Євген Ніщук: На Майдан виходять артисти, які не скурвилися

У 2004-му році під час Помаранчевої революції Євгена Ніщука називали «голосом Майдану». Він народився в Івано-Франківську, сьогодні є відомим актором театру та кіно, ведучим, отримав звання заслуженого артиста України...

З початку масових акцій протесту Ніщук знову на сцені. Він так само є обличчям та голосом Євромайдану. «Главком» поспілкувався з Євгеном про те, як він бачить протест зі сцени, і що слугує перепусткою для артистів, які хочуть виступити перед публікою на Майдані.

Зараз ти постійно знаходишся в епіцентрі подій на Майдані. У чому головні відмінності помаранчевої революції 2004-го року та Євромайдану-2013?

Я вважаю, що схожість помаранчевої революції та нинішніх подій, а також акцій протесту щодо Чорноморського флоту та мовного закону (які були, на жаль, відносно малолюдними) насамперед у щирості людей, які вийшли на вулиці.

У всьому іншому вони різняться. У 2004 році людей покликало на Майдан обурення фальсифікаціями на виборах, вони вийшли підтримати конкретного політика. Тоді відбувалося політичне протистояння двох політичних таборів – синьо-білого та помаранчевого. Зараз цього немає. Більше того, до 29-го листопада нинішній Майдан мав інші настрої, ніж зараз. Люди вийшли на підтримку європейського курсу України. Треба визнати, що і політики, і соціологи були шоковані та здивовані тим, яка величезна кількість людей вийшла підтримати підписання угоди з Європою. Для багатьох це дійсно стало великим сюрпризом.

Після того, як у Вільнюсі Янукович нічого не підписав, серед людей відчувалося розчарування та роздратування, оскільки багато хто вже майже повірив у реальність цієї доленосної події. Разом з тим, було і відчуття, що протест поступово стихне, а обурення через який час зійде нанівець.

Але те, що зробила влада під ранок 30-го листопада, розігнавши кийками «Беркуту» Євромайдан, по-справжньому сколихнуло всю країну. Світ облетіли кадри жорстокого побиття, це шокувало людей, багато хто справді був готовий, як кажуть, «брати вила» і йти мститися за ту побиту молодь.

Саме тому 1 грудня вийшла така величезна кількість людей, що справило враження на весь світ. Мільйон чи близько мільйона громадян, хто як хоче так і рахує, вийшли покликані гнівом. Тим, що живучи в центрі Європи, як мінімум, географічно, ми стали свідками того, як жорстоко розігнали молодих людей, серед яких було багато дівчат, коли тих, хто вже лежав на асфальті без свідомості, били і добивали десятки кийків спецпризначенців. Це привело людей на Майдан і тримає їх тут.

Власне, через тиждень кількість людей не зменшилася…

Це ще раз підтверджує, що напруга в суспільстві не стихає. І очевидно, що насправді люди чітко диктують лінію поведінки політикам - який би план вони не ухвалювали, коли виходять до людей. Вони бачать і настрій, і рішучість, і готовність до радикального перебігу подій. Зараз вони не можуть сказати: «Добре, давайте переведемо все в правову площину, відпочивайте, коли треба зберемося знову». Це зараз зробити неможливо.

В 2004-му році Майдан був суцільно помаранчевий. Які, на твою думку, символи нинішнього Майдану?

Дуже приємно що домінанта зараз – жовто-блакитна. Так само як і головним хітом Майдану очевидно є гімн України. Зазвичай, він звучить перед початком народного віча, та коли розпочинаємо і завершуємо день на Майдані. Особисто мені не хотілося щоб він став чимось «попсовим» через дуже часте виконання, але з іншого боку зараз це щиро подобається людям. Певна кількість з них, хто може в силу об’єктивних обставин, не знав його з дитинства, тепер вже точно його вивчили. Це свідчення поваги до українських національних символів – прапора, гімну. Практично всі промови закінчуються словами «Слава Україні! Героям слава!», така традиція з’явилася саме зараз і, вважаю, це дуже правильно.

Хто з політиків живе на Майдані? Кого найчастіше там можна побачити?

Я не слідкую, де вони бувають, оскільки частіше всього знаходжусь на сцені чи біля неї, але знаю що вони багато проводять часу на Майдані, в штабі, де відбуваються наради та перемовини з закордонними делегаціями. Наприклад, той же Юрій Луценко. Коли я запитав, чому він довго не виходить на сцену, мені сказали, що він якраз спілкується в наметовому містечку з людьми. Вважаю, що це правильно. Не обов’язково постійно бути на сцені, дійсно краще пройтись по наметах та поговорити з людьми, підтримати їх дух.

На сцені Майдану виступає можна побачити велику кількість співаків та музикантів, як дуже популярних, так і зовсім невідомих. Як вони потрапляють на сцену, чи існує якийсь відбір?

Дуже багато музикантів та співаків звертаються з пропозицією виступити на сцені Майдану. Протест завжди має свій закон внутрішньої емоції, цього потребують люди. Водночас я неодноразово казав, що в нас не фестиваль і не концерт. Але без музики українці не можуть. І в моменти смутку, і в моменти ейфорії. Знову ж таки, якщо порівнювати з революцією 2004-го року, то тоді було набагато легше в організаційному сенсі. Тоді за організацію виступів відповідав відомий режисер Тарас Грималюк, який добре знався на музичних фестивалях, чітко відслідковував групи, що засвічувалися на різноманітних мистецьких подіях та по духу підходили Майдану.

Зараз набагато складніше і все відбувається більш стихійно. Звичайно, підтримка відомих гуртів та співаків, таких як Тартак, Плач Єремії, Мандри, ТНМК, Марійка Бурмака та багатьох інших, свідчить, що ці люди залишаються відповідальними та свідомими громадянами своєї країни. Вони залишаються активними, як кажуть, «не скурвилися» і продовжують створювати прогресивну музику. Це їх біль за власну культуру, це їх протест навіть не проти конкретно цієї влади, адже влада могла б й бути іншою, а проти насилля, яке було влаштоване.

Що стосується молодих гуртів та виконавців, то зараз в країні склалася ситуація, коли практично знищені всі фестивалі, в них елементарно немає можливості розкрутитися, вийти на велику аудиторію. Я не завжди встигаю відслідковувати, прослухати всіх бажаючих, але коли вони щиро кажуть, що брали участь на тих чи інших фестивалях, сповідують у своїй творчості близький зміст до того, що є змістом нинішнього Майдану, то покладаюся на інтуїцію і даю їм «зелену дорогу».

Разом з тим, я вважаю, що на сцені протесту має звучати жива музика, жива як і самий дух протесту. Відповідно, на мою думку, поп-музика не є форматом сцени Майдану і протесту проти діючої влади. Хай не ображаються, але кажу відверто, що поп-зіркам ми обмежуємо доступ.

Я свідомо кажу про цю ситуацію, оскільки живий виступ – це і є правильна європейська традиція. Взяти хоча б Марійку Бурмаку, звичайно вона могла б співати під «мінусівку», але вона приходить і співає наживо з гуртом. Ось це є той напрям, який є бажання сповідувати.

Я розумію, що інколи рок-музика важко дається на слух більш старшим людям, але саме вона є музикою протесту, яка підходять нинішнім подіям.

Врешті, за власними спостереженнями, білорусів «Ляпіс Трубєцкой» навіть літні люди сприйняли дуже жваво, не зважаючи на те, що вони грають досить жорстку музику… А чи зверталися до вас закордонні гурти з бажанням підтримати Майдан?

В нас, відверто кажучи, немає зумисного бажання показати, хто визначний нас підтримує. Хоча ми, безумовно, відкриті до будь-яких ініціатив, приміром, від тих закордонних зірок, які перебуватимуть у цей час в Києві та побажають виказати свою підтримку.

Приміром, дуже відома за кордоном співачка Мар’яна Садовська приїхала до України та виявила бажання виступити на сцені Майдану. Російсько-український гурт «Мачете» самі перезвонили та спеціально прилетіли з Москви виступити на нашій сцені, абсолютно безкоштовно. Позицію гурту «Ляпіс Трубецькой» та ситуацію, коли їм фактично заборонено виступати в себе вдома, в Білорусі, багато хто знає й так. Вони вийшли з нами на контакт, виявили бажання виступити, не зважаючи на те, що в них було обмаль часу. Зазначу, їх виступ був справжнім вибухом. Це яскравий приклад якого формату має бути музика на сцені протесту.

Що особисто на тебе справило найбільше враження за весь цей час, коли відбуваються акції протесту?

Звичайно, є багато моментів які викликають непідробну щиру сльозу. Наприклад, коли 1-го грудня я побачив колосальну кількість людей, що спускається ходою по бульвару Шевченка до Хрещатику. Не було жодної вулички, де було б видно асфальт, все покрило людське море. Справжнє море людей, налаштованих неагресивно, але рішуче. Це справді пробиває на емоцію.

Чи коли через тиждень, на Майдан приїхало на конях козацтво Мамаєвої слободи. Такі моменти пробуджують гени, реальну гордість за Україні та її народ. Коли бачиш, як привозять під сцену немічних в колясках, приходять на милицях. Коли бачиш на Майдані стареньких бабусь, яким по 90 з чимось років. Я спостерігав за такою бабусею, яка прийшла під сцену о 12-й, а пішла аж десь о 22-й. Це неймовірно, як вона витримує? Вона слухала всіх виступаючих, спостерігала за усім, що відбувається, написала мені навіть записку зі словами, які хотіла сказати. Це те, чого не купиш купити, справжня жива емоція. Такі речі, звичайно, дуже надихають і женуть вперед. Знаєте, є таке поняття: «трибуни погнали футболістів», саме такі відчуваються емоції, здатні надихнути на будь-які звершення.