Тетяна Слюз: Такої катастрофи, як зараз, в часи Тимошенко не було

За списком «Батьківщини» до Верховної Ради пройшли два політичних біженця – Арсен Аваков та Тетяна Слюз. Аваков – постать досить відома й публічна, довго воював в Харкові з Геннадієм Кернесом, після чого втік з країни через відкриття низки кримінальних справ.

З Тетяною Слюз інша історія. Вона людина не публічна, до 2007 року, коли була призначена главою Держказначейства, про неї мало хто чув. Рідко з’являлась в ЗМІ, проте дуже тісно працювала з тодішнім прем’єром Юлією Тимошенко. В часи кризи Слюз допомагала Тимошенко латати бюджетні дірки, вміло оперуючи єдиним казначейським рахунком країни. За це й ледь не поплатилась в 2010 році – тоді проти Слюз відкрили кримінальну справу через підозру в махінаціях з 800 мільйонами гривень. Ця сума була заставою під час конкурсу з продажу Одеського припортового заводу. Конкурс так і не відбувся, а гроші на деякий час затримали, нібито пустивши на поточні бюджетні витрати. В будь-якому випадку, тоді ще не заарештована Тимошенко публічно пообіцяла захистити Слюз. В результаті колишня очільниця казначейства безслідно зникла, а прокуратура оголосила її в міжнародний розшук.

На публіку Тетяна Слюз з’явилася тільки після того, як ЦВК визнала її обраним народним депутатом. Вона одразу стала героєм всіх новин – разом з Олександрою Кужель та Людмилою Денисовою два дні прожила «в душі» разом з Тимошенко у харківській лікарні.

Тетяна Слюз відмовляється говорити про кримінальні справи проти неї та розповідати, де переховувалась: в Україні чи закордоном. Боїться здавати явки і паролі, адже після прецеденту з Власенком нардепи, що досі «ходять під справами», мають постійно бути готовими знову зникнути з поля зору українських правоохоронців.

Тетяна Слюз охоче розповідає про фінанси й бюджет та ділиться причинами такої прихильності до неї з боку Юлії Тимошенко. Адже не всім політемігрантам вдалося дістати прохідне місце в списку та депутатську недоторканність…

Тетяно Ярославівно, уряд Юлії Тимошенко і вас особисто часто звинувачують в тому, що залишили на казначейському рахунку копійки й через це Миколі Азарову довелося рятувати країну. Скільки тоді залишили?

Станом на вечір 11 березня 2010 року на єдиному казначейському рахунку було більше 800 мільйонів гривень в українській валюті, адже на цьому рахунку обліковуються тільки гривні. Були ще валютні рахунки, відкриті на той момент: в НБУ, Укрексімбанку, на яких у гривневому еквіваленті на цю саму дату було більше 600 млн. Крім того, на депозитних рахунках Ощадбанку та Укрексімбанку обліковувалось валютних коштів у гривневому еквіваленті біля 1,2 млрд грн. Також на рахунках у банках обліковувались депозити місцевих бюджетів на суму більше 900 млн. грн.

Останніми місяцями все більше представників органів місцевого самоврядування жаліються, що їхні кошти блокуються казначейством. Пам’ятаємо, що в цьому ж звинувачували вас в 2008-2009 роках. Ситуації схожі?

З четвертого кварталу 2008 року настала страшна світова фінансова криза. На єдиному казначейському рахунку я її відчула лише через півроку. Спочатку падає економіка, пізніше за результатами кварталу зменшились надходження податків. Відповідно, через півроку стали помітні проблеми із залишками коштів на єдиному казначейському рахунку.

Хочу запевнити, що такої катастрофи з єдиним казначейським рахунком, як зараз, в часи кризи 2008-2009 років у мене не було. В 2011-2012 роках були дні, коли на єдиному казначейському рахунку було трохи більше мільйона гривень, п’ять мільйонів або 20 мільйонів гривень!

На початок грудня 2009 року всі платіжні доручення для здійснення видатків були проплачені. Інше питання, що грудень завжди складний в бюджетному році, всі хочуть використати свої бюджетні призначення. На кінець 2009 року дійсно були платіжні доручення за незахищеними видатками, які не були виконані. Проте тоді ми проводили всі проплати однаково, в мене не було преференції Львову чи Донецьку.

У вас є дані, що зараз іде дискримінації з бюджетними проплатами в залежності від регіону – Львова чи Донецька?

Є така неофіційна інформація, але офіційних даних не маю, тому не можу підтвердити чи спростувати.

У нас після закінчення кожного бюджетного дня надходила інформація з регіональних казначейств, на яку суму надійшло платіжних доручень. Я бачила залишок коштів на єдиному казначейському рахунку і по формулі в процентному відношенні незахищені статті видатків проплачували в рамках наявного фінансового ресурсу. Захищені статті видатків, включаючи позику Пенсійному фонду для виплати пенсій, ми виплачували день в день, жодного збою не було, незалежно від регіону.

Натомість ситуація, що склалася за три роки роботи чинного уряду, зовсім неприйнятна. Станом на перше січня 2013 року борг Пенсійного фонду за позики, які надала Державна казначейська служба, досягнув близько 50 мільярдів гривень, це борг фонду перед єдиним казначейським рахунком. Такого у нас не було. На перше січня 2010 року заборгованість Пенсійного фонду перед єдиним казначейським рахунком складала 22 мільярди гривень. Новим урядом, крім того, ще у 2010 році було списано деяку суму боргу Пенсійного фонду перед єдиним казначейським рахунком.

Скільки коштів зараз там заблоковано?

Я звикла працювати з відкритою інформацією з офіційних джерел. Якщо її не вистачає, я скеровую депутатські звернення. Кілька тижнів тому я скерувала у всі обласні ради звернення, щоб мені повідомили в рамках області чи є заборгованість по захищених статтях видатків й чи є заборгованість по незахищених статтях. Я могла отримати цю інформацію з казначейської служби, але того не робила, адже і обласні ради повинні здійснювати контроль у цій сфері.

Була вражена, адже мені вже надійшла половина відповідей, але крім київської адміністрації, чіткої інформації ніхто не надав . Решта просто дали відписки. Це було несподіванкою, адже хоча б якоюсь інформацією депутати облради повинні володіти. Що тоді в цих радах роблять, якщо не знають елементарних речей – чи є заборгованість? В мене таке враження, що на своїх сесіях вони взагалі не цікавляться цими питаннями, не заслуховують посадових осіб казначейської служби та обласних фінансових управлінь. Коли я очолювала казначейську службу, то керівники обласних підрозділів періодично ходили на засідання рад і звітували.

Також надсилаю багато запитів щодо точних цифр до Пенсійного фонду, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Конкретно їх питаю, а вони ллють водичку. Вони розуміють, що за невчасну відповідь на депутатське звернення передбачена кримінальна відповідальність, тому й шлють відписки. Тому я на минулому тижні зареєструвала законопроект – зміни до Кримінального кодексу, в 351 статтю. Пропоную передбачити, щоб у разі нереагування на депутатські звернення - ненадання інформації по суті, неякісної і не по формі, наступала відповідальність.

Ви таки отримали інформацію про заборгованість і заблоковані платежі?

З відкритих джерел. Станом на 1 січня 2013 року є шалена кредиторська заборгованість. Дійсно, є непроплати платежів з казначейського рахунку. Хто не боїться з мерів або розпорядників бюджетних коштів, то про це говорять. При цьому все частіше доводиться чути від працівників казначейської служби дивні пояснення, чому не здійснюються платежі.

Мовляв, дуже багато надають платіжних документів. І при мені їх було багато, не треба такі речі писати в поясненнях, це не коректно. Або вказують, що програмне забезпечення зависає. Це не вихід, краще або не кажіть нічого, або кажіть правду.

Сьогодні немає такої фінансової кризи, це при нас було дуже жорстко і в Україні, і в світі. Справа, мабуть, зараз швидше в методах управління фінансовими ресурсами держави і загальною ситуацією в Україні.

Крім того, зараз ідуть дуже великі запозичення. Ще при мені було започатковано деякі рубрики інформації, які публікуються на офіційному сайті казначейства. Чомусь казначейство перестало публікувати щотижневу інформацію по запозиченнях. Хоча з відкритих джерел відомо що, наприклад, в січні залучено коштів до держбюджету від продажу облігацій внутрішньої державної позики біля 10 млрд. грн.

Я зверталася до Мінфіну із запитанням, як за останні десять років методологічно визначався дефіцит бюджету? Відповіді я не отримала. До прикладу міністерство фінансів вже нового уряду у себе на сайті у 2010 році спочатку опублікувало дефіцит бюджету 2009 року – біля 30 млрд. гривень, а через декілька місяців та цифра «раптово виросла» в рази.

Мені було дивно, які показники вони «повпихали» в цей дефіцит.

Також в мене є багато питань до опублікованої статистики інших міністерств та центральних органів виконавчої влади.

-- «Колеги з Партії регіонів з бюджетного комітету не підтримують пропозиції уряду»

Як виконується бюджет на 2013 рік?

Державний бюджет 2012 року по дохідній частині був виконаний на 92%. Не краща ситуація і цього року.

В законі про державний бюджет на 2013 рік є дуже хитра стаття шоста, яка дозволяє головним розпорядникам бюджетних коштів брати державні гарантії для здійснення капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень. В законі про державний бюджет на цей рік бюджетні призначення для здійснення капітальних видатків є дуже мізерні, тому уряд зробив таку дивну процедуру. Дане нововведення повністю ламає бюджетно-фінансову систему.

Ми знаємо, що розпорядники бюджетних коштів свої ресурсів не мають, та відповідно будуть погашати ці гарантії за рахунок бюджету. Це призведе до втрати бюджету – треба буде повернути кредиторам те, що брали, а ще певний відсоток за обслуговування. Згідно задуму, ці кошти будуть залучатися з банківської сфери. Органи казначейської служби проводять платежі виключно в межах бюджетних призначень. А за тієї схеми таких призначень не буде – матимемо дисбаланс.

Минулої середи було засідання бюджетного комітету, на якому ми розглядали законопроект №2177, поданий Кабміном. Справа у тому, що закон про бюджет має узгоджуватися з бюджетним кодексом. А там такої норми про держгарантії немає. Цим законопроектом запропоновано внести зміни в бюджетний кодекс , щоб виконувалась стаття 6 закону про бюджет на 2013 рік. Як не дивно, цей законопроект на комітеті не пройшов, мені дуже приємно, що ми переконали деяких колег з Партії регіонів й не вистачило голосів для схвалення проекту. Це маленька, але перемога.

Бюджетний комітет володіє всією повнотою картини про стан фінансів в державі?

Зараз щоденної інформації в комітеті немає. До комітету надходять річні, щоквартальні та щомісячні звіти. Коли я була головою казначейства, то частіше подавала інформацію на бюджетний комітет. При чому подавали ми її і в Секретаріат Президента.

-- «В парламенті і бюджетному комітеті вже нічого не вирішується»

Чому бюджетний комітет не отримує оперативної інформації?

Не знаю. Комітет може це вимагати. Мені дуже імпонувало, що на минулому засіданні комітету колега з Партії регіонів, не називатиму його прізвище, звернувся до керівника комітету, щоб заслухати звіт про роботу Державної казначейської служби на предмет здійснення проплати платежів в 2012 році й в поточних двох місяцях. Навіть в лавах регіоналів є відчуття відповідальності.

Мене ще вразило, що на засідання комітету не ходять перші особи міністерства. Добре, що поки ще заступники були. Бо мені розповідали, що навіть заступники не приходили. Бюджетний комітет засідає три рази на місяць, можна ж знайти годинку часу. Коли приходить директор департаменту чи начальник відділу – це неповага.

Взагалі, в мене та в моїх колег з опозиції складається враження, що тут в парламенті і бюджетному комітеті вже нічого не вирішується. Все робиться за межами цих стін. І документи, які ми розглядали на останньому засіданні, найкраще про те свідчать.

-- «Ми з Юлею Володимирівною стали подругами»

Ви до 2005 року працювали в Тернополі, а потім ваша кар’єра стрімко пішла в гору. Як ви опинилися на роботі в Мінфіні, і хто привів в Держказначейство?

Окрім державної служби я більше ніде не працювала. Після закінчення Львівського університету імені Франка в 1987 році я почала працювати на декретному місці інспектором відділу доходів одного з райцентрів на Львівщині. Коли утворилася податкова 2 липня 1990 року, я перейшла в органи податкової служби, пройшла всі щаблі.

В 2004 році мене призначили заступником голови Тернопільської обласної податкової адміністрації. Та через одинадцять місяців мене звільнили.

Після Помаранчевої революції?

Так. Це було не правильно, так звільнили багато фахових людей, хоча у нас працювало і багато випадкових. Треба ж було дивитися на роботу, а не всіх й одразу.

Ви на виборах проводили якусь політичну діяльність на користь владного кандидата?

Ні! Боже збережи, я в політиці не була до останніх років. Просто тоді всіх, хто був на керівних посадах, звільняли. Це неправильно й пізніше декого все ж таки повертали.

Це губернатор звільняв?

Ні, це керівництво ДПА в Києві ухвалювало рішення. Я потім казала цим людям, бачите, аби ви мене тоді не звільнили, я б не опинилася в Києві.

Так хто запросив до Києва?

Я спочатку з колегами прийшла працювати в міністерство фінансів. Пізніше міністр Віктор Михайлович Пинзеник, з яким ми були знайомі ще з часів, коли він викладав у Львівському університеті, запропонував мені очолити казначейство міста Києва. Довго не пропрацювала, оскільки в серпні 2006 року влада знову змінилась й мене виставили, вже чисто з політичних мотивів.

Тоді я знову повернулася в Мінфін, а в грудні 2007 року, коли призначили уряд Тимошенко, я очолила Державне казначейство. Старий колектив лишався, дехто намагався мене підставити, проте я це присікала.

Потім мені почало «щастити». Спочатку навалилася фінансова криза, а потім Віктор Пинзеник на початку 2009 року подав у відставку з посади міністра фінансів. Міністра фінансів цілий рік не було, хоч заступників було 9, працювати було тяжко.

Віктор Пинзеник пішов у відставку, але ви лишилися й, судячи з усього, налагодили добрі стосунки з Тимошенко. Яка у вас з нею історія взаємин?

До моменту призначення головою казначейства я з нею знайома не була. Познайомились вже по роботі, спілкувались на нарадах. Мені з Тимошенко було дуже комфортно працювати. Вона закінчила «кібернетику», склад розуму дуже швидкий. Ми дуже оперативно вирішували всі питання, особливо один одному допомагали під час кризи. Ми з нею могли спілкуватись і вночі, був прямий телефон, могла мені зателефонувати і в першій годині ночі. Були моменти, коли вона вилітала в поїздки по областях, а я бачила критичну ситуацію в бюджеті, то ми в аеропорту «Борисполі» в третій і четвертій ночі проводили наради. Не тільки вона зі мною, а й керівники митниці, податкової й Мінфіну.

Юлія Володимирівна вміла ставити чіткі завдання, а це відігравало велику роль. Правда, постійна конфронтація з президентом тоді дуже заважала. У нас не було більшості не тільки у Верховній Раді, а й в уряді. Там більшість була під контролем «Нашої України». Юлія Володимирівна вміла до кожного підібрати такий «ключик», щоб ухвалювати законні рішення.

Ви стали подругами?

Я б сказала, що ми з Юлею Володимирівною стали подругами. Ми могли навіть в короткотерміновій зустрічі перед нарадою в Кабміні перекинутись парою слів і про особисте життя, завжди була моральна і словесна підтримка. Завжди вітали одна одну зі святами - по телефону і квітами.

До речі, ви галичанка, Юлія Тимошенко з Дніпропетровська. Коли з нею спілкувались з робочих питань та в побуті, якою мовою вона з вами говорила?

Юлія Тимошенко завжди зі мною розмовляє українською мовою. Я ні разу від неї не чула – ні на волі, ні у в’язниці, коли ми з нею два дні провели, російської мови. І коли ми спілкувались з технічних і фінансових питань - також розмовляли українською.

Ви тримаєте контакт після того, як вас викинули з харківської лікарні, де вона лікується?

Ні. Вона не має змоги спілкуватись. Вона не може говорити по телефону, їй тільки приносять «блютус гарнітуру», а номери набирають самі. Листи передаємо їй тільки через адвокатів. Я вдячна Юлії Володимирівні, що ми тоді мали змогу побачити її вживу.