпечити своє право. Ми живемо в мононаціональній державі Україна, де українців є більшість – понад 78%. Нас більше двох третин, а тому ми за міжнародними критеріями - мононаціональна країна. Хочу, щоб національність моїх дітей була відображена. Я батько п’ятьох дітей, у трьох з них у свідоцтві про народження є відзначення, що їхніми батьками є українці, а в інших – ні.

Це ще радянські свідоцтва?

Ні, українські. У мого сина 1994 року народження в свідоцтві написано, що його батьки є українцями. Ця норма діяла в Україні в свідоцтвах про народження з 1991-го по 2002 рік. Проте тишком-нишком неукраїнці у владі намагалася нас деукраїнізувати. В 1992 році з паспорту забрали графу національність, але до 2002 року в свідоцтвах національність батьків вказувалась. Уряд Кінаха і це забрав. Але я вважаю, що я маю ідентифікувати себе і своїх дітей.

Вказувати національність дитини батьки мають добровільно?

Звичайно, в моїх пропозиціях вказувати національність дітей – це добровільна справа батьків. Якщо не хочуть, то не треба. Ніхто не може зобов’язувати це робити.

Чому для вас так важливо вказувати національність в свідоцтві, а не в паспорті?

Готую законопроект і про графу національності в паспорті. Щось подібне готують і в «Свободі». Буду пропонувати вносити зміни в постанову Верховної Ради від 1992 року, якою затверджено положення про паспорт. Якщо в «Свободи» буде краще бачення цієї теми, я відійду.

Що ви пропонуєте зробити з паспортом?

Добровільно вказувати свою національність. Ніякого насилля. Може бути компромісна річ – писати в паспорті «громадянство (національність)». Пізніше можна писати або «громадянин України», або «українець».

В цивілізованому світі відмовляються від такої практики, а вказують тільки громадянство…

Так, але ж не кажуть чому. У Європі практично всі країни мононаціональні. Візьміть Австрію – 97% австрійців, Польща – 94%, Італія – 98%, Данія – 95% і так далі.

Але ж в них стає все більше мігрантів, вони перестають бути мононаціональними. Хіба не так?

Багато. Повірте, європейські країни теж будуть ставати перед проблемою вказування національності в паспорті. Я законопроектом хочу підняти вагу української нації. Ніхто не має права позбавляти мене права позначати в своїх документах, що я українець і мої діти – українці.

У вас немає конкуренції зі «Свободою» на цьому поприщі? Це ж їх виборча фішка…

Я обраний в окрузі. Пройшовши горнило виборчої кампанії, підтримував пропозиції «Свободи» в цьому плані. Але, спілкуючись зі своїми виборцями, я їм обіцяв, що законопроект про національність в документах буде моїм першочерговим. Втілюю в життя обіцянки.

Не здається, що ваші пропозиції повертають нас в тоталітарні фашистські чи комуністичні часи, коли на людях ставили штампи й дискримінували за національною ознакою?

Ні, це ж смішно, який тут фашизм, які тоталітарні часи?

Чути єврейські голоси, які згадують практику і Гітлера, і Сталіна…

Ніколи не був ксенофобом. З повагою ставлюсь до всіх національностей: росіян, євреїв, молдован й інших. Не хоче хтось відзначати у паспорті національність – не треба. Але чому я маю бути позбавлений такого права?

Ви обговорювали таку ініціативу з лідером Громадянської позиції Анатолієм Гриценком чи фракцією «Батьківщина»?

Це виключно моя ініціатива, я її ні з ким не узгоджував.

Ваша ініціатива багато ким оцінюється скептично, не боїтеся одразу сформувати собі імідж маргінала, який запам’ятається тільки якимись безглуздими ініціативами?

Не боюсь.

Дійсно вірите в перспективу ухвалення цього законопроекту?

Бачу доволі позитивні перспективи. Не можу розписуватись за всю політичну еліту, це не моя мета, я хочу відстояти інтереси свого виборця. Я обраний на Львівщині, в Стрию, патріотичному краї. Повірте, для цих людей - це не прості слова.

Хіба ж графа в паспорті чи свідоцтві про народженні – проблема номер один, на фоні економічних й соціальних негараздів, щоб їх депутав вирішував першочергово?

От вважаю, що треба вирішувати її першочергово. Інакше нас ніхто не буде чути. Економічні ж питання всі заговорені. Як бюджет прийняли? Поламали через коліно. Якщо нам нав’язують правила сили, ми повинні їх приймати й за ними працювати. Українці ж автохтонна нація, чому ми маємо пасти задніх? Хочу, щоб зі мною рахувалися. Коли будуть слухати мої суспільні й політичні пропозиції, будуть слухати й економічні. А в мене їх є багато.

Поясніть, що ви хочете змінити в державному гімні України, законопроект щодо якого ви також зареєстрували?

Ми перебуваємо в час 150 річчя, коли цей гімн був створений. В первісній редакції він був за часів УНР, Закарпатської України. В такій же автентичні редакції, до якого я пропоную повернутися, він звучав до 2003 року. Ми співали «ще не вмерла Україна!», а не «України». це автентичні слова Павла Чубинського. Пропоную повернутися до цього. Адже в 2003 році взяли собі й тишком замінили слова, забрали «Україна».

Ви бізнесмен, маєте низку «середніх» активів, є президентом компанії «Укртехнобудінвест». Навіщо ось це все бізнесмену, який звик заробляти гроші?

Бізнес – це необхідна річ, якою повинен займатись кожен активний чоловік. Я ним займався й ним буде займатися моя родина, буду їм підказувати. Я був депутатом львівської обласної ради, перед тим очолював серйозне підприємство на Львівщині – цукровий завод. Змушений був покинути його, бо протистояв в той час режиму Кучми. Я тоді очолював в облраді фракцію «Нашої України». Потім я повернувся в бізнес, але дивитись просто так на те, що робиться в країні, не можу.

Є проста українська істина – бізнес іде в парламент, щоб захищати бізнес або його примножувати. Мандат і розповіді про ідеологію багато хто вважає прикриттям для лобіювати своїх економічних інтересів…

Це не правильна думка. Мені не треба прикривати свій бізнес, він і так прозорий. Лобіювати його також не збираюсь. Зуміють члени родини розвинути, хай розвивають.

На ваш бізнес не тиснули через вашу опозиційність?

Тиснуть на тих, хто слабкий. На тих, хто має стержень – не тиснуть. Пробують і відступають. Хоча на мене намагалися тиснути.

Пропонували в цьому скликанні якусь співпрацю чи вихід з «Батьківщини»?

Були десь 5-6 дзвінків з прихованих телефонів. Але я просто на них не відповідав. Виключаю, що я колись стану тушкою. Повірте, для мене ім’я, яке я лишу дітям – це найважливіше.

Ви вважаєтесь людиною Анатолія Гриценка. Для себе припускаєте, що в якійсь ситуації разом з Гриценком можете здійснити демарш проти керівника фракції?

Ніколи ні чиєю людиною я не був. Я командний гравець, але команда також має чути кожного члена. Тупо виконувати рішення віддати картку свою я не буду. Голосувати буду тільки особисто й опозиційно. Дуже б не хотів, щоб до мене застосовували принцип сил з боку керівництва. Анатолій Степанович мій побратим і лідер нашої політичної сили. Підтримую у всіх його починаннях.

До речі, у вашій біографії є запис, що ви в 90-х були помічником народного депутата. Кого саме?

Ігоря Івановича Осташа.