Богдан Бенюк: Нам треба з Росії приклад брати. Вони є класні

Традиція зазивати до виборчого списку акторів, співаків та інших «зірок» не оминула жоден з флангів українського політикуму. Софія Ротару, Руслана, Святослав Вакарчук, Валерія Заклунна, Оксана Білозір, Таїсія Повалій… Як правило, «зірковий» політичний досвід не можна назвати позитивним.

Актор Богдан Бенюк, який ішов у списку «Свободи» одразу за Олегом Тягнибоком, дещо вибивається з цього ряду. В партії він давно і ішов до її нинішнього успіху разом з іншими «свободівцями» роки. Бенюк не такий відвертий і радикальний в оцінках, як деякі його більш молоді колеги з фракції. Він багато жартує, час від часу вдається до акторських гримас, інколи не говорить прямо, натякає, але про ідеологічні речі говорить абсолютно серйозно.

-- «Свобода» має свої вузькопартійні інтереси»

Депутатська роль для вас нова. Як вам взагалі парламент, атмосфера в залі під куполом?

Справа в тому, що це не роль. Чомусь зараз прийнято театр порівнювати з Верховною Радою, ніби парламент – ще один театральний заклад. Ніби там артистами розігруються якісь драматичні твори.

Ну, іноді на це дуже схоже.

Ні, і зараз я поясню чому. Театр, слава Богу, заквашений на класичних драматичних творах – речах, які живуть певну кількість десятиріч чи сторіч. А у Верховній Раді відбуваються одноденки, швидкоплинні речі. Я, як нова людина, бачу всю цю гонку – всі говорять про те, що ми стільки-то законів прийняли, а ми стільки-то написали і чекаємо, щоб їх затвердити. Я сиджу і думаю: неосвічений я чоловік, люди вже сьоме скликання шпарять закони. А колись я поїхав на гастролі у Москву, де якраз на ВДНГ святкувалося 200-ліття американської Конституції. Там її роздавали, як брошурку – так вона складалася з чотирьох листочків плюс одна поправка, яка була прийнята десь в 30-х роках. Так чому ми, не навчившись виконувати ті закони, які вже є, стараємося все міняти? Видно, тут щось не добре не тільки з мізками, а й з ментальністю. Ті ж десять заповідей ніхто ж не може виконати до кінця, але вони існують як маячок, до якого треба тягнутись. А ми зараз в Раді в якомусь законотворчому зашморгу, який нікому не потрібен. Прийде інша влада, яка ці закони викине геть і перепише. Так, яка логіка в цій законописній роботі?

Тобто вам некомфортно в парламенті?

Я розбираюся в цій психологічній війні. Це дійсно війна, бо, на жаль, кожна партія відстоює тільки свої вузькопартійні інтереси.

І «Свобода» також?

«Свобода» має свої вузькопартійні інтереси зі своєю ідеологією, яка направлена, в першу чергу, на порятунок українців. Більшість партій же ідеологічними назвати важко. За комуністів я взагалі не кажу – ці люди не встали, коли була хвилина мовчання за Голодомор. Якби нація мала зовсім інший підтекст, мабуть, з тими людьми ніхто б не спілкувався і вони мали б обструкцію в нашому суспільстві. Ці люди – інопланетяни.

А комфортно мені будь-де, бо я в силу своєї роботи стараюся зробити комфортним будь-яке середовище, в яке попадаю. Якщо цього не стається, я мушу дати драла звідти, бо це буде суперечити моєму внутрішньому єству і в мене пропаде спокій в душі. Тому в мене часто виникало питання – чому люди, коли ідуть в Верховну Раду, сповідують щось одне, а вже під куполом з ними щось стається.

У вас якісь внутрішні метаморфози вже пройшли за останні місяці?

Ну, не знаю. Якихось відкриттів я для себе абсолютно не зробив.

Тобто все, що там відбувається, відповідає вашим очікуванням?

В принципі, абсолютно так. Ані позитивних, ані негативних вражень я більше не дістав, ніж до того мав інформацію.

Кажуть, що в сесійній залі та взагалі в будівлі Ради дуже погана енергетика. Для вас, як для театрала, енергетика ж важлива?

З приводу енергетики це так, але там не тільки якась одна енергетика – там борються багато речей. От як поділено у нас, що одна фракція сидить там, одна – там, одна – там, то якщо би вміти рентгенівським променем сфотографувати це все діло, ми б побачили різні кольори на фотографії. І хто яку ауру тримає, одразу би проявилося.

-- «Абортами не цікавлюся»

Вам подобаються всі дії і ініціативи вашої фракції? Тому що вона пропонує дуже багато неоднозначних речей – щодо заборони абортів, наприклад.

Якщо ви звернули увагу, то «Свобода» не дуже-то й дотримується цих речей, про які ви кажете. Якби «свободівці» всі були з білими крилами, то ви б сказали – от, 36 ангелів з’явилося на землі. У тому-то й справа, що ми – теж не ангели і теж маємо проколи.

То ж ви вважаєте підняття цієї теми проколом?

В майбутньому життя покаже, чи це прокол. А, може, є проколом, що в Верховну Раду потрапила «Свобода»? Може, їй не треба було йти. А, може, взагалі парламент сьомого скликання – це прокол для нашої країни? Не знаю. Побачимо через роки.

Які ще ви бачите проколи в «Свободі»?

За останні п’ять місяців «Свобода» не має таких речей, в яких її можна було б звинуватити. Хіба що по деталях, як ви кажете: «от аборти, от ми вас піймали». Для мене питання, про яке ви говорите, абсолютно не має важливості і мені навіть нецікаво про нього говорити. Це для вас, як для журналістів, цікаво, щоб зачепити. В мене троє дітей і троє онуків. І ви розумієте, що той, хто має дітей, абортами менш за все цікавиться. Тим паче, що я не народжую.

-- «Я свідомо не пішов в комітет з питань культури»

Що цікаве тоді для вас? Чим ви дійсно вважаєте за потрібне перейматися?

Ну от, наприклад, комітет національностей і міграції, в який я попав, розглядає цікаві теми, які конче потрібні. Я для себе відкриваю цілий світ, пов’язаний із переселеннями, які відбувались: і українців, які їдуть по цілому світу, і тих, хто повертається на свою землю як кримські татари.

Я свідомо не пішов в комітет з питань культури. Бо всі думають, що артист має буті в культурі, бо він більше не здатний нічого думати і говорити і взагалі нічого не вміє. А виявляється, що, слава Богу, є люди, які розвиваються, які хочуть щось пізнати. Тому-то я пішов не в «культуру», аби саме життя заставило мене пізнати якийсь новий пласт. Це просто цікаво.

Але вам не здається, що, наприклад, в культурі, яку ви знаєте зсередини, ви могли б дійсно принести користь?

А я їй і приношу користь, бо все рівно її не кидаю ніколи. І я не тільки про роботу кажу. Бо ті проблеми, які крутяться довкола театру й театрального життя і закону про театр і кіно, не можна закинути.

Ви будете щось ініціювати стосовно регулювання діяльності театрів? Тому що серед законопроектів та поправок, які ви реєстрували, немає жодного, який би стосувався власне найбільш близької вам тематики.

Слідкували за мною?! (сміється) Справа в тому, що легко наговорити багато чого. Я подивився, скільки законів написали мої попередники, в кабінеті одного з них я сиджу, так навіть більша половина тих законопроектів не була зареєстрована. Знову ж, справа не в писанні, а в тому, щоб виконувались ті закони, які вже існують.

От будуть парламентські слухання з приводу українців, які працюють за кордоном, заробітчан наших славнозвісних. Кожна ж країна хоче, щоб її громадянин повернувся назад, ну, принаймні не розчинявся в іншому середовищі, як це стається дуже часто. Бо в нас уже не одне покоління тих, хто виїхав за кордон: грає там, в хокейній канадській лізі, якийсь Джон Шморгун – він навіть не знає, чому він Шморгун, але те, що Джон, то він знає.

Виникають питання, пов’язані з грішми, які заробляють наші українці й інвестують сюди в Україну – чи мають вони обкладатися податком? Питання робочих місць – українці поїхали ж не від того, що їм просто хотілося помандрувати, а, мабуть, від того, що тут в нас немає роботи. Керівництво ж нашої держави, таке враження, зацікавлене в тому, щоб нас якнайменше було. В мене вдома Надвірнянський нафтопереробний завод, який стоїть і нічого абсолютно в ньому не відбувається. А це ж величезна кількість робочих місць! В Надвірній, райцентрі на Прикарпатті, процвітають бізнеси: ресторанний, аптечний і бюро траурних послуг – тільки п’ють, лікуються, і хоронять один другого.

Готуємо ми і закони про культуру. От навіть не піднімається питання авторських прав акторів, які зараз не мають ніякого відношення до того продукту, який вони створили. А це треба робити, бо в цілому світі це є. Треба робити поправки до існуючих законів, бо переробляти всю законодавчу систему, мабуть, не варто. І тому важливо мудро підходити до цих речей, а не шапку скидати и казати – от я прийшов, давайте зараз будемо провадити якісь закони. Я не з тих людей – мушу розібратися в темі, а вже потім щось говорить.

-- «Поведінка Партії регіонів змушує нас бути вкупі»

Ви будете кричати «українська!» в залі до кінця каденції?

Буду кричати.

«Ударівець» Едуард Гурвіц хоче до вас і до «регіоналів», що також шумлять в залі, санкції застосувати. Каже, що це неподобство.

Ну хай, це його право. Якщо вважати неподобством те, що ми примушуємо виконувати конституційні вимоги з приводу звучання української мови, то, я перепрошую, в тих людей, мабуть, інше поняття Конституції.

В Конституції якраз не записано чітко, що з трибуни треба розмовляти тільки українською.

Та ви що? От прочитайте і побачите. Дуже важливо, щоб звучала власне українська мова в конституційному приміщенні. І це прописано, але порушення йдуть. А те, що на нас кричать «фашисти» – ну, нехай... Народ України робить висновки, в тому числі, і Гурвіц зробив висновок.

А взагалі вам в цій компанії опозиціонерів – я маю на увазі не лише «Свободу», а й «Батьківщину» і «Удар» – комфортно?

Я в іншій компанії не був і порівняти не маю з чим. Якби я був в компанії не опозиціонерів, то слух би пішов, що Бенюк купив місце. А позаяк я попав в компанію опозиціонерів, значить, мотиви приходу Бенюка до цієї партії якісь зовсім інші. І тому-то я себе почуваю опозиціонером дуже добре. Інша справа, я розумію, що люди, які складають зараз наш тріумвірат, по своїй природі різні. І дай Боже, щоб воно все трималося, тому що сама поведінка Партії регіонів змушує нас бути вкупі. Парадоксально, але це так.

В протилежну компанію попала Таїсія Повалій, можна так сказати, ваша колега.

Ну, так, колега, так що?

Спілкуєтесь в Раді з нею?

Так. Таїсія Повалій - ну що ж? Ну, кінчиться сьоме скликання, прийде восьме скликання, в якому, може, «Свобода» буде, а Партії регіонів вже не буде. Так що ж? Нікуди ми від цього не дінемось.

А взагалі ця звичка засовувати в першу п’ятірку партійних списків відомих акторів та співаків колись вийде з моди?

Це ж не від партії залежить, а від тих людей, які роблять вибори тій чи іншій партії. Вони, видно, всі замішані на якійсь одній школі, і школа та говорить, що треба, щоб в п’ятірці була «звьоздочка».

Ви ж також стали «зіркою» в п’ятірці.

Слава Богу, я у партії є десять років і не під час виборів прийшов. А це є дуже, як кажуть у нас в Одесі, велика різниця.

Ви можете згадати історію зближення зі «Свободою», Тягнибоком?

Останньою краплею був 2004 рік, коли Олега звинуватили в тому, що він сказав на Яворині, що нашою державою керує жидівсько-москальська мафія. Я його в цьому абсолютно підтримую. Воно й по сьогоднішній день так.

-- «Чим менше буде партій, тим краще»

У вас в «Свободі» багато молодих запальних людей, а ви все ж таки більш виважена людина. Які у вас стосунки зі «свободівською» молоддю?

Ви які маєте на увазі стосунки? Те, що хоче від нас Євросоюз, чи що? (сміється)

Людські.

Якби я в свої 56 років був таким самим енергійним, як ті, кому 20 і 30 років, то це було б супер. Кожен вік дає певну енергетику і сприйняття світу і віддачу. Вони молоді, запальні і гарячі, а я вже цього не можу робити, та й мені цього не треба – я вже займаюся іншими речами.

Ви їх намагаєтеся якось отямити, коли бачите, що вони занадто радикальні?

Ні, в нас є для цього політрада. На політраді вирішується багато питань, але я ж вам про це розказувати не буду. Ну, звичайно, повинне бути певне табу, норма поведінки, яку переступити не можна.

Ви взагалі підтримуєте силові дії «Свободи»? Як в Київраді чи на Головпошамті, коли вони там двері ламають...

Мушу вам сказати, що цей метод почав мати право на життя не зараз, а набагато раніше. В породженні цих речей винне керівництво, яке керує нашою державою і заставляє вести певний супротив тим діям. Бо якби в нас була більш демократична країна, мабуть, були б якісь інші засоби. А як цього немає, доводиться брати на себе певні речі, які б звертали на себе увагу. Іншого способу просто не існує.

Чому я собі пригадую, коли мама брала різку і мене нею била? Це від безсилля словами переконати. А от різочка спрацьовувала – я починав думати, а чого я дістав за то. До якоїсь міри я ображався, а потім все-таки розумів, що мама завжди права.

Ви особисто вже боки комусь м’яли в парламенті чи вам хтось?

До мене якось підійшов один комуніст і каже: пане Богдане, ви мене копнули ногою. Я відповідаю: та ні, ви уявляєте, що я стою перед вами і раптом починаю ногами молотити? Але потім я подивився, який він неймовірно цікавий чоловік, і кажу: а звідки ви родом? Виявилось, що з Вінниччини. Кажу: а чого ж ви комуніст? А він… (комічно знизує плечима)

Ми з ним попили каву, поговорили – от і все.

«Свобода» уособлює собою правий фланг. Зараз на цьому крилі немає місця для інших сил – це ми бачимо по рейтингах Руху, «Нашої України», всіх тих, що колись вважалися правими «бандерівцями». Зараз на серйозному рівні залишилась тільки «Свобода». Це добре чи погано?

Як члену всеукраїнського об’єднання «Свобода», мені це добре. І мені здається, чим менше буде партій, тим краще. Дуже добре, що тільки ми єдині можемо хвалитися своїм ростом. Одним може подобатись те, що ми робимо, іншим – ні. Але те, що ми маємо все більше підтримки, це дуже класно. Пам’ятаєте, як перед виборами про «Свободу» говорили? Тільки за три дні до виборів раптом почали говорити, що ми, може, подолаємо прохідний бар’єр. Видно, все-таки було внутрішнє табу, або табу, яке диктувалося ззовні, – ми ж розуміємо, що всі засоби масової інформації комусь належать, а якщо належиш комусь, вже мусиш якусь певну точку зору підтримувати. А то зарплату не отримаєш. І ми часто-густо йдемо і собі наступаємо на горло тільки через те, що нема куди діватися, нема де заробити гроші, не підеш же красти.

От приклад страшний – Пирятинський район, і село, яке вже вимирає: хати стоять, в яких ще можна жити, але ніхто вже там не живе, поросло все кропивою, і отакий замок висить на дверях. Я підійшов до цієї хати – а там всередині радіо українське грає. І так страшно стає. Думаєш – капєц! А там – гімн звучить, новини розказують... Кому? Нікому.

-- «На сході такі патріоти України, що можуть дати фори всім західнякам»

Ви є членом міжпарламентської комісії зі співробітництва з російським парламентом. Часто буваєте в Росії?

Як став депутатом, ще не був.

Страшно?

Чому ж? Я ж тепер маю депутатський імунітет.

Тут. А там – ні.

І там – чого ж ні? Якщо я буду їхати, то як гість Думи.

Як там взагалі сприймають «Свободу»?

Ви знаєте, нормально. В Петербурзі ми були на гастролях – і нічого страшного немає. Бо є уряд Росії, а є народ Росії, інтелігенція Росії. Є екстремістсько настроєні люди, а є люди, які розуміють історію...

Але ж ви приїжджали як народний артист України, а не як член «Свободи», тому, напевно, і таке сприйняття...

Так що ви хочете від мене почути?

Чи не боялися ви, коли пішли в політику, що це може вам якось нашкодити?

Ні.

…що вас на гастролі, у російські фільми більше туди не будуть запрошувати?

Та навіть такої думки в голову не приходило. Добре, що ви сказали після виборів, бо якби до виборів сказали, то я б собі передумав, чи варто йти (сміється). До речі, з кіно великого заробітку немає, це все – оманлива штука. Коаліція продюсерів Росії має списки всіх артистів і ти ніколи не зможеш підняти ставку, бо продюсери тримають це. А від продюсерів залежить і режисер, і всі, хто виготовляють фільми. В національнопобудовчому рівні нам треба з Росії приклад брати, вони є класні. Російські націоналісти чи польські не бояться казати, що вони є націоналістами. Ну так правильно: він же ж любить свою країну, чого йому боятися? А в нас, якщо говориш, що я – український націоналіст, то одразу ой...

Вони себе більше патріотами називають, а не націоналістами.

Ну, то неважливо, тому що воно ідентичне. То ми собі перекрутили, бо нас російська ідеологія зсунула. В Словнику іншомовних слів 1978 року, який я ще колись в інституті купив, було написано, що ідеологія Радянського Союзу бореться з двома видами націоналізму. Перший – український буржуазний націоналізм. Хоча от боролися вони в 1917-му, де ж та буржуазія українська була? Це отой буржуй, що коня мав, якого в нього забирали на Черкащині і потім гнали Донбас? І другий був – міжнародний сіонізм. Комуністичне вчення боролося з євреями і українцями, і по сьогоднішній день це продовжується.

З Росією зрозуміло. А на півдні і сході нашої країни ваша партійність як сприймається?

Хочете дізнатись, чи я з охороною ходжу? З охороною в 25 чоловік Микола Янович Азаров до нас приходив, коли відкривали малу сцену (в театрі Івана Франка, - «Главком»). А я не ходжу. І що я таке роблю антиукраїнське чи щось центральнокиївське чи надвірнянсько-західнянське? Та на сході такі патріоти України, що фори можуть дати всім західнякам разом взятим. І це неправда, коли кажуть, що з західної України все йде. А Холодний Яр? А оця Дніпропетровщина вся, степова зона? Це ж чудо, який дух там живе. Тільки воно все притишено, бо забуте і викреслено з нашої історії, а тепер повернутися не можемо і не знаємо вже як.

Другу частину інтерв’ю з народним артистом України, народним депутатом Богданом Бенюком читайте на «Главкомі» найближчим часом.