Валерія Лутковська: Я почала кар’єру в Мінюсті, коли там ще й близько не було Лавриновича

За діючим уповноваженим Верховної Ради з прав людини міцно закріпився ярлик провладного Омбудсмена. Такий імідж Валерії Лутковській створили самі регіонали. Вони «продавили» її призначення весною минулого року навіть при заблокованій трибуні на позачерговому засіданні парламенту, скликаному начебто у зв’язку з вибухами в Дніпропетровську.

Так опозиція отримала привід звинувачувати нового Уповноваженого в тому, що його завдання - не захищати права Тимошенко і Луценка, а приховувати порушення навколо цих ув’язнених.

Сама Валерія Володимирівна вже майже рік намагається вибудувати собі образ рівновіддаленого Омбудсмена. Вона не дає політичних оцінок, не дозволяє собі коментувати перебіг судових процесів над відомими опозиціонерами.

Та публічні звинувачення на адресу Лутковської лунають до цього часу. Останній конфлікт трапився після візиту Омбудсмена до Харкова. Вона вирішила проінспектувати лікарню, де утримується Тимошенко, та перевірити інформацію її адвокатів про критичний стан ув’язненої. Висновки, які зробила Уповноважена обурили опозиціонерів так, що в підсумку все завершилось для неї образами та звинуваченнями у корупційних зв’язках з міністром юстиції Лавриновичем. Оскільки конфлікт зайшов надто далеко, Омбудсмен тепер вирішуватиме його в суді.

Валеріє Володимирівно, в квітні мине рік, як ви обійняли посаду Омбудсмена. На початку своєї каденції ви проголосили курс на деполітизацію цього інституту. Здається, поки що вам це не вдалось?

Наскільки вдалось – велике питання. В суспільстві, в якому все спокійно, не часто знають прізвище власного президента. У нас інша ситуація. Мабуть, це проблема.

Що ми вкладали в поняття «деполітизація»? Те, що ми працюємо абсолютно окремо від будь-якої політичної партії. Ми не підтримуємо жодну політичну силу, ми не включаємось в ті питання, які з політичної точки зору розколюють суспільство.

Останній прямий ефір на каналі «Інтер», в якому ви брали участь, показав що Омбудсмену в умовах України неможливо залишатись осторонь політики. Опозиція має до вас великі претензії. Під час програми «Справедливість» Олександра Кужель сказала на вашу адресу таке: «Человек, который нарушает закон о коррупции, потому что она была учительницей, а стала замминистра только потому, что она является сестрой жены Лавриновича - министра юстиции». Отже, підтвердіть чи спростуйте сказане.

Так, в мене дійсно перша освіта філологічна. За другою освітою я юрист.

А що стосовно родинних зв’язків?

Знаєте, коли рік тому Тарас Чорновіл сказав щось подібне, я вирішила, що це жарт і теж пожартувала в прямому ефірі у Євгена Кисельова. Він мене тоді запитав, чи це правда, і я сказала: «Сьогодні якраз мала зустріч з Олександром Лавриновичем і запитала, як мені на це реагувати? А він сказав: «Та що ти переймаєшся таким довгим ланцюгом родинних зв’язків? Говори всім, що ти - донька!». Я всім так і казала, що я - донька! Я можу жартувати і далі з цього приводу, але тут вже пані Кужель робить висновки. Вона каже про корупційні зв’язки. По-перше, це образливо з точки зору вчителів, які в принципі можуть і без корупційних зв’язків зробити будь-яку кар’єру. По-друге, моя кар’єра в Міністерстві юстиції почалась в 1995 році, коли Олександра Лавриновича ще й близько там не було. І оскільки я не є родичкою Олександра Лавриновича, відповідно такі висновки пані Кужель робить абсолютно даремно. В зв’язку із цим, я звернулась з позовом до суду з вимогою про спростування недостовірної інформації. Я зробила кар’єру в Міністерстві юстиції абсолютно самостійно.

Будете вимагати компенсацію від Кужель?

Ніяка компенсація мене не турбує. Мене турбує питання спростування брехні в той же спосіб, в який вона була розповсюджена. Хоча в принципі варто було подумати про компенсацію принаймні для тих вчителів, які були ображені розмовами про те, що вони без корупційних зв’язків не зможуть коли-небудь зайняти відповідні посади.

Пані Кужель навряд чи хотіла образити вчителів, скоріше всього, її репліка стосувалась родинних зв’язків…

Невідомо, що конкретно ставлять мені в вину. Чи то те, що я вчителем була, чи те, що «родичкою» …

Ці звинувачення прозвучали після того, як ви відвідали лікарню Тимошенко…

Так

… і саме тоді вас звинуватили також в тому, що ви розповсюдили неправдиву інформацію про утримання і стеження за Тимошенко.

Я просто розкажу факти. Ми приїхали в Харків, не попереджаючи нікого: ні опозицію, ні владу, ні лікарню, ні Пенітенціарну службу, ні саму Тимошенко. Приїхали в зв’язку із повідомленнями про те, що Тимошенко вкололи невідомо який препарат і адвокат, побачивши її, взагалі вирішив, що вона мертва. Відповідно ми мали загрозливу інформацію. Ми на місці запитали лікарів, які саме препарати надавались. Зробили фотознімки і наступного дня я дала прес-конференцію, на якій показала фотографії і розповіла те, що я побачила. Я знаходилась поза впливом будь-яких політичних сил. Показала об’єктивну і реальну інформацію. Те, що вона не сподобалась комусь із політиків, питання не до мене.

Як саме відбувається стеження за Тимошенко. Чому в її палаті стільки камер? Адже саме це викликає найбільше критики зі сторони Тимошенко, та її захисту.

На нашому сайті є фотографії і схеми розміщення відеокамер на дев’ятому поверсі лікарні «Укрзалізниці». Ми сфотографували те, що там реально є. Сьогодні в палаті Тимошенко працює три камери. Є ще п’ять камер Міністерства внутрішніх справ. Вони здійснюють спостереження загального периметру охоронюваної зони, тобто вони необхідні для охорони громадського порядку. Я вже розповідала про це раніше, але можу ще сказати, що у мене є лист за підписом Начальника обласного управління МВС про те, що камери, які належать МВС, взагалі-то не працюють. Вони не під’єднанні до жодного з моніторів. Але вони дійсно існують на зовнішньому периметрі охоронюваної території…

-- «Це вже технічні питання: чому в палаті Тимошенко три камери»

Що це за периметр? Де саме встановлені ці п’ять камер?

Це територія лікарні: за палатою, коридор. Тобто за межами блоку, де утримуються особи під вартою, які потребують медичного забезпечення. Це необхідно не тільки для однієї особи. Там так само, як і пані Тимошенко, отримує медичну допомогу ще одна жінка, яка так само є засудженою.

Ви відвідували цю особу?

Звичайно, ми з нею спілкувалися. Вона знаходиться в цій же палаті що й Тимошенко. Ці три камери «дивляться» виключно на палату: охоплюють виключно житлову частину і не торкаються інтимної зони. Їх немає в кімнаті для зустрічей з адвокатом, їх немає, зрозуміло, в душовій. Туалет, який є в цій палаті, знаходиться за дверима. В звичайній камері, в будь-якому слідчому ізоляторі чи в колонії, зазвичай туалет відокремлений легкою занавіскою, або пластиковою перегородкою на висоту людського тіла. В даному випадку, це відокремлене приміщення, звичайний туалет. Там відеокамери немає.

Відео з цих трьох камер виводиться на монітор, так само у нас на сайті є фотографія цього монітору, там можна побачити, що видно з цих камер. За моніторами завжди сидить жінка. Серед тих, хто охороняє цей блок, є двоє чоловіків і троє жінок. Одна жінка знаходиться постійно в палаті, одна жінка в коридорі, одна жінка за монітором. Чоловік – це начальник варти і ще один чоловік знаходиться вже за межами цього блоку, він контролює прохід в блок. Поруч двері-в-двері знаходиться реанімація. Відповідно паління в кімнаті, де знаходиться монітор, навіть просто теоретично неможливе, тому що поруч люди в дуже важкому стані. Нагадаю, в заявах пані Кужель звучали скарги саме на те, що тут палять.

Наскільки обґрунтоване таке стеження за Тимошенко? Навряд чи за кожним ув’язненим закріплена така кількість камер. Чи не порушує це її прав?

Взагалі відповідна стаття Кримінально-виконавчого кодексу дає керівництву колонії можливість встановлювати відеоспостереження. Ми теж запитали, чому власне відеокамери встановлені в цьому блоці. Відповідь була така - оскільки будь-які особи, які проходять лікування в цій палаті (не тільки Тимошенко), і при цьому є засудженими, продовжують відбувати покарання. Відповідно в межах компетенції керівництва відповідної колонії встановити такий відеонагляд для того, щоб зберегти громадський порядок, зберегти життя і здоров’я цих людей під час їх лікування в закладі охорони здоров’я.

Чому саме три камери в одній палаті?

Це вже технічні питання: чому там три камери, а не чотири, або не дві. Я думаю, що це просто забезпечує повний огляд цієї палати, тому що там є певний закуток, в котрому знаходиться холодильник, є певна частина, де знаходяться ліжка.

З вуст опозиціонерів прозвучало порівняння, що за екс-прем’єром стежать ретельніше, ніж за ув’язненими, що засуджені до найвищої міри покарання.

Це залежить від того, де хто відбуває покарання, в тому числі і довічне. Наприклад, в Київському слідчому ізоляторі нещодавно відкрили новий жіночий корпус, який був побудований в співпраці з Швейцарською Конфедерацією. Це був швейцарський проект і там так само встановлено відеоспостереження в кожній камері. Тобто, особа ще не засуджена, але вона вже знаходиться під відеонаглядом, це робиться для її безпеки. Адже в камері, де утримується сім-вісім жінок, може виникнути конфлікт, відповідно відразу має бути відповідна реакція з боку адміністрації. Чи знаходяться усі довічники під таким відеонаглядом, я не впевнена. Але скажу одразу, їх не буває стільки в камері. Вони утримуються по одному, по двоє, максимум по троє в одній камері, і нагляд там трошки інший. Це зазвичай відділена частина слідчого ізолятора або колонії з особливим рівнем безпеки і відповідно там постійно чергує черговий помічник начальника слідчого ізолятора, який постійно здійснює нагляд за цими особами особисто. Тому що це особлива категорія засуджених. Це різні питання, це не можна порівнювати.

-- «Раніше з Тимошенко у нас були абсолютно нормальні ділові стосунки»

Чому Тимошенко відмовилась зустрічатись з вами?

По-перше зустріч з омбудсменом – це право, а не обов’язок. Я дійсно не попереджала про свій приїзд. Не знаю, який у пані Тимошенко був настрій, стан здоров’я в цей конкретний момент. Тому я не можу сказати, з чим це було пов’язано.

Чи мали ви зустрічі з Юлією Володимирівною до ув’язнення, за часів роботи на інших посадах?

Так, у нас були абсолютно нормальні ділові стосунки.

Щоб завершити тему Тимошенко, дозвольте запитати у вас як у правника, як ви оцінюєте нинішній процес над екс-прем’єром. Звинувачення в справі про вбивство Щербаня часто ґрунтується на свідченнях людей, які посилаються на третіх осіб, більшість з яких вже давно на тому світі.

Так це суд і вирішить, наскільки вагомі ці докази. Повага до правосуддя починається з самого себе. Ми не будемо мати правосуддя, доки не почнемо на будь-яких посадах ставитись з повагою до того, чи іншого судового рішення. Воно може бути хороше чи погане. Принаймні одна сторона зазвичай не задоволена рішенням суду. Але у неї є можливості оскаржити його, є можливість дійти до касаційної, апеляційної інстанції. Будь ласка, треба процесуальними методами боротись за свої права. А не одразу звинувачувати систему в тому, що вона несправедлива. Тому я власне і не коментую судові рішення. На сьогоднішній момент відповідно до закону омбудсмена взагалі немає в кримінальному процесі. Єдине, що можемо робити: прийти в процес, сісти тихенько і спостерігати.

Якщо ж суд буде брутально порушувати процесуальне законодавство, чи має ваш спостерігач якісь важелі впливу?

Так, у нас є можливість реагувати. Один з Представників омбудсмена є членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВКК). Можна звернутись до ВКК, надати докази тих чи інших дій судді і притягнути його до відповідальності, якщо Комісія буде вважати, що це дійсно порушення. Але це не вплив на судову систему, це вплив на конкретного суддю, який дійсно може порушити процесуальне законодавство. Іншим чином ми не впливаємо, ми не втручаємось і ми не можемо коментувати судові рішення. Якщо вони комусь не подобаються: будь ласка, є апеляція, є касація.

-- «Омбудсмен не має займатись окремо взятим Луценком»

Прокоментуйте ситуацію з лікуванням Юрія Луценка. Яка була ваша реакція на повідомлення у ЗМІ про те, що екс-міністра, недолікувавши вивезли з клініки «Оберіг»?

Є величезна проблема, яка називається закритість Пенітенціарної системи. Суспільству цікаво знати, що відбувається в цій системі. Поясню: якби Пенітенціарна служба перед вивезенням Луценка з клініки «Оберіг» до Менської колонії, вийшла б на прес-конференцію і розповіла про те, що лікування завершено, лікарі, підкреслюю, приватної клініки дали висновок про те, що подальше лікування можливе в умовах колонії (у зв’язку з тим, що потрібно приймати виключно пігулки), це викликало б значно менше резонансу в суспільстві. На жаль, цей процес утаємничили і відповідно маємо результат, коли інформація прийшла до суспільства, скажімо так, в інтерпретованому вигляді.

Луценко був виписаний відповідно до тієї процедури, яка є в «Оберезі». 29 січня закінчилось лікування. А виписка завжди співпадає з днем, коли людина фактично виходить за межі закладу. Тому дійсно фактична виписка була 30 числа, коли власне Юрія Віталійовича перевезли до Менської колонії. В даному випадку, як ми з’ясовували, інформація була абсолютно об’єктивна.

Мені здається, що дуже правильним є слова Юрія Віталійовича Луценка, який під час нашої бесіди сказав, що омбудсмен не має займатись окремо взятим Луценком. Його завдання - займатись системними проблемами. І Юрій Віталійович підкреслював, що його ситуація - це лакмусовий папірець тих системних проблем, які існують в Пенітенціарній системі. Народним депутатам зараз теж якраз час подумати про те, як треба змінити систему на рівні законодавства, як гуманізувати відбування покарання. Зараз, наскільки я знаю, такий законопроект поданий урядом, а не народними депутатами.

Недавно у Києві перебував єврокомісар Штефан Фюле, який мав зустрічі з Президентом, Прем’єр-міністром і з вами. Про що йшла мова під час цих зустрічей? Про Тимошенко, Луценка?

Ні, ви знаєте, якраз з паном Фюле ми говорили про абсолютно професійні питання. Омбудсмен не покликаний захищати двох конкретних осіб. Ця інституція має визначати системні проблеми і допомагати парламенту їх вирішувати. Це була зустріч, яка була присвячена питанням розвитку

нашої організації з дотримання прав людини в сфері захисту персональних даних, з розвитку наших можливостей в сфері захисту людини від дискримінації. Це ті питання, які важливі для європейського вектору розвитку України.

Але ж ви не будете заперечувати, що дипломати звертались до вас і з приводу ув’язнених політиків?

Так, приходили. Але я не буду називати їх імена, вони просили не афішувати цю зустріч.

Про що просили?

Була принаймні одна зустріч, під час якої ми обговорювали виконання рішення Європейського суду у справі «Луценко проти України». Дійшли згоди, що це рішення вимагає змін на законодавчому рівні, а не на рівні, скажімо, індивідуальних заходів. В справі Луценка, все що могли, в частині загальних заходів, зробили. Прийняли новий Кримінальний процесуальний кодекс, який передбачає ув’язнення вже як виключно запобіжний захід. Сподіваюся, що зміниться у тому числі і судова практика в зв’язку із новим КПК. Відповідно в цій частині рішення Європейського суду було виконано. В частині індивідуальних заходів, тих, що передбачають можливість звернення до суду з метою відновлення, наскільки це можливо, попереднього стану до моменту порушення прав людини, то це є просто неможливим. Тому що скарга була і власне було констатовано порушення статті 5 Європейської конвенції з прав людини – це право на свободу і особисту недоторканість. А згідно з практикою Європейського суду з прав людини стаття 5 має свій кінцевий термін, вона закінчує свою дію в той момент, коли виноситься рішення суду першою інстанцією. Відповідно з того моменту індивідуальні заходи по цьому рішенню Європейського суду були неможливими.

-- «Київське СІЗО не найстрашніше, Одеське - жахливіше»

Минуло вже чимало часу з моенту оприлюднення скандального розслідування ТВі про Київське СІЗО. Що крім керівництва цього закладу змінилось за цей час?

В Київському СІЗО я буваю достатньо часто. Той фільм дійсно підняв величезну кількість проблем, які можна розділити на дві групи. Перша – це проблеми, скажімо так, фінансового характеру. Неможливо створити в тих слідчих ізоляторах, які були побудовані за часів царя, європейські умови утримання. Це факт. Таких ізоляторів є декілька: в Києві, Одесі, в Хмельницькому. Вихід тільки один – будувати нові об’єкти, бажано за межами міст. Одеський слідчий ізолятор, мабуть, краще було б віддати одеській кіностудії, тому що там прекрасно знімають фільми. «Ліквідація», наприклад, знімалася саме там.

Але наскільки держава готова прийняти політичне рішення про те, що в країні, в якій не вистачає грошей на школи, будуть будуватись нові слідчі ізолятори. Це вже політичне питання. Ми маємо розуміти, що є деякі проблеми, які неможливо вирішити за один день.

В останньому інтерв’ю «Главкому» ви зазначали що для реальних змін необхідно передбачити значні кошти. Бюджет-2013 хоч щось урахував в цьому напрямку?

Знаю, що виділено певні кошти для Пенітенціарної служби, але я не брала точні розрахунки. Давайте говорити відверто, навіть якщо перефарбують ті стіни в СІЗО, все одно грибок не зникне. Можу сказати, що навіть Київський ізолятор не найбільш страшний, Одеський жахливіший.

Та старі споруди, це лише частина проблем...

Так, інша група проблем – це ставлення адміністрації до людей, які опинились в ізоляторах. Ми створили національний превентивний механізм проти катувань. Він мав бути створений ще в 2006 році, коли Україна ратифікувала факультативний протокол до Конвенції проти катувань. Точно знаю, що найбільш адекватна для України система – це система «Омбудсмен-плюс» (омбудсмен плюс громадські організації, які допомагають нам моніторити місця несвободи, що відносяться і до Пенітенціарної системи, і до МВС, і до Міністерства соціальної політики, і Міністерства охорони здоров’я). Моніторимо ми їх не тільки з точки зору умов утримання, але і з точки зору того, яким чином захищені права людини в цих установах. Наприклад, нас цікавить, чи може людина отримати побачення з рідними, знаходячись в психоневрологічному диспансері; чи може вона отримати відповідну допомогу від охоронця в слідчому ізоляторі; чи ця допомога буде коштувати грошей, що заборонено законодавством і так далі. Після таких моніторингових візитів готуємо рекомендації владі і намагаємось прослідкувати, як вони виконуються. Ми тільки на початку цього шляху: за рік ми здійснили близько 200 візитів в місця, які були закриті, куди рідко хто міг потрапити.

-- «У справі Павліченків про порушення процесуального законодавства говорити я не можу»

Справа Павліченків стала знаковою для України. Не раз в Україні траплялось, що за грати потрапляли невинуваті люди. Але такого суспільного спротиву у зв’язку з цим ще не траплялось. Як ви гадаєте, в чому унікальність цієї справи? Наскільки дотримувались права батька і сина? Недавно в ЗМІ потрапили матеріали справи, за якими докази їх вини дійсно неоднозначні. Чи докладав зусиль ваш офіс, що б Павліченки змогли довести свою невинуватість?

Знову-таки ми не можемо втручатись в судовий процес. Відповідно ми не тиснемо на суд, але представник уповноваженого присутній на судових засіданнях. В разі, якщо будуть порушення процесуального законодавства, будуть звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Поки що, сказати про те, що є порушення процесуального законодавства я не можу.

Павліченки звертались за допомогою до вас?

Так, у нас є їх звернення. Ми їм пояснили, що в частині їх скарг на судовий розгляд, ми не маємо компетенції, не можемо представляти їх інтереси.

Чого саме стосувалась скарга?

Відсотків дев’яносто скарг, які надходять до нашого офісу, такого ж змісту. Приблизно їх можна переказати декількома реченнями: «Я не винуватий. Покази, явку з повинною з мене вибили працівники міліції завдяки психологічному чи фізичному впливу. Прошу довести мою невинуватість в судовому провадженні». Я не цитую зараз скаргу Павліченків. Це дайджест того, що власне приходить нам в офіс. Ми не можемо допомогти в цьому питанні, ми не є адвокатами, ми не є прокурором, ми не судді. Ми єдине, що можемо зробити – спостерігати за процесом. В разі, якщо будуть порушення, будемо реагувати.

У батька й сина є шанси виправдати себе?

Не знаю, треба аналізувати цю справу. Але я можу це робити просто як юрист, а не як омбудсмен. Ви знаєте, взагалі-то ми, та й навіть суспільство, включились в цей процес на рівні апеляційної інстанції. На рівні суду першої інстанції час вже втрачений, відповідно апеляція вже сама по собі обмежена в перегляді того, що відбувалось в цій справі. Чомусь суд першої інстанції пройшов абсолютно тихо і без відповідного резонансу, і навіть без відповідних звернень до нас, наприклад, з боку Павліченків.

Сказати, що зовсім немає процесуальних порушень, я теж не можу. Але на сьогоднішній день не зафіксовано тих процесуальних порушень з боку суду, які дозволили б мені говорити про майбутнє звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, скажемо так.

До речі, Омбудсмен вже мав досвід таких звернення до ВКК?

Так, є справа, по якій ми вже звернулися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Вона, як на мене, значно цікавіша, але по ній якогось резонансу не було. Це справа «васильківських терористів». Вона цікава з точки зору процедурних гарантій, які має особа, під час розгляду обвинувачення проти неї в суді. Один з підсудних у цій справі був видалений з зали суду. Більше того, суддя видалив і адвоката, замінивши його на адвоката за призначенням. Відповідно особа сама не може приймати участь в судовому засіданні і у неї адвокат новий, не відомо наскільки адекватно він може представляти інтереси.

Ми звернулись з відповідним поданням, воно зараз знаходиться в провадженні, але ВКК відтермінувала розгляд подання до тих пір, поки не буде винесено вирок суду першої інстанції, якраз для того, щоб не впливати на суддю. Я погоджуюсь із таким рішенням, власне висновок правильний, правосуддя має бути справедливим без жодного впливу. Але після вироку суду першої інстанції я наполягатиму на розгляді цієї справи. Треба розуміти позицію ВКК щодо таких дій судді.

Серед резонансних справ, якими ви опікувались, є справа акордеоніста Завадського. Були нарікання на те, що він втрачає здоров’я.

Заява пана Завадського була досить давно і стосувалась виключно лікування, яке він не отримував в умовах слідчого ізолятору. Він скаржився на те, що катастрофічно втрачає зір. Ми включились. Людина отримала відповідні консультації, необхідні вказівки лікарів, ліки …

Потреби в стаціонарному лікуванні не було?

Ні, лікування проведено в умовах слідчого ізолятора, в умовах медичної частини. Потім ще була консультація цивільного лікаря, який скорегував лікування. Після того скарг не було. Власне, крім відомої скарги, яку ми не можемо вирішити. Це прохання про можливість мати музичний інструмент в умовах слідчого ізолятора, але це просто неможливо, враховуючи знову-таки порядок в СІЗО. Хоча, в принципі, ця скарга підняла досить цікаве питання стосовно взагалі тих речей, які можуть мати люди, які ще не засуджені, в СІЗО. Ми зараз досить уважно аналізуємо перелік заборонених речей, тому що там є досить кумедні речі. Наприклад, не можна мати кольорові олівці. От простий олівець - можна, а кольорові - ні. І чому так, пояснення немає. Неможна мати копіювальний папір. Для того, щоб зробити копію заяви її треба написати двічі. Замість того, щоб використати копірку.

Завдяки пильній увазі ЗМІ до резонансних справ складається враження, що справи Омбудсмена більше всього стосуються в’язниць і СІЗО. Чи вірне це враження?

Нас дійсно сприймають, мабуть, не зовсім правильно. Функція омбудсмена в будь-якій країні – аналізувати скарги, які надходять, звітувати парламенту, а він вже має покращити ситуацію з правами людини на рівні законодавства.

-- «Треба говорити про права всіх ув’язнених, тому що у нас в країні їх не двоє»

Якщо узагальнити скарги громадян, які з них сьогодні найсистемніші? Які права частіше всього порушуються в Україні?

Найбільш поширені проблеми соціального захисту населення, отримання пільг, які гарантовані законами, але не профінансовані. В переліку також питання, які стосуються права на освіту, захисту права на приватне життя. Наприклад, коли особа відмовляється від отримання ідентифікаційного коду, в неї виникають проблеми при отриманні диплому про вищу освіту. Або питання, які стосуються прав дітей: батьки беруть кредит під заставу житла, а коли виникають фінансові складнощі в сім’ї, квартиру мають залишити не тільки батьки, але й діти, які в результаті викидаються на вулицю виконавчою службою. Питання спілкування дитини із розлученими батьками, питання аліментів. Хоча взаємовідносини між двома цивільними особами це взагалі-то не наші питання, а питання суду. Ми також переймаємось темою доступу до публічної інформації, захисту персональних даних, дискримінації і гендерної рівності. Питань досить багато, вони актуальні і цікаві…

Тим часом опозиція заявляє, що кандидатура омбудсмена мала б висуватись нею. Як ви ставитесь до такої ідеї?

Давайте далі розвинемо цю думку. Якщо омбудсмен від опозиції, то відповідно захищає тільки опозиціонерів? А у випадку якщо опозиція коли-небудь стане владою, то і омбудсмена будемо змінювати? Так ми вже дійдемо до маразму і просто вб’ємо сенс інституції. Омбудсмен має бути поза політикою, він не має бути ні опозиційним, ні провладним.

Але погодьтесь, що у опозиції, принаймні української так точно, набагато більше підстав говорити про порушення прав людини.

До речі, у Парламентського Комітету з прав людини була ідея провести комітетські слухання щодо Тимошенко і Луценко, дотримання їх прав. На що, власне, я зауважила, якщо це Комітет з прав людини, то може все-таки зайнятись більш широкою проблематикою: взагалі поговорити про права ув’язнених, тому що у нас в країні їх не двоє.

Редакція «Главкому» висловлює глибоке співчуття Валерії Лутковській у зв’язку з непоправною втратою – смертю матері.