Руслан Кошулинський: Янукович може не вийти у другий тур

Для «Свободи», як для нової парламентської партії, посада віце-спікера була дуже важливою. Заради неї вони пожертвували двома комітетами, але в новому парламенті Руслан Кошулинський ще не встиг провести жодного засідання – його ж соратники з опозиції, блокуючи президію, не дозволяють цього зробити. Про те, чим ця посада так важлива для партії та яка доля чекає цей парламент, Кошулинський розповів «Главкому».

-- «Банкова не знає, що робити»

Який ваш прогноз – запрацює таки Рада чи ні? Минулого тижня ви казали, що більше не запрацює, це ви так образно висловились?

Рада більше не запрацює в форматі шостої каденції, бо зараз зовсім інший суспільний запит. Чому зараз такий рубікон? Бо люди, які боролися за мандати, зокрема з провладних фракцій, виходили з реалій та завдань передньої каденції. А сьогодні вже незручно не ходити на сесію, не голосувати особисто – відповідно ламається минулий механізм. Насправді Україні зараз не завадили б нові вибори – бо чим більше виборів, тим краще для росту політичної культури в суспільстві.

Ваші опоненти вважають навпаки. Вибори – це протистояння, нестабільність і так далі… Україну, мовляв, і так вже сприймають, як країну постійних виборів.

Це перебільшення. Візьмемо Італію, Бельгію – там вибори перманентні, хоча демократична модель працює довший час. Одна з перших європейських конституцій – польська – говорить, що будь-яка влада опирається на волю народу. От ми і питаємо, яким народ хоче мати свого представника. Депутат – це ж найманий працівник з височезною заробітною платнею та величезним соцпакетом, який діє на основі своєї посадової інструкції, тобто закону про статус народного депутата. В законі визначено, що депутат є представником українського народу у Верховній Раді. Не окремого округу, помітьте, а всієї України.

А тепер питання: народ хоче мати представника, який має свій бізнес і не ходить на роботу, віддаючи свою картку, чи того, хто буде кваліфіковано відстоювати народні інтереси і писати закони, яких потребує суспільство? Якщо б зараз відбулися нові вибори, жоден бізнесмен вже так швидко не побіг би за тим мандатиком, який дасть йому можливість збагачуватися примножувати свій бізнес. Йому просто це буде невигідно. Часу на бізнес у нього не залишиться, оскільки він вимушений буде працювати у парламенті, а якщо буде суміщати, його позбавлять мандату. Якщо ми очистимо парламент від бізнесового нашарування, сюди підуть люди, які мають досвід, освіту і покликання, і парламент почне набувати образу загальноєвропейського взірця. Інша справа, як себе поведе влада в цій ситуації. Вони вже хотіли переписувати закон про вибори на чисту мажоритарку, надували щоки, що готові хоч завтра іти на вибори… А з якими досягненнями вони туди збираються іти?

Зараз будуть відбуватися великі зміни в психології провладного депутатського корпусу. Спроба залякування опозиції справою Власенка насправді направлена ще й на залякування власних депутатів. Бо після змін до закону про регламент щодо персонального голосування рівень ваги кожного народного депутата у провладних фракціях різко виріс.

Ви самі зіграли на руку багатьом депутатам, підвищивши їхню вагу, якщо можна так сказати, капіталізацію.

Ви зараз говорите з точки зору хитрування, а я – з точки зору якості парламентаризму. Мій улюблений казковий герой – Котигорошко. Він якісно підготувався для того, щоб битися зі змієм, сів на перемовини – мовляв, випускай моїх рідних. Не випустиш – будемо битися. Чи хитрував він, грав комусь на руку чи витягував своїх рідних і близьких? «Свобода» досягає своїх цілей, які декларувала раніше, коли ще не була в парламенті.

Ви кажете, що владі нема з чим іти на вибори. А опозиції є із чим? Чи вона додала собі симпатиків за ці три місяці?

Звісна річ. Відчуйте, наскільки змінився настрій за ці, умовно кажучи, сто днів. Якщо в шостому скликанні усі спостерігали повне розчарування бездіяльністю опозиції і неспроможністю протидіяти владному катку, то зараз всі побачили, що опиратися можна. Минулому депутатському корпусу роздавали щиглів і вони, плачучи, казали, що нічого не можуть, хоча в умовно опозиційних фракцій була більшість – 228 штиків (у 2007 році), а в результаті – їх стала меншість. А зараз є союзницькі фракції, що дають активний спротив, який надихає наших прихильників і дає надію. В таких умовах Банкова не знає, що робити, – вони дуже швидко змінюють напрямок думки. То кажуть, що готові до виборів, то їм це невигідно.

Для вас так принципово, щоб Янукович прийшов в Раду?

Не принципово. Але хто ще має пояснювати ситуацію в Україні, коли саджають політичних противників? Сьогодні забрали мандат – завтра посадять. Це призводить до нівеляції самої ідеї парламентаризму. Але «регіонали» не врахували, що якщо вони підпорядкували собі майже всі гілки влади, включаючи судову, то з парламентом так не можна. Тому зараз вони намагатимуться вихолостити саме поняття парламентаризму. Проте цього не вийде – не ті люди в парламенті зараз, просто не дадуть.

-- «А що мав робити Котигорошко?»

Вам не подобається словосполучення «грає на руку», але чи розумієте ви, що постійними блокуваннями ви також внесли свою долю в дискредитацію парламентаризму? Народ може подумати, що, може, не дарма Янукович скасовував політреформу і перебрав владу до себе, якщо парламент недієздатний.

Припущення – перша сестра помилки. Ви ж не знаєте, що народ подумає. Власне для цього народні депутати ідуть до народу доносити свою позицію. І я особисто хочу побачити, як в ролі народного представника будуть працювати депутати Партії регіонів в Донецькій чи Луганській області, де рівень безробіття надзвичайно високий, де проблеми з екологією просто неймовірні.

Ми маємо, що говорити народу – які ми хочемо ухвалити законопроекти, чому влада не чує іншу сторону. З тим самим Власенком крик стоїть тому, що профільний комітет нечесно все це зробив. Раз у вас є більшість, то зробіть хоч це по правилах.

Хіба вам, як віце-спікеру, про справу Власенко не мало було стати відомо раніше за інших?

Цього я не знав. Я не маю відношення до регламентного комітету, бо курую гуманітарну сферу. Все проходило напряму – засідання комітету, де було декілька людей, і вже наступного дня Голова подав до суду. Не було швидкого витоку інформації.

Ви можете артикулювати конкретні гасла і меседжі, зрозумілі народу, на яких ви будете акцентувати в своїх вилазках в народ?

Це підготовчий процес для надання впевненості людям. Лейтмотив такий: не може бути диктатури, яка сьогодні створюється в державі, – і спільними зусиллями її можна зупиняти. Це боротьба за вольності – починаючи з соціальних, підприємницьких і завершуючи політичними. Тому гасел буде багато.

І за два місяці, ви вважаєте, вдасться підготувати грунт для чогось?

Треба чітко робити свою роботу, і все вдасться. А що мав робити Котигорошко, якби він думав – виграю чи ні, вийде чи не вийде?

Але ж має бути певна стратегія, пов’язана з тими самими президентськими виборами. Важливо фальстарт не зробити.

Будь-яка робота дає результат. Я – колишній спортсмен, і, якщо ти тренуєшся, то на змаганнях покажеш гарний результат. Якщо не тренуєшся, нічого не вийде, яким би ти не був неймовірним. До цієї каденції з депутатського життя взагалі було вирване постійне спілкування з людьми – був закритий клуб «мудреців», які засіли у парламенті і максимум з телевізора щось промовляли. І ще перед виборами з’являлись на людях. Сьогодні це теж змінюється. Це є супер для країни.

Чи вам не здається, що Януковича ситуація з перманентно непрацюючою Радою може цілком влаштовувати?

Як може влаштовувати керівника держави, який декларує, що хоче в демократичну Європу, коли парламент не працює? Без парламенту не може якісно діяти Кабінет міністрів. Їхній бюджет на цей рік був затверджений нашвидкуруч, і вони вже бачать, що воно не ліпиться до купи і треба зараз рихтувати. Коли кажуть про інше – то декларації.

-- «Ми як їжак – з якої сторони до нього не підійди, він все одно голки»

Для «Свободи» було важливо отримати пост віце-спікера. Як вам реальна вага цієї посади? Що воно дало вам і вашій фракції?

Переконаний, що партія зробила правильно. Звісно, що в цій посаді немає нічого геніального, але це – досвід, якого партія не мала.

Досвід чого?

Комунікації і можливості бачення творення загальноукраїнських процесів. Якщо раніше ми завжди були осторонь всіх перемовин і консультацій, то сьогодні ми безпосередньо в цьому задіяні.

Що можете сказати про своїх колег з президії? Як поводиться на перемовинах Рибак, який на людях намагається створити імідж миротворця?

Так і поводиться, в принципі. Рибак – людина старшого віку, в якої немає тієї динаміки, яка була б, скажімо, в 20 років. Це природно. Він створював Партію регіонів, і знає все про всіх її членів, бо вони пройшли крізь його руки. І з Рибаком, і з Калетніком ми спілкуємося тільки на переговорних процесах. Звісно, якщо щось сталося, наприклад, побили народного депутата, я набираю спікера, прошу дозволу зайти і повідомляю його про це. Але це – офіційний формат спілкування.

Чи вірите ви, що вам вдасться провести хоч одну сесію хоча б з якихось другорядних питань?

Я не оперую поняттями «вірите – не вірите». Вірити треба в Господа, а людям довіряти. На превеликий жаль, спланувати зараз будь-які кроки майже неможливо. Ніхто сьогодні руку на серце не покладе і не скаже, що буде отак і так. Мінімально щось прогнозувати можна тоді, коли буде призначений керівник виборчого штабу чільного Президента. Тоді вже вималюється конструкція, як вони будуть досягати другого строку. По постаті буде зрозуміло, які механізми будуть застосовуватись і наскільки радикально чи м’яко будуть розгортатись події. До тих пір буде оцей хаос, що зараз. Те, що на Банковій не вміють працювати в конкурентному полі – всім зрозуміло. Вони звикли бути домінантою, але в політиці це – тупо. Не буде вже партії типу КПСС. Вони не враховують ментальність українця – і слава Богу (сміється).

Кажете, в Банкової нема стратегії. А в опозиції вона є?

Опозиція пішла в народ – це хороший і дієвий інструмент.

Вона пішла в народ, бо зрозуміла, що в парламенті робити нема чого?

У парламенті на цей момент всі варіанти вже вичерпані. Якщо не прислуховуються до представника громади (а це великий пласт – 177 народних депутатів), то треба звертатись до нашого працедавця – виборця. Як він скаже, так і будемо робити: хоче – підемо на вибори, не хоче – будемо розглядати інші варіанти.

Чи є якісь метаморфози в комунікації між владою і опозицією?

Якщо раніше було зневажливе ставлення, то зараз принаймні з’явилась осторога. Бо ми як їжак – з якої сторони до нього не підійди, він все одно виставить голки. Велика лисиця ходить навколо того їжака, а зачепити не може, бо він її вколе. Не знають вони, що робити з опозицією.

Але опозиція теж неоднорідна. Наскільки я знаю, в «Ударі» не в великому захваті від вашої затії з народним повстанням, віче…

Звісна річ, в кожного є свої сильніші та слабші сторони. Але Черчилль казав, що єдина річ, яка гірша за союзників – їхня відсутність. Треба буде і в цьому вдосконалюватись. «Свободу» критикували, що в неї після двох тижнів роботи замало законопроектів, а зараз – в нас найбільше законопроектів. Може, наші партнери не дуже комфортно почувають себе в виступах і безпосередньому спілкуванні з людьми, але якщо вони збираються ставати якісними політиками, то мають вдосконалюватися. А якісний політик не може бути неякісним ритором.

Партія неякісного ритора набрала більший відсоток, ніж ваша. І не вам же їх удосконалювати.

Це, звісно, їхнє право. Але тікати від складнощів в політиці я б нашим союзникам не радив. Якщо ти маєш в запасі весь набір інструментів політичної боротьби – від парламентської до вуличної – це для тебе, як для політика, краще.

«Свободівців», які звикли лізти на амбразуру, така обережність і загадковість Кличка не дратує?

Я ж знаю, що він – не член моєї партії, він не так мислить, як я, в нього інші цінності, але він – мій союзник. І я зважаю на це. Хіба Богдану Хмельницькому, попри всі нюанси, не треба було залучати татар для боротьби з поляками чи Москвою? Можливо, хотілося б максимально пришвидшувати цю динаміку, але є так, як є. Одна китайська стратагема каже, що найгірші війська – союзницькі, бо вони не монолітні і їх легше розбивати. Ми це також знаємо, тому тримаємо цей моноліт, щоб він не розхитався до виборчої кампанії 2015-го року. Парламентська кампанія вже показала, що консолідована позиція виграшна.

-- «Сьогодні вже проходить післяпомаранчева крива розчарування»

Складається враження, що зараз в середовищі опозиції йде боротьба за ініціативу. Хтось щось придумав, а інші вимушені підлаштовуватись, заради цієї ж «консолідованої позиції». Чи це хибне враження?

Конкуренція є завжди і усюди, і в ній викристалізується найкраще. Назвіть мені суспільну сферу, де нема конкуренції. Головне, що мета в нас спільна, а хто з опозиційних сил щось краще зробить, то вже інше. Але в нас немає палких дискусій і сварок, а рішення приймаються колегіально. Лідери фракцій – це ж сучасні, практично одновікові, політики.

От приклад із віче. Я так розумію, що Яценюк з Тягнибоком домовились, а Кличка поставили перед фактом.

Я не був присутній на цих перемовинах, але чим поганий цей інструмент? І це додасть нам всім.

А фінансування цих походів в народ теж на трьох поділите?

Та яке там фінансування… В кого що є, той те і дасть. Всі ж мали виборчі кампанії і хтось залишив сцену, хтось має друкарню. Місцеві організації за тиждень до зустрічі надрукують оголошення, розклеять. До того ж, народний депутат за своєю 20-хвилинною квотою може зробити відповідне оголошення по місцевому телебаченню. А мітингарів на платній основі ми не залучаємо.

Сьогодні вже проходить та післяпомаранчева крива розчарування. Точка падіння довіри до політичних лідерів пройдена, і зараз ця довіра починає зростати. А безпосередні контакти – найкраще, що можна зробити для відродження цієї довіри.

Опозиція почала віче з комфортних для себе регіонів. А скільки народу вас прийде слухати в тому ж Донецьку, якщо вам взагалі дозволять поставити там сцену?

Завдяки владі комфортними стають усі регіони країни. Можу розповісти, як проходять зустрічі наших депутатів в Луганську чи Донецьку. Депутат приїжджає на зустріч, за ним їде організований владою автобус і, як тільки цей депутат виходить, вони починають скандувати, щоб його не пускати. Голова фракції Партії регіонів в облраді на сесії кричить – як так, хто надав дозвіл на зустріч з народним депутатом? Вони собі не уявляли, що «свободівці» можуть поїхати в Луганськ і Донецьк і спілкуватися з людьми, – це була закрита зона, куди ніхто не мав права їздити. І ніхто не їздив. Але ми будемо їздити, і люди нас нормально сприймають, бо побачили, що «свободівці» – не чорти з рогами, а нормальні люди з сприйнятливими ідеями.

Але скепсис щодо таких акцій цілком зрозумілий. Пам’ятаєте таку акцію «Україна без Януковича», яку проводив Арсеній Яценюк? І що?

Коли ти сам – дуже складно, але коли є плече підтримки, – це вже серйозно.

І хто що краще вміє в вашому тріумвіраті?

Давайте це залишимо великою таємницею, щоб не розкривати ворогам всі секрети. Бо тоді ми станемо прогнозованими. Китайська стратагема ведення війни каже – «Два персика долають трьох воїнів». Суть її в тому, що наймогутніші воїни, кожен зі своїм гонором, не змогли поділити на трьох ці два персика, посварились і закінчили життя самогубством. Так два персика перемогли трьох воїнів. Таку ж хитрість застосовуватиме і партія влади, щоб максимально розбити об’єднання.

Тим більше, що в опозиції вистачає своїх гонорових.

Звісна річ. Втримання внутрішніх протиріч буде основним завданням, щоб не піддатися на зовнішні зусилля. Якщо владі вдасться розбити цей союз, буде складніше.

-- «Будемо сидіти, доки білий дим не піде»

За останніми соцопитуваннями Янукович програє у другому турі всім, окрім Тягнибока. Звісно, до 2015-го року ще є час, але як вважаєте, чи доцільно «Свободі» виставляти свого кандидата на президентський пост?

Пам’ятаєте анекдот про сича, який «стратег, а не тактик»? Залежить від того, чого ми хочемо. Я ж прагматичний романтик, і знаю, які прийоми можуть застосовуватись під час виборчої кампанії. Ніхто зараз не може гарантувати, що єдиного кандидата від опозиційних сил просто не знімуть з реєстрації. Ніхто не гарантує, що кількість членів комісій від одного кандидата буде достатньою. Тож треба обирати тактику, яка дасть можливість перемогти.

Якщо збережеться двохтурова система виборів, то опозиція може собі дозволити пограти у кількох кандидатів. Але це якщо збережеться.

Хто взагалі сказав, що з такою динамікою діючого Президента він зможе вискочити у другий тур? Це може бути Ющенко-2. Я б рекомендував заїхати в Донецьк чи Луганськ і поспілкуватися з людьми на вулиці.

Це ні про що не говорить. Люди там лають владу, але потім все одно за неї голосують.

Голосують, але хто раніше їздив в Донецьк? А ми всі приїдемо, будемо розмовляти з людьми, стояти в дільничних комісіях – і тієї монополії вже не буде. Але повторюся – зараз це ворожіння на кавовій гущі. Коли підійде момент, ми сядемо за стіл і будемо домовлятися. Зараз виділити якусь окрему постать – це її спалити і дати можливість владі цькувати її і цілеспрямовано працювати на збивання рейтингу.

Я правильно зрозумів – ви допускаєте, що у другий тур можуть вийти, наприклад, Кличко і Тягнибок?

(сміється) Для держави було б найкраще, якби в другий тур не вийшов чинний Президент, бо в нинішньому форматі вона розвиватись не може. Немає оновлення еліт. Сьогодні вихолощена середня ланка виконавчих органів – навіть там людей ставлять на відповідальні посади за географічним принципом.

Дуже схоже на те, що і Яценюк, і Кличко з їхніми амбіціями майже напевно виставлять свої кандидатури на президентських виборах. Чи ви гадаєте, їм вдасться домовитись та поділити президентський і прем’єрський пост до виборів?

Думаю, буде як з Папою Римським – «Свобода», «Удар» і «Батьківщина» будуть сидіти, доки білий дим не піде. Ціна дуже висока.

Чи не вважаєте ви, що для Януковича та його команди існує серед опозиціонерів бажаніший суперник. Той, що після своєї перемоги забезпечить недоторканість еліт, не почне радикальних репресій щодо попередників?

Чинна влада цей варіант не розглядає. Вони не вірять в своє слово, тому не повірять і в чуже. Ми вже казали, що їм невигідно працювати в конкурентному полі. І в їхній філософії вони можуть думати тільки так – якщо в когось іншого буде таке домінантне право, що він зі мною зробить?

-- «Ви собі маєте в Росії газ та нафту – от і сидіть з ними»

Зараз йдуть перемовини щодо оренди Росією нашої ГТС. «Свобода», наскільки розумію, вважає неприйнятним навіть такий варіант. Чому?

Чи класно, що Туречина має південне узбережжя, яке дає їй сьогодні майже половину доходу до державної скарбниці? Якби вона не використовувала своє географічне становище, вона б мудро вчинила? Ті ж Емірати використовують надра, що їм Земля подарувала, чи, може, вони не мали їх використовувати? Якщо Україна – геополітично транзитна держава між постачальником та споживачем, то треба це використовувати чи ні? У всі часи ми прив’язували транспортування до вартості, а після того, як перестали це робити, почалися всі ці розмови. Ви собі маєте в Росії газ та нафту – от і сидіть з ними. Куди ви без нас? Будуєте «потоки», але якщо якийсь катаклізм, форс-мажор – в кого сховища? Тільки Україна може гарантувати безперебійні поставки газу, більше ніхто. То ж чому ми маємо відмовлятись від того, що дає нам зиск? Це наша політична і економічна незалежність, за яку ми маємо стояти. Маючи такий засіб стримування Росії, просто взяти і віддати його?

Ви чули фаталістичні прогнози, що якщо не знизити зараз ціни на газ, то країну чекатиме дефолт?

Тут треба говорити про політичну волю – якщо вона є у лідера, еліти і нації загалом, то така країна, як Україна, дефолту мати не може. Вона настільки багатюща, але з неї все нахабно і беззаконно вивозять.

Так Янукович своїми новими ініціативами, здається, і намагається «подоїти» олігархів.

Він робить це для свого клану, а не для України.

Тим не менш, чи будуть, на ваш погляд, олігархи робити на Януковича ставки в 2015-му, чи знайдуть більш прийнятну для себе кандидатуру, навіть серед опозиції?

Ми вже мали прецедент 2004-го, коли все швидко змінилось. Це – люди бізнесу, які тримають ніс по вітру. Їм принесуть соціологію – і вони відчують настрій, відчують, в яку сторону тікати (сміється).

Але можна розкладати яйця в різні корзини.

За таке у житті б’ють і дуже жорстко. Спробувати можна, але бути напів там, напів там – це дуже складно.

Росія вимагає законодавчого закріплення оренди ГТС, а це можливо тільки через парламент. Вважаєте, намагання провести це через Раду будуть?

(сміється) Це не пройде через Раду. Хай спробують винести.

Ви свого часу працювали в Росії. Путін нещодавно сказав, що з 2015-го року закриють шлях гастарбайтерам не з країн Митного союзу. Ви проти Митного союзу, але що тоді робити українцям, які заробляють за кордоном?

Міняти владу треба. Це дасть їм змогу отримувати робочі місця вдома. Хто був на заробітках, той знає, наскільки це гіркий хліб. Фактично заробітчанство і зробило з мене політика. Працюючи в Росії, я бачив, що там забороняють між українцями розмовляти українською. Доходило до бійок з місцевими, які скаржилися, що ми забираємо їхні робочі місця, хоча працювати вони не хотіли. Це були жорсткі 90-і роки і, коли ти приїжджав додому навіть з грошима і нічого не міг зробити в себе в державі, то розумів, що маєш гризти чорний хліб на Україні, але намагатися щось змінити. Ніхто не хоче від’їжджати від рідних та близьких – це є вимушений крок.

Ви вважаєте, що в Україні раптом з’явиться мільйон робочих місць, як обіцяв колишній Президент?

Мені було до вподоби, коли я розмовляв з грузинами при керівництві Саакашвілі і в них горіли очі. Їм дуже складно було – незаможна країна без надр, плодючої землі, але більшість з них готова була перетерпіти, бо довіряла Міхо. Хотілося б, щоб і у нас була така довіра до лідера керівника держави. Очевидно, Янукович на цю роль не підходить.

Але чим завершилась довіра до Саакашвілі, ми знаємо…

Вічної влади не буває, але скільки він встиг зробити. При ньому повністю змінився образ нації, причому за дуже невеликий час – умовні десять років. Ніякий поліцейський хабар там вже не візьме, бо це виходить за межі його розуму. Подивіться, як працюють місцеве самоврядування, ЖКХ – ніхто не краде асфальт, ніхто не робить «ямкового ремонту». Все це завдяки політичній волі однієї людини.

Ви наполягаєте на скороченні кошторисів центральних органів влади. Але жодна влада не економила на собі. «Свобода» може показати приклад і відмовитись від пільг, половини зарплатні і так далі?

А кому я це віддам – їм, щоб вони знову розподіляли мої гроші? Вони розподілять, можете не сумніватись (сміється). Я краще гроші візьму і віддам потребуючим. Сьогодні ми підготували законопроект щоб забрати з кошторису Верховної Ради практично 20 мільйонів гривень. Чому ми платимо депутатам давно минулих скликань 50% зарплатні? Ці люди десять років нічого не роблять і отримують кожного місяця 8 тисяч. Загалом понад п’ять мільйонів гривень. Караул!

Сьогодні діючі депутати чомусь застраховані майже на сім мільйонів – за що? Маючи чотири депутатських санаторно-курортних оздоровчих заклади, ще додатково виділено 800 тисяч гривень для депутатів, які лікувалися б в інших санаторіях. 120 тисяч на роумінг – це для кого? А якщо депутат на пенсію виходить, йому мають видати дванадцять мінімальних окладів – це ще понад п’ять мільйонів на рік. Колишніх депутатів безкоштовно мають катати на потягах, автомобілях, літаках… Ми будемо ініціювати приборкання цих апетитів, причому це – тільки перший крок, в запасі в мене є дещо ще.

А в цьому будинку, в якому ви зараз, якихось неадекватних багатств не бачили?

В мене в кабінеті достатньо всього – є комп’ютер, є невелике робоче місце. Хто тішиться, що в нього щось більше і краще, хай тішиться. Труна кишень не має, з собою не забереш. От я згадував про Квітку Цісик і Тараса Шевченка і думав – успішні ж були люди, які прожили майже однакову кількість років. Він провів майже все життя за межами України, вона була в Україні один раз. Шевченко пройшов шлях від кріпака до людини, яка могла вдягатися як лондонський денді. Цісик їздила на кращих спортивних автівках, в неї були коні, вона жила в найкрутішому мікрорайоні Нью-Йорка. Але вони віддавали все задля української мови та пісні. І на якій би частині планети ти не був, крові зрадити не можна, кров можна тільки зганьбити. Це я кажу, як людина, що багато років прожила в тайзі, з українцями, які навіть не говорили по-українські. До мене приїжджав хлопчина з Харкова і казав: «Руслан, что с местными разговаривать – они даже запаха вишни не знают!». Коли ти діаспорний, то неймовірно відчуваєш близькість всього кровного.

-- «А Попов чиїх буде?»

В Раді зареєстровано багато проектів про київські вибори. В найближчий час буде визначена їхня дата?

Може, влада, граючись з датою, думає, що це їй щось додасть, і вона встигне залатати ями. Чи це буде 2 червня, чи 15 червня – це нічого не змінить. Грошей в бюджеті Києва нема після того, як в нього забрали 50 % з податку фізичних осіб. Практично влада зробила Київ дотаційним: мінус 200 тисяч в бюджеті – це, звісно, невелика цифра, але нонсенс для столиці. Сьогодні місцеве самоврядування – просто каса для видачі зарплат.

Але ж Попов шумів з цього приводу.

А він чиїх буде? Хай ходить до Азарова, стукає по столу, виводить киян на демонстрації.

Якщо навіть Попов нічого не може зробити в цій ситуації, то що зможе опозиційний мер?

Старт на президентську кампанію з трампліна міського голови столиці – один з найкращих варіантів. І політичний кругообіг столиці є дуже вагомим в загальній політичній вазі. Будь-хто з опозиціонерів, що переможе в Києві, стане надзвичайно важливим фактором для опозиції для перемоги в президентській кампанії.