Ірина Фаріон: Росія – це ворог номер один

Першу частину інтерв'ю з Іриною Фаріон читайте тут

Для Росії національна ідея сьогодні - відродження слов’янської імперії. Що варто, на вашу думку зробити національною ідеєю у нас?

«Імперо» - з латинської мови означає наказувати. Ми не хочемо нічого наказувати. В своїй хаті своя правда, сила і воля – це є наша національна ідея. Так образно казав Тарас Шевченко. Якби хтось прийшов би до моєї хати і сказав: отой холодильник треба з отого кута переставити в той? Та шуруй до себе додому і там роби із своїм холодильником все, що завгодно. Для мне національна ідея – це побудова своєї соборної, незалежної, самодостатньої української держави.

А то іду на комітет і бачу законопроект: привести у відповідність освітні закони з європейськими вимогами. Що це за вимоги? Чому хтось від мене має щось вимагати? Якщо вже так хоче це увідповіднювати, то говоріть про їхні стандарти. До чого тут вимога? Це також є національна ідея – опірність до того, що тобі хтось накидає ззовні. Зовнішній світ вторинний. Якщо ти внутрішньо потужний, зовнішній світ сам прийде до тебе і скаже: ходи до мене, я без тебе, сильного, не можу, бо я слабну. А ми настільки слабкі, що весь час потребуємо якогось інтегрування. У цьому полягає наша психологічна трагедія. Я розумію, що це пояснюється історичними чинниками. В якій країні ще 10 мільйонів людей замордовано голодом? В якій країні є в парламенті партія, яка каже, що матері відправляли своїх дітей на бойню? Моторошно стає від такого облудства, страшної внутрішньої смерті.

Напередодні до річниці Жовтневого перевороту Олег Тягнибок та Андрій Мохник зареєстрували законопроект «Про заборону комуністичної ідеології в Україні». Вам не здається, що це лише піар і пуста трата часу?

Це вимога людей, які живуть в країні. Я об’їздила всю державу. Одне із базових питань: коли ви забороните Комуністичну партію? І чому парламент у нас забрав графу «національність»? Як це людям пояснювати, як це людям тлумачити? В попередньому скликанні Олег Тягнибок також реєстрував такий законопроект. Чи він пройшов тоді комітетське читання, я не знаю. Але вважаю, що це вияв теперішньої суспільної свідомості. Якою буде доля цього законопроекту? Не знаю. Але знаю, що життя – це Present Continuous, це те, що відбувається зараз. І той шабаш Комуністичної партії у Верховній Раді якраз і свідчить про неймовірну злободенність цього законопроекту. Якщо не ухвалить його цей парламент, ухвалить його інший парламент.

Немає сенсу міряти життя своєї країни власним життям, і життя парламенту міряти своїм п’ятирічним терміном. Найважливіше – прийти в парламент і запропонувати свій продукт, свою стратегію, свій спосіб мислення, свою енергію. Депутат – це не тільки законотворча діяльність, це, в першу чергу, широка політична діяльність. Бо дуже часто так відбувається: стали депутатами і забули про розбудову партії. А це важливо. Бо це частина суспільства. В нашому випадку – це 2 мільйони 129 тисяч українців, які за нас проголосували.

Але за комуністів теж голосували люди. На парламентських виборах Компартія взяла 13,18%. Це більше, ніж «Свобода». І у людей є право підтримувати ту чи іншу політичну силу.

Я перепрошую. Яку я оцінку можу скласти людині, яка не приймає гріха за замордованих голодом людей? Я її оцінюю з часткою «не» попереду.

За Гітлера також свого часу проголосувала більшість суспільства, але цю партію було засуджено на Нюрнберзькому процесі. Так само треба засудити і комуністів. Перший крок – це закон про заборону комуністичної ідеології. Другий – Нюрнберзький процес над злочинною партією. Я не подарую комуністам того, що в мого діда були забрані всі землі. Я не подарую, що мене десять років в школі, а потім п’ять років в університеті вчили радянської історії, історії Комуністичної партії України, що мені жодної лекції не прочитали з історії України, що мені жодного слова в університеті не сказали навіть про Винниченка. Я вже мовчу про інших. Я ніколи їм цього не подарую.

І ви хочете, щоб я прийняла тих людей, як партнерів? Ні. Я вважаю, що з такими людьми треба говорити в інший спосіб – маргіналізувати їх абсолютно. А ні – нехай собі творять заповідник свого комунізму.

На з’їзді партії представник альтернативного уряду «Свободи» і кандидат на перевиборах в 223-му окрузі Юрій Левченко, тавруючи злодіїв і корупціонерів, закликав відібрати «приватні монополії і повернути їх у державну власність». Не думаєте, що це комуністичний лозунг?

Ну, не просто ж відбирати. Законопроект про приватні монополії передбачає відповідну процедуру. Процедуру судового характеру: яким чином це підприємство опинилось в руках цієї людини, законним чи не законним, дослідити цей процес. Відбирати, мається на увазі, тільки ті, що були незаконним шляхом захоплені і так далі. Це початок демонополізації. Ми в інший спосіб не побудуємо вільної економіки, коли в руках десятків людей зосереджені всі економічні блага, а ми з вами від цього абсолютно відчужені.

«Росія показує зубки і правильно робить»

Ми говорили про стан мовного балансу – в суспільстві, і в парламенті зокрема. Оцініть, в якому стані зараз знаходиться українське книговидавництво? 75% російськомовної продукції – це реальна цифра?

Насправді, так є. Ми з Русланом Кошулинським запропонували законопроект про запровадження 5% мита на ввезення в Україну чужомовної продукції. І якщо би такий законопроект підтримала сесійна зала, ми би щороку мали наповнення бюджету на 2 мільйони доларів і могли би закуповувати на ці кошти літературу у бібліотеки. Це було би цільове призначення. Бо бібліотеки останні три-чотири роки не закуповують нічого. І серед них – парламентська бібліотека, яку ми одразу відвідали, щойно стали депутатами. Цей законопроект підтримав комітет з питань духовності і культури. Чи підтримує його комітет з податкової та митної політики, бюджетний комітет, не знаю. Це один контекст вирішення проблеми: поставити бар’єр на чужомовну книжку і оподаткувати її так, як оподатковується будь-який товар, який ввозиться в країну. Бо кожна країна має захищати свій товар.

Друге. Напевно, це неможливо буде зробити в сесійній залі. Та я створила проект, який називається «Від книги до мети». Упродовж двох років раз на місяць я до «Львівської політехніки», унікального навчального закладу, в якому вчились Бандера і Шухевич, запрошую яскраву особистість зі своїми працями. Але працями науковими. Це основне завдання проекту – показати наукову книжку. Художня книжка ще якось пробивається – ми бачимо презентації художньої літератури. А наукова книжка не входить за береги власних кіл спілкування. А це означає, що вона, напевно, не впливає на суспільну свідомість, не впливає на державотворення. Книжки, які люди привозять до Львова, розкуповують моментально.

Нещодавно радник екс-голови Львівської облдержадміністрації регіонала Цимбалюка Тарас Вознюк звинуватив вас у виданні своєї книги коштом Львівської облради. Суд вже постановив спростувати це. Але ви вимагали ще морального відшкодування у 30 грн. Чому цю вимогу суд не задовольнив? І чому саме 30 грн?

30 срібняків – це Іуда. Мені цікавий відкритий ворог, з ним можна змагатись. А оце, воно ж де не піде, там бреше. Чуло дзвін, а не знає, де він. Він би взяв та й придбав кілька книжок Фаріон, та й прочитав би, в якому видавництві вони вийшли. Більшість моїх книжок видаються у видавництві «Львівська політехніка». Який стосунок до видавництва «Львівська політехніка» має бюджет Львівської обласної ради. Треба просто бути дурнем, що таке казати. Я розумію, що у нього не відповідна освіта для того, щоби робити такі оцінки. Тому він і програв цей суд. А 30 гривень було би добре з нього стягнути, бо, можливо, вони б йому нагадали біблійний постулат, що Іуда вічний. І сьогоднішній Іуда має втілення, зокрема, через образ «вознюків» - з маленької букви.

Якщо повернутись до оподаткування чужомовного «продукту». Чи потрібно в Україні оподатковувати іноземну пісню. Ви колись висловлювали на користь такої думки. Ініціатива загальмувалася?

Це не була ініціатива. Звичайно, потрібно оподатковувати будь-який чужий продукту. Тому що з цього оподаткування має розвиватися український продукт. Чужий продукт має свою Батьківщину, де він сповна розвивається. Український продукт немає більше ніде землі своєї, щоби почувати себе господарем. А так виходить, що українець своєї Батьківщини немає. Натомість тут панує росіянин, американець та інші.

На вашу думку, яке місце українська пісня посідає в Україні? Чи стало, наприклад, із приходом до керівництва Палацом мистецтв «Україна» колишнього міністра культури Михайла Кулиняка українським артистам краще жити?

Чесно кажучи, за цим я не стежу. Депутатська діяльність дуже виснажлива. Але такі люди, як Кулиняк, вже показали себе – в даному випадку, на посаді міністра культури. Дякувати Богові, що культура звільнилась вже від тієї людини.

Новий міністр Леонід Новохатько – для української культури, на вашу думку, кращий варіант?

Я не думаю, що Новохатько – кращий варіант. Я вважаю, що це команда людей, які рівні один одного. Тому що подібне притягує подібне.

Чим вас новий міністр не задовольнив?

Якщо Новохатько на мій депутатський запит про фільм «Мудаки», в якому висміюються класики української літератури, відповідає, що це особливий погляд творчої групи, то що я можу ще коментувати? Чи можна щось подібне уявити в іншому суспільстві? Наприклад, чи можна уявити, що Міцкевича зображено в образі пияка, і міністр культури Польщі каже, що це особиста чиясь думка. Думка творчого колективу, який отримує ліцензію на діяльність в державному органі влади. Мені дуже смішно, коли кажуть, що це приватна агенція. Вона має жити за українськими законами. І це не є формою виправдання, що, мовляв, державна структура такого би фільму не зробила, а от приватна має погане виховання і видає такі продукти.

Ще один приклад – оця дівчинка Абдулліна з Національної опери. Ми з Ігорем Мірошниченком звертаємося, аби міністр культури прореагував якимось чином. Закінчується все тим, що кілька разів цю неосвічену «темінь» викликали в управління внутрішніх справ і відпустили. Я знову підготувала запит на міністра культури, що він мені скерував копію документів, які засвідчують, як повідомив директор опери, що цю особу буде усунено від провідних ролей, які вона виконувала в театрі. Бо звільнити її неможливо. Наше трудове законодавство стає на захист такого мотлоху.

Чи чули ви скандальну історію про те, що в Росії оштрафували «Океан Ельзи» за незаконну трудову діяльність?

Росія показує зубки і правильно робить. Вона захищає свій інформаційний простір.

Та й нащо туди їхати, чесно кажучи? Що своєї країни мало? Ну, це ж ворог. Це ворог номер один. І що? Цьому ворогу дарувати свою творчість? Для чого це робити? Росіяни діють своїми дикими азійськими методами. Це їхнє право. А дехто з наших весь час потрапляє у їхні пастки. Так нащо в ту пастку йти?

Михайло Кулиняк вже звітував, що в Україні на державному рівні відсутня юридична норма, що передбачає наявність у іноземних артистів документів на здійснення трудової діяльності. Тобто зробити те саме з російським продуктом Україна не може. Тобто «показувати зубки» у нас не виходить?

Україна ці зубки спочатку має наростити. А ті зубки українцям повибивали. І вибивали їх послідовно років сімсот. Зубки кожної нації – це її держава. А українці держави не мали. З зубками проблеми. І яскраві підтвердження тому – націоналістична партія у парламенті. Вибачте, я би не поперлася до Московії навіть на наукову конференцію. Бо не вартують вони того, аби слухати мою доповідь.

Але все-таки, на вашу думку, Україна має щось робити у відповідь. От візьмемо так звану торгівельну війну з Росією. Чи повинна була українська влада організувати таку ж блокаду російським товарам? Чи навіть в «Свободі» розуміють, що не варто до кінця сваритися із східним сусідом?

Не зовсім приємно реагувати у відповідь. Краще самому бути зачинателем таких речей. Краще не оборонятися, а нападати. Наприклад, запропонувати мито на їхню книжку. Не у відповідь на те, що вони нам організовують сирну, машинну, м’ясну війну. А просто – взяти і дистанціюватись від їхнього культурного простору. Тому що це їхній культурний простір, який отруює нашу підсвідомість, який нівелює українську ментальність, який залазить у нашу душу і запускає там паралітичні спрути. Тобто треба діяти не у відповідь, а треба діяти на випередження, демонструючи свою гідність.

Якщо у нас безборонно надають можливість формування так званих «руських центрів», ну то як це можна назвати? До мене звертаються студенти Одеського університету і кажуть, що у них шмат бібліотеки відхопили – під руський центр. Я звертаюсь з депутатським запитом, йду до Азарова, хоч це і печально звертатись до Азарова, але більшість проголосувала за такий уряд. А він мені відповідає: це право навчального закладу. То про які тут зуби українські можна говорити? Натомість, всі українські організації, які є в Росії, звісно, знищуються, починаючи від української бібліотеки.

Росія захищає свій національний інтерес. А українець весь час думає, а, може, він щось неприємне зробить. Не треба думати. Треба стріляти першому і все!

«Загальноукраїнська проблема – це чужа влада в Україні»

У Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях «Свобода» при владі вже не першиій рік. Як за цей час там змінилось життя людей?

Та при якій ми владі? Ми при владі тільки в Тернополі. І Тернопіль входить в четвірку інвестиційно найпривабливіших міст. 60% тернопольчан відзначили, що їм надзвичайно приємно жити в їхньому місті. Сергій Надал (міський голова Тернополя, - «Главком») робить чудеса, починаючи від тротуару з підігрівом і закінчуючи чемпіонатом з водного поло.

При владі у Львові – лицемір Садовий. А при владі у Львівській області – постійний ставленик Януковича Сало. Всім їм ми оголосили недовіру. Яка ж це влада «Свободи»? Яку владу я мала, коли була депутатом обласної ради? Що я могла вкинути в життя, коли я перебувала у постійній суперечності із головою адміністрації?

У нас є чітка реформа органів місцевого самоврядування: абсолютна ліквідація так званих «адміністрацій президента». Виконкоми у місцевих радах втілюють політику, яку презентує місцева рада. Тоді не буде конфлікту між президентською гілкою влади і представницькою гілкою влади. Представницька гілка влади сама з себе буде пропонувати кадровий потенціал, який і буде втілювати в життя рішення рад. Це називається пряме народовладдя.

Розкажіть, з вирішенням яких проблем, принаймні, стикаєтесь на своєму окрузі на Львівщині.

Проблеми надзвичайно конкретні. Наприклад, людина не має, де мешкати, приходить до депутата. Що депутат вирішує питання, де мешкати людині? Звісно, депутат таких питань не вирішує. Та проблеми округу не мають локального характеру, проблеми округу є загальноукраїнськими. Загальноукраїнська проблема – це чужа влада в Україні. А як може ця проблема вирішуватися, коли у парламенті ми не маємо 226 голосів, щоб відправити уряд у відставку. Кого обрали – того й маєте.

Якщо повернутись до конкретних проблем Львівщини. Наприкінці літа апеляційним судом було дозволено забудувати історичну частину міста Львів – фактично на територіях історичних пам’яток. Бізнес-центр на тлі храму Святого Юра, бар-пивоварня на площі Ринок і так далі. Ви вбачаєте в цьому проблему?

Якщо Єпископ Львівський звертається до депутатів міської ради з тим, щоби депутати міської ради підтримали бажання церкви збудувати там щось, два поверхи того щось віддаються церкві, на її потреби, то як ми маємо не підтримати нашу церкву? Ми і голосуємо за це, це не є ніяка самовільна забудова. Крім того, люди давним-давно виграли всі суди на цю земельну ділянку. Інша річ, коли ставлять малі архітектурні форми на території іншої церкви – в центрі Львова – це вже церква Святого Андрія. Ми перебуваємо в перманентній війні із виконавчою гілкою влади щодо незаконних забудов. Але у Львові немає такої пошесті з незаконними забудовами, як в Києві. В Києві це на рівні катастрофи. А у Львові це на рівні спорадичних об’єктів, які зазвичай є справами з глибокою бородою, які сягають попередніх депутатських скликань, які голосували за виділення тої чи іншої ділянки землі. І до того ми не маємо жодного стосунку.

Ви слідкуєте за тією ситуацією, яка розгортається навколо Арени «Львів»? Чи є загроза, що її врешті-решт можуть розібрати? І що думаєте про це скандальне повідомлення в ЗМІ, що перший віце-президент Федерації футболу України Сергій Стороженко начебто сам звертався з листом до ФІФА, в якому власноруч запропонував дискваліфікувати арену? Сам він це вже заперечив. Але питання дискваліфікації все одно постало - у зв’язку з «проявами расизму».

Це абсолютно політичне рішення, інспіроване російськими силами для приниження образу україно центричного націоналістичного Львова. Такий патріотичний вболівальник, як у Львові, є прикладом для наслідування для всього світу. Валячи нашу арену «Львів», вони валять українського вболівальника. А це, в основному, націоналісти. Це вільні самодостатні хлопці, які ніколи не будуть співати під дудочку ФІФА. Такі організації давним-давно дискваліфікували себе як органи, які представляють його величність спорт. Це політично заангажовані структури, які виконують команди зрозуміло яких сил. Їм чиряком на тілі є арена «Львів». Не вдасться тим істотам – ні ззовні, ні внутрішньо - нічого зробити. Арена «Львів» збудована і рано чи пізно буде належним чином застосована. Чи треба було її будувати – то вже інше питання. Але вона вже є, а вони навіть із цим змиритись не можуть.

Думаю, що ті собаки скоро скажуть, що львівське литовище треба закрити. Їм і воно буде чиряком на тілі. До речі, ми пропонували, щоб наше литовище мало ім’я Степана Бандери. Щойно про це дізнався Садовий, він одразу написав петицію до Кабінету міністрів, щоби літовище дали інше ім’я – короля Данила Галицького. Я нічого не маю проти Данила, але люди хотіли, щоби західне небо України мало ім’я Степана Бандери. Це світоглядний конфлікт між владою чинного мера і між «свободівцями», які мають іншу парадигму сприйняття світу, ніж ці пристосуванці, лакеї.

«Я бачу величезний успіх Олега Тягнибока»

Гостроти на Заході України також набуло питання сланцевого газу. У «Свободи» ж був ряд зауважень до цієї угоди з «Шеврон». То чому питання в підсумку здали? На початку жовтня Львівська та Івано-Франківська облради дозволили видобуток сланцевого газу. Я розумію, що депутати від «Свободи» голосів «за» не дали, але ж і зірвати голосування вже не намагались. Люди очікували, принаймні, блокування.

Що не значить здали? Що значить «Свобода» не завадила? Якщо люди очікували блокування, то чого люди не прийшли на сесію обласної ради? Прийшло тільки шість жінок. Чому було тільки шість? Чому кожен хоче, щоб йому перемогу принесли на тарелі? Чого під обласною радою не стояли ті люди, яким це так не подобається? «Свобода» стояла до останнього і не дала ні одного голосу. «Свобода» виконала свій депутатський обов’язок і категорично проголосувала проти цього.

Ви бачите альтернативні варіанти, як можна позбавитись залежності від російського газу без видобутку сланцевого?

Альтернативний варіант у нас під ногами. Ми ходимо по альтернативному варіантові. Це наш природній газ, який ми не видобуваємо. А, насправді, для нас з вами потрібно 21 млн. кубометрів газу. В нас газу для цього досить. У нас не вистачає газу для потреб великих підприємств. А великі підприємства – це підприємства імені великих олігархів, Партії регіонів і капіталістично-комуністичної партії. Ну то для того, щоб заповнити їхні потреби, досить навчитись видобувати власний природній газ. Хто вкладає гроші в те, що ми видобували власний природній газ? Набагато простіше знайти заморську фірму, домовитися з нею. І це називається газовою незалежністю від Московії? Ні! Це називається залежністю від інших. А натомість надра свої стоять недоторкані.

Ви будете долучатись до виборчої кампанії вашого побратима Юрія Левченка на довиборах по 223 округу цього року?

Звичайно, що так. Буду зустрічатись з людьми. Для мене - це найглибша форма політичної діяльності.

Як можете оцінити ситуацію на окрузі? Вже зареєстровано понад 6 десятків кандидатів… Деякі здатні відтягнути голоси саме у представника «Свободи». Той же Юрій Гримчак чи Тетяна Монтян. Ось за такого розпорошення опозиційного електорату вирине якийсь кандидат від влади і з легкістю отримає перемогу.

Це все свідчить тільки про одну річ. Про неймовірну загрозу для цієї влади Юрка Левченка. Щоб не пустити в парламент ще одного «свободівця», вони готові запустити на округ реактивні двигуни. І оце «чорнушне» падіння нашого рейтингу, яке вони малюють, - це також тільки від розпачу і від несамовитого бажання, щоб так було насправді.

Якщо говорити про рейтинги на президентських виборах, то Олегу Тягнибоку приписують рейтинг майже такий самий, як у Юрія Луценка та Петра Порошенка. Ви колись в інтерв’ю «Главкому» говорили, що, можливо, лідеру «Свободи» в 2015 році буде ще зарано боротися за президентський пост. Соціологія підтверджує вашу думку?

Я бачу величезний успіх Олега Тягнибока. Бо те, що опубліковано, свідчить тільки про зворотне. Що його рейтинг стрімко росте. Можу навести вам підтвердження. Остання зустріч у Львові перед виборами в Раду у нас відбулась у вересні в залі «Львівської політехніки». Нас там було троє: Тягнибок, Михальчишин і я. Олег вийшов на трибуну і сказав, що «Свобода» набере понад 10%. На одному з львівських Інтернет-ресурсів було написано: Олег Тягнибок розсмішив усю країну. Сміється той, хто сміється останнім. Заниження рейтингу Тягнибока – це, насправді, його стрімке зростання і повний параліч перед зміною суспільної свідомості. Та Тягнибок ще не заявив, що балотуватиметься в президенти. Як заявить – будемо про це говорити.

Особисте запитання. Вам в пресі довелось визнати, що у вас є коханий, і він також депутат Верховної Ради. Може, прийшов час нарешті розкрити його ім’я?

Своє інтимне життя я б хотіла залишити для себе. Він не в Верховній Раді, він у моєму серці!

Першу частину інтерв'ю з Іриною Фаріон читайте тут

Катерина Пешко, «Главком»